Функція корисності та криві байдужості
Присвоюючи ті чи інші ранги альтернативним варіантам задоволення потреб, споживач виходить з свого суб’єктивного уявлення про корисність для себе різних благ. Корисність – це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг або ж від якої-небудь діяльності. На думку більшості сучасних дослідників корисність не підлягає кількісному виміру (ординалістська точка зору). Тому блага, як носії певної корисності для споживача, можуть бути виміряні тільки порядково: споживач здатний визначитися з черговістю, послідовністю, в якій він обирав би ці блага для задоволення своїх потреб. Справедливості ради, слід відзначити, що існує інша точка зору (кардиналістська), яка допускає кількісне вимірювання корисності. Звичайно, таке вимірювання буде досить умовним, оскільки не існує чітко визначеної одиниці виміру. Тому в подальшому ми будемо використовувати для співставлення різних корисностей умовні бали, що їх присвоює благам споживач. Корисність – поняття виключно індивідуальне: те що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може сприйматися взагалі як антиблаго. Хтось понад усе цінує зранку чашку міцної кави, а хтось за будь-яких умов її не питиме. Економічна теорія виходить з того, що між корисністю та кількістю продуктів, що споживається, існує певний функціональний зв’язок. Його відображає функція корисності,як співвідношення між обсягами спожитих товарів та послугі рівнем корисності, що його досяг споживач:
U – корисність; Qx, Qy, Qn – обсяги відповідних спожитих товарів. Для побудови моделі поведінки споживача введемо ще одне припущення: нехай споживач формує свій набір лише за рахунок двох товарів (Х та У). Тоді у спрощеному вигляді функція корисності може бути представлена так:
Якщо тижневе споживання студента формується за рахунок пиріжків (товар у) та котлет (товар х), то можна знайти такі їх набори, що мають однакову корисність для споживача. Перелік таких наборів утворює сітку споживача: Табл. 2.1
|
,де (2.1)
. (2.2)
