Методологія мікроекономіки: теорії і моделі

В мікроекономічних дослідженнях використовуються як загальнонаукові методи, так і спеціальні. Кінцевим завданням таких досліджень є розробка теорій та моделей.

Мікроекономічні дослідження, як правило, розпочинаються з збору та вивчення фактів економічного життя. Їх узагальнення, виділення найсуттєвіших та абстрагування від другорядних, дослідження причинно-наслідкових зв”язків дозволяє встановити мотиви поведінки економічних суб’єктів та побудувати модель. Економічна модель – це система взаємозв”язків між економічними змінними, яка дозволяє прогнозувати результат. Іншими словами, вона використовується для передбачення того, як зміни економічних умов призведуть до зміни економічних результатів. Економічні змінні – це натуральні величини, які можуть якимось чином вимірюватися, або суми грошей, що можуть набувати ряд можливих значень.

Висновки з економічних моделей виражаються в формі гіпотез, тобто тверджень про причини і наслідки, які потребують підтвердження чи заперечення фактами.

Метою економічного моделювання є намагання допомогти зрозуміти, як функціонує той чи інший сектор економіки. Буде помилково вважати, що чим більше модель схожа на реальний процес, тим вона краща. Критерієм корисності економічної моделі є не ступінь її відповідності реальним економічним процесам, а відповідність отриманих за її допомогою прогнозів реальним подіям. Тому модель повинна бути максимально спрощена, що дозволить розширити масштаби та ефективність її використання. Скажімо, якщо зарево при заході сонця дозволяє з значною вірогідністю прогнозувати вітряну погоду на наступний день, то така проста модель набагато корисніша, ніж побудована на складному вивченні напрямків руху повітряних потоків за допомогою зондів, супутників тощо.

Побудова моделі пов’язана з втратою частини інформації про об’єкт, який досліджується. Це дозволяє абстрагуватися від його другорядних елементів, сконцентруватися на головних складових системи та їх взаємозв’язках. Відомі величини, що вводяться в модель в готовому вигляді, називаються екзогенними; величини, які отримують в рамках моделі при вирішенні поставленого завдання, називаються ендогенними.

Найпростішим видом економіко-математичного моделювання є моделювання в двомірному просторі – за допомогою графіків. Якраз цей метод найчастіше використовується в мікроекономіці.

Ключовою передумовою побудови економічних моделей є посилання на те, що економічні суб’єкти намагаються максимізувати свій зиск. При цьому мова йде про чистий виграш, як різницю між загальним виграшем та витратами, які були понесені на його досягнення. Слід звернути увагу, що для економіста витрати – це не просто суми грошей чи години роботи, а ті не отримані вигоди від можливих альтернативних варіантів використання ресурсів.

В побудові мікроекономічних моделей широко використовується технічний прийом, отримавший назву “ граничний аналіз ”. Це дослідження того, яким чином кожна додаткова операція, яка здійснена за певний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина. Прикладами таких граничних величин можуть бути граничні витрати (витрати, що необхідні для збільшення результату на одиницю) чи гранична корисність (корисність, що її приносить споживання додаткової одиниці блага). Раціональний суб’єкт повинен продовжувати пошук кращих рішень до того часу, поки гранична вигода не зрівняється з граничними витратами. Якраз в цьому випадку він досягне максимальної реалізації своєї мети.

Велике значення в мікроекономіці має функціональний аналіз. В ході його здійснення в досліджуваному явищі виділяється характерна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів, що на неї впливають. Після того, як такі фактори встановлені, визначаються спосіб їх взаємодії з виділеною характеристикою, тобто функція. Варто підкреслити, що з’ясування функціонального взаємозв’язку важливо навіть в тих випадках, коли чітке визначення причинно-наслідкових зв”язків між досліджуваними явищами ускладнено.

Ще одна важлива риса мікроаналізу – рівноважний підхід до дослідження динамічних явищ та процесів. Розглядаючи постійну динаміку економічних явищ, мікроекономіка намагається вивчити такий їх стан, який характеризується відносною стабільністю, тобто рівновагою. Рівновага означає, що відсутні внутрішні тенденції до зміну існуючого стану. Якщо при незначних змінах зовнішнього середовища ситуація докорінно змінюється, така рівновага називається нестійкою. Якщо ж при виникненні таких зовнішніх змін, в самій системі заявляються сили, що відроджують рівновагу, вона називається стійкою. Звичайно, зміни зовнішніх умов можуть виявитися значними. Тоді така економічна система перейде від одного рівноважного стану до іншого аналогічного стану. Встановлення способу взаємодії безпосередньо контактуючих в цій взаємодії сил, аналіз результатів їх взаємовпливу та стійкого функціонування в зовнішньому середовищі, яке динамічно змінюється, а потім передумов виникнення та розпаду таких систем і перехід до нових – один з ключових напрямків розвитку мікроекономіки.

Особливо широкого використання в мікроекономічних дослідженнях набули метод статики та метод динаміки. Метод статики передбачає співставлення різних рівноважних станів, при цьому перехід від однієї рівноваги до іншої залишається поза аналізом. Метод динаміки, навпаки, вимагає аналізу власне процесу переходу від одного стану рівноваги до іншого.