Моральна культ.

Що таке моральність? Людина завжди живе серед людей. Вона постійно перебуває у певній системі взаємовідносин із подібними до себе, у своїй життєдіяльності спричиняє певні дії стосовно інших людей. Так само, як у виробничій діяльності впливає на навколишній світ. Але, якщо стосовно природного середовища, скажімо у продуктивній діяльності, людина керується доцільністю, прагненням до мети, то у стосунках, власне, з людьми цього, напевне, замало. Тут вступають у дію доцільності мізіслюдських стосунків, що не зводяться лише до правил простої доцільності. Вони, насамперед, виражені в поняттях добра і зла.

Відповідність людських дій і вчинків категоріям добра і зла становить основу моральних відносин у суспільстві. Систему усвідомлених норм, традицій, правил поведінки, почуттів та уявлень, що віддзеркалю-ютіп:я через розуміння добра і зла, які є наслідком усього суспільно-історичного досвіду людства, ми й називаємо моральною культурою суспільства.

Моральність криється у повсякденному бутті людини, у її буденних вчинках, підсвідомих діях, відчуттях. Вона витворюється непомітно, але завжди реалізується самим людським життям, мірою в ньому добра і зла. Оцінюючи своїх друзів, знайомих, ми оцінюємо їх крізь призму моральності — відповідності їхнік учинків нашому розумінню добра і зла. Ми ніби застосовуємо свій спосіб визначень до повсякденного життя, поділяючи все в ньому на добре і зле, хороше і погане, достойне і негідне.

Як моральна категорій, совість характеризує особистість і точки зору здатності жити в людському середовищі, будувати гармонійні стосунки з іншими людьми. Із цього випливає також, шо совість — це особливий, вищий рівень внутрішньої самовизначеності особистості. Моральність, як слідування внутрішнім чинникам совісті, передбачає відношення до реально здійснюваного способу життя, до цінностей, мотивів суспільної людини, її можна визначити як цінність цінностей, мотив мотивів. Моральність вистулас і як суспільна культура організації співжиття, і як внутрішній регулятор та особистий суддя індивідуальних вчинків, внутрішній закон дії особистості з точки зору добра і зла.

Виникнення й розвиток моралі. Первісне або родове суспільство не знало розгалуженої системи духовного життя, писаних законів, які б регулювали суспільні та міжособистісні стосунки. Діями роду керували звичаї та традиції. Напеино. людина із самою початку визначення себе як клопі, шо відрізняється від тварин, у своєму лрагиснні вижити, повинна була утворити певну організацію, яка історично зафіксована як родова організація — іа родинними (тобто кровними) зв'язками.

Добро і зло — абсолютні виміри вселюдської духовної культури. За всіх часів вважалося аморальним вбивати, красі и, зраджувати, ставитись без пошани до батьків тощо. Моральність, як загальнолюдське явище, завжди зберігалась у скарбниці народної мудрості та провіщалась у проповідях духовних пророків усупереч сталим нормам та традиціям, які визначали груповий інтерес та користь. Конкретна «мораль» будь-якої групи мас частковий характер, визначає правила поведінки у певних, конкретно визначених верствах людей. Так, існує «злодійський закон», є «правила політичної гри», е морально-кастові традиції (в Індії), є «китайські церемонії» як правила етикету та поведінки тощо. Все це не с моральністю.

Моральність постає як узагальнення та усуспільнення інваріантних вимог до людини, які випливають із духовно-культурного надбання, із самої природи людини. Мораль безпосередньо пов'язана з таким явищем, такою якістю особистості, як духовність.

Важнейшие принципы современной нравственной культуры:

1) «Золотое правило» нравственности: «Поступай по отношению к другим так, как ты хотел бы, чтобы они поступали по отношению к тебе». Оно требует, чтобы никто не ставил себя в исключительное положение по сравнению со всеми другими, и тем самым устанавливает равенство между людьми. Это правило появилось в религиозно-философских изысканиях у разных народов (в Китае, Индии, Греции) с середины I тыс. до н. э.

2) Моральная автономия личности. Этот принцип получил развитие в философии Канта, который провозгласил личность абсолютной ценностью, которой нельзя пользоваться лишь как средством достижения каких-то других ценностей. Человек никогда не может приноситься в жертву ради какой-либо цели. Только сам человек имеет право распорядиться своей жизнью и отдать ее во имя каких-то целей. Моральная автономия личности означает, что она самостоятельно осуществляет выбор нравственных принципов и способов своих действий, а потому несет ответственность за свой выбор перед самой собою и перед человечеством.

3) Гуманизм. Сущность гуманизма — в человеколюбии, признании единства человечества, заботе о благополучии и счастье каждого человека. Он требует отказа от всех форм насилия над личностью. Он утверждает социальное равенство людей, а также «естественные права» каждого человека на жизнь, свободу, охрану здоровья, духовное развитие и пр.