МЕТОДОЛОГІЯ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ

Прогнозування – це метод, в якому використовується як накопичений минулий досвід, так і поточні припущення щодо майбутнього з метою його визначення.

Види прогнозів:

§ Економічні

§ Розвитку технологій

§ На основі опитувань і дослідів

§ Соціальне прогнозування – передбачення змін у соціальних відносинах

Методи прогнозування:

ü Неформальні (прогнози, основані на письмових джерелах (радіо, ТБ, постачальники, споживачі…))

ü Кількісні (для прогнозування, якщо є підстави вважати, що діяльність у минулому мала якісь переваги і може бути використана і в майбутньому (аналіз часових рядів; каузальне моделювання)

ü Якісні:

· Думка журі (виведення єдиного знаменника з думки журі)

· Сукупна думка

· Модель очікування (певний прогноз, що ґрунтується на результатах опитування людей)

· Метод експертних оцінок (створення нової картини прогнозування.

 

30. Соціометричний метод

Соціометрія - теорія вивчення міжособових відносин;

(інші визначення)

- методика вивчення внутрішніх групових звязків та ієрархії в маленьких групах осіб;

- є методом дослідження малих груп;

- методи дослідження структури міжособистісних відносин в малій соціальній групі шляхом вивчення виборів, зроблених членами групи по тих чи інших соціометричних критеріях.

Соціометричний метод – метод збору первинної соціальної інформації про міжособистісні відносини в малих соціальних групах.

Ціль: вивчення міжособистісних відносин членів малих соціальних груп (в соціології) і міжособистісних комунікацій (в соціокомунікації) з метою їх покращення і удосконалення.

 

Під соціометричними методами розуміються методи дослідження структури відносин між будь-якими соціальними об'єктвми. З цього визначення витікає і основне обмеження області використання соціометрії: досліджувані соціальні об'єкти (це може бути мала група, підприємство чи організація) являють собою певну систему, вивчення якої зовсім не вичерпується описом структури відносин між її елементами

Одним з основних соціометричних методів є соціометричне опитування, а соціометричним критерієм – запитання соціометричної анкети (тесту), в якій респондентам пропонується обрати одного або декількох членів досліджуваної групи. Соціометричне опитування істотно відрізняється від інших видів соціологічного опитування за характером вихідних даних, способами їхнього представлення, процедурою опитування та методах аналізу зібраної інформації. На відміну від інших видів опитування результатом виміру тут є не характеристика респондента, а взаємини між респондентами.

Соціометричний метод опитування — один із різновидів опитування, який використовують для вивчення внутріколективних зв'язків шляхом виявлення стосунків між членами колективу. Цей метод застосовують для дослідження міжособистісних стосунків і міжгрупових відносин з метою їх поліпшення. Він дає змогу соціологові вивчити склад малих соціальних груп, особливо неофіційних стосунків, одержуючи соціологічну інформацію, яку іншим шляхом дістати майже неможливо.

Метод опитування і соціометричного тестування в ході досліджень доповнюються методами спостереження і аналізу документів, котрі ніколи не виступають як самостійні методи, а тільки як допоміжні, тобто такі, що здатні дослідити тільки один якийсь аспект дослідження або підтвердити результати, що отримані за допомогою інших методів.

В науках, де використовується метод: соціологія, соціокомунікація, психологія,

Соціометричний метод на сьогоднішній день - один з найбільш ефективних і, мабуть, найбільш перспективних методів соціально-психологічних досліджень малих груп, а також один з найбільш поширених методів вивчення особистості як елемента соціальної групи. Соціометричний метод дозволяє вирішити дві важливі задачі: по-перше, він застосовується для дослідження міжособистісних і міжгрупових відносин з метою їх поліпшення і вдосконалення. По-друге, він дозволяє соціологу вивчити будову малих соціальних груп. Це особливо відноситься до вивчення неофіційних відносин. Тому перед соціометричним методом стоїть завдання отримати ту соціологічну інформацію, яку іншими методами добути майже неможливо.

31. Порівняльний метод

Порівняльний метод, як особливий спеціально-науковий метод дослідження, застосовується поряд з іншими методами та способами наукового пізнання й полягає у знаходженні рис, які характеризують схожість та відмінність певних явищ. Вивчення певного явища, в усій його багатоманітності та складності, неможливе без широкого й систематизованого порівняльного аналізу. Як науковий метод він остаточ­но сформувався в XIX столітті.

Порівняльний метод спрямований на пошук схожого, для відсіювання різного. Спосіб дослідження, що дає змогу шляхом порівняння встановити схожість і відмінність між явищами, що вивчаються.

Мета порів.методу - реконструкція колишнього через подолання існуючого.

В основі цього методу лежить порівняння чи зіставлен­ня об´єктів за якими-небудь подібними властивостями, у результаті якого вияв­ляють спільне і відмінне між цими об´єктами. Метод порівняння має науковий характер лише тоді, коли якщо порівнюють не випадкові, а закономірні та типові фак­ти діяльності, які мають достатній ступінь достовірності. Порівнян­ня відіграє значну роль в умовиводах щодо узагальнення інформації. Порівняння можна розглядати і як складову мето­ду спостереження.

Для здійснення порівняння необхідно визначити одиниці або критерії вимірювання об´єктів, виміряти останні, а потім зіставити і виз­начити досліджувані властивості з боку їх наявності або відсутності, кількісних характеристик. Шляхом порівняння матеріалу, здійснюваного за єдиними критеріями (за часом, за суб´єктами, за обсягом), виявляють їхні за­гальні, особливі або унікальні риси та зв´язки явищ. Порівняння може бути:

• якісним, коли виявляється наявність або відсутність властивостей об´єктів;

• кількісним, у процесі якого виявляють кількісні розходження або то­тожність;

• динамічним, в основі якого лежить порівняння різноманітних станів одного об´єкта.

В науках, де використовується метод: найпоширеніший метод, що використовується у багатьох науках (географія, біологія, психологія, педагогіка, історія, юридична наука, правознавство і т.д.)

32. Визначення нормативних інваріантів

Інваріантність – структурне відношення, узагальнений кількісний чи якіснийіндикатор, який зберігається в ході деяких перетворень змін тієї системи, яку характеризує.

— властивість системи не змінювати своїх характеристик при перетвореннях.

Види:

- Стрктурні

- Функціональні

- Генетичні/еволюційні

- Метричні

Інваріанти в сукупності найбільш адекватні інтегральному відтворенню та засвоєнню дійсності природи речей та служать опорою процесів самоорганізації та розвитку в природі і суспільстві.

Типи інваріантності:

- Гносеологічна: забезпечується збереження інформаційного змісту, образу або відтворення в різних пізнавальних ситуаціях відношення субєкта та обєкта.

- Логічна: збереження інформаційного змісту логічного образу при будь-яких правильних мисленнєвих перетворень образу.

Отже, можна зробити висновок, що теорія приймається науковцями і претендує вважатися істинною тоді, коли її зміст можна описати мовою інваріантів. Це означає, що у процесі трансформації змісту наукових теорій ті її положення чи зв’язки, які виявляються інваріантними певним групам перетворень, виступають показниками істинності цієї теорії. Було б помилковим вважати, що теорії, які не містять інваріантів, не є істинними – просто теорії, що їх містять, мають більше шансів на істинність. У цьому полягає сенс інваріантності як показника істинності.

 

33. Методи соціального проектування

Соціальне проектування бере початок з розвитка інновацій.

Інновація – внесена, впроваджена в практику новинка, завдякі якій відбуваються позитивні зміни і дсягається необхіжний ефект.

Нововведення – спосіб розвязання суперечностей між заперечуваним старим, що вичерпало себе та перспективним новим, що утверджує себе.

Інноватика – наука щодо введення нового в практику; механізм прилаштування до змінного навколишнього середовища.

Види:

- винахід нових технологій

- адаптація чи зміна наявних технологій

- нові сфери викристання нових наявних технологій

- використання існуючого методу іншою групою користувачів

- втілення

Нововведення бувають:

1) Продуктивні і технологічні

2) За масштабами використання: одиничні і дифузні.

Інноваційна діяльність – використання нвг знання для впровадження новітньої практики.

Етапи інноваційного процесу:

1 – інноваційний задум

2 – створення проекту

3 – оцінювання

4 – експеремент

5 – впровадження

Соціальний проект – сукупність документів, що в них викладено цілі, засоби і етапи реалізації передбаченої програми соціальних змін.

Проектування – вираз прогностичної функції управління (попереднє відтворення дійсності створення прототипу передбаченого обєкту дій).

Обєктами проеткування є соціальні інститути, явища, процеси.

Соціальне проектування орієнтується на знання і досвід.

Методи соціального проектування:

1) «Матриця ідей» - подається у таблиці, використовується у обмежених можливостей, першочерговості термінів)

2) «Уходження в роль» - програвання ролі, репрезентуючи стандарти, цінності групи; що треба зробити для реалізації проекту.

3) Застосування методу аналогій на вже існуючому прикладі як взірця

4) Асоціації – прийняти абсолютно нове рішення; як одне й те саме можна примінити у іншій сфері. (поєднує адаптацію, моделювання, реорганізацію).

5) Модифікація – коли з урахуванням нагромадження знань, не лише змінити оболнку, а змінити саму суть.

6) Повна реогранізація.

Основні етапи творення соціального проектування:

1 – наявність і сутність суспільної потреби в розробці проекту

2 – визначення часу, потрібного для виконання цього проекту

3 – мета розробки соц. проекту

4 – збір інформації з різних джерел

5 – складання завдань на проектування і параметрів

6 – концепція проекта може перевірятися за теоретичним аналізом чи роведенням екперементу

7 – прийняття рішення (конкретна програма дій з провадження соц. обєкта)

34. Процес наукового дослідження, його характеристика та етапи проведення

Процес пізнання включає в себе накопичення фактів. Без систематизації та узагальнення, без логічного осмислювання фактів не може існувати ніяка наука. Хоча факти потрібні вченому, як повітря, але окремо взяті вони ще не наука. Факти стають складовою частиною наукових знань, якщо вони виступають у систематизованому узагальненому вигляді.

Будь-яке наукове вивчення, від творчого задуму до закінченої наукової праці, здійснюється індивідуально. Спираючись на загальні та часткові методи дослідження, вчений отримує відповідь на те, з чого потрібно розпочинати дослідження, як узагальнити факти і яким шляхом іти до висновків.

При цьому закономірним є дотримання таких рекомендацій:

- нічого не сприймати за істину, що не є достовірним і аксіоматичним;

- складні питання розділяти на стільки частин, скільки потрібно для вирішення проблеми;

- починати дослідження з найпростіших і найзручніших для пізнання речей до складних і важких;

- зупинятись на всіх подробицях, на все звертати увагу, щоб бути впевненим, що нічого не випущено;

Формою здійснення розвитку науки є наукове дослідження -тобто цілеспрямоване вивчення за допомогою наукових методів явищ і процесів, аналіз впливу на них різних факторів, а також вивчення взаємодії між явищами з метою отримання переконливо доведених і корисних для науки і практики рішень. Воно характеризується об’єктивністю, відтворюваністю, доказовістю і точністю.

Метою наукового дослідження є всебічне, об´єктивне і ґрунтовне вивчення явищ, процесів, їх характеристик, зв´язків на підставі розроблених у науці принципів і методів пізнання, а також отримання корисних для діяльності людини результатів, упровадження їх у виробництво для підвищення його ефективності. При науковому дослідженні важливо враховувати все, концентруючи увагу на основних, ключових питаннях теми. Не можна не враховувати побічні факти, які на перший погляд здаються малозначимими.

Результати наукових досліджень тим кращі, чим вищий науковий рівень висновків, узагальнень, чим вища їх достовірність та ефективність.

При проведенні наукових досліджень відрізняють поняття «об´єкт» і «предмет» пізнання і дослідження.

Об´єктом дослідження прийнято називати те, на що спрямована пізнавальна діяльність дослідника. Це процес або явище, яке породжує проблемну ситуацію і обране для дослідження.

Предметом дослідження є досліджувані з певною метою властивості, характерні для наукового пізнання, це визначення певного «ракурсу» дослідження як припущення про найсуттєвіші для вивчення обраної проблеми характеристики об´єкта. Під предметом дослідження розуміється те, що знаходиться в межах об´єкта і завжди співпадає з темою дослідження.

За цільовим призначенням до потреб практики наукові дослідження прийнято поділяти на:

1) Фундаметальні/теоретичні (основні і головні). І наукова теоретична та експериментальна діяльність спрямована на пізнання законів, що управляють поведінкою і взаємодією базисних структур природи, суспільства, людини.

2) Прикладні - наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на використання результатів фундаментальних досліджень для різних практичних завдань, на основі яких розробляється нове обладнання, нові машини, способи організації виробництва, технологічні процеси та ін., з метою отримання безпосереднього економічного ефекту в конкретних галузях економіки.

Прикладні дослідження піддаються плануванню, а фундаментальні результати планувати складно. Крім того, прикладні розробки можуть бути впроваджені в промисловість і приносити економічний ефект. Фундаментальні результати безпосереднього прибутку не несуть, а їх використання може тривати десятиліттями.

Головні етапи наукових досліджень:

1 – Виникнення ідеї і формування теми

2 – Формування мети і завдань дослідження

3 – Висування гіпотези, теоретичні дослідження

4 – Проведення експеременту, узагальнення наукових фактів та результатів

5 – Аналіз і оформлення наукових досліджень

6 – Впровадження і визначення ефективності наукових досліджень.

 

Завдання дослідника полягає у визначенні факторів, які впливають на об´єкт дослідження, відборі і зосередженні уваги на найсуттєвіших з них. Критеріями відбору є мета дослідження та кількісний рівень накопичених фактів у цьому напрямі. Відбір найсуттєвіших факторів, які впливають на об´єкт дослідження, має велике практичне значення, оскільки впливає на ступінь достовірності результатів дослідження. Якщо будь-який суттєвий фактор не враховано, то висновки, здобуті в результаті дослідження, можуть бути помилковими, неповними або зовсім хибними. Виявлення суттєвих факторів простіше, якщо дослідження ґрунтуються на добре опрацьованій теорії. Якщо теорія не дає відповіді на поставлені запитання, то використовують гіпотези, наукові ідеї, сформовані в процесі попереднього вивчення об´єкта дослідження.

Наукове дослідження повинно розглядатись у неперервному розвитку, ґрунтуватись на зв´язку теорії з практикою.

Важливу роль у науковому дослідженні відіграють пізнавальні завдання емпіричного і теоретичного напряму. Емпіричні завдання вирішуються за допомогою спостереження, експерименту, вимірювання, описування. Теоретичні завдання спрямовані на вивчення і виявлення причин, зв´язків, залежностей, які дозволяють встановити поведінку об´єкта, визначити і вивчити його структуру, характеристику на основі розроблених у науці принципів і методів пізнання.

Але в науці недостатньо встановити будь-який науковий факт. Важливим є пояснення його з позиції науки, обґрунтування загально-пізнавального, теоретичного та практичного його значення. Наукове пізнання - дуже трудомісткий і складний процес, який потребує постійної високої напруги, праці з натхненням.

 

35. Доказовість даних та доказовість висновків.

Необхідна інформація може бути якісної або кількісної, вона може безпосередньо впливати на аудиторський рішення, а може бути тільки допоміжною. Завдання аудиторів - зібрати і оцінити достатня кількість компетентних відомостей, щоб створити логічно обгрунтовану базу для прийняття рішень. Аудитори повинні зібрати достатню кількість доказової інформації для складання висновку про фінансові звіти. Збір та аналіз інформації - це практичне здійснення аудиторської перевірки і база для висновків про відповідність фінансових звітів загальноприйнятим бухгалтерським принципам.
Щоб бути доказовою, інформація повинна бути реальною, доречною і неупередженою. Перелік видів інформації (від більш цінною до менш цінної).
1. Власні знання аудитора, отримані в результаті його особистих спостережень і матеріальних обчислень. Вони зазвичай розглядаються як найбільш доказова інформація.
2. Документальна інформація, отримана безпосередньо з незалежних зовнішніх джерел (зовнішня інформація). Вона розглядається як доказова.
3. Документальна інформація, отримана і оброблена клієнтом на підставі відомостей, зібраних незалежно від системи обробки інформації клієнта (інформація і зовнішня, і внутрішня одночасно). Така інформація зазвичай розглядається як доказова, проте слід враховувати якість внутрішнього контролю.
4. Доказовість внутрішньої інформації, яка складається з документів, складених оброблених і зберігаються в інформаційній системі клієнта, зазвичай вважається низькою. Але якщо внутрішній контроль задовільний, така інформація використовується дуже широко.
5. Найменш доказовими зазвичай вважаються усні та письмові повідомлення керівних працівників, директора, власників та службовців компанії.
Визначаючи аудиторські процедури для збору інформації, аудитори повинні прагнути одержати найбільш доказову інформацію.

Процедури, за допомогою яких установлюється істинність будь-якого твердження, називають доказами. Докази використовують як у науці, так і в практичній діяльності людей. Доказами гіпотез у досліджуваних об´єктах можуть бути цитати, запозичені в інших авторів, оприлюднені аксіоматизовані знання, сформовані теорії. У доказах застосовують два способи встановлення істини: безпосередній і опосередкований.
При безпосередньому способі істина встановлюється в процесі практичних дій - це може бути спостереження, демонстрація, вимірювання, розрахунок, облік тощо.
При опосередкованому способі, доказ є логічною процедурою встановлення істинності будь-якого твердження за допомогою інших тверджень, істинність яких уже доведена, у структурі доказів можуть бути такі елементи: теза, аргумент і демонстрація.
Теза - це систематизований виклад основних положень, думок, спостережень, в ній відсутні деталі, пояснення, ілюстрації тощо.
Аргумент - це підстава, доказ, які використовуються для обґрунтування, підтвердження чогось.
Демонстрація (ілюстрація) - це форма зв´язку між аргументами та тезою (макети, таблиці, схеми).

 

36. Магістерська робота як кваліфікаційне дослідження

Магістерська робота - це самостійна випускна науково-дослідницька робота, яка виконує кваліфікаційну функцію, тобто готується з метою публічного захисту і отримання академічного ступеня магістра. Основне завдання її автора - продемонструвати рівень своєї наукової кваліфікації, уміння самостійно вести науковий пошук і вирішувати конкретні наукові завдання.

Для викладу матеріалу роботи характерні аргументованість суджень та точність приведених даних. Орієнтуючись на читачів з високою професійною підготовкою, автор включає в свій текст увесь знаковий апарат (таблиці, формули, символи, діаграми, схеми, графіки тощо), тобто все те, що складає мову науки. Структура магістерської роботи аналогічна дипломній і включає:- титульний аркуш;- зміст;- вступ;- розділи і підрозділи основної частини;- висновки;- список використаних джерел;- додатки.

Вимоги до магістерської роботи в науковому відношенні вищі, ніж до дипломної роботи, однак нижчі, ніж до кандидатської дисертації.

На відміну від дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата і доктора наук, що є науково-дослідницькими працями, магістерська робота як самостійне наукове дослідження кваліфікується як навчально-дослідницька праця, в основу якої покладено моделювання більш-менш відомих рішень. її тематика та науковий рівень мають відповідати освітньо-професійній програмі навчання.

При оцінці випускної кваліфікаційної роботи виходять з того, що магістр повинен уміти:- формулювати мету і завдання дослідження;- складати план дослідження;- вести бібліографічний пошук із застосуванням сучасних інформаційних технологій;- використовувати сучасні методи наукового дослідження, модифікувати наявні та розробляти нові методи, виходячи із завдань конкретного дослідження;- обробляти отримані дані, аналізувати і синтезувати їх на базі відомих літературних джерел;- оформляти результати досліджень відповідно до сучасних вимог, у вигляді звітів, рефератів, статей.

Успішність виконання магістерської роботи великою мірою залежить від уміння вибрати найрезультативніші методи дослідження, оскільки саме вони дозволяють досягти поставленої у роботі мети. Методологія виконання магістерської роботи, вимоги до її оформлення аналогічні дипломній роботі, але детальніше розкривається актуальність теми дослідження, наукова проблема і її доведення. Саме результатами теоретичного і практичного дослідження у своїй дипломній роботі магістрант має змогу засвідчити рівень наукової підготовки.

Порядок виконання і захисту магістерської роботи:

1. Обрання теми магістерської роботи.

Теми магістерських наукових досліджень повинні відповідати напрямку професійного спрямування згідно зі спеціалізацією.Теми магістерських робіт розробляються професорсько-викладацьким складом факультету Університету. З метою уникнення плагіату теми робіт поновлюються щороку.Магістрант обирає тему згідно зі своєю спеціальністю, про це ним складається заява на ім´я завідувача профілюючої кафедри.

2. Визначення наукового керівництва.

3. Затвердження теми магістерської роботи, наукового керівництва.

Теми магістерських робіт, обраних магістрами та наукове керівництво обговорюються на засіданні відповідних кафедр і затверджуються рішенням вченої ради Університету не пізніше ніж за 5 місяців до захисту.

4.Складання плану магістерської роботи.

У період підготовки магістерських досліджень здійснюється поточний кафедральний контроль і робота наукового керівника і консультантів з магістром.

Не пізніше ніж за місяць до захисту роботи вона подається науковому керівникові з метою підготовки ним відгуку на дослідження, а також направляється на рецензування. Рецензія може бути надана професорсько-викладацьким складом або науковцями певного фаху, які працюють у галузі проблематики, що розробляється магістром. Рецензія подається в письмовій формі.

5. Проведення обговорення магістерської роботи, допуск до захисту.

Попереднє обговорення магістерської роботи здійснюється на засіданні профільної кафедри або спільних засідань кафедр з урахуванням висновків наукового керівника та рецензентів і має на меті проведення магістром аналізу пропозицій і зауважень, доопрацювання роботи для її захисту на ДЕК та одержання магістром кафедрального допуску до захисту, оформленого протокольно.

8. Подання магістерської роботи до захисту в ДЕК.

До захисту допускаються магістри за умови повного виконання навчального плану. Термін подання магістерської роботи до ДЕКу - 2 тижні до захисту.

9. Організація захисту магістерських робіт.

Для захисту магістерської роботи створюються комісії за основними напрямками наукових досліджень з числа досвідченіших працівників професорсько-викладацького складу, а також із залученням керівництва галузевих управлінь у складі Голови, секретаря, трьох членів.

 

МЕТОДОЛОГІЯ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ

 

СЕМІНАР 1. Методологія юридичної науки як соціокультурний феномен (4 години)

1. Предмет, об'єкт, структура та функції юридичної науки

2. Методологія юриспруденції та її місце в системі філософського та юридичного знання

3. Основні етапи й чинники розвитку методології юриспруденції

4. Методологія юриспруденції як система. Основні компоненти методології юриспруденції: принципи, парадигми, підходи та методи

5. Підхід як складова методології сучасної юриспруденції. Класифікація підходів

 

Література

1. Гусарєв С. Д., Тихомиров О. Д. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності): Навч. посіб. — 2-ге вид., перероб. / С. Д. Гусарєв, О. Д. Тихомиров — К-: Знання, 2006. — 487 с.

2. Кохановский В. П. Философия и методология науки: Учебник для высших учебник заведений. / В. П. Кохановский— Ростов н/Д.: «Феникс», 1999. — 576 с.

3. Оборотов Ю. Н. Теория государства и права (прагматический курс): Экзаменационный справочник / Ю. Н. Оборотов.— О.: Юрид. л-ра, 2004. — 184 с.

4. Оборотов Ю. М. Традиції та оновлення у правовий сфері: питання теорії (від пізнання до розуміння права): Монографія. / Оборотов Ю. М. — Одеса: Юридична література, 2002. — 280 с.

5. Тарасов Н. Н. Метод и методологический подход в правоведении (попытка проблемного анализа) / Н. Н. Тарасов // Правоведение. — 2001. — №1. — С. 31-50.

6. Фальковський А. О. Поняття та функції методологічних підходів у сучасних правових дослідженнях / А. О. Фальковський // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. Вип. 45 / ред. кол.: С. В. Ківалов (голов, ред.) та ін.; відп. за вип. Ю. М. Оборотов. — Одеса: Юридична література, 2009. — С. 40-44.

7. Швырев В. С. Рациональность как ценность культуры. Традиция и современность. / В. С. Швырев. — М.: Прогресс-Традиция, 2003. — 176 с.

 

 

СЕМІНАР 2. Основні парадигми методології юридичної науки (4 години)

1. Поняття парадигми Багатозначність розуміння поняття парадигми в сучасний юриспруденції. Наукова раціональність і парадигма. Парадигма та стиль правового мислення. Правова доктрина й парадигма

2. Тип праворозуміння як парадигма методології юридичної науки. Основні типи праворозуміння

3. Принципи класичної, некласичної та постнекласичної методології в юриспруденції

4. Система методів юридичної науки

 

Література

1. Баранов В. М., Перший В. Б., Баранова М. В. Место и роль метода материалистической диалектики в юридическом исследовании / В. М. Баранов, В. Б. Перший, М. В. Баранова // Философия права. — 2007. — № 3(23). — С. 7-12.

2. Клочков В. В. Диалектика как методология изучения теории государства и права: риторические проблемы и неопровержимые теории / В. В. Клочков // Философия права. — 2005. — №2 (14). — С. 18-22.

3. Козлихин И. Ю. О нетрадиционных подходах к праву / И. Ю. Козлихин // Правоведение. — 2006. — №1. — С. 31-40.

4. Крестовская Н. Н. Теория государства и права: Элементарный курс / Н. Н. Крестовская, Л. Г. Матвеева. — X.: Одиссей, 2007. — 384 с.

5. Лапаева В. В. Российская юриспруденция в поисках нового типа правопонимания/ Наш трудный путь к праву: Материалы философско-правовых чтений памяти академика В. С. Нерсесянца / Сост. В. Г. Графский/ В. В. Лапаева. — М.: Норма, 2006. — С. 35-61.

6. Оборотов Ю. Н. Разнообразие парадигм правопонимания эпохи постмодерна / Ю. Н. Оборотов // Наукові праці Одеської національної юридичної академії / М-во освіти і науки України, ОНЮА. — Т. VII. — О.: Юрид. л-ра, 2008. — С. 49-55.

7. Оборотов Ю. Н. Теория государства и права (прагматический курс): Экзаменационный справочник / Ю. Н. Оборотов.— О.: Юрид. л-ра, 2004. — 184 с.

8. Сорокин В. В. Проблема понимания права в контексте плюралистического подхода / В. В. Сорокин // Современное право.— 2007. — №8. — С. 53-55.

9. Тихомиров О. Д. Юридична компаративістика як постне-класичний етап розвитку порівняльного правознавства / О. Д. Тихомиров // Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку: 36. наук, статей / За ред. Ю. С. Шемшучен-ка, О. В. Кресіна; Упор. О. В. Кресін, О. М. Редькіна, за участі К. О. Черніченка. — К.: Інститут держави і права ім. В. М. Ко-рецького HAH України, Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського, Київський університет права HAH України, 2006. — С. 117-125.

10. Честное И. Л. Правопонимание в эпоху постмодерна / И. Л. Честнов // Правоведение. — 2002. — №2. — С. 4-16.

11. Цофнас А. Ю. 50 термінів з методології пізнання: Стислий словник-довідник з методологічними рекомендаціями і коментарями / А. Ю. Цофнас. — Одеса: Астропринт, 2003. — 48 с.

 

 

СЕМІНАР 3. Аксіологічний підхід у методології юриспруденції (2 години)

1. Аксіологічний вимір основних компонентів методології юридичної науки

2. Аксіологія права та аксіологічний підхід в системі правового знання. Види аксіологічного підходу

3. Категоріальний апарат аксіологічного підходу в методології юриспруденції

4. Пізнавальні можливості аксіологічного підходу в правовому пізнанні.

5. Правові цінності та цінності права: методологічний аспект

6. Зміст інструментальної, власної, соціальної та особистої цінності права

 

Література

1. Бандура О. О. Основні цінності права як система / О. О. Бандура // Право України. — 2008. — №5. — С. 14-19.

2. Бехруз X. Аксиологический подход в структуре сравнительно-правовых исследований / X. Бехруз // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. / Редкол.: С. В. Ківа-лов (голов, ред.) та ін.; Відп. за вип. Ю. М. Оборотов. — Одеса: Юридична література, 2008. — Вип. 40 — С. 25-29

3. Бігун В. С. Антропологія, аксіологія та соціологія права. До питання про праворозуміння / В. С. Бігун // Часопис Київського університету права. — 2005. — №4. — С. 23—32.

4. Дудченко В. В. Основна цінність права / В. В. Дудченко // Актуальні проблеми держави і права: зб. наук, праць. — Вип. 43. — С. 280-287.

5. Мартышин О. В. Проблема ценностей в теории государства и права / Мартышин О. В. // Государство и право. — 2004. — №10. — С. 5-14.

6. Максимов С. І. Універсальне і національне у ціннісному вимірі права / С. І. Максимов // Актуальні проблеми держави і права: зб. наук, праць. — 2008. — Вип. 40. — С. 97—101. Мартышин О. В. Проблема ценностей в теории государства и права / Мартышин О. В. // Государство и право. — 2004. — №10. — С. 5-14.

7. Нерсесянц В. С. Ценность права как триединства свободы, равенства и справедливости / ВС. Нерсесянц // Проблемы ценностного подхода в праве: традиции и обновление. — М.: 1996. — С. 4-11.

8. Оборотов Ю. М. Традиції та оновлення у правовий сфері: питання теорії (від пізнання до розуміння права): Монографія. / Оборотов Ю. М. — Одеса: Юридична література, 2002. — 280 с.

9. Пашинский А. И. Особенности аксиологического и деон-тологического подходов к изучению права / А. И. Пашинский //Проблемы ценностного подхода в праве: традиции и обновление.— М.: 1996. — С. 15-20.

10. Фальковський А. О. До визначення поняття аксіологічного дослідницького підходу в методології юриспруденції / А. О. Фальковський // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. Вип. 40 / Редкол.: С. В. Кивалов (голов, ред.) та ін.; Відп. за вип. Ю. М Оборотов. — Одеса: Юридична література, 2008. — С. 59 — 64.

11. Фальковський А. Різноманітність аксіологічних підходів у методології права // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. Вип. 50 / Редкол.: С. В. Ківалов (голов, ред.) та ін.; Відп. за вип. Ю. М. Оборотов. / А. О. Фальковський— Одеса: Юридична література, 2009. — С. 73—79.

12. Чефранов А. Б. Проблема застосування теорії цінностей у правових дослідженнях / А. Б. Чефранов // Проблеми філософії права. Том III. — №1-2. — Київ-Чернівці: Рута, 2005. — С. 327-337.

 

СЕМІНАР 4. Антропологічний підхід у методології юриспруденції (2 години)

1. Антропологія права: поняття, предмет и об'єкти дослідження філософський та юридичний виміри, плюралізм підходів. Функції антропології права.

2. Методологія антропології права. Антропологічні аспекти різноманітних типів праворозуміння.

3. Поняття антропологічного підходу та його місце в методології юриспруденції. Види антропологічного підходу в сучасній методології юриспруденції.

4. Особливості категоріального апарату антропологічного підходу в методології юриспруденції.

5. Евристичні можливості антропологічного підходу в осягненні правової реальності.

 

Література

1. Бігун В. С. Людина в праві та науках про право: три загальнонаукові підходи до дефініції / В. С. Бігун // Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи): Матеріали Першого всеукраїнського круглого столу (м. Львів, 16-17 вересня 2005 року). — Львів: Край, 2006. — С. 37-42.

2. Бігун В. С. Антропологія права: предмет, система, методологія, статус та функції / В. С. Бігун // Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи): Матеріали Першого всеукраїнського круглого столу (м. Львів, 16-17 вересня 2005 року). — Львів: Край, 2006. — С. 43-57.

3. Гудима Д. А. До питання про поняття та структуру вітчизняної антропології п|5ава / Д. А. Гудима // Вісник Львівського університету. Серія юридична. — 2006. — Вип. 42. — С. 19-26.

4. Гудима Д. А. Соціально-антропологічний підхід до дослідження прав людини: деякі евристичні можливості / Д. А. Гудима // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. Вип. 40 / Редкол.: С. В. Кивалов (голов, ред.) та ін.; Відп. за вип. Ю. М. Оборотов. — Одеса: Юридична література, 2008. — С. 64-69.

5. Завальнюк В. В. Антропологічна парадигма: діалектика загального та особливого у природних правах людини / Завальнюк В. В. // Актуальні проблеми держави і права. — 2008. — Вип. 38. — С. 98—102.

6. Ковлер А. И. Антропология права: учебник для вузов / А. И. Ковлер. — М.: НОРМА, 2002. — 467 с.

7. Козюбра М. І. До питання про предмет правової антропології / М. І. Козюбра // Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи): Матеріали Першого всеукраїнського круглого столу (м. Львів, 16-17 вересня 2005 року). — Львів: Край, 2006. — С. 179-189.

8. Лукашева Е. А. Права человека: конфликт культур / Е. А. Лукашева // Наш трудный путь к праву: Материалы фи-лософско-правовых чтений памяти академика В. С. Нерсесянца; Сост. В. Г. Графский. — М.: Норма, 2006. — С. 241-255.

9. Максимов С. Антропологічні передумови правової теорії: досвід класичної філософії права / С. Максимов // Вісник Львівського університету. Серія «Юридична». — 2002. — Вип. 37. — С. 64-69.

10. Рулан Н. Юридическая антропология. Учебник для вузов / Перевод с франц.; Ответственный редактор — академик РАН,доктор юридических наук, профессор В. С. Нерсесянц. / Рулан Н.— М.: Издательство НОРМА, 2000. — 310 с.

11. Фальковський А. До проблеми співвідношення аксіологіч-ного й антропологічного підходів у методологи права / А. Фальковський // Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи): Статті учасників Чет