Розділ I. Валентність та сполучуваність у лінгвістичних дослідженнях1. Безупречный сервис: книга о том, как привлечь и удержать гостей. М.: "Ресторанные ведомости ИД", 2005. – 288 с. 2.
3. Организация обслуживания посетителей ресторанов и баров: Учебник/За ред. В. И. Богушева – К.: Феникс, 2004. – 416с. 4. Організація обслуговування у підприємствах ресторанного господарства: Підручник/За ред. Н. О. П’ятницької. – К.: КНТЕУ, 2005. – 632с. 5. Оробейко Е.С., Шредер Н.Г. Організація обслуговування: ресторани і бари: посібник. - М.: Альфа-М; ИНФРА-М, 2006. - 320 с 6. Організація обслуговування у закладах ресторанного господарства - Пятницька Н.О. - Правила приготування та подавання змішаних напоїв 7. П’ятницька Г.Т. Менеджмент громадського харчування. – К.: 2001р 8. Організація обслуговування населення на підприємствах харчування. Ресторанна справа: Підручник/ За ред. Я. М. Сало -К.: Афіша, 2007. – 327с.
Вступ Розділ I. Валентність та сполучуваність у лінгвістичних дослідженнях 1.1Поняття сполучуваності.Типи сполучуваності 1.1.1 Лексична сполучуваність 1.1.2.Лексико-синтаксична сполучуваність 1.1.3.Лексико-фразеологічна сполучуваність 1.2.Поняття валентності 1.3.Дослідження сполучуваності прикметників 1.4. Мова художньої літератури
Висновки до розділу I Розділ ІІ. Статистичні методи і прийоми у лінгвістиці.
2.1. Критерій Хі – квадрата 2.2. Лексико-семантичний аналіз сполучуваностіприкметників ЛСГ»streitbar»з іменниками. Визначення Хі – квадрату 2.3. Коефіцієнт взаємної спряженості
Висновки до розділу ІІ. Загальні висновки Список використаної літератури Додатки ВСТУП Як засвідчують лінгвістичні дослідження, "навряд чи в оточуючій нас дійсності знайдеться більш складне і суперечливе явище, ніж мова, в природі якої, примхливо переплітаючись, знаходять своє переломлення і відображення основні діалектичні категорії, закони об'єктивної дійсності, людського пізнання і загальноісторичного досвіду: співвідношення матеріального й ідеального, динамічна взаємодія форми і змісту, діалектичне протиріччя об'єктивного і суб'єктивного, загального й окремого, абстрактного і конкретного" [1: 36]. Саме тому на сучасному етапі розвитку семантики особлива увага приділяється вивченню не тільки власне семантики, але й синтагматичних характеристик лексичних одиниць (ЛО), які виражаються через словосполучення. Для визначення відношень між словами в словосполученнях використовують терміни валентність, "сполучуваність". Валентність – здатність слова створювати навколо себе певні вільні позиціі, що займаються певними обов’язковими та факультативними актантами, тобто є лише потенційною сполучуваністю без реалізації сполучувальних задатків слова [2: 24]. Сполучуваність – його здатність вступати з іншими словами у сполучення за певними синтаксичними моделями [3: 28]. Дослідження сполучуваності слова в лінгвістичних дослідженнях не втрачає своєї актуальності вже протягом тривалого часу. Сполучуваність – це здатність слова поєднуватися в тексті з іншими словами. Оскільки значення слова не можна встановити поза контекстом, установлення сполучуваності слова по праву вважають однією з найоб’єктивніших методик опису його значення. Проте останнім часом вивчення сполучуваності виходить за межі виключно структурної лінгвістики, а й успішно застосовується для експлікації концептів у когнітивній лінгвістиці [1], [4], [5]. Проблемою сполучуваності слів займалися такі відомі лінгвісти, як Н.Н. Амосова, А.А. Уфімцева, Д.М. Шмельов, П. Гребе, В.В. Левицький, М.Д. Степанова, С.Д. Кацнельсон, а закони сполучуваності досліджували В.Г. Гак, М.А. Гойхман, Ю.Д Апресян та ін. Питання сполучуваності прикметників з іменників вивчалося в роботах Л.В. Бистрової, Н.Д. Капатрука, О.Н Бондіної, М.О. Шехтмана.
Актуальність теми нашого дослідження зумовлена тим, що сучасний етап розвитку лінгвістичної науки відзначається підвищеним інтересом до семантичних аспектів мови на всіх її рівнях. Однією з особливостей сучасної лінгвістики загалом і германського мовознавства зокрема є підхід до вивчення мови шляхом виокремлення лексичних угрупувань.
Метою роботи єдослідження сполучуваності лексико-семантичної групи(ЛСГ) прикметниківобєданих семантикою„streitbar“ з іменниками в німецькомовній художній літературі. Визначити сильні, середні та слабкі зв’язки ЛСГ прикметників з ЛСГ іменників за допомогою статистичних методів.
Матеріалом дослідження слугували твори художньої прози (10романів) сучасних німецьких авторів: (Erich Remarque,Robert Musil, Günter Grass,Hermann Hesse, HeinzKonsalik, WolfgangHohlbein). Об’єктом дослідження - є семантична сполучуваністьлексико-семантичної групи (ЛСГ) у художньому стилі. Предметом дослідження даної роботи слугують парадигматичні властивостіприкметників об’єднаних семантикою „streitbar“,в сучасній німецькій мові. Завдання дослідження – отримати статистично значущі зв’язки за допомогою критерія Хi – квадрат та встановити за допомогою коефіцієнта взаємної спряженості міру зв’язку між ЛСГ прикметників з ЛСГ іменників, а також описати та інтерпретувати отримані дані. ТЕОРЕТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯРОБОТИ - полягає в тому, що проведене в ній дослідження поширює існуючі у сучасній лінгвістиці уявлення про взаємовідносини лексичного значення, сполучуваність і парадигматичні взаємозв`язки слів, доповнює відомі засоби досліджень новими прийомами та методами. Практичне значення одержаних результатів визначається безпосереднім зв’язком матеріалів роботи з практикою викладання німецької мови у школі та ВНЗ. Фактичний матеріал та висновкі положення можуть бути використані в теоретичних і практичних курсах перекладу, лексикології, семасіології, граматики, фразеології, а також для укладання тлумачних, синонімічних словників та словників сполучуваності. Наукова новизна одержаних результатів роботи полягає в тому, що в ній за допомогою лінгвістичних методів здійснено детальне комплексне дослідження ЛСГ прикметників об’єднаних семантикою„streitbar“; отримано статистично значущі зв’язки за допомогою критерія Хi – квадрат та встановлено за допомогою коефіцієнта взаємної спряженості міру зв’язку між ЛСГ прикметників з ЛСГ іменників. Мета й завдання курсової роботи зумовили її структуру, яка складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури, додатків.
У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, визначаються мета, завдання, об’єкт і предмет та методи дослідження, розкриваються наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи.
У першому розділі розглядаються значенню валентності та сполучуваності у лінгвістичних дослідженнях.
У другому розділі статистичні методи і прийоми у лінгвістиці, критерій ХІ – квадрата.
У загальних висновках підводяться підсумки проведеного аналізу, узагальнюються отримані результати та накреслюються напрями подальших досліджень.
Розділ I. Валентність та сполучуваність у лінгвістичних дослідженнях Вивчення проблематики сполучуваності та валентності слова збагачує наше розуміння мови, розкриває властивості різних типів мовних одиниць, їх місце в структурі мови. Ця теорія відкриває ширші можливості полегшеного оволодіння як іноземною, так і рідною мовою. Зародки теорії сполучуваності сягають античних часів (поняття повного та неповного присудка у граматиці стоїків). У середні віки у вченнях схоластів виникли терміни „соnnotatio”, „абсолютні та відносні присудки”, значення яких дуже близьке до сучасного поняття валентності. Вже у VIII-у столітті з метою опису залежності непрямого відмінка від дієслова чи прийменника вживається термін „керування” („Rektion“). Близькі до поняття „валентність” вислови, присутні у працях граматиків епохи Просвітництва, особливо у творах Ґ.Ляйбніца та Й.Майнера. Найбільшого розвитку теорії валентності та сполучуваності досягли в 30 – 90 роках ХХ сторіччя. Поштовхом для цього стали дослідження засновників теорії валентності Л.Теньєра та С.Д.Кацнельсона. Термін „валентність” був запозичений Л.Теньєром та С.Д.Кацнельсоном з хімії і перенесений у мовознавство. Однак варто зауважити, що у Л.Теньєра він стосувався в основному дієслова. Його формулювання валентності на початку 50-х років ХХ століття використовувалось у роботах західнонімецьких лінгвістів, у той час як формулювання С.Д.Кацнельсона ініціює розвиток теорії сполучуваності в радянському мовознавстві. У радянській лінгвістиці валентність та сполучуваність досліджували О.І.Москальська, В.А.Абрамов, М.Д.Степанова, Г.А.Гречина, Р.С.Абрацумян, А.В.Щербакова, І.Г. Ольшанський та ін. Найширше валентність презентує В.Г.Адмоні. Він називає її потенційною сполучуваністю (Fügungspotenz) і вважає, що вона властива кожній частині мови. Вчений розрізняє обов’язкову та факультативну здатність слова сполучатися. Як приклад обов’язкової сполучуваності він наводить відношення атрибутивного ад’єктива до іменника. Перший не може у реченні існувати без другого. Відношення ж іменника до атрибутивного прикметника є факультативним. У ФРН теорія валентності ґрунтувалася в основному на дослідженнях Г.Брінкмана, К.Геґера, Г.-Й Герінґера, У.Енґеля, Й.Ербена, В.Флеміга, Г.Шумахера, а в НДР, орієнтованій з ідеологічних міркувань на російську науку, – В.Шмідта, Ґ.Гельбіга, В.Шенкеля, В.Бондціо, К.-Е.Зоммерфельдта і Г.Шрайбера. В англійському мовознавстві її розвивали Ч.Філмор, Й.Андерсон, Й.Робінсон, Р.Джекендорф та Д.Нільсен. Валентність спочатку розглядалася вченими здебільшого на синтаксичному рівні. (обов’язкове або факультативне заповнення певної кількості та певного виду „вільних місць”), а згодом і на логічному (що засвідчує інтерлінґвальний взаємозв’язок між понятійними значеннями) та семантичному (представляє комбінаторику значеннєвих компонентів) (Ґ.Гельбіг). Такого поділу на три рівні дотримувалися Г.-Й.Герінґер, К.-Е.Зоммерфельдт/Г.Шрайбер, Н.-Р.Вольф. Згодом вони об’єднують два останні рівні і зупиняються на синтаксичній та логіко-семантичній валентності. Це свідчить про тісний зв’язок між логікою та семантикою (Й.Коргонен). Ця основна тенденція розвитку теорії валентності сприяла використанню цього терміна в стосунку до інших частин мови, в тому числі й прикметника (Ґ.Гельбіг). Валентність прикметника досліджували в першу чергу К.-Е. Зоммерфельдт/ Ґ.Штарке, К.Юнкер, М.Піітуляйнен, Ґ.Шрайбер. Валентність передбачає необхідне чи можливе контекстуальне оточення слова, контекстуальні зв’язки слова, контекстуальні відношення між різними частинами мови в реченні на семантичному і синтаксичному рівнях, контекстуальну сполучуваність слів як семантичних і синтаксичних партнерів у реченні (М.Д.Степанова, Ґ.Гельбіг). На співвідношення валентності і сполучуваності існує дві різні погляди. Представники першого трактують валентність у широкому плані. Вони розглядають її як „сполучувальну здатність однорівневих одиниць мови”, „як потенцію та як її реалізацію, тобто одночасно як фактор мови і як фактор мовлення”(С.Д.Кацнельсон, Ю.Д.Апресян, Н.З.Котєлова). Валентність – це така сполучуваність, коли на перший план при дослідженні лексичної комбінаторики мовні одиниці виступають у ролі семантичних і синтаксичних партнерів у реченні. Представники іншої точки зору вважають, що валентність – це потенційна здатність слів до сполучуваності, а сполучуваність – це реалізація такої здатності. Схиляємось до думки, що основну різницю між валентністю та сполучуваністю слід шукати в об’ємі цих понять. Ширшим з них є „сполучуваність”, тому надалі у дослідженні прикметників на позначення портретної характеристики людини вживатимемо саме цей термін. Для виявлення стандартних зв’язків між лексико-семантичною групою прикметників на позначення портретної характеристики людини і відповідною групою іменників використано метод статистичного аналізу. Вірогідність результатів дослідження обґрунтовано шляхом використання лінгвостатистичних прийомів: критеріїв х2 („хі-квадрат“), спряженості та кореляції. Сума х2 дозволяє встановити наявність або відсутність зв’язку між величинами, коефіцієнт спряженості К (коефіцієнт Чупрова) виявляє ступінь цього зв’язку.
|
