ВИСНОВКИ. Макіяж це ціле мистецтво

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………………….4

РОЗДІЛ I. ПРАВОВА ПРИРОДА АМНІСТІЇ ТА ПОМИЛУВАННЯ............14

1.1. Історія виникнення, становлення і розвитку інститутів

амністії та помилування……………………………………………………14

1.2. Амністія і помилування в системі сучасного українського права.....33

1.3. Амністії та помилування: проблеми класифікації……………….......52

РОЗДІЛ II. АМНІСТІЯ І ПОМИЛУВАННЯ ЯК СПЕЦІАЛЬНІ ВИДИ

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІДПОВІДНО ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ

ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПОКАРАННЯ ЧИ ВІД ПОКАРАННЯ:

ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВСТВА, ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ..………………......70

2.1. Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону

України про амністію.................................……....………………….……..70

2.2. Звільнення від покарання на підставі закону України

про амністію……….....…………………………………………….……….95

2.3. Звільнення від покарання на підставі акта про помилування…......117

РОЗДІЛ III. ПРОБЛЕМИ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНСТИТУТІВ АМНІСТІЇ

ТА ПОМИЛУВАННЯ……………………………………...………………..…140

3.1. Формування соціологічного підходу щодо вивчення проблем

ефективності застосування амністії та здійснення помилування

в Україні........................................................................................................142

3.2. Правила застосування амністії та здійснення

помилування……………………….............................................................158

3.3. Соціальна адаптація амністованих і помилуваних осіб: проблеми

теорії та законодавства................................................................................177

ВИСНОВКИ ……...…………………………………………………......……...193

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………...202

ДОДАТКИ …………...…………………………………………………….........234

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

 

ВСТУП

 

Актуальність теми дослідження. Одним із напрямків кримінальної політики, в якому знаходять своє відображення принципи гуманізму та економії заходів кримінальної репресії, є звільнення осіб від кримінальної відповідальності і покарання внаслідок акта про амністію та звільнення від покарання на підставі акта про помилування.

Згідно з положеннями Конституції України видання актів про амністію віднесено до компетенції Верховної Ради України: “Законом України оголошується амністія” (ч. 3 ст. 92); Президент України здійснює помилування (п. 27 ч. 1 ст. 106). Вимоги щодо порядку прийняття актів амністії та інші положення, котрі стосуються цього інституту, закріплено в Законі від 1 жовтня 1996 р. “Про застосування амністії в Україні” [8]. Помилування регулюється Положенням “Про порядок здійснення помилування” (далі – Положення про помилування), затвердженим Указом Президента України від 12 квітня 2000 р. (в редакції Указу від 20 жовтня 2001 р.) [41]. Норми, що передбачають звільнення від кримінальної відповідальності і покарання внаслідок акта про амністію та звільнення від покарання на підставі акта про помилування, також знайшли своє відображення у статтях Кримінального кодексу України, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства. Це зумовлює необхідність узгодження зазначених нормативних положень у правозастосовній діяльності, а з прийняттям КК України 2001 р. виникла також потреба наукового осмислення його новел, зокрема тих, що стосуються інститутів амністії та помилування.

Дослідженню проблем застосування амністії і здійснення помилування присвячено ряд кандидатських дисертацій: В.Ю. Квашиса “Амністія та помилування за радянським правом” (м. Москва, 1967 р.); О.Ф. Смирнова “Застосування акта амністії органами попереднього розслідування в радянському кримінальному процесі” (м. Свердловськ, 1979 р.); С.І. Комарицького “Амністія у радянському праві та її ефективність” (м. Москва, 1980 р.); О.С. Зельдової “Роль амністії у здійсненні радянської кримінально-правової політики” (м. Москва, 1987 р.); К.М. Тіщенко “Ефективність інституту помилування в кримінальному праві” (м. Москва, 1992 р.), а також докторська дисертація І.Л. Марогулової на тему “Законодавче регулювання амністії та помилування (генезис, сутність, теорія, правозастосування)” (м. Москва, 1999 р.). До цих проблем, окрім того, зверталися у своїх наукових працях В.В. Голіна, М.Д.Дурманов, С.І. Зельдов, С.Г. Келіна, В.В. Комаров, П.І. Люблінський, К.М. Мірзажанов, О.С. Міхлін, П.С. Ромашкін, М.С. Таганцев, Б.С. Утєвський та інші вчені. Однак на терені України (за радянської доби і нині) до кримінально-правових проблем застосування амністії і здійснення помилування вчені виявляли недостатній інтерес.

Утім, багато питань, що торкаються зазначених інститутів, є дискусійними і дотепер недостатньо розроблені. Так, науковцями замало уваги приділяється дослідженню правової природи амністії та помилування, з’ясування якої має важливе теоретичне й прикладне значення для розкриття їх сутності. Чимало суперечливих моментів трапляється при вирішенні питань про можливість застосування амністії щодо неосудних осіб, а також засуджених за сукупністю злочинів, один з яких виключає поширення дії амністії на таких осіб. Видається спірним законодавче рішення про визнання актів амністії чи помилування як обставин, що виключають провадження в кримінальній справі (відповідно до закону у цих випадках кримінальна справа не може бути порушена, а порушена справа підлягає закриттю). Потребують наукового осмислення і правові наслідки застосування цих інститутів. Існує також необхідність вивчення громадської думки щодо застосування амністії та здійснення помилування.

Безперечно, до актуальних проблем дослідження належить пошук шляхів підвищення ефективності амністування і помилування, що неможливо без вивчення правозастосовної практики. Однак дієвість законодавства у сфері амністування та помилування послаблюється, зокрема, тим, що органи, на які покладено обов’язок по виконанню законів про амністію й актів помилування, не мають узагальнених аналітичних даних про практику їх застосування.

Як правило, щороку на підставі закону про амністію та актів помилування з місць позбавлення волі звільняються тисячі людей. За даними Державного департаменту України з питань виконання покарань, лише з місць позбавлення волі протягом 1992–2003 рр. було звільнено у зв’язку з амністією 151904 особи (1992 р. – 1313; 1994 р. – 2380; 1995 р. – 7990; 1996 р. – 7987; 1997 р. – 31188; 1998 р. – 38542; 1999 р. – 16710; 2000 р. – 11944; 2001 р. – 28818; 2003 р. – 4624, у тому числі 408 осіб звільнено від відбування покарання у виді обмеження волі). Відповідно до інформації, наданої Управлінням з питань помилування Адміністрації Президента України, Главою держави протягом 1994–2002 рр. було помилувано 6454 особи (1994 р. – 170; 1995 р. – 113; 1996 р. – 260; 1997 р. – 812; 1998 р. – 937; 1999 р. – 954; 2000 р. – 1351; 2001 р. – 1172; 2002 р. – 685). Тому науково-практичний інтерес у контексті вивчення потенціалу ефективності цих інститутів має також дослідження правових проблем соціальної адаптації амністованих і помилуваних осіб.

Поряд з відмінностями інститути амністії та помилування мають багато спільного. На нашу думку, вони потребують не відокремленого (одне від одного), а глибокого комплексного дослідження задля створення належної законодавчої бази, яка б слугувала забезпеченню ефективного порядку амністування і помилування.

У своєму дослідженні ми спиралися на загальнотеоретичні положення науки конституційного, кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого права, що розроблялися, зокрема, такими вченими, як М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.О. Глушков, В.К. Грищук, О.М. Джужа, Т.А. Денисова, А.П. Закалюк, І.І. Карпець, М.Й. Коржанський, О.М. Костенко, Л.М. Кривоченко, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнєцова, І.П. Лановенко, О.М. Литвак, В.Т. Маляренко, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, П.П. Михайленко, А.А. Музика, В.О. Навроцький, А.В. Наумов, Б.С. Нікіфоров, М.І. Панов, А.О. Пінаєв, А.А. Піонтковський, О.Я. Свєтлов, В.В. Скибицький, В.В. Сташис, Є.Л. Стрельцов, В.Я. Тацій, А.Н. Трайнін, В.М. Трубніков, М.І. Хавронюк, В.І. Шакун, С.С. Яценко. Окрім того, нами були використані праці вчених у галузі педагогіки, психології та соціології.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Праця ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376 [42], і виконана на кафедрі кримінального права Національної академії внутрішніх справ України у межах кафедральної теми “Проблеми вдосконалення кримінального законодавства України”.

Мета і завдання дослідження. Головна мета дисертаційного дослідження – створення доктринальної моделі системи норм законодавства України у сфері застосування амністії та здійснення помилування; розробка практичних рекомендацій щодо правильного застосування чинних нормативно-правових актів із цих питань.

Відповідно до поставленої мети у дисертації вирішуються такі основні завдання: з’ясування сутності та змісту характерних ознак інститутів амністії та помилування; розробка їх класифікації; визначення основних напрямів більш ефективного забезпечення прав потерпілого (жертви злочину) та юридичної особи як цивільного позивача при звільненні винуватого від кримінальної відповідальності у зв’язку з амністією; аналіз видів амністування та помилування осіб, які вчинили злочини; вивчення умов і порядку застосування амністії та здійснення помилування щодо таких осіб; формування соціологічного підходу при дослідженні кримінально-правових проблем у сфері амністування та помилування; узагальнення судової практики застосування амністії та здійснення помилування; розробка відповідних правил з цих питань; визначення основних напрямів удосконалення чинного законодавства з питань амністування і помилування; вивчення проблем соціальної адаптації амністованих і помилуваних осіб; розробка нової редакції Закону України “Про застосування амністії в Україні” та законопроекту “Про здійснення помилування в Україні”.

Об’єктом дослідження є кримінально-правові проблеми, що виникають у процесі застосування актів про амністію та здійснення помилування.

Предметом дослідження є норми про звільнення осіб, винних у вчинені злочинів, від кримінальної відповідальності та покарання на підставі законів України про амністію і звільнення засуджених від покарання на підставі актів про помилування.

Методи дослідження, що використовувалися у процесі здійснення дисертаційного дослідження: історико-правовий (застосовувався при аналізі генезису інститутів амністії та помилування); системно-структурний метод (надав можливість з’ясувати їх особливості і спільні ознаки); метод формально-догматичного аналізу (з його використанням здійснено доктринальне тлумачення відповідних кримінально-правових норм, окремих понять і термінологічних зворотів); порівняльно-правовий метод (використовувався при аналізі правових норм окремих зарубіжних країн у сфері застосування амністії та здійсненні помилування); статистичний метод (за його допомогою проведено аналіз практики застосування амністії та здійснення помилування, результатів проведеного опитування).

Обґрунтованість і достовірність сформульованих у дисертації теоретичних положень, висновків і пропозицій визначається, крім того, емпіричними даними – статистичними матеріалами (у тому числі раніше не опублікованими), результатами узагальнення судової практики з питань застосування амністії, а також результатами вивчення громадської думки засуджених і працівників виправно-трудових установ про інститути амністії і помилування. Так, за розробленими нами анкетами у 2001 р. було проанкетовано 1303 особи в різних регіонах України, а саме: Донецькій, Житомирській, Закарпатській, Київській, Кіровоградській, Луганській, Львівській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Харківській та Черкаській областях. Із них – 997 засуджених до позбавлення волі, які на той час відбували покарання: в колонії-поселенні (51 особа), виправно-трудових установах загального режиму (90 осіб), суворого режиму (465 осіб), посиленого режиму (147 осіб), особливого режиму (101 особа) та в слідчих ізоляторах (143 особи), а також 306 працівників цих установ.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням кримінально-правових проблем застосування амністії та здійснення помилування. Базуючись на результатах дослідження, нами сформульовані нові наукові положення, висновки та рекомендації, а саме:

1. Обґрунтовано висновок про те, що амністія і помилування не належать до будь-якої певної галузі права. Вони поєднують у собі норми різних галузей права, мають спільні риси, але відрізняються за багатьма ознаками. Амністія та помилування розглядаються як самостійні міжгалузеві правові інститути, що складаються з групи взаємопов’язаних юридичних норм, які регулюють окремі види суспільних відносин у сфері звільнення від кримінальної відповідальності і покарання осіб, винних у вчиненні злочинів.

2. Детальніше, ніж у раніше запропонованих у науковій літературі підходах, розкрито характерні ознаки амністії та помилування, що відображають їх внутрішню природу, індивідуальність, дозволяють виділити з числа інших правових інститутів. Сформульовано визначення понять “амністія”, “акт про амністію” (“акт амністії”), “помилування”, “акт про помилування” (“акт помилування”).

3. З урахуванням походження і змісту акта про амністію (це документ правотворчого органу, що містить юридичні норми і поширюється на невизначене коло осіб, тобто має загальний характер) наведені додаткові аргументи на користь висновку про нормативний характер його положень (на відміну від акта про помилування, що є індивідуальним, персоніфікованим актом застосування права).

4. Вперше визначено поняття “амністування”, дається характеристика видів амністування, які згідно з чинним законодавством полягають у: звільненні від кримінальної відповідальності; звільненні від основного і додаткового покарання; звільненні від основного покарання із залишенням додаткових видів покарання; заміні покарання або його невідбутої частини більш м’яким покаранням; скороченні невідбутої частини покарання.

5. На підставі аналізу міжнародно-правових документів, положень чинного кримінального законодавства і матеріалів судової практики з питань застосування амністії обґрунтовується доцільність закріплення в Кримінальному кодексі України норм про заборону застосування амністії у випадках, коли винуватий не відшкодував завданих злочином збитків. Це зумовлено необхідністю реального, повного й ефективного захисту прав громадян, юридичних осіб і держави, які зазнали шкоди від злочину, у разі амністування особи, котра його вчинила. Сформульовано відповідні кримінально-правові норми.

6. З метою підвищення рівня ефективності інститутів амністії та помилування пропонується запровадити умовне амністування та умовне помилування; сформульовано відповідні нормативні положення, якими необхідно доповнити Кримінальний кодекс України. Умовність полягає в тому, що засуджений не звільняється остаточно від покарання, невідбуте покарання (або його частина) для нього стає випробувальним строком. Якщо упродовж цього часу винуватий вчинить злочин, то суд визначає йому остаточне покарання згідно з правилами призначення покарання за сукупністю вироків.

7. Наведено додаткові аргументи на користь позиції стосовно необхідності використання соціологічного підходу у дослідженнях кримінально-правових проблем застосування амністії та здійснення помилування, що зумовлено, зокрема, низкою неюридичних чинників, а саме: впливом конкретної соціальної ситуації або громадської думки; неналежним виконанням службовими особами своїх обов’язків тощо. Оскільки врахування цих чинників має неабияке практичне значення, дослідження інститутів амністії і помилування необхідно здійснювати шляхом використання не лише юридичного, а й соціологічного підходу.

8. З урахуванням норм кримінального законодавства, законів про амністію, Положення про помилування, аналізу й узагальнення судової практики, положень теорії кримінального права вперше у вітчизняній правовій доктрині розроблені правила застосування амністії та здійснення помилування. Правила пропонуємо викласти у відповідній постанові Пленуму Верховного Суду України. Додержання судами цих правил має забезпечити неухильне виконання ними нормативних положень у сфері амністування і помилування.

9. Актуалізовані проблеми соціальної адаптації амністованих і помилуваних осіб. На підставі аналізу чинного законодавства виявлені суперечності між Законом від 10 липня 2003 р. “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний срок” [16] і окремими положеннями Кримінально-виконавчого кодексу України [22]. Зокрема, в них по-різному визначаються такі поняття, як “соціальна адаптація”, “ресоціалізація”, “соціальна реабілітація”. Обгрунтовується необхідність усунення цих законодавчих вад та потреба належного правового забезпечення процесу трудового і побутового влаштування амністованих і помилуваних.

10. Наведено аргументацію щодо необхідності законодавчого закріплення видів звільнення від кримінальної відповідальності та покарання на підставі закону України про амністію та звільнення від покарання у зв’язку з помилуванням в окремому розділі Кримінального кодексу України, чіткого визначення в ньому насамперед поняття інститутів амністії і помилування, умов і порядку їх застосування, видів амністування та помилування; розроблена теоретична модель відповідних кримінально-правових норм.

11. З метою забезпечення однакового розуміння та правильного дотримання судами положень законодавства, інших нормативно-правових актів про амністію і помилування, обгрунтовано пропозицію стосовно узагальнення судової практики застосування амністії та здійснення помилування з подальшим прийняттям відповідної постанови Пленуму Верховного Суду України.

12. Аргументовано необхідність розробки і прийняття нової редакції Закону “Про застосування амністії в Україні” та законопроекту “Про здійснення помилування в Україні”. Підготовлено відповідні проекти цих документів, в яких визначаються, зокрема, поняття, види амністування і помилування, встановлюються умови застосування та порядок виконання законів про амністію, умови і порядок здійснення помилування.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані в дисертаційному дослідженні теоретичні положення, висновки і пропозиції можуть бути використані у процесі подальшого вдосконалення відповідного законодавства, сприяти розвитку науки кримінального права і стабільності судової практики у сфері застосування амністії та здійснення помилування, а також підвищенню ефективності цих інститутів.

Окремі результати дисертаційного дослідження певною мірою були враховані Верховною Радою України в Законах “Про внесення змін до Закону України “Про застосування амністії в Україні” від 18 травня 2000 р., “Про амністію” від 11 травня 2000 р. та “Про амністію” від 5 липня 2001 р., а також використані Верховним Судом України під час узагальнення судової практики з питань амністування осіб, засуджених за сукупністю злочинів (2001 р.).

Особистий внесок здобувача у трьох опублікованих у співавторстві статтях становлять результати його власних наукових розробок проблем, пов’язаних із порядком амністування і помилування; дисертанту належить обґрунтування пропозицій щодо необхідності проведення узагальнення судової практики, а також аналіз результатів вивчення громадської думки з питань застосування законодавства про амністію та помилування.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертації доповідалися на двох науково-практичних конференціях: “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників” (м. Київ, 29–30 листопада 2001 р.); “Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (м. Київ, 25 квітня 2002 р.). Результати дисертаційного дослідження використовуються у вищих юридичних навчальних закладах України при викладанні кримінального та кримінально-виконавчого права.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені у восьми статтях (три – у наукових журналах і п’ять – у збірниках наукових праць) та двох тезах виступів на конференціях. П’ять статей опубліковані у наукових фахових виданнях України.

Структура дисертації. Праця складається із вступу, трьох розділів (що об’єднують дев’ять підрозділів), висновків, списку використаних джерел (363 найменування) і чотирьох додатків. Повний обсяг роботи становить – 248 сторінок, з них обсяг основного тексту – 201 сторінка, обсяг використаних джерел та додатків – 47 сторінок.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ВИСНОВКИ

В Україні стан наукової розробки кримінально-правових проблем, пов’язаних із застосуванням амністії і здійсненням помилування є недостатнім. Певні труднощі, що виникають у правозастосовчій діяльності, свідчать про необхідність більш глибокого дослідження питань звільнення осіб, винних у вчиненні злочинів, від кримінальної відповідальності і покарання на підставі законів України про амністію та актів помилування.

Проведене дисертаційне дослідження дає підстави зробити такі теоретичні та практичні узагальнення:

І. Загальнотеоретичні положення стосовно інститутів амністії і помилування.

1.1. Дослідження зародження та формування інститутів амністії і помилування в законодавчих актах за часів Київської Русі, Російської імперії, українського державотворення (1917 – 1922 рр.), становлення Української держави (УСРР, УРСР) у складі СРСР (1922 – 1991 рр.) та незалежної України (1991 р. – до наших днів) свідчить про те, що їхня правова природа має складний, комплексний характер.

1.2. Амністія і помилування не належать до будь-якої певної галузі права, оскільки норми про них містяться і в конституційному, і в кримінальному, і в кримінально-процесуальному, і в кримінально-виконавчому законодавстві. Вони поєднують у собі норми різних галузей права, мають спільні риси, але відрізняються один від одного за багатьма ознаками. На сучасному етапі розвитку української науки кримінального права не існує єдиного визначення інститутів амністії та помилування. Ми вважаємо, що амністія та помилування – це самостійні міжгалузеві правові інститути.

1.3. Унаслідок дослідження ознак, за якими відрізняються аналізовані інститути, виявлено, що найбільш суттєве відмежування між амністією і помилуванням полягає в нормативному характері положень акта амністії. Ці положення містять юридичні норми, які мають загальний характер, тобто регулюють групу кількісно невизначених суспільних відносин; поширюються на коло неперсоніфікованих суб’єктів; діють у часі безперервно; не вичерпують свою обов’язковість певною кількістю їх застосувань. На відміну від амністії, помилування є правозастосовним актом – документом компетентного органу, що містить індивідуальні владні приписи, застосовується однократно й адресований конкретним особам.

1.4. Сутність інститутів амністії та помилування полягає насамперед у державному прощенні осіб, які вчинили злочини, звільненні їх від кримінальної відповідальності і покарання. На нашу думку, амністія – це спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності та/чи покарання (повне або часткове) індивідуально невизначених категорій осіб, винуватих у вчиненні злочинів, яке здійснюється судом на підставі відповідного акта (закону про амністію), прийнятого Верховною Радою України. Помилування – це спеціальний вид звільнення від покарання (повне або часткове) індивідуально визначеної особи, засудженої за вчинення злочину, що здійснюється на підставі відповідного акта (указу про помилування), прийнятого Президентом України.

1.5. Здійснюючи класифікацію інститутів амністії та помилування, необхідно відрізняти поняття “амністія” і “помилування” від таких понять, як “акт про амністію”(“акт амністії”), “акт про помилування” (“акт помилування”) та “амністування”. Чинне українське законодавство не містить визначення цих понять, тому ми пропонуємо власне їх визначення. Нам видається, що акт про амністію (акт амністії) – це нормативно-правовий документ (закон) Верховної Ради України, який не усуває караності діяння, але водночас передбачає пом’якшення становища певних категорій осіб, що вчинили злочин або відбувають покарання за його вчинення, а також визначає умови, суб’єктів і порядок його застосування. Акт про помилування (акт помилування) – це персоніфікований правовий документ (указ) Президента України, який не усуває караності діяння, але водночас передбачає пом’якшення становища засудженого і є підставою для його повного або часткового звільнення від покарання. Амністування – це передбачений законом України про амністію один із видів звільнення певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів, від кримінальної відповідальності та/чи покарання.

1.6. При здійсненні амністування та помилування важливе теоретичне і практичне значення має з’ясування співвідношення понять “звільнення від кримінальної відповідальності” і “звільнення від покарання”. Для будь-якого виду звільнення як від кримінальної відповідальності, так і від покарання притаманним є звільнення особи від реального відбування покарання за вчинений злочин, але особливістю звільнення від кримінальної відповідальності повинно визнаватися те, що винуватому не оголошується обвинувальний вирок. Відмінність між звільненням від кримінальної відповідальності та звільненням від покарання проявляється також і в тому, що у першому випадку особа не вважається судимою, а в останньому – звільнена особа набуває судимості.

1.7. Істотним є питання про визначення межі, що відділяє такі інститути, як звільнення від кримінальної відповідальності і звільнення від покарання. Звільнити особу від покарання можна лише в тому разі, якщо стосовно неї винесено обвинувальний вирок, а в окремих випадках призначено і навіть частково відбуто покарання. Звільнення ж від кримінальної відповідальності можливе лише на стадіях досудового розслідування та судового розгляду, але в усякому разі до постановлення судом обвинувального вироку і набрання ним чинності.

1.8. З метою підвищення рівня ефективності аналізованих інститутів вважаємо за доцільне запровадити умовнне амністування та умовне помилування. Умовність полягає в тому, що засуджений не звільняється остаточно, невідбуте покарання (або його частина) для нього стає випробувальним строком. Якщо упродовж цього часу винуватий вчинить злочин, то суд визначає йому остаточне покарання згідно з правилами призначення покарання за сукупністю вироків.

1.9. У дослідженнях кримінально-правових проблем застосування амністії та здійснення помилування доцільно використовувати соціологічний підхід, що зумовлено, зокрема, низкою неюридичних чинників, а саме: впливом конкретної соціальної ситуації або громадської думки; неналежним виконанням службовими особами своїх обов’язків тощо. Оскільки врахування цих чинників має неабияке практичне значення, дослідження інститутів амністії і помилування необхідно здійснювати шляхом використання не лише юридичного, а й соціологічного підходу.

1.10. На підставі аналізу чинного законодавства виявлені суперечності між Законом від 10 липня 2003 р. “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний срок” і окремими положеннями Кримінально-виконавчого кодексу України. Зокрема, в них по–різному визначаються такі поняття, як “соціальна адаптація”, “ресоціалізація”, “соціальна реабілітація”. Ми пропонуємо власну дефініцію соціальної адаптації амністованих і помилуваних – це процес їх пристосування до умов соціального середовища за допомоги комплексу правових, економічних, організаційних, соціально-психологічних та інших заходів, які здійснюються уповноваженими на це органами, організаціями та установами з метою захисту прав та інтересів звільнених осіб.

ІІ. Положення щодо вдосконалення законодавства у сфері застосування амністії і здійснення помилування.

2.1. На нашу думку, позиція деяких авторів, які вважають, що наявність акта про амністію виключає необхідність провадження у справі навіть коли особу злочинця (а відповідно і його вину) не встановлено, а якщо вона відома органам досудового слідства, то і в цих випадках вирішувати питання про її винність необов’язково. Очевидно, ця позиція містить небезпеку зловживання правом і по суті є відображенням об’єктивного ставлення у вину. Ми вважаємо, що звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок акта амністії необхідно здійснювати після порушення кримінальної справи і пред’явлення особі, яка вчинила злочин, обвинувачення. Пропонуємо включити до Кримінально-процесуального кодексу України та проекту нового КПК статтю, у якій би визначався порядок звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону України про амністію, і викласти її у такій, наприклад, редакції: “Стаття 7⁴. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з актом амністії

Суд за поданням прокурора чи органу дізнання або слідчого, погодженим з прокурором, на підставі закону України про амністію виносить постанову про закриття кримінальної справи, коли на особу, яка винувата у вчиненні злочину, поширюється дія амністії.

Суд приймає аналогічне рішення, якщо зазначені обставини будуть виявлені при попередньому розгляді справи.

Закриття справи не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується у звичайному порядку”.

2.2. Акт амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, виключає провадження в кримінальній справі. У цьому випадку громадянин або юридична особа фактично позбавляються прав цивільного позивача у кримінальному судочинстві. Враховуючи зазначене, ми вважаємо, що права жертви злочину при звільненні винуватого від кримінальної відповідальності на підставі закону України про амністію потребують більш повного, реального і ефективного забезпечення. Спираючись на міжнародно-правові документи, базуючись на положеннях чинного кримінального законодавства України, а також матеріалах судової практики з питань застосування амністії, здобувач пропонує закріпити в Кримінальному кодексі України норму про незастосування амністії щодо осіб, винуватих у вчиненні злочину, які не відшкодували завдані збитки громадянам або юридичним особам.

2.3. У результаті аналізу норм кримінального законодавства у сфері здійснення помилування виявлено певні їх недоліки. Так, відповідно до ч. 2 ст. 87 КК України актом помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п’яти років. Таке законодавче формулювання є некоректним. З наведеного випливає, що помилуванню підлягають лише особи, засуджені до довічного позбавлення волі. Автор пропонує визначити в законі й інші види помилування.

2.4. Навряд чи можна вважати обгрунтованим рішення законодавця щодо регламентації звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з помилуванням. Ми дійшли висновку про неможливість такого звільнення, оскільки помилування стосується лише осіб, засуджених судом за вчинення злочинів. У цій частині Положення про помилування хоча і суперечить закону, але видається правильним з погляду на сутність цього інституту, а норма ст. 44 КК України щодо звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з актом помилування є юридично неспроможною.

2.5. Інститути амністії та помилування не випадково передбачені Основним Законом України. Але, не дивлячись на те, що вони є однопорядковими соціально-правовими інститутами, лише застосування амністії регулюється законом (Закон “Про застосування амністії в Україні”). Закони мають вищу юридичну силу в системі нормативно-правових актів і цілком зрозуміло, що саме ними повинні регулюватися суспільні відносини у сфері прав людини. Діяння, які є злочинами, та відповідальність за них визначаються виключно законами України (п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України). Ми глибоко переконані в тому, що й питання про звільнення від кримінальної відповідальності та покарання також повинні регулюватися законами (так само, як це передбачено у випадках застосування амністії). Звідси постає необхідність розробки і внесення на розгляд Верховної Ради України законопроекту “Про здійснення помилування в Україні” (див. додаток Б).

2.6. У Кримінальному кодексі України норми про звільнення від кримінальної відповідальності та покарання розташовані в окремих розділах. Водночас амністія є “змішаним” видом звільнення, до того ж – і амністія, і помилування є актами вищих органів державної влади, що вказує на особливість їх правової природи. З урахуванням цього ми вважаємо, що законодавче закріплення аналізованих інститутів повинно здійснюватись в окремому розділі Кримінального кодексу України. Видається необхідним також чітко визначити в ньому насамперед поняття амністії та помилування, умови і порядок їх застосування, види звільнення осіб, які можуть бути передбачені цими актами. Пропонуємо ст. 85, 86, 87 КК України виключити і регламентувати застосування цих інститутів в окремому розділі.

2.7. Клопотання про помилування подаються після набрання вироком законної сили, тому особа може бути звільнена лише від покарання. Втім, кримінальний (ч. 1 ст. 44 КК) та кримінально-процесуальний (п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК) закони передбачають випадки помилування окремих осіб ще до того, як була порушена кримінальна справа щодо них, або під час провадження у справі. У цій частині норми Положення про помилування суперечать закону, але видаються правильними з погляду на сутність інституту помилування. У зв’язку з цим пропонуємо:

а) вилучити з ч. 1 ст. 44 КК України слова “чи акта помилування”;

б) вилучити з п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК слова “а також в зв’язку з помилуванням окремих осіб”.

2.8. Відповідно до ст. 3 Закону від 1 жовтня 1996 р. “Про застосування амністії в Україні” не допускається застосування амністії, зокрема, щодо: особливо небезпечних рецидивістів, визнаних такими вироком суду, що набрав законної сили; осіб, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави. Проте у Кримінальному кодексі України 2001 р. такі поняття, як “особливо небезпечний рецидивіст” і “особливо небезпечні злочини проти держави” не знайшли свого закріплення. Крім того, вперше у кримінальному законодавстві України запроваджено класифікацію злочинів залежно від їх ступеня тяжкості (ст. 12 КК). Викладене свідчить про необхідність внесення відповідних змін до Закону “Про застосування амністії в Україні”. Все це свідчить про необхідність внесення відповідних змін до Закону “Про застосування амністії в Україні”, а ще краще – прийняти новий закон (див. додаток А).

ІІІ. Положення щодо вдосконалення юридичної практики у сфері застосування законодавства про амністію та помилування.

3.1. Судами вирішується чимало питань щодо застосування актів амністії та здійснення помилування. У процесі виконання законів про амністію суди нерідко припускаються характерних помилок і порушень, які є переважно наслідком нерозуміння деякими суддями положень акта про амністію і недодержання норм кримінально-процесуального законодавства. З метою запобігання порушенням законодавства при виконанні актів амністії та здійсненні помилування, а також для вироблення правил щодо дотримання вимог нормативно-правових актів у цій сфері, необхідно провести узагальнення судової практики застосування а