Формування облікової політики

 

Організація бухгалтерського обліку на підприємстві передбачає розробку його облікової політики.

Система бухгалтерського обліку – це своєрідний механізм підготовки та відображення ін­формації про майнове та фінансове становище підприємства. Завдяки цій інформації внутрішні та зовнішні її користувачі мають уявлення про реальний стан справ на підприємстві.

Як відомо, методична база ведення бухгалтерського обліку складається з використання первин­них облікових документів, інвентаризації, оцінки, калькулювання, організації обліку (управлінсько­го, бухгалтерського та податкового), виконання розрахунків та проведень, контролю, підготовки звітності. Створення цілісної системи обліку пе­редбачає активне застосування облікової політики підприємства.

«Облікова політика – сукупність принципів, ме­тодів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності» – таке визначення облікової політики наведене в статті 1 Закону України від 16.07.99 р. №996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [32] (далі – Закон про бухоблік).

Згідно з визначенням, облікова політика під­приємства базується на основних принципах об­ліку та звітності. Під принципами бухгалтерсько­го обліку слід розуміти правила, якими необхідно керуватися при вимірюванні, оцінці й реєстрації господарських операцій і при відображенні їх ре­зультатів у фінансовій звітності.

Під час розробки облікової політики підприємство враховує вимоги до якісних характеристик бухгал­терського обліку та фінансової звітності, викладені в пунктах 14–17 П(С)БО 1, методи та процеду­ри, передбачені іншими П(С)БО, норми й норма­тиви, встановлені законодавчими актами України.

До зазначених процедур відносять форму бухгалтер­ського обліку, порядок заповнення і підписання первинних документів, правила документообігу і технологію обробки облікової інформації тощо.

Пункт 5 статті 8 Закону про бухоблік право встановлення облікової політики підприємства ціл­ком і повністю полишає на розсуд суб'єкта господарювання. При цьому підприємство самостійно:

- обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему реєстрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з до­держанням єдиних засад, встановлених цим За­коном, та із урахуванням особливостей своєї ді­яльності й технології обробки облікових даних;

- розробляє систему і норми внутрішньогос­подарського (управлінського) обліку, звітності і контролю за господарськими операціями, визна­чає права працівників на підписання бухгалтер­ських документів;

- затверджує правила документообігу й тех­нологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і реєстрів аналітичного обліку;

- може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, із подальшим включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Необхідно також мати на увазі, що облікова політика є складовою частиною фінансової звіт­ності підприємства та повинна відображатися у примітках до фінансових звітів. Отже, саме вона дозволяє поєднати ведення бухгалтерських опе­рацій та складання фінансової звітності. Без та­кого регламентуючого розпорядчого документа та його додержання бухгалтерський облік не від­повідатиме принципу послідовності, а фінансова звітність не буде зрозуміла користувачам.

Оскільки ведення бухгалтерських операцій та складання фінансової звітності підприємства по­винні базуватись на єдиних та незмінних мето­дичних засадах, розроблення облікової політики слід розпочати до нового звітного року і завер­шити до 31 грудня, щоб з нового фінансового року працювати за новими параметрами.

Новостворені підприємства розробляють об­лікову політику до початку господарської діяль­ності таким чином, щоб перша господарська операція відбувалася після затвердження.

За формою обліко­ва політика підприємства має вигляд наказу керівни­ка (власника), на підставі якого головний бухгалтер складає проект наказу і зі всіма додатками та розра­хунками передає на затвердження власнику (керівнику) підприємства. Наказ набирає юридичної сили з дня його підписання власником (керівником) під­приємства і є обов'язковим для виконання всіма службами і працівниками підприємства.

Можливий варіант, коли облікову політику (зміни до неї) розробляє внутрішній аудитор під­приємства, аудиторська фірма під керівництвом головного бухгалтера та за участю інших відпо­відних спеціалістів або ж – якщо така фірма здійснює бухгалтерський облік на підприємстві – під керівництвом власника (керівника). Це завдання може входити до складу наданих послуг протягом проведення перевірки або бути предме­том окремого договору.

Зміна облікової політики, вибір відображен­ня впливу зміни на облікову політику повинні бути розкриті й обґрунтовані у примітках до фі­нансової звітності за поточний звітний період.

Наведемо основні принципи облікової політики ТОВ «Стіл ЛТД» (Додаток Б):

Основні моменти облікової політики підприємства такі:

1. Для відокремлення в складі основних засобів малоцінних необоротних активів встановлено межу в розмірі 2500 грн.

2. Амортизація основних засобів нараховується з використанням прямолінійного методу.

3. Одиницею запасів визначається кожне найменування.

4.Оцінка вибуття палива, запчастин, матеріалів та ін. Здійснюється за методом собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО).

5. Доходи від господарської діяльності визнаються і обліковуються відповідно до П(С)БО 15 «Дохід».

6. Витрати господарської діяльності визнаються і обліковуються відповідно до П(С)БО 16 «Витрати».

Згідно П(С)БО 15 «Дохід», дохід, пов'язаний з наданням послуг, визнається, виходячи зі вивчення виконаної роботи.

Результат операції з надання послуг може бути достовірно оцінений за наявності всіх наведених нижче умов:

- можливості достовірної оцінки доходу;

- імовірності надходження економічних вигод від надання послуг;

- можливості достовірної оцінки ступеня завершеності надання послуг на дату балансу;

- можливості достовірної оцінки витрат, здійснених для надання послуг та необхідних для їх завершення.

Оцінка ступеня завершеності операції з надання послуг проводиться:

- вивченням виконаної роботи;

- визначенням питомої ваги обсягу послуг, наданих на певну дату, у загальному обсязі послуг, які мають бути надані;

- визначенням питомої ваги витрат, яких зазнає підприємство у зв'язку із наданням послуг, у загальній очікуваній сумі таких витрат. Сума витрат, здійснених на певну дату, включає тільки ті витрати, які відображають обсяг наданих послуг на цю саму дату.

Якщо послуги полягають у виконанні невизначеної кількості дій (операцій) за визначений період часу, то дохід визначається шляхом рівномірного його нарахування за цей період (крім випадків, коли інший метод краще визначає ступінь завершеності надання послуг).

Якщо дохід (виручка) від надання послуг не може бути достовірно визначений, то він відображається в бухгалтерському обліку в розмірі визначених витрат, що підлягають відшкодуванню.

Якщо дохід (виручка) від надання послуг не може бути достовірно оцінений і не існує імовірності відшкодування зазнаних витрат, то дохід не визнається, а зазнані витрати визнаються витратами звітного періоду. Якщо надалі сума доходу буде достовірно оцінена, то дохід визнається за такою оцінкою.

Інші активи і пасиви, не вказані вище, відображаються в обліку і звітності згідно з вимогами відповідних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Виконання наказу про облікову політику покладено на директора підприємства.

Для узагальнення інформації про витрати підприємства за елементами застосовують 9 клас Плану рахунків.

Стосовно регулювання операцій з власним капіталом на облікову політику покладається завдання забезпечення збереженості майна, яке належить власникові, надання інформації для прийняття управлінських рішень, достовірності визначення фінансових результатів, одержуваних від різноманітних видів діяльності.

Облікова політики підприємства визначається з урахуванням положень статуту та наказу про облікову політику і додатків до нього. Стосовно організації бухгалтерського обліку власного капіталу господарюючого суб’єкта в наказі про облікову політику доцільно передбачити ряд елементів:

– концепція обліку статутного капіталу;

– порядок формування та щорічні відрахування до резервного капіталу;

– співвідношення між статутним і резервним видами капіталу;

– документальне оформлення операцій з додатковим та резервним капіталом;

– порядок розрахунку компенсації учаснику при виході з товариства;

– джерела формування та використання складових додаткового капіталу;

– джерела формування, розподілу та використання нерозподіленого прибутку підприємства.

Таким чином, в даному розділі дипломної роботи ми визначили поняття власного капіталу, його функції. Власний капітал показує частину майна підприємства, яка фінансується за рахунок коштів власників і власних засобів підприємства. По своїй суті він є не тільки основою для створення підприємства, а й стабільністю і продовженням його господарської діяльності.

Враховуючи функції власного капіталу можна зазначити, що його розмір визначає ступінь незалежності та впливу його власників на підприємство, а для кредиторів є показником відповідальності і стабільності підприємства. Чим більший власний капітал і менша кредиторська заборгованість, тим кращі стосунки у підприємства з різними юридичними і фізичними особами.

Також розглянуто рівні нормативного регулювання бухгалтерського обліку операцій з власним капіталом та елементи власного капіталу.