РОЗДІЛ 1. ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ СУБ’ЄКТА МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ЇХ ВИКОРИСТАННЯВиди власного кап.: ¨статут. кап. (х-є першочергову суму кап.), ¨резервний (зарезервована частина кап.), ¨спец. цільові фін. фонди(фонди власн. фін. засобів), ¨нерозподілений П ін. Вн. джерела: 1) П, який залиш. у розпорядженні п-ва. Він фор-є > частину його фін. рес-в; ріст прибут. вартості п-ва; 2) амортизац. відрах. від викор-х осн. засобів і матер. активів. Зовн. джерела: 1) залуч. додаткового аукціон. кап. шляхом внесків у стат. кап.; 2) отримання п-ом безоплатно фін. допомоги, 3) інші джерела. Політика фор-я власн. фін. рес-в – частина заг. фін. стратегії п-ва, яка полягає в забезпеч. необхідного рівня самофінансування його в-чого розвитку. Етапи політики: Іет. – аналіз фор-я власних фін. рес-в у поперед. пер-ді. Метою є виявлення потенціалу фор-я власн. фін. рес-в і його відповідність темпам розвитку п-ва. На Іет. виз-ся заг. об’єм фін. рес., відповідність темпів приросту власн. кап. темпам приросту А та об’єму реал-ї прод-ї п-ва, динаміка питомої ваги власн. рас-в у заг. об’ємі фор-я фін. рес-в у перед плановому пер-ді. На ІІ ет. розгляд. джерела фор-ня фін. рес-в, вивчається співвіднош. вн. і зовн. джерел; вартість залуч. власн. кап. за рах-к різних джерел. На ІІІ ет. оцінюється достатність власних фін. рес., сформованих на п-ві у перед плановому пер-ді. Критерієм такої оцінки є коеф. само фін-я розвитку п-ва. ІІет. – виз-ся заг. потреби у власн. фін. рес-х. Розрах-на заг. потреба охоплює необхідну суму фін. рес-в, що фор-ся за рах-к власних і залуч. джерел. ІІІет. – оцінка вартості залуч. власного кап. Оцінка проводиться в розрізі осн. ел-в власного кап., який фор-ся за рах-к вн. і зовн. джерел. Рез-ти оцінки є основою прийняття і розробки упр. рішень відносно вибору фор-ня власн. джерел, що забез. приріст власн. кап. п-ва. ІVет. – забезпеч. max об’єму залуч. власн. фін. рес. за рах-к вн. джерел.
ВСТУП
"Булочно-кондитерський комбінат" – дочірнє підприємство ПАТ "Київхліб". Введений в експлуатацію в 1930 році. Дочірнє підприємство ПАТ "Київхліб" "Булочно-кондитерський комбінат" було утворене 27 серпня 1996 року та зареєстроване Радянською районною державною адміністрацією м. Києва. Підприємство є правонаступникомструктурної одиниці (філії) державного підприємства "Київхлібпром" - Булочно-кондитерського комбінату. Остання перереєстрація підприємства була здійснена Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 16 червня 2006 року. Організаційно-правова форма підприємства – Дочірнє підприємство. Форма власності – приватна. Засновником підприємства є ПАТ "Київхліб". Статутний фонд підприємства становить 1466835,12 грн. За юридичним статусом підприємство є юридичною особою з самостійним балансом, печаткою зі своїм повним найменуванням, штампами, знаком для товарів та послуг та іншою символікою, поточними рахунками в установах банків. Управління підприємством здійснюється виконавчим органом підприємства – Дирекцією, штат якої затверджується Головою Правління (Генеральним директором) ПАТ "Київхліб". Дирекцію підприємства очолює Директор. Директор підприємства: - організує оперативне управління та керівництво економічною, господарською та соціальною діяльністю підприємства і несе персональну відповідальність за виконання покладених на підприємство завдань; - втілює у життя рішення керівних органів ПАТ "Київхліб"; - без довіреності представляє інтереси підприємства і здійснює дії від імені підприємства; - розпоряджається господарськими засобами і майном підприємства в межах, визначених Статутом ДП ПАТ "Київхліб" "Булочно-кондитерський комбінат", Статутом ПАТ "Київхліб" та відповідає за ефективне використання основних фондів і обігових коштів; - за погодженням з Головою Правління ПАТ "Київхліб" відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банків України та інших держав для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів операцій підприємства; - видає довіреності; - приймає на роботу і звільняє з роботи працівників підприємства у відповідності з чинним законодавством та штатним розкладом, за винятком посадових осіб, що входять у сферу управління ПАТ "Київхліб"; - укладає колективний договір з трудовим колективом, від імені якого виступає профспілкова організація, та відповідає за підтримання відповідного морально-психологічного клімату серед працюючих; - вживає заходів заохочення до працівників підприємства і накладення на них стягнень, за винятком посадових осіб, що входять у сферу управління ПАТ "Київхліб"; - без доручення укладає угоди та господарські договори, включаючи зовнішньоекономічні договори та договори застави, останні укладаються за погодженням з Головою Правління ПАТ "Київхліб"; - за погодженням з Головою Правління ПАТ "Київхліб" бере кредити; - визначає порядок підпису документів, які виходять з підприємства; - забезпечує проведення єдиної політики ПАТ "Київхліб" з питань оплати праці; - в межах своїх повноважень і відповідно до чинного законодавства видає накази, інші акти, здійснює операції тафункції, необхідні для діяльності підприємства. У своїй діяльності Директор підпорядковується безпосередньо Голові Правління ПАТ "Київхліб". Директор підприємства є найвищою посадовою особою підприємства. Структурні підрозділи, що безпосередньо підпорядковані директору: 1) Головний інженер; 2) Заступник директора з комерційних питань; 3) Головний бухгалтер; 4) Начальник відділу економіки та виробництва; 5) Начальник відділу кадрів; 6) Відділ логістики та збуту. Головний бухгалтер – здійснює організацію бухгалтерського обліку, господарсько-фінансової звітності підприємства та контроль за економічним використанням матеріальних, трудових та фінансових ресурсів. Забезпечує раціональну організацію обліку та звітності на підприємстві і в його підрозділах. Забезпечує своєчасне складання бухгалтерської звітності на основі первинних документів, бухгалтерських записів та представлення їх за прийнятим порядком у відповідні органи. Надає методичну допомогу працівникам підрозділів підприємства з питань бухгалтерського обліку, контролю, звітності та економічного аналізу. Головний бухгалтер керується у своїй діяльності законодавством, обліковою політикою підприємства та іншими нормативними актами і несе відповідальність за дотримання наявних в них вимог і правил оцінки та обліку. Ведення бухгалтерського обліку здійснюється з використанням журнально-ордерної системи обліку. Для цілей перевірки відповідності даних обліку фактичного стану, наявності об’єктів обліку проводиться інвентаризація майна і фінансових зобов’язань відповідно до діючого законодавства. Інвентаризація майна проводиться перед складанням річної фінансової звітності підприємства в термін з 1 жовтня до 31 грудня. Порядок та терміни її проведення визначається письмовим розпорядженням (наказом) директора підприємства. Для проведення інвентаризації затверджується постійно діюча інвентаризаційна комісія. РОЗДІЛ 1. ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ СУБ’ЄКТА МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ
Подальший динамічний розвиток малого бізнесу значно сприяє загальноекономічному зростанню. Однак його активність стримується фінансовими бар'єрами. Основним джерелом інвестицій поки що залишаються власні фінансові ресурси суб'єктів малого бізнесу та сімейні позики. Банківські кредити використовуються обмежено через великі процентні ставки та відсутність гарантій для банків (у вигляді застав або високоліквідних активів). У країнах з ринковою економікою фінанси є головним економічним інструментом втручання в процеси розширеного відтворення, розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту. Вони є специфічною формою руху виробничих відносин, підсистемою економічного базису. Фінанси як система економічних відносин об'єктивно поділяються на дві сфери: державні фінанси і фінанси підприємств (підприємницьких структур). Фінанси підприємницьких структур виступають складовою економічних відносин і пов'язані з формуванням, розподілом та використанням грошових доходів і фондів. Вони тісно корелюють з державними фінансами: чим вища продуктивність праці, тим більші розміри продукту, що виробляється фірмою, тим більшу його частину можна вилучити до державної скарбниці. Отже, чим більший обсяг прибутку, тим більш значну його частину можна спрямувати до бюджету й на розширення виробництва, тим вищою буде ефективність виробництва і врешті-решт маса самого прибутку. Фінанси суб'єктів малого бізнесу мають важливе значення для формування фінансів держави. Виникають різноманітні прямі та зворотні зв'язки між макрорівнем та чисельними мікрорівнями фінансів господарських одиниць. Суб'єкта малого підприємництва сплачують державі та місцевим органам влади податей, у свою чергу, держава надає їм прямі та непрямі субсидії, здійснює непрямі заходи, що сприяють розвитку підприємництва. У структурі фінансових взаємозв'язків ринкового господарства фінанси підприємницьких структур, зокрема малого підприємництва, відіграють важливу роль, тому що вони обслуговують головну ланку суспільного виробництва, де створюються матеріальні та нематеріальні блага і формується визначальна маса фінансових ресурсів країни. їм властиві, з одного боку, риси, що характеризують економічну природу фінансів у цілому, а з іншого – особливості, зумовлені функціонуванням фінансів у підприємницьких структурах. Незважаючи на відмінності у видах діяльності, фінанси суб'єктів малого бізнесу мають однакові принципи організації, до яких відносяться: жорстка централізація фінансових ресурсів, що забезпечує швидку маневреність ними, їх концентрацію на головних напрямах підприємницької діяльності; фінансове планування, що визначає на перспективу всі надходження грошових коштів суб'єктів господарювання та основні напрями їх використання; формування фінансових резервів, що забезпечують сталу (стійку) роботу в умовах можливих коливань ринкової кон'юнктури; безумовне використання фінансових зобов'язань перед партнерами. Початкове формування ресурсів малого бізнесу відбувається під час заснування підприємств, коли утворюється статутний фонд. Його джерелами залежно від організаційно-правових форм господарювання є: пайові внески, акціонерний капітал, надходження від асоціацій. Статутний фонд характеризує обсяг грошових коштів (основних і оборотних), інвестованих у процес виробництва, де функціонують основні й оборотні фонди. Таким чином, фінансові ресурси підприємницьких структур - це грошові доходи та надходження, що перебувають у розпорядженні суб'єктів господарювання і призначені для виконання фінансових зобов'язань, здійснення витрат на розширене відтворення та економічне стимулювання працівників. Формування фінансових ресурсів здійснюється за рахунок власних та прирівняних до них коштів, мобілізації ресурсів на фінансовому ринку та надходження грошових коштів від фінансово-банківської системи у порядку перерозподілу. Фінансові ресурси підприємницьких структур можна поділити на три групи відповідно до джерел їх формування. Першу групу складають доходи та надходження, які утворюються за рахунок власних та прирівняних коштів. Доходи: прибуток від основної діяльності, прибуток від виконаних науково-дослідних робіт та науково-конструкторських робіт (НДДКР) та інші цільові доходи; прибуток від фінансових операцій; прибуток від будівельно-монтажних робіт, які виконуються господарським способом; інші види доходів. Надходження: амортизаційні відрахування; виручка від майна, що вибуло; непоточні пасиви; цільові надходження (плата за утримання дітей тощо); мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві; пайові та інші внески членів трудового колективу; інші види надходжень. Другу групу складають кошти, які мобілізуються на фінансовому ринку, а саме: продаж власних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, а також кредитні інвестиції. До третьої групи зараховують надходження коштів від фінансово-банківської системи у порядку перерозподілу. До таких джерел належать: фінансові ресурси, що формуються на пайових засадах; страхове відшкодування ризиків; фінансові ресурси, що надійшли від концернів, асоціацій тощо; дивіденди та проценти на цінні папери інших емітентів; бюджетні субсидії, інші види ресурсів. Ринкові відносини вимагають від суб'єктів малого бізнесу об'єктивної оцінки фінансового стану свого підприємства, фінансової ситуації у народному господарстві країни в цілому. Інакше вони не зможуть прийняти правильні управлінські рішення в цій сфері, і їхні шанси на успіх у конкурентній ринковій боротьбі залишатимуться мінімальними. Неймовірно важкий тягар оподаткування, обмеженість або повна відсутність матеріально-фінансових та кредитних ресурсів спонукає багатьох суб'єктів малого підприємництва збочити у тіньову економіку. На нашу думку, суб'єкти малого підприємництва умовно можна поділити на дві групи: ті, що зайняті у формальному державному та недержавному секторі, а також – у неформальному секторі. До першої групи варто віднести діючі суб'єкти підприємницької діяльності, які: - здійснюють офіційно зареєстровані види діяльності; сплачують відповідні податки; звітують в органах статистики. До неформального сектора або тіньової економіки варто віднести суб'єкти малого підприємництва, які: - не пройшли відповідну державну реєстрацію; - здійснюють незареєстровану та заборонену чинним законодавством економічну діяльність або ведуть ЇЇ без спеціального дозволу (ліцензії) на відповідні види діяльності. За способом здійснення неформальної діяльності та отримання доходів варто виділити такі категорії: індивідуально зайняті; - працівники та власники малих незареєстрованих виробничих одиниць; - офіційно неоформлені працівники у зареєстрованих організаціях; - діяльність підприємств формального сектора, яка не враховується та не оподатковується, але дає їхнім працівникам невраховані доходи; - неврахована діяльність працівників формального сектора, яка здійснюється на робочому місці, тощо. Серед працівників, зайнятих у неформальному секторі, є такі, котрі зайняті тільки у неформальному секторі, а також такі, котрі зайняті в неформальному і у формальному секторах. Тобто, неформальний сектор (тіньову економіку) умовно можна поділити на дві частини: тіньова економіка у "класичній" формі (діяльність незареєстрованих суб'єктів підприємництва, здійснення протизаконної діяльності тощо) і "напівформальний" сектор (діяльність зареєстрованих суб'єктів, яка не враховується, не оподатковується тощо). Фінансовий аналіз є необхідною і важливою складовою фінансового менеджменту. Основна мета фінансового аналізу як елемента фінансового менеджменту — дати об'єктивну оцінку фінансового стану, фінансових результатів, ефективності фінансової діяльності підприємства з тим, щоб прийняти ефективні управлінські рішення. Інформаційним забезпеченням фінансового аналізу, як і фінансового менеджменту в цілому, є законодавчі та нормативні акти, бухгалтерська звітність, статистичні дані фінансового характеру, інші дані, серед яких інформація про стан фондового ринку, процентні ставки, курси валют, кредитні рейтинги тощо. Якість фінансового аналізу, як і якість прийнятих управлінських рішень, значною мірою залежить від якості та кількості вхідної фінансової інформації, а також від кваліфікації фінансових аналітиків і фінансових менеджерів, що займаються фінансовим аналізом та плануванням. Залежно від того, хто аналізує діяльність підприємства — його фінансові менеджери чи сторонні особи, розрізняють зовнішній та внутрішній фінансовий аналізи. Внутрішній фінансовий аналіз, який здійснюють менеджери підприємства, ґрунтується як на фінансовій звітності, що оприлюднюється, так і на первинній бухгалтерській документації, яка дає можливість отримати досить точні оцінки фінансового стану підприємства. Такий аналіз має комплексний характер, орієнтований на прийняття управлінських рішень, а результати його, як правило, мають конфіденційний характер. Зовнішній фінансовий аналіз здійснюють, коли потрібно визначити надійність партнера по бізнесу, ринкову позицію фірми-конкурента, стійкість комерційного банку, за посередництвом якого проводиться фінансова операція, кредитний рейтинг емітента, в цінні папери якого передбачено вкласти кошти підприємства. Такий фінансовий аналіз грунтується, як правило, на даних фінансової звітності, які наведено у річних фінансових звітах корпорацій та фінансових інститутів, інформації рейтингових агентств, а також даних з інших джерел. Особливостями зовнішнього фінансового аналізу є орієнтація його лише на зовнішню звітність підприємства і як наслідок — обмеженість завдань аналізу, наявність типових методик розрахунків і максимальна відкритість результатів аналізу. Методика фінансового аналізу включає три блоки: аналіз фінансового стану, аналіз фінансових результатів та аналіз ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства. Основними джерелами інформації для визначення фінансового стану підприємства та його фінансових результатів є фінансова звітність підприємства, а саме: Баланс, Звіт про фінансові результати, Звіт про рух грошових коштів та Звіт про власний капітал. Баланс є основою для проведення аналізу фінансового стану підприємства, а Звіт про фінансові результати дає змогу проаналізувати структуру доходів і витрат підприємства та визначити основний фінансовий результат його діяльності — прибуток. Кількісний аналіз ефективності передбачає оцінку ефективності використання майна підприємства — основних та оборотних засобів, визначення рівня рентабельності виробничої діяльності, оцінку ділової активності підприємства на ринку тощо. До основних методів фінансового аналізу відносять горизонтальний, вертикальний, порівняльний, факторний, аналіз відносних показників та трендовий. Горизонтальний, або часовий, аналіз полягає в порівнянні даних фінансової звітності та основних фінансових показників за останній звітний період із даними за попередні періоди. Такий аналіз дає змогу виявити тенденції змін окремих статей фінансової звітності та фінансових показників у часі, а також зробити висновки щодо кількісних змін в активах, ресурсах, доходах і витратах підприємства протягом визначеного періоду часу. Для проведення горизонтального аналізу і виявлення позитивних або негативних тенденцій у діяльності підприємства протягом кількох звітних періодів необхідно мати фінансову звітність за відповідні періоди, а також враховувати зміни в темпах інфляції у різні часові періоди перерахунком статей фінансової звітності у величини, які можна зіставляти. Вертикальний, або структурний, аналіз дає змогу визначити структуру активів та пасивів підприємства, доходів і витрат, а в разі поєднання з горизонтальним аналізом — виявити позитивні або негативні зміни в складі майна чи структурі ресурсів підприємства, а також структурі доходів і витрат за визначений період часу. При вертикальному аналізі статті фінансової звітності подаються у вигляді відносних величин. Так, загальний підсумок (валюта) балансу приймається за 100 %, а окремі статті активів та пасивів балансу подаються у вигляді певного процента від загального підсумку балансу. У Звіті про фінансові результати загальна сума доходу підприємства приймається за 100 %, а окремі його види (виручка від реалізації продукції, робіт, послуг, виручка від іншої реалізації, дохід від проведення операцій на фінансовому ринку тощо) подаються у вигляді певного процента від загальної суми доходу. Так само визначають і структуру витрат підприємства: загальна сума витрат приймається за 100 %, окремі складові витрат — як процент від загальної суми. Оскільки операційна діяльність підприємства є основним джерелом отримання прибутку, процес формування операційного прибутку також можна дослідити методом вертикального аналізу. При цьому докладному аналізу підлягає структура операційних витрат підприємства з метою оптимізації їх структури та зменшення загального обсягу. Порівняльний аналіз полягає в порівнянні абсолютних та відносних фінансових показників окремих підрозділів підприємства з аналогічними показниками інших підрозділів або показників одного підприємства з показниками інших підприємств галузі. При проведенні такого аналізу прагнуть порівнювати показники різних підприємств за одні й ті самі часові періоди. Задовільні результати можуть бути отримані лише при порівнянні підприємств, які мають чітко визначену належність до однієї галузі. Діяльність багатопрофільних підприємств порівнювати набагато важче. Крім того, для порівняння показників конкретного підприємства з такими самими показниками інших підприємств по галузі необхідно мати достовірні й доступні для використання статистичні дані про діяльність окремих підприємств галузі та усереднені дані по галузі. Факторний аналіз спрямований на виявлення впливу окремих чинників на результуючий показник за допомогою детермінованих або стохастичних методів. У разі, якщо існує аналітична залежність між деяким параметром (чинником) та результуючим показником, аналізують, якою мірою зміна цього параметра впливає на величину показника. Якщо аналітичну залежність отримати неможливо, аналізують вплив як окремих чинників, так і їх множини на результуючі фінансові показники діяльності підприємства за допомогою методів стохастичного програмування. Аналіз відносних показників є одним із найбільш поширених і ефективних методів фінансового аналізу. Він полягає в розрахунку певних груп фінансових коефіцієнтів, які дають змогу зробити обґрунтовані висновки щодо фінансового стану підприємства та ефективності його фінансово-господарської діяльності (докладно розглянуто далі). Трендовий аналіз, на відміну від усіх попередніх, призначений не для аналізу поточного фінансового стану підприємства, а для прогнозу його основних фінансових показників на основі обчислених за минулі звітні періоди. Такий аналіз необхідний при складанні як оперативних, так і стратегічних фінансових планів менеджерами підприємства, і потребує коректного математичного формулювання завдання та відповідного програмного забезпечення. Горизонтальний, вертикальний, порівняльний та коефіцієнтний аналізи, як правило, використовують у комплексі для проведення експрес-аналізу фінансового стану підприємства. Вони не потребують спеціального програмного забезпечення, прості у використанні і при кваліфікованому застосуванні дають змогу отримати досить об'єктивну характеристику фінансового стану підприємства. Застосування факторного та трендового аналізу потребують від фінансового аналітика ґрунтовної математичної підготовки та використання комп'ютерів із відповідним програмним забезпеченням. Однак не це є проблемою при проведенні фінансового аналізу. Структурування даних фінансової звітності, обчислення різноманітних фінансових показників та побудова трендів за допомогою сучасного програмного забезпечення є звичайною роботою для фінансового аналітика. Проблемою є інтерпретація результатів аналізу. Ефективна інтерпретація потребує від аналітика знання та розуміння найважливіших концепцій і принципів, які покладено в основу фінансової звітності та використовують для обчислення фінансових показників. Необхідно вміти правильно визначати стратегії, які має реалізувати фірма, щоб утримувати відповідну конкурентну позицію на ринку. Крім того, важливим є розуміння економічного середовища на галузевому, регіональному та міжнародному рівнях. Іншими словами, для ефективної інтерпретації результатів фінансового аналізу фінансовий аналітик повинен знати не тільки методи фінансового аналізу, а й основи економічної теорії, стратегію та тактику ведення бізнесу, а також основні принципи фінансового обліку.
|
