Серологiчнi реакцii,iх характеристика,основнi типи,практичне використання.Реакцiя агглютинацii,механiзм,рiзновиди.Практичне використання.

Серологiчнi реакцii дозволяють виявити:

1)невiдомi антитiла у кровi людини за допомогою вiдомих антигенiв,якi наз. дiагностикумами.

2)невiдомi антигени за допомогою вiдомих антитiл:стандартнi гiперiмуннi сироватки тварин,препарати полiклональних чи моноклональних антитiл.

Основою серологiчних реакцiй э взаэмодiя антиген-антитiло.Процес утвор.комплексу антиген-антитiло мае специфiчну и неспец.фазу.Пiд час спец. антигенна детермiнанта швидко зв язуеться з активним центром антитiла.Протягом наступноi фази вiдбув. Фiз-хiм процеси.Сер.реак. Класифiкують на основi дисперсностi антигенiв и характеру ефектiв.

Реакцiя агглютинацii спостерiгаеться коли антигени мають низьку дисперснiсть.При цiй реакцii з антитiл i антигенiв скл.великi агрегати,якi за певних умов випадають в осад.

Реакцiя преципитацii вiдбув.яко високодисперснi полiвалентнi антигени взаем.з полiвалентними антитiлами iз формув. гратчастих структур

Реакцiя агглютинацii.

Полягае у склеюваннi корпускулярных антигенiв за допомогою антитiл,при якому утвор.конгломерати.Iх наз.аглютинатами.Вони утвор.при наявностi электролiту i випадають в осад у виглядi зерен або пластiвцiв.

РА застосовують1) для визначення у сироватцi кровi хворих антитiл до антигенiв збудникiв,якi виявляють за допомогою вiдповiдних дiагностикумiв.2)Для iдентифiкацii мiкроорганiзмiв,видiлених у хворих,iз застос. вiдомих дiагностичних аглютинуючих сироваток.3)Для визначення груп крови за допомогою стандартных сироваток.

Видiляють реакцii прямоi агглютинацii що базуються на взаемодii немодифiкованих реагентiв,и непрямоi агглютинацii,в яких використовують частинки носii,якшо на них адсорбовано антиген або антитiло.

Визначення антитiл у сироватцi кровi хворого здiйснюеться за допомогою розгорнутоi РА.Для ii постановки до розведень сироватки хворого у пробiрках додають живу культуру вiдомих бактерiй або дiагностикум.Сумiшi бактерiй витримують при 37С потягом кiлькох годин.При проведенi РА визн титр сироватки(макс розведення сироватки,при якому спостерiгаеться утвор.видимих аглютинатiв)

72-74. Серологічні реакції, їх характеристика, основні типи. Реакції аглютинації, преципітації, зв’язування комплементу, їх суть, значення.

Закономірності СР: взаємодія АГ і АТ строго специфічно, СР проходить при адекватних (визначених) співвідношеннях кількості АГ і АТ, СР мають двухфазний характер, специфічна взаємодія-фаза "невидима", утворення видимих комплексів-для цього додають фізіологічний розчин, СР проходить по типу фізико-хім колоїдної реакції, СР оборотні, виділяється невелика к-сть тепла (слабко екзотермічний) Цілі використання СР: І серологічна ідентифікація – визначення виду невідомого АГ за допомогою відомих АТ: а) невідомі АГ-МіО патогенні і непатогенні, токсини різного походження, білки крові, клітини різних органів і тканин іншого виду або групи крові, клітини трансплантанта, б)відомі АТ- стандартні препарати імунні діагностичні сироватки ІДС. ІІ серологічна діагностика-визначення невідомих АТ за допомогою відомих АГ-діагностикумів:1.невідомі АТ-сироватки крові людей- хворих, що перехворіли, носіїв, вакцінованих, 2. діагностикум-стандартні препарати, що одержують з чистих культур МіО певних видів або АГ. МіО вирощують, потім стандартизують (кількість мікробів-одиниця обєму) та убивають або інактивують температура Т, формалін,спирт і ін. Діагностикум втрачає патогенність але зберігає АГ-ні властивості. Види СР:1. реакція аглютинації (РА) склеювання великих корпускулярних АГ під дією специфічних АТ. АГ в РА наз аглютикоген а АТ-аглютинін. Комплекс-аглютинат.Механізм РА: при взаємодії АГ-детермінанти активних центрів АТ утворюється комплекс по типу решітки. Вони видимі в присутності електроліту (фізіологічний розчин)

Використовують для визначення антитіл у сироватці крові хворих при черевному тифі і паратифах. 2.реакції преципітації (РП) –осадження мілкодисперсного АГ або розчинного АГ під дією специфічних АТ (АГ-преципітоген, АТ-преципітин, комплекс-преципітат). Ризновиди реакції аглютинаціїреакція непрямий гемаглютинації:1. РНГА- викоирстовується в тому випадку, якщо АГ розчинний або дуже дрібний. У ролі АГ застосовують еритроцитний діагностикум, АГ-досліджувана сироватка крові. При взаємодії АГ і АТ відбувається склеювання еритроцитів і випадання в осад. Його краї будуть нерівними. У нормі еритроцити утв осад з рівним краєм. 2. РОНГА – у цьому випадку на еритроцитах адсорбують АТ. а) реакція лізиса – трикомпонентні реакції, проходять між АГ і АТ у присутності Со. У результаті утв комплекс АГ-АТ, з ним звязується Со та відбувається лізис АГ. Лізис різних АГ:бактерій-бактеріоліз, вірусів- вірусоліз, клітин-цитоліз, невидимий виняток-лізис еритроцитів-гемоліз. При гемолізі в результаті руйнації еритроцитів з них виходить гемоглобін. Ми бачимо прозору червону рідину-наз. лаковою кровю Якщо немає гемолізу-у пробірці буде осад еритроцитів. Реакція зв'язування комплементу широко використовується з метою сер. діагностики інфекційних хвороб. Досліджувана сироватка прогрівається при 56° для інакти­вації власного комплементу. У пробірку вносять цю сироватку, від­повідний антиген і комплемент у робочій дозі, встановленій зазда­легідь. Реакція відбувається в термостаті, хоча можливі й інші тем­пературні режими. Якщо в досліджуваній сироватці є антитіла, вони зв'язуються з антигеном і фіксують комплемент. Проте, у цій фазі не наступає видимих змін, тому у другій фазі виявляють результат реакції за допомогою індикаторної гемолітичної системи (еритроцити барана й гемолітична сироватка). Якщо у другій фазі гемоліз не на­ступив, це означає, що комплемент зв'язався у першій фазі реакції, тобто в досліджуваній сироватці є антитіла (реакція позитивна). Якщо ж у результаті реакції наступив гемоліз — реакція негативна, антитіл у досліджуваній сироватці немає (в першій фазі не відбулось реакції між антитілами й антигеном і не зв'язався комплемент).

РЗК використовують також для виявлення антигенів, у цьому разі необхідна імунна діагностична сироватка з відомими ан­титілами.

Методи

76. Імунна система макроорганізму. Клітини імунної системи, їх різновиди, взаємодія в імунній системі. Імунотропні препарати, імунокорекція.

Імунна система - лімфоїдна тканина яка взаємодіє з іншими системами і робить специфічний контроль сталості внутрішнього середовища і гомеостазу. Розрізняють: 1. центральні органи - тимус, сумка в птахів, у людини кістковий мозок.2. периферичні органи- Пеєрові бляшки, лімфатичні вузли,селезінка, мигдалини і к.к. крові.

Іммунокомпетентні клітини - імуноцити: Т-лімфоцити (55-60%):

1. Т-кіллери - лімфоцити які руйнують чужорідні клітки (пухлини, трансплантанти) без участі антитіл і комплемнета.

2. Т-хелпери – взаємодіють з В-лімфоцитами, стимулюють їхню проліферацію і трансформацію в плазматичні клітки які утворять антитіла.

3. Т-супресори гнітять проліферацію В-лімфоцитів і продукцію антитіл. Сприяють розвитку імунологічної толерантності.

4. Т-ефектори - клітки які відповідають за клітинні реакції імунітету. Відторгненню трансплантанта, протипухлинний противірусний імунітет.

5. Т-ампіліфери - клітини підсилювачі ф-ції Т-ефекторів і ін.

6. Т-лімфоцити пам'яті - зберігають інформацію про антиген і передають її іншим кліткам.

В-лімфоцити (25-30%)- дозрівають у кістковому мозку людини. Виділяють: 1. В₁-Т незалежні беруть участь в утворенні антитіл без взаємодії з Т-лимфоцитами. 2. В₂-Т залежні перетворюються в плазматичні клітки за допомогою Т-хелперов. 3. В₃-киллеры - руйнують клітки-мішені без комплементу але за допомогою антитіл. 4. В₄-супресоры - гнітять проліферацію Т-лимфоцитов. 5. В₅-лімфоцити пам'яті.

Нульові клітини (10-20%) виконують ф-ції контролю регуляції інших імуноцитів. Вони викликають руйнування кліток без участі антитіл. Макрофаги - фагоцити циркулюючі в периферичній крові і тканинні макрофаги, утворюються в кістковому мозку з полипотентної стовбурної клітки, попадає в кровоток у виді моноцитів. Імунотропні препарати сприяють підвищенню імунітету.

Препарати для імунокорекції. Препарати, що специфічно впливають на функції імунної системи називають імуномодуля­торами.

Імуномодулятори — це речовини синтетичного або біологіч­ного походження, які здатні стимулювати, пригнічувати або регулю­вати імунні механізми. Гомологічні імуномодулятори — це ендомо­дулятори, які виробляються в організмі. До них належать інтерфе­рони, інтерлейкіни, фактор некрозу пухлин та інші цитокіни, гормо­ноподібні поліпептиди тимуса. Гетерологічні імуномодулятори — це речовини природного або синтетичного походження, які впливають на імунну систему. До них належать природні сполуки — мікроор­ганізми та їхні компоненти, вакцинні препарати, ліпополісахариди клітинної стінки (ЛПС), глікани, нуклеїнові кислоти. До синтетичних імуномодуляторів належать поліфосфати, полікарбоксилати, полі­сульфати, левамізол, інозіплекс та ін.

У клінічній практиці застосовують препарати одержані із зобної залози — Т-активін, тімозин, тімотропін,Вони стимулюють Т-лімфоцити, продукцію інтерлейкінів. Бактеріальні продукти ЛПС, сальмозан, продігіозан, пірогенал стимулюють функцію В-лімфо­цитів. Левомізол (декаріс) коригує функцію Т-лімфоцитів. Одержані також лікувальні препарати інтерлейкінів ІЛ-4, ІЛ-5, ІЛ-6, які впли­вають на диференціацію В-лімфоцитів. Як імуномодулятори застосо­вують генно-інженерні препарати інтерферонів та інтерфероноге­нів— речовин, що індукують синтез природних інтерферонів. Для пригнічення імунних реакцій проти пересадженого органу застосо­вують антилімфоцитарний імуноглобулін та антибіотик циклоспорин В який вибірково діє на Т-лімфоцити.

77-79. Закономірності імунної відповіді. Фази імунної відповіді. Імунологічна пам'ять, її механізм. Теорії імунітету.

Динаміка утворення антитіл залежить від сили антигенного впливу (дози антигену), частоти впливу антигенного стану організму і його имунной системи. При первинному і повторному введенні антигену динаміка антителообразования також різна і протікає в кілька стадій. Виділяють латентну, логарифмічну, стаціонарну фазу зниження. У латентній фазі відбуваються переробка і представлення антигену иммунокомпетентным кліткам, розмноження клону кліток спеціально на вироблення антитіл до даного антигену, починається синтез антитіл. У цей період антитіла в крові не виявляються. Під час логарифмічної фази синтезовані антитіла вивільняються з плазмоцидів і надходять у лімфу і кров. У стаціонарній фазі кількість антитіл досягає максимального і стабілізується, потім настає фаза зниження рівня антитіл. При первинному введенні антигену (первинна імунна відповідь) латентна фаза складається 3-5 доби, логарифмічна -7-15 доби, стаціонарна - 15-30 доби і фаза зниження - 1-6 місяців і більш. Спочатку синтезуються Іg, а потім Іg. При вторинному введенні антигену (вторинна імунна відповідь) латентний період укорочений до декількох чи годин 1-2 доби, логарифмічна фаза характеризируется швидким наростанням і значно більш високим рівнем антитіл, що в останніх фазах довгостроково утримується і повільно в плині декількох років знижується. Синтезуються головним чином Іg. Після первинного введення антигену в имунной системі формується клон лімфоцитів, що несуть імунологічну пам'ять про даний антиген. І.Теорія Ерліха-т.бічних ланцюгів (1898) Ерліх вважав, що клітини мають різні рецептори. Аг зєднується з ними і блокує їх. Клітини утв з ними велику кількість рецепторів і це будуть АТ, що потрапляють у кров. ІІ.У 1937р Ландшейнер висунув ідею про частку АГ в утворенні специфічних глобулінів. Ії розвивали Полінг, Гауровець- створили т.прямої матриці або інструктивну т. (АГ-інструктор матриці, на якій молекулиглобуліну набувають специфічності). ІІІ. У 1949р Бернет і Фенер- т. непрямої матриці. АГ включається в геном клітини, а потім контролює синтез глобулінів. ІV. У 1955 р Йєрне- т. природного добору: АГ виступає в ролі селектора. У 1964р Бернет- клонально-селекційна т. Основні положення 1.популяції лімфоцитів в організмі дуже численні- 10¹²-10¹⁴ Вони гетерогенні і скл з кланів (приблизно 10000 кланів(колоній))2.АГ з селективним чинником, він звязується специфічними рецепторами з лімфоцитами і відбирає певну колонію, яка присутня для деференціації 3 кожна АТ продукуюча клітина синтезує один вид АТ 4 надлишок АГ знищує специфічну колонію, а це пояснює ІТ. V У 1987р Тенегава створив т. утворення АТ-виконана на молекулярному та генетичному рівні Основні принципи 1 з клітин мезенхіми утв багато колоній і культур клітин, вони можуть реагувати з різними рецепторами АГ. 2 клітини- продуценти АТ мають рецептори які закодовані в хромосомах. Кожна клітина-продуцент АТ звязується з АГ і викликає проліферацію В-лімфоцитів 3. після проліферації В-лімфоцитів відбувається їхня диференціація і продукція АТ які надходять у кров.

80. Гіперчутливість негайного (ГНТ) і уповільненого (ГУТ) типу їх механізм відмінності. Антиалергійні препарати

Т-залежні або клітинні реакції – приклад гіперчутливість сповільненого типу (ГЧУТ), клінічні форми – контактний дерматит, відторгнення трансплантата. Механізм ГЧУТ: 1. Імунологічна стадія – під впливом сенсибілізуючої дози АГ виникає сенсибілізація Т-л.ф., потім відбувається їхня проліферація, в організмі утв колонії сенсибілізованих Т л.ф, 2. патохімічна – після введення дозволяючої дози АГ у лімфоцитах відбувається активація ферментів лізосом, нестаболітичних процесів і виділення клітинних медіаторів – лімфотоксинів; 3. патофізіологічна –виділення Т-ефекторами і Т-кілерами лімфокинів, що руйнують клітини. До цього процесу приєднуються макрофаги, розвиваються запальні реакції. Стан сенсілібації зберігається протягом усього життя і зустрічається при туберкульозі, бруцельозі, й інших захворюваннях. Порівняння

ГНТ	ГУТ
1. розвивається через 15-20 хв після повторного введення АГ	1. розвивається через декілька годин або днів
2. зв’язана з LgE	2. не зв'язана з LgE але зв’язана з Т-л.ф. (Т-лімфоцит)
3. можливий пасивний перенос за допомогою АТ	3. пасивний перенос неможливий, але можна перенести алергію за допомогою Т-л.ф. (адаптивний перенос)
4.АГ-алергени найчастіше розчинні білки сироватки, токсини МіО тварин і рослин	4.алергени – курпускулярні (бактерії, віруси) хімічні алергени
5.відбувається в тканинах гладкої мускулатури, у кровоносних судинах	5. відбувається найчастіше у шкірі
6. можлива десенсибілізація	6. десенсибілізація не можлива. Стан ГУТ зберігається дуже довго

Механізм: ГНТ зв'язаний з виробленням антитіл, а ГУТ із клітинними реакціями. ГНТ вперше описана Рише, Портье і Сахаровим. Установлено що ГНТ виникає при утворенні комплексу антиген-антитіло і дії цього комплексу на чуттєві клітки. Виявляється: в анафілаксії, сироватковій хворобі. ГУТ вперше описана Кохом. Ця форма прояву не зв'язана з антитілами, опосередкована клітинними механізмами за участю Т-лімфоцитів. До ГУТ відносяться: контактна алергія, уповільнена алергія до білок, туберкулінова реакція. Антиалергічні препарати: Диазолин, супрастин, гистамин, натрію тіосульфат.

81. Гібридомна технологія, моноклональні антитіла.

Моноклональні антитіла — це препарати антитіл, високоспецифічні до однієї антигенної детермінанти, одержані з одного клону клітин-продуцентів іп уііго. Продуцентами моноклональних антитіл є гібридоми — клітини, одержані шляхом злиття лімфоцита та мієломної клітини. Лімфоцит,як високодиференційована клітина, продукує антитіла однієї специфічності in virto, але не розмножується. Мієломна клітина, що походить із злоякісної пухлини, має здатність до безмежного розмноження. Гібридомна ж клітина розмножується, утворюючи клон, який продукує антитіла.

Етапи одержання моноклональних антитіл:

1. Імунізація тварин певним антигеном.

2. Одержання лімфоцитів від імунізованої тварини.

3. Одержання гібридом. Лімфоцити поодинці розміщують у мік-рокамерах спеціальних панелей і додають мієломні клітини. Завдяки дії спеціального "ферменту злиття" або інших речовин, що впливають на клітинні мембрани, утворюються гібридні клітини. При цьому застосовують спеціальне інкубаційне середовище, в якому ні лімфоцит, ні мієломна клітина не виживають, а гібридома розмножується.

4. Відбір гібридом, які продукують потрібні антитіла. Досліджуючи наявність потрібних антитіл у культуральній рідині, відбирають необхідний клон.

5. Вирощування клону в промислових біотехнологічних умовах і одержання комерційних препаратів моноклональних антитіл.

Як правило, діагностичні моноклональні антитіла випускають міченими радіоізотопом або ферментом. Застосовують їх для виявлення антигенів, коли важливо уникнути перехресних реакцій із близькими антигенами. У мікробіології сфера їх застосування — ідентифікація бактеріальних, вірусних та інших антигенів. У неін-фекційній імунології — виявлення поліпептидних та білкових гормонів (наприклад, рання діагностика вагітності на основі' виявлення гормону гонадотропіну в сечі). Важливе значення має застосування моноклональних антитіл для ранньої діагностики злоякісних пухлин на основі виявлення "ракових" антигенів, розроблені спеціальні тест-системи для діагностики раку кишкового тракту, пухлин жіночих статевих органів та ін.

82.Імунодефіцитні стани

Будь-який компонент імунної системи, специфічний чи неспецифічний, може бути відсутнім або мати певні вади. Імунодефіцитні стани відрізняються ступенем важкости, починаючи від незагрозливих і закінчуючи станами, які призводять до смерти. Існує багато генетично обумовлених станів, але імунодефіцитні стани, крім всього, можуть бути наслідком набутого захворювання. Яскравим прикладом тяжкої форми такого стану є синдром набутого імунодефіциту (СНІД), але він також є складовою частиною різних інфекційних захворювань, включаючи грип, інфекційну мононуклеозу та кір. Набутий імунодефіцит може також бути ятрогенним, наприклад, внаслідок лікування кортикостероїдами або іншими імуносупресивними лікарськими препаратами. Крім чутливости до інфекцій, імунодефіцит може супроводжуватися аномальними імунними реакціями, наприклад, алерґією або аутоімунним захворюванням. Засоби лікування розглядаються у розділі про імунотерапію.
Аномалії поліморфно-ядерної функції та дефіцити компонентів комплементу або антитіл призводять до розвитку чутливости до бактерійної інфекції. Недостатність ґуморальних і клітинних компонентів специфічної імунологічної системи може розвиватися окремо або разом. В інформаційному бльоці наведено можливі зони первинних розладів, що порушують діяльність імунної системи і супроводжуються відомими симптомами. Більш докладному вивченню імунодефіцитів сприятиме розвиток маркерів моногрупових антитіл для різноманітних субпопуляцій Т-клітин, для різних стадій зрілости В-клітин, а також для моноцитів.
Тяжкий синдром комбінованого імунодефіциту
Такий стан, що викликаний кількома різними генними порушеннями, аутосомними або зчепленими з Х-хромосомою, характеризується дефектами стовбурових клітин, що призводить до розвитку Т- та В-клітинного імунодефіциту і, таким чином, до порушення імунітету, що залежить від клітин, та синтези ґуморального антитіла. Порушення процесу формування стовбурових клітин протягом ранньої стадії розвитку — це додатковий симптом аґранулоцитози, незважаючи на нормальний розвиток і стан еритроцитів та тромбоцитів. Майже у половини дітей молодшого віку з аутосомною рецесивною формою тяжкого комбінованого імунодефіциту виявлено також й аденозин-дезаміназну недостатність, діягнозу якої можна встановити пренатально шляхом виявлення ферментативної недостатности амніотичних клітин. Хворі малі діти дуже чутливі навіть до вірусних інфекцій слабкої дії й можуть померти від звичайної вітряної віспи, кору, вірусу цитомегалії чи інших вірусних інфекцій. Якщо випадково зробити таким малюкам щеплення проти віспи, у них почне розвиватися вакцинальна хвороба, що призводить до смертельного кінця; так само вони можуть тяжко захворіти внаслідок проведення вакцинації БЦЖ.

83-84. Вакцини, класифікація. Корпускулярні.

Вакцини – антигенні препарати, виготовлені із МіО їх антигенів, токсинів, використ для активної імунізації людей і тварин із профілактичною або лікувальн метою. За походженням: 1. із живих МіО –живі, ін активовані, 2. вакцини з АГ МіО –хімічні, ізбединічні, 3. анатоксини. За кількісним і якісним складом: 1. моно- ди- три-вакцини – з одного, двох трьох компонентів однакового походження (напр. вірусів), 2. асоційовані – із препаратів різного походження (напр. ін активованих вакцин і анатоксинів), 3. аутовакцини- із власних збудників, викор найчастіше для стимуляції імунітету і лікування (гоновак-при гонореї, стафілококова - при хронічних запаленнях).

Інактивовані корпускулярні вакцини – це препарати з МіО, що втратили патогенність, вірулентність і життєздатність, але зберегли антигенні і імуногенні властивості. Методи одержання: добір МіО із хорошими АГ властивостями, культивування, накопичення великої кількості, інактивація фізичними (температура 100°С, ультразвук, ультрафіолет, радіація) і хімічними чинниками (формалін, спирт, фенол, перекис водню). Достоїнства: немає контамінації, зручне зберігання, не діють на генетичний апарат. Недоліки: імунітет слабкий, нетривалий (1-2 роки); імунітет тільки загальний; вводять багато разів; мають баластові речовини. Приклад інактивованих вакцин: вакцини проти холери, черевного тифу, грипу.

Генно-інженерні вакцини – одержують при виділенні з патогенного МіО певних генів, які відповідають за патогенність. Ці гени з’єднують із векторами (бактеріофагами) і вбудовують у МіО, що не патогенний і здатний до швидкого і зручного розмноження. У результаті, МіО з новими генами виділяють визначені білки – АГ.

Синтетичні вакцини одержують після вивчення хім. Складу АГ детермінант або епітопів, потім їх синтезують і з’єднують із носіями поліелектролітами. Приклади синтетичних вакцин: проти гепатиту, грипу, СНІДу.

Антиідіотипові вакцини одержують шляхом послідовної імунізації різних видів організмів. При першій імунізації на АГ-детермінанти або епітопи або антитіла, їхні активні центри назив ідіотипами. При другій імунізації ідіотипи виконують роль АГ-детермінант. Проти них утв анти ідіотипи. Вони є білками і копією АГ-детермінант патогенних МіО. Їх використ як вакцини.

85. Хімічні вакцини. Асоційовані вакцини

Хім.вакцини - окремі компоненти (найбільш активні антигени), які визначають її імуногенні властивості. Хім. вакцини.(ліпополісахариди): менінгококова (група А), пневмококова, коклюшна, проти гемофілюс інфлюенце, ТАБ, ТА, ТБ,Т. Одержують при виділенні АГ хім. методами. Це можуть бути АГ капсул, жгутиків капсомериабо або гемаглютиніни вірусів. Приклад, Vi –АГ (АГ-вірулентність, збудник черевного тифу, менінгоковий полісахаридний АГ. Гемаглютитин вірусу грипу) Переваги: вільні від баластових речовин, генетично безпечні, формується імунітет проти визначених АГ. Недоліки: швидко виводяться з організму, тому необхідні для застосування речовини – адюванти для підвищення ефекту дії антигену до вакцини, активують імунну систему. До них відносяться адсорбенти (гідроокис алюмінію, фосфату) або використовують спеціальний адювант. 1. Фрейда. Вони затримують АГ у місці введення, підсилюють цим імунну відповідь створюють "депо" вакцин, 2.складні і дорогі способи одержання.. Вакцины, содержащие антигены бактерий и анатоксины, называются ассоциированными. Для одночасної імунізації проти ряду інфекцій застосовують полівалентні, чи асоційовані, вакцини. Вони можуть включати як однорідні антигени (наприклад, анатоксини), так і антигени різної природи (корпускулярні і молекулярні, живі й убиті). Прикладом асоційованої вакцини першого типу може служити секста анатоксин проти правця, газової гангрени і ботулізму, другого типу. Акдс-вакцина, у яку входять правцевий, дифтерійний анатоксини і коклюшна корпускулярна вакцина. У живу полівалентну асоційовану поліомієлітну вакцину входять живі вакцинні штами вірусу поліомієліту І, ІІ, ІІІ типів.

В асоційовані вакцини включаються антигени в дозуваннях, що не створюють взаємної конкуренції, щоб імунітет формувався до усім вхідним у вакцину антигенам.

86. Анатоксини, одержання, очистка, одиниці виміру, використання, оцінка. Мікробіологічні основи промислового виробництва анатоксинів.

Анатоксини (токсоїди)-препарати-аналоги токсинів, які позбавлені токсичних властивостей. їх одержують із білкових екзотоксинів бактерій. Токсини знешкоджують за допомогою формаліну та підвищеної температури — витримують у 0,25% р-ні формальдегіду при 37° С чотири тижні. При цьому вони втрачають токсичні властивості, але зберігають імуногенні. Анатоксини очищають і адсорбують на гідрооксиді алюмінію. Адсорбція анатоксинів значно підвищує їх антигенну активність та імуногенність. Анатоксини випускаються у вигляді монопрепаратів (дифтерійний, правцевий, стафілококовий та інші) та асоційованих препаратів (дифтерійно-правцевий, ботулінічний трианатоксин).

Одиниці активності анатоксинів: одиниця зв'язування /ОЗ/ (правцевий, газової гангрени, ботулінічний анатоксини); одиниця граничної флокуляції (limes flocculation) — LF /ЛФ/ (дифтерійний анатоксин); міжнародна одиниця /МО/; антигенна одиниця (АО). Це однотипні одиниці; одна одиниця анатоксину — та його найменша кількість, яка вступає в реакцію флокуляції з однією одиницею антитоксичної сироватки в ініціальній пробірці (ініціальна — перша пробірка, в якій наступає флокуляція, у ній співвідношення анатоксин/сироватка кратне).

Переваги- стабільний та незворотній, зручний для зберігання. Недоліки-швидко виводяться тому використовують адюганти (підсилювач), створюють антитоксичний імунітет але не створюють антибактеріальний. Контроль: на стерильність, відсутність шкідливості, специфічну активність (імуногенність) реактогенність (на лаб твар або добровольцях) онкогенність. Подвійний контроль (в спец інституті та на заводі)

87. Корпускулярні вакцини, класифікація

Корпускулярні (з цілих мікробних клітин): живі, вбиті. Живі- шляхом отримання мало вірулентних штамів, які зберегли антигенні властивості. Вакцина БЦЖ (проти туберкул палички) отримана при неблагоприємних умовах живлення. При отриманні вірусних живих вакцин використовується багато пасажем на курінних ембріонах. Бактеріальні живі вакцини:

•БЦЖ, сибіреязвена, бруцельозна, туляремічна, чумна. Вірусні: проти вітряної віспи, краснухи, жовтої гарячки, корі, паротит на, аденовірусна, віспяна, поліомієліт на та ін. Риккетсіозні: проти Ку-гарячки, комбінована сипнотифозна. Переваги: створюють напружений тривалий імунітет 8-10 років, природній шлях введення, менша кратність введення, створюється місцевий імунітет. Недоліки: можлива контамінація, можливість повернення в живу вірулентну форму, навантаження чужорідної гент інформації на організм, не можна приймати антибіотики, важко зберігати. Вбиті вакцини: можна вбити темп 56-58°С протягом 1 години. Хім. шляхом: фенолом, формаліном, спиртом,мертеолит. Бактеріальні: брюшнотифозна, холерна, коклюшна, бруцельозна, гонокова. Вірусні: грипозна, поліомієліт на, антирабічна, проти Кліщового енцефаліту. Спірохетоз на: лептоспіроз на, Переваги: не контаміновані, тривалі строки зберігання, легше дозувати, менше діє на ген апарат, можна отримати Іакц з місцевих штамів. Недоліки: менш тривалий імунітет, не створ місцевий імунітет, вводять парантерально, алергізація орг-му баластними речовинами, швидко виводяться. Контроль: на стерильність, на відсутність шкідливості, на специфічну ^активність (імуногенність) на реактогенність (на лаб твар або добровольцях) на онкогенність. Подвійний контроль (в спец інституті та на заводі)