Міфологія давніх словян:обряди, свята, звичаї

В духовній культурі українського нар.у здавна важливе місце займали звичаї та обряди, регулюючи поведінку людей у сімейному і громадському житті. Своїми коріннями вони сягають доби родоплемінних відносин, пов’язаних з побутом скотарських і землеробських племен, а також з системою язичницьких вірувань. Найбільш важливі серед них — обряди, пов’язані з одруженням, нар.женням дитини, похоронами. Весіллям здавна відзначали появу нової сім’ї. Його справляли у вільний від польових робіт час. Одним.з елементів весільного обряду було викрадення нареченої, про що згадує ще автор «Повісті временннх літ». Весільний обряд супроводжувався звичаєм викупу нареченої. Молодий давав «вино» — робив подарунки родині нареченої. Шлюбний обряд складався із сватання, заручин і весілля. Зміст сватання полягав в укладенні попередньої угоди між представниками молодого — старостами й батьками молодої. Після сватання, якому передували оглядини, відбувалося заручення з участю родичів наречених, яке проходило в урочистій обстановці. Святкування обряду нар.ження супроводжувалося рядом магічних дій, які мали принести дитині здоров’я, щастя, благополуччя. Дитину загортали у вивернутий вовною догори кожух, клали біля неї металеві вироби, що було пов’язано з давнім їх обожненням. Обов’язковим був обряд «очищення» спочатку баби-повитухи, а згодом і породіллі. Він полягав у ритуальному обмиванні рук водою і був пов’язаний з давніми язичницькими віруваннями у священну силу води. З утвердженням християнства запроваджується церковний обряд хрещення дитини, оскільки вважалося, що лише після церковного таїнства хрещення вона прилучається до людського сусп.. Хрещеними батьками, як правило, обирали близьких родичів — братів матері і сестер батька. Пізніше до обряду хрещення стали запрошувати приятелів, сусідів. Похорони також супроводжувалися певними обрядами, магічними діями, які є відгомоном давнього культу предків. У плачах-голосіннях, якими супроводжувався даний обряд, розповідалося про тяжку втрату батьків, дітей, прославлялися їх добрі серця, трудолюбиві руки. Пам’ять покійника вшановувалась на поминках, де близькі ділились своїми спогадами. Одним із центральних свят залишалося вшанування язичницького бога Коляди. Сила традиції відіграла тут велику роль. Напередодні Різдва готували різні страви, серед яких обов’язковою була кутя, святково прибирали хату, накривали стіл. Кутю ставили поряд- зі снопом жита чи пшениці, символізуючи врожай у наступному році. Важливим елементом даного свята було колядування — поздоровлення та добрі побажання, які висловлювалися у формі пісень-колядок. Святкування Нового року супроводжувалося різними обрядами, серед яких обов’язковим було приготування куті, спільна трапеза з родичами і сусідами, щедрування у вечір під Новий рік і посипання зерном у день Нового року. Обряд посипання зерном означав побажання здоров’я та добробуту, які може принести тільки урожайний рік.

Трудові свята й обряди — органічна складова святково-обрядової культ. українського нар.у. Взаємозв’язок свят і праці має традиції, що сягають доісторичних часів.Традиційна трудова обрядовість тісно пов’язана з календарним циклом сільськогосподарських робіт. Обряди неодмінно супроводжували початок оранки, сівби, вигін худоби на пасовище, закінчення жнив.

Сімейна обрядовість. Супроводжується різноманітними обрядами та ритуалами, які в образно-символічній формі відзначали певні етапи життя людини та найважливіші стадії розвитку родини в її життєвому циклі: утворення сім’ї, нар.ження дитини, її повноліття, сімейні ювілеї, смерть когось із членів сім’ї. Основні елементи сімейної обрядовості — родильні, весільні та поховальні й поминальні обряди.

Календарні свята та обряди – календар свят визначався аграрним устроєм життя. Селяни нерідко замовляли хресний хід і молебень у полі до початку оранки, сівби, перед початком жнив.