1. Найдавніші хлібороби та скотарі на землях сучасної України.
В період неоліту (новий кам’яний вік – VI-IV ст. до н.е.) в історії людства відбулась одна з найвизначніших змін.Суть її полягає у переході від збиральництво, мисливство, рибальство до землеробство і скотарство. Цей перехід тривав протягом багатьох століть, спочатку він охоплював ті регіони, що були найбільш сприятливими для цього На теперішній день археологами виявлено більш десятка неолітичних культур (дунайська, буго-дністровська, сурсько-дніпровська та ін.).
Наступна епоха енеоліту (мідно-кам’яний вік) стала періодом остаточного утвердження домінуючої ролі відтворюючого господарства і перехідною до епохи металів. Найяскравішою археологічною культурою доби енеоліту була трипільська культ..
Наприкінці ХІХ ст. київський археолог Вікентій Хвойко біля села Трипілля дослідив нове поселення і відкрив археологічну культуру, яка дістала назву трипільська.
Творці цієї культ. заселяли в IV-ІІІ ст. до н.е. територію від Дніпра до Карпат. Походження трипільців остаточно не з’ясовано.. Головним їх заняттям було зернове землеробство (сіяли жито, пшеницю, ячмінь, просо). Крім того, вони займалися садівництвом (вирощували абрикос, сливи, аличу), скотарством та рибальством. Для обробки землі використовували мотики, а згодом і рало. Зернові культ. збирались дерев’яними.
Трипільські племена вперше на території України почали користуватися виробами з міді. Проте основною сировиною для виготовлення знарядь праці та зброї залишалися кремінь та дерево.
Хати мали по кілька кімнат, а іноді й поверхів, де жила разом велика матріархальна родина. Кожне житло мало глиняний хрестовидний жертовник, що свідчить про глибокі, сконцентровані форми релігійних вірувань трипільців. Хати були згуртовані в села. Вони були розташовані колом, серед якого стояв громад. будинок для сходин та спільних культових обрядів.
2. Культ. трипільців.
Найбільш прикметною для трипільської культ. була її кераміка. Вона Орнамент – головний вияв трипільського мистецького духу. спіралі і валюти, виконані темною, іноді чорною і білою фарбами на чорному тлі посудини. зустрічаються схематичні малюнки свійських тварин, зображення жінок, що мало магічне значення. Такі зображення збереглися в українських нар. вишивках, килимах, нар.ній кераміці, а особливо в українських великодніх писанках.
Другим виявом мистецького хисту трипільських племен стали керамічні людські і тваринні фігури з глини
Трипільська культ. була найвищим культурним виявом Європи в IV-ІІІ тис. до н.е.
Наступна епоха – бронзовий вік (ІІ тис. до н.е.) – принесла нові зміни в життя племен, що населяли територію сучасної України. Продовжувало розвиватись землеробство, яке ставало більш продуктивним. Проте найсуттєвіші зміни відбулись в скотарстві. Племена, що займалися переважно скотарством перейшли від відгінного скотарства до кочівництва. У них виділилась правляча верхівка і почала формуватись система залежності людини від людини.
До освоєння верхової їзди населення вело напівосілий спосіб життя, займалося землеробством. Місця поселень змінювались декілька разів на рік залежно від пори року.
Зростання ролі скотарства і могутності скотарських племен призвели до відмови ними від заняття землеробством і до повного переходу до кочового господарства.
Таким чином, поява кочівництва була зумовлена більшою продуктивністю скотарства в епоху бронзи у степові і лісостеповій зонах, а з іншого боку – переходом племінної верхівки скотарських племен до експлуатації одноплемінників і землеробських племен. Отже, в ХІ-ІХ тис. до н.е. на території України з’являється кочівництво.
3. Характерні риси кочових суспільств Північного Причорномор’я та Призов’я в І тис. до н.е.
У І тис. до н.е. на сучасних українських землях відбувалися бурхливі події. З’являються нові етнічні спільноти. За своєю активністю з-поміж племен виділяються степовики. Вони вміють не тільки обробляти залізо та виготовляти міцну зброю, а й мають навички верхової їзди. У них було розвинуте кочове скотарство.
Першим нар.ом Східної Європи, назва якого дійшла до нас, були кіммерійці. Найбільш давні згадки про них відносяться до останніх століть ІІ тис. до н.е.
Походження кіммерійців остаточно не з’ясоване. Одні вважають, що вони прийшли з Кавказу. Інші – що з Нижнього Поволжя.
Спочатку кіммерійці займались і землеробством, і скотарством, мали постійні оселі. Але вже у Х ст. до н.е. вони переходять до кочового скотарства. В основному вони займались розведенням коней, які були їхньою головною цінністю.
Постійних поселень кіммерійці не мали, а жили в тимчасових таборах та зимівниках.
Кіммерійці ще в XVI-XV ст. до н.е. оволоділи таємницею виробництва заліза. Вони започаткували залізний вік на території України.
Культ. кіммерійців відображала їх життя. Зброю, посуд, предмети побуту вони приклали різноманітними орнаментами у вигляді геометричних фігур.
Дальший розвиток кіммерійського сусп. був обірваний навалою скіфів.
4. Скіфи, їх культ., спосіб життя.
Скіфи – північно-східні давньоіранські племена. У першій половині VII ст. до н.е. з’явились на території України. Вони прийшли зі сходу, із степів між Каспійським морем, Уралом та Кавказом.
Скіфи – хлібороби жили в лісостеповій зоні Лівобережжя. Вони займались сільським господарством. Більшу частину вирощеної продукції продавали. Скіфи-кочівники жили в Причорноморських степах на схід від Дніпра. Вони були скотарями. А на берегах Азовського моря та в степах Криму кочували царські скіфи. Вони змушували інші племена сплачувати їм данину.
Основу господарства скіфів становило скотарство. Воно забезпечувало потреби в м’ясі, молоці, одязі. На пасовищах українських степів скіфи вивели особливу породу коней. Вони були невеликі, але міцні й витривалі. Розводили також велику рогату худобу, овець.
У скіфів родовід ішов за батьківською лінією. Спадкоємцем батьківського господарства був молодший син. Жінки займали підлегле становище. Серед скіфів існувала майнова нерівність. Про це свідчать знахідки могил скіфських царів і знаті та бідних могил простих людей. У могили знатної людини клали багато зброї, прикрас. Разом з померлими хоронили слуг та коней.
У VII-VI ст. до н.е. у скіфів розпочався процес створення держави. Скіфи не тільки здійснювали далекі завойовницькі походи, але були мужніми і вмілими оборонцями рідної землі.
Найбільшого розквіту Скіфська держава – Велика Скіфія – досягла у IV ст. до н.е. – в часи правління царя Атея. Він карбував монету, йому підкорилась більшість населення Скіфії.
Скіфи вірили в багатьох богів. На їхню релігію великий вплив мали зв’язки з греками. Скіфські боги зображувались у вигляді людей. Храмів своїм богам скіфи не споруджували. Особливу касту становили жреці. Вони займали високе становище.
5. Сармати, їх культ., спосіб життя.
У ІІІ ст. до н.е. Скіфія занепадає. На зміну скіфам приходять нові кочівники-завойовники – сармати. Вони протягом шести століть (ІІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е.) займали панівне становище на півдні України.
Сармати займались скотарством і вели кочовий спосіб життя.
Жили в кибитках, влаштованих на возах. Невелика частина з них займалась землеробством і оселялась у долинах рік.
У сарматів були порівняно добре розвинуті ремесла: ковальське, бронзоливарне, деревообробне.
Жінки займались прядінням, ткацтвом, вишиванням. Займались сармати і торгівлею.
Вони вели обмін навіть з Єгиптом, Індією, Китаєм.
У сарматів був родоплемінний уклад. Вони таки не створили єдиної держави, а були союзом племен.
Влада вождя опиралась на силу військової дружини. Сармати засилали послів навіть до римлян. Вели переговори з іншими державами.
Духовна культ. сарматів формувалась на основі їхнього способу життя і відображала основні заняття: скотарство та війну.
