Центральнi та периферiйнi органи iмунноi системи.Iмуномодулятори.
Живий мікросвіт людини і нашого довкілля зазнав великих змін. Продовжується інтенсивна мікробна корозія землі, колонізація різних об'єктів зовнішнього середовища й харчових продуктів зміненими бактеріями, грибами, вірусами. З року в рік зростають носійство патогенних бактерій серед медичного персоналу та різноманітні дисбактеріози відносно здорових і хворих людей. Все частіше виникають шпитальні інфекції, спричинені патогенними й умовно-патогенними мікроорганізмами. Все це вимагає розробки нових і вдосконалення існуючих методів лабораторного дослідження мікрофлори води, повітря, грунту, інших об'єктів оточуючого середовища, харчових продуктів. Важливого значення набуває визначення дисбактеріозів людини, носійства золотистих стафілококів, менінгококів, збудників дифтерії, холери, черевного тифу, дизентерії. Лікар будь-якого профілю повинен знати, як правильно взяти досліджуваний матеріал, доставити його до профільної лабораторії, провести мікробіологічне дослідження, правильно оцінювати його результати Санітарний стан об'єктів навколишнього середовища регламентується за різних фізико-хімічних та санітарно-мікро-біологічним показникам. Забрудненість води мікробами контролюють за 4 основними показниками: 1) мікробному числу води; 2) колі-титру та колі-індексом; 3) по виявленню патогенних бактерій кишкової групи; 4) кількістю термофілів в грунті. Мікробне число (кількість мікроорганізмів в 1 мл досліджуваної води) визначають кількісним висівом розведеної в 10, 100 і 1000 разів води в чашки Петрі з мясопептонном агаром з подальшим підрахунком числа вирослих колонії. Для визначення колі- титру використовують такі показники: наявність як звичайною фекальної кишкової палички, так і БГКП. Даних бактерій виявляють методом бродильної проби. Суть методу полягає в посіві зменшуються обсягів досліджуваної води в середовища накопичення (наприклад, глюкозо- пептонна середу з індикатором pH і газоутворення), подальшим культивуванням та висіві помутнілих (що заграли) проб на середовище Ендо. Кишкову паличку визначають по росту колоній червоного кольору (лактозопозитивні), які з грамнегативних паличок, що не продукують оксидазу. Потім за розрахунковими таблицями визначають колі- титр та колі- індекс. Колі-індекс можна визначити, профільтрувавши досліджувану воду через мембранний фільтр і помістив останній на середовище Ендо. З осіли на фільтрі кишкових паличок виростають колонії червоного кольору, що складаються з грамнегативних палочек. При колі-індексі питної води більше 10 БГКП (10 бактерії на 1 л води) дають негайну відповідь про факт фекального забруднення води. Санітарно- мікробіологічну оцінку грунту проводять шляхом визначення її фекального забруднення по колі- титру, титру ентерококка і перфрінгенс - титру. Одночасно визначають і мікробне число грунту. Зазвичай фекальне забруднення сопро вождается збільшенням у грунті кількості БГКП і спорообра - зующих анаеробів групи Clostridium perfringens. В результаті самоочищення грунту бактерії групи кишкової палички (БГКП) зникають, але ще протягом певного часу в ній на - ходять Clostridium perfringens. Отже, присутність у грунті певної кількості Clostridium perfringens і відсутність БГКП свідчать про старий фекального забруднення.
БІЛЕТ 22 1. Етапи розвитку вчення про збудника дифтерії. Теоритичні основи специфічнї профілактики дифтерії. Протидифтерійні препарати. Збудник дифтерії - C. Diphtheriae. -1826р. Брето – ввів назву «дифтерія» -Уперше дифтерійні бактерії описали і виділили в чистій культурі Е. Клебс і Ф. Леффлер у 1883-1884 рр., -дифтерійний екзотоксин отримали Е. Ру та А. Ієрсен (1888), -протидифтерійну сироватку - Е. Берінг, Я. Бардах, Е. Ру (1892-1894). -У 1923 р. Г. Рамон виготовив дифтерійний анатоксин. Профілактика і лікування. Загальні профілактичні заходи зводяться до ранньої діагностики, госпіталізації хворих, виявлення бактеріоносіїв, проведення повноцінної дезинфекції приміщення і предметів вжитку. Основне значення має специфічна профіл. - активна імунізація людей дифтерійним анатоксином (Рамон,1923) – це токсин,що позбавлений отруйних властивостей обробкою 0,4% розчину формаліну і витримкою в термостаті при температурі 37-40С 30 діб. Входить до складу багатьох вакцин: - АКДП - адсорбована коклюшно-дифтерійно-правцева, - АДП-М - адсорбований дифтерійно-правцевий анатоксин із зменш. вмістом антигенів, - АД-М - адсорбований дифтерійний анатоксин із зменш. вмістом дифтерійного антигена (для іммунізації людей зі схильністю до алергій), - Д.Т.Кок –адсорбована вакцина для профілактики дифтерії, коклюша, правця, - Тетракок –комбінована вакцина для профілактики дифтерії, коклюша, правця та поліомієліту. Іммунізація починається з трьохмісячного віку, ревакцинацію проводять у дитячому віці, а також дорослим кожні 10 років. Також препаратом являється сироватка протидифтерійна, коняча, очищена, концентрована, рідка.
2. Бордетели, їх властивості. Збудник коклюшу, морфологічні, культуральні, антигенні властивості. Мікробіологічна діагностика і специфічна профілактика коклюшу. Рід Bordetella містить 4 види дрібних грам«-» бактерій, які колонізують і ушкоджують епітелій респіраторного тракту. Є облігатними аеробами. B.pertussis – збудник коклюшу- гостре інфекц. захворювання людини,яке характериз. повітряно-крапельним шляхом передачі, катаральним запаленням дих.шляхів та нападами спазматичного кашлю. Вперше виділений Ж.Борде і О.Жангу у 1906 році. B.parapertussis – збудник пара коклюшу, уражає тільки людей. B.bronchiseptica – збудник ГРЗ у тварин B.avium – у птахів. Морфолог.властивості. Є грам«-»,дрібні,короткі,овоїдні палички. Є мікрокапсула, спори не утворюють,не рухаються. Культуральні Вимогливі до умов культивування. Треба в середовище додавати 3 амінокислоти: пролін, цистеїн, глютамінова кислота. Також треба кров,активоване вугілля,альбумін,щоб адсорбували продукти життєдіяльності бордетел,бо ці метаболіти накопичуються і здатні пригнічувати їх ріст. Спец.середовище – Борде-Жангу. Ріст уповільнений. Через 72 год на поверхні утв. дрібні, блискучі, сіруваті, гладенькі, куполоподібні колонії, що нагадують перлинки або краплини ртуті, з невеличкою зоною гемолізу навколо них. При пересівах здатні до дисоціації в R-форму,при цьому втрачають здатність утв. Мікрокапсули, не продукують факторів патогенності,змінюють антигенну структуру. Антигенні Є О-АГ(соматичний) К-АГ(капсульний)-термолабільні,виявляються в реакції аглютинації. Ці антигени називають «факторами» і позначають латинськими буквами. Є 14 варіантів поверхневих АГ,7-спільні для всіх видів. Мікробіологічна діагностика Основний метод-БАКТЕРІОЛОГІЧНИЙ: матеріал для дослідження отримують методом «кашльових пластинок»-чашку Петрі тримають біля рота під час приступу кашлю. Засівають на середовище Борде-Жангу. Вирощують при 37С 3-5 днів. Колонії досліджують під лупою. Потім фарбують за Грамом і ставлять реакцію аглютинації на склі з коклюшними і пара коклюшними сироватками у розведенні 1:10. При позитивному результаті далі виділяють чисту культуру і ідентифікують:не ферментують вуглеводів,не утворюють індол. Основне значення мають особливості росту і реакції аглютинації. СЕРОЛОГІЧНЕ дослідження-АТ до збудників виявляються на 3 тижні хвороби. Використовують реакції аглютинації,зв’язування комплементу і непрямої гемаглютинації. Ставлять всі реакції методом парних сироваток. Діагноз підтверджують у 4-кратному наростанні титру АТ. АЛЕРГІЧНІ ПРОБИ- внутрішньошкірно вводять аглютиногени. (при масових епідеміолог.обстеженнях). Специфічна профілактика Щеплення проти коклюшу дітям 1 року трикратним введенням адсорбованої коклюшно-дифтерійно-правцевої вакцини (АКДП). 3. Вода як середовище проживання і зберігання мікроорганізмів. Автохтонна і алохтонна мікрофлора відкритих водоймищ. Сапробність. Мікроорганізми -показники процесу самоочищення води. Всю мікрофлору водоймищ із екологічних позицій можна поділити на дві групи: аутохтонна (водна, власна мікрофлора екосистеми) І алохтонна, яка іззовні потрапляв при забрудненні із різних джерел. Кількість бактерій становить від десятків і сотень до десятків мільйонів мікробів в 1 см залежно від типу водоймища,, метрологічних умов і пори року. Особливо багато м/0 у морській воді і мулі прісних водоймищ ь ^(від100 до 3 млрд. в 1 см'). Не глибині до 1000 м зустрічаються лише поодинокі м/о. Крім того, у підземних водах, океанах зустрічаються "ультрамікроби* (розмір біля 0,3 мкм), що перебувають в анабіотичному стан. При достатньому вмісті поживних речовин вони швидко відновлюються до розмірів нормальних бактерій. Скями мікрофлори води відкритих водоймив різноманітний, виділено і визначено сотні видів м/о але й це не відображає всього їх різноманіття. Сучасні м/б методи діагностики підтверджують присутіст у морях 1 озерах великої кількості форм бактерій, що не культивуються. Звичайними методами визначють пігментні, флуоресцентні, протеолітичну спо-роугворюючі бактерії.Різноманітні анаеробні мікроорганізми, присутні у воді та водоймищах беруть участь у кругообігу біогенних процесів амоніфікаціі і бродінню. Автохтонна мікрофлора – постійні,власні мешканці водоймищ. Алохтонна – транзиторні мешканці,які потрапляють ззовні при забрудненні із різних джерел. Сапробність - здатність водних організмів жити у воді, яка містить різну кількість органічних речовин. Показники процесу самоочищення води – бактеріофаги, бактерії-хижаки, найпростіші, черви.
БІЛЕТ 23 1.Патогенез дифтерії, імунітет. Мікробіологічна діагностика бактеріоносійства. Диференціація збудника дифтерії і сапрофітних коринебактерій. Основний хазяїн коринебактерій дифтерії - хвора людина і бактеріоносій. Збудник локалізується переважно в рото- і носоглотці. Захв. передається, в основному, повітряно-краплинним шляхом, але можливо зараження контактним та аліментарним шляхами. Важливе значення у виникненні й розповсюдженні хв. мають дифтерійні бактеріоносії. Виділені від хворих і носіїв коринебактерії дифтерії зберігаються в зовнішньому середов. декілька днів, у висушених плівках - значно довше. Стійкі до низьких і чутливі до високих температур, добре переносять висушування. Усі дезинфікуючі р-ни в звичайних концентраціях (3-5 %) вбивають їх ч/з 20-30 хв. Чутливі до пеніциліну, еритроміцину, тетрацикліну. Токсигенні штами більш чутливі до АБ, ніж нетоксигенні. Дифтерія - гостра інф. хв., яка характеризується фібринозним запаленням слизових оболонок зіва, носа, гортані, токсичним ураженням серцево-судинної, нервової систем і наднирникових залоз. Частіше виникає в дітей від 2 до 8 років. Інкубаційний період триває від 2 до 10 днів. Найчастіше виникає дифтерія зіва (98 %), рідко - носа, вуха, очей, шкіри, статевих органів. На місці вхідних воріт інф виникає запалення з утворенням сірувато-жовтої фібринозної плівки (diphthera - плівка), яка міцно спаяна з підлеглою тканиною. Якщо її зняти - тканина кровоточить. Інколи процес із глотки переходить на гортань, трахею, виникає набряк, розвивається асфіксія. Захв. супроводжується загальною інтоксикацією організму. В кров можуть проникнути і самі бактерії (бактеріємія). Смерть може настати від ядухи або паралічу серця. Антитоксичний імунітет, хоча можливі повторні випадки захв. Для діагностики бактеріоносійства стерильним тампоном забирається матеріал з задньої частини глотки чи мигдалин, який сіється на середовище Клауберга (або кров*яно-телуритовий агар) чи на згорнуту сироватку.На кров*яно-телуритових сер-щах колонії збудника дифтерії через 24 год мають сірий колір, опуклі, з рівними краями, в*язки, а через 48 год стають темно-сірими або чорними з металевим блиском, рівними або злегка фестончастими, з гладенькою або радіально посмугованою поверхнею, в*язкі чи крихкі. Токсигенні властивості досліджують шляхом посіву на сер-ще Пізу. На третій день при появі специфічних ліній преципітації в агаровому гелі й позитивній пробі на цистиназу, виділену культуру визначають як токсигенну. Токсигенність визначаються також за допомогою Елек-тесту, в основі якого дежить взаємодія токсину з антитоксином в агаровому гелі. Якщо посіяна на сер-ще ВТДМ (визначення токсигенності дифтерійних мікробів) навколо дисків з антитоксином культура утворює преципітат у вигляді тонких білих ліній, і який в свою чергу зливається з лініями контрольного токсигенного штаму, то досліджувану культуру вважають токсигенною.
2. Загальна порівняльна характеристика анаеробних бактерій, їх значення в розвитку патології людини. Особливості мікробіологічної діагностики захворювань, спричинених анаеробами. Анаеробні неклостридіальні бактерії (бактероїди та ін.), їх біологічні властивості. Неклостридіальні бактерії анаеробні – родина Bacteroidaceae – умовно-патогенні м/о, які є складовою частиною нормальної мікрофлори людини. Це грам«-» анаеробні палички. Відносять роди: 1)Bacteroides 2)Prevotella 3)Porphyromonas 4)Fusobacterium 5)Leptotrichia 6)Biophilia Культивують в анаеробних умовах на складних поживних середовищах,що містять фактор росту. Вони хемоорганотрофи. Фактори патогенності: капсула, пілі, фібринолізин, нейрамінідаза. Анаеробна неклостридіальна інфекція переважно ендогенна. Виникає при порушенні бар’єрів організму (травми слизових, ішемія, некроз). Клінічні ознаки: гнилісний запах ексудату, набряк, гіперемія, абсцес, газоутворення. Діагностика – бактеріологічний метод. Анаеробні бактерії – грам«+» палички. Представники: 1)Clostridium perfingens, C.novyi, C.septicum, C.hystoliticum – збудники газової гангрени – ранової інфекції з переважним ураженням м’язів, розвитком набряків, газоутворення і загальною інтоксикацією. Нерухомі палички, утворюють капсулу; спори овальні, розташовані центрально. Культивуються на кров’яному агарі – R-колонії, сухі, плоскі, з нерівними краями. На Кітта-Тароцці – помутніння і газоутворення. На Вільсона-Блера – в глибині агару ділянки чорного кольору – ознаки відновлення заліза. Є альфа-токсин-гемолітична,дерманекротична, летальна дія. Є Тета-токсин – гемолітична і дерманекротична дія. Шлях передачі – рановий. Джерело інфекції – грунт. Є 6 серологічних варіантів(A,B,C,D,E,F) Діагностика – біологічний, бактеріоскопічний і бактреологічний метод. 2)C.tetani – збудник правця – гострої ранової інфекції, зумовленої дією правцевого екзотоксину, яка проявляється ураженням рухових нейронів нервової системи з розвитком тонічних і тетанічних судом. Палички з закоруглними кінцями,капсул не утворюють. Спори термінально розташовані. На твердих поживних середовищах ростуть повільно – колонії плоскі, у вигляді тонкої плівки, з нерівними краями. Є О- і Н-АГ(10 серотипів). Екзотоксин- тетаноспазмін і тетаногемолізин. Шлях передачі – фекальний та грунт. Джерело – людина, тварина. 3)C.botulinum – збудник ботулізму. Є перитрихи, субтермінальні спори,рухомі. На глюкозо-кров’яному агарі – колонії, оточені зоною гемолізу. На Кітта-Тароцці- помутніння і газоутворення. Ботулотоксин – гемолітична дія. Шлях передачі – аліментарний. Діагностика – виділення ботулотоксину на мишах(біопроба), суміш матеріалу+антитоксичні ботулінічні сироватки(полівалентна і проти окремих типів збудника), РНГА.
3. Мікрофлора води. Фактори самоочищення води. Виживаність патогенних мікроорганізмів у воді. Роль води у передачі інфекційних захворювань. Основними процесами мікробного очищення водоймищ є гниття і бродіння. Гниття - розпад азотовмісних органічних сполук під впливом мікробів. Гниття зумовлюють: бацили (в. myco/des, 8. mesentericus, в. subtilis), ентеро-бактеріі (Proteus, Escherichia, Klebsiella та ін.), кло-стридіі (С. botulinum, С. sporogenes та ін.). Кінцеві продукти розпаду білків: скатол, індол, жирні кислоти, аміак, сірководень. Бродіння - розпад органічних речовин, що не містять азоту, під впливом мікробів. У процесах очищення водоймищ від мікроорганізмів беруть участь представники різних фізіологічних груп, бактеріофаги, бактерії-хижаки (Bdellovibno bacteriov ■ ■s), найпростіші, черви. Основне джерело забднення водоймищ мікробами - стічні води. Зі стічними водами у водоймища потрапляють мешканці кишечнику людини і тварин - представники нормальної, умовно-патогенної флори і патогени (збудники кишкових інфекцій, ієрсиніозів, лептоспірозів, віруси гепатиту А і Е, поліомієліту тощо). За ступенем мікробного забруднення розрізняють чотири категорії вод - сапробні (грецьк. sapros - гнилий) зони водоймища: полісапробна, мезосапробна, олігосапробна і катаробна. 1. Полісапробна зона (від грец. polys - багато) - вода, найбільше забруднена органічними сполуками, в ній мало кисню. Кількість бактерій в 1 мл води - від 1 млн і більше. Серед них багато анаеробних бактерій, актиноміцетів, грибів. Під впливом цих бактерій складні органічні сполуки розкладаються до простих речовин з утворенням аміаку, сірководню, вуглекислоти, індолу, скатолу, метану. 2. Мезосапробна зона (альфа- і бета-) - зона помірного забруднення, характеризується тим, що мінералізуються органічні речовини з окисленням і нітрифікацією. В 1 мл води до сотні тисяч мікробів. Якісний склад різноманітний. В основному це нітрифікуючі бактерії - грамнегативні палички, коки, які є облігатними аеробами. 3. Олігосапробна зона (від грец. o//gos - малий, невеликий) - зона чистої води; характеризується тим, що процеси самоочищення закінчуються. Кількість мікробів в 1 мл - від 10 до 1000. Вода має високий ступінь чистоти, кишкова паличка відсутня. 4. Катаробна зона - зона дуже чистої аоди, яка буває у водоймищах в осіньо-зимовому періоді, далеко від населених пунктів і берегів. Найбільшу кількість патогенних мікроорганізмів, які потрапляють у водоймища, визначають у полі-сапробній зоні і практично не знаходять в олігоса-пробній і катаробній зонах. Незважаючи на те, що патогенні бактерії не пристосовані до тривалого існування у воді, багато з них достатньо довго зберігаються в ній.
БІЛЕТ 24 1. Мікобактерії туберкульозу, властивості. Види туберкульозних бактерій. Тинкторіальні та культуральні властивості. Диференціація збудників туберкульозу. Атипові мікобактерії. Значення в розвитку патології людини. Рід Mycobacterium. Mycobacterium tuberculosis – збудник туберкульозу – інфекційного захворювання,яке характеризується розвитком гранульом в уражених тканинах і поліморфізмом клінічних ознак – інтоксикаціями, локальними синдромами. Властивості: Палички, грам«+», поліморфні, не рухливі, не утворюють спор і капсул. Облігатні аероби. Фарбуються за Цільом-Нельсонасу червоний. Великий вміст високомолекулярних ліпідів. Кислото- і лугостійкі. Групи мікобактерій: 1) ті, що повільно ростуть на твердих середовищах (>7 діб): M.tuberculosis, M.bovis, M.marinum. 2)швидко ростуть <7 діб: M.phlei, M.fortnitum. 3)потребують особливих поживних середовищ або не культивуються in vitro: M.leprae,M.haemophilium. Класифікація за патогенністю: 1)патогенні: M.tuberculosis,bovis,africanum,avium,leprae(збудник проказу) 2)умовно-патогенні: M.xenopi. 3)кислотостійкі, не патогенні для людей і тварин. Тинкторіальні і культуральні властивості. Фарбується за Ціля-Нельсона в червоний. Вибагливі до поживних середовищ – ростуть на елективних з яєчним жовтком,гліцерином і вітамінами. Середовище – Левенштейна-Йенсена. Краще ростуть при СО2,ростуть повільно. Утворюють R-колонії:зморщені, сухі, жовтуватого кольору, нагадують цвітну капусту. На рідких середовищах – щільна плівка, яка поступово потовщується, зморщується і стає ламкою. Синтезує нікотинову кислоту. Діагностика: Бактеріоскопічний,бактеріологічний,біологічний(заражають морську свинку), серологічний (РЗК, ЗНГА), алергічні проби (реакція Моро, Пірке, Манту). Атипові мікобактерії: Класифікують за пігментоутворенням: 1)фотохромогенні – створюють пігмент при світлі: M.kansasi. 2)скотохромогенні – утворюють пігмент при світлі і темноті: M.scrofulaceum. 3)ні хромогенні – частіше безкольорні: M.avium. Значення в розвитку патології: Джерело – людина. Щлях – повітряно-краплинний. Викликає туберкульоз. У л/в розвивається запальне вогнище – гранульома. Потім формується первинний туберкульозний комплекс, розвивається стан сенсибілізації до туберкуліну. Первинне вогнище проростає сполучною тканиною, відкладаються солямі кальцію – петрифікація (доброякісний перебіг). У л/в залишається збудник багато років. Спостерігається реактивація процесу при зниженні реактивності організму. 2. Клостридії ботулізму. Морфологічні й культуральні особливості, антигенна структура, токсиноутворення, класифікація. Патогенез, мікробіологічна діагностика і терапія ботулізму. Clostridium botulinum, анаеробна, здатна до спороутворення грампозитивна рухома паличка, продукує екзотоксин - ботулотоксин, що є найсильнішою біологічною отрутою. Субтермінальні розташовані спори, тому палички мають вид теннісної ракетки. Капсулу не утворюють, мають перитрихи. Відомо 8 серотипів клостридій ботулізму (А-О), які мають антигенні відмінності. Захворювання в людей здебільшого спричиняє ботулотоксин типів А, В, Е, F. Патогенність: екзотоксин, найсильніша біологічна отрута, має нейротоксичну та гемаглютинюючу дію, резистентний до нагрівання, ксилоти, високим концентраціям солі, заморажування, травних ферментів. Основним резервуаром збудника є травоїдні тварини. Потрапляючи в довкілля з випорожненнями тварин, вегетативні форми перетворюються в спори, які в ґрунті не втрачають життєздатності роками. Захворювання найчастіше пов'язане з вживанням продуктів домашнього консервування (гриби, м'ясо, риба, салати, овочі). Зрідка ботулізм виникає після споживання забрудненої спорами ковбаси чи шинки. Ботулотоксин з їжею потрапляє в шлунок і кишки, де не руйнується травними ферментами. Інкубаційний період триває від 2-3 год до 10 діб, у середньому - 12-24 год. Всмоктавшись у кров, він уражає нервову систему, зокрема, рухові нейрони довгастого і спинного мозку. Токсин блокує передачу збудження з нервових закінчень на м'язові волокна. Внаслідок цього виникають паралічі різних м'язів. Відзначаються сухість слизової оболонки порожнини рота, біло-жовтий або коричневий наліт на язиці, явища фарингіту. Живіт здутий, гази відходять погано. Розлади ковтання і дихання нерідко призводять до аспіраційної пневмонії, асфіксії і смерті. Хворий на ботулізм не становить небезпеки щодо зараження інших людей. Культивування: Анаероб, темпер. 25-35 С, pH 7,2-7,4. Сер-ща Кітта-Тароцці, Хоттінгера. На кров*яному агарі невеликі прозорі колонії, оточені зоною гемолізу, у високому стовпчику цукрового агару мають вигляд пушиноу чи зерен чечевиці. Ферментують глюкозу, галактозу, гліцерин, мальтозу, сахарозу до кислоти та газу, віділяють H2S, не утвор. індол. Біологічно: р-ція нейтралізації токсина антитоксином на тваринах Серологія: РНГА, ІФА Лікування: Антитоксичні протиботуліністичні гетерологічні сироватки та гомологічні іммуноглобуліни Профілактика: Дотримання правил приготування продуктів, перш за все консервів. Специфічно: тетра- та трианатоксин, в склад яких входять ботуліністичні анатоксини типів А, В, Е.
3. Принципи санітарно-мікробіологічних досліджень об'єктів навколишнього середовища, їх оцінка. Санітарно-бактеріологічний контроль за якістю питної води. Вимоги Державного стандарту до питної води. Основні принципи сан.-мікробіол досліджень об'єктів навколишнього середовища такі: 1. Відсутність збудників бактеріальної та вірусної етіології у певних об'ємах (води, повітря) і масі (Фунту, харчових продуктів), 2. Обґрунтування мікробіологічних показників та їх допустимих рівнів, при яких об'єкти навколишнього середовища вважаються безпечними в епідемічному відношенні, 3. Використання в якості регламентуючих показників індикаторних (санітарно-показових) мікроорганізмів, індикаторний принцип - провідний при оцінці як бактеріального, так і вірусного забруднення. Необхідність використання індикаторних санітарно-показових мікроорганізмів зумовлена труднощами, при визначенні патогенних мікроорганізмів: їх нерівномірним розповсюдженням, трудоємкістю та недостатньою ефективністю існуючих методів для визначення кількості всіх можливих збудників захворювань бактеріальної та вірусної природи. Основна мета санітарно-мікробіологічного дослідження води - забезпечення населення доброякісною водою, для чого проводять оцінку води з точки зору інфекційної безпеки для здоров'я людини. Епідемічну безпеку води оцінюють шляхом непрямої індикації можливої присутності збудника. Відповідно до чинних нормативних документів, контролю підлягають: вода питна (централізованого і місцевого водопостачання, тобто з водопроводу, криниць, джерел І свердловин); вода плавальних басейнів, вода відкритих водоймищ (із річок, водосховищ); стічні води; вода для виготовлення ліків. Питну воду одержують із поверхневих чи ґрунтових вод. Вода водоймищ містить розчинені гази, мінеральні та органічні сполуки і завис (сестон). До складу сестону можуть входити мертві частки рослиного чи твариного походження (абіосестон) іживі організми (біосестон). Вимоги: -Індекс бактерій групи кишкової палички не більше 3 - загальне мікробне число – кількість мезофільних бактерій в 1 мл. -індекс фекальних Escherichia coli в 1 л води визначається при 43-44,5С. Не здатні утилізувати цитрат.
БІЛЕТ 25 1, Збудник сифілісу.Морфологічні,культуральні властивості.Патогенез, імунітет.Мб. діагностика і терапія. Сифіліс - це венеричне інфекційне захворювання,при якому уражається шкіра, слизові оболонки, внутрішні органи і центральна нервова система. Збудник сифілісу – це Treponema pallidum, яка входить до роду Treponema (від лат. trepo - повертати, nemo - нитка) відкритий в 1905 р. Ф.Шаудіном і Е.Гофманом. Стара назва збудника – бліда спірохета зумовлена тим, що мікроорганізм погано забарвлюється барвниками внаслідок низького вмісту нуклеопротеїдів. Treponema pallidum – тонкі клітини спіралеподібної форми з 12-14 завитками. T. pallidum — тонкие штопорообразно закрученные нити (0,18 х 6-20 мкм) с 8-12 мелкими завитками. По Романовскому—Гимзе окрашиваются в бледно-розовый цвет. Слабо окрашиваются анилиновыми красителями, окрашиваются серебрением. Хорошо видны при темнопольной и фазовоконтрастной микроскопии. Имеют 8-12 периплазматических жгутиков. Движения — поступательные, вращательные и маятникообразные. Аназробы или микроаэрофилы. В организме возбудитель сифилиса может инцистироваться и образовывать L-формы. Антигени — специфический термолабильиый белковый и неспецифический липоидный, сходный с кардиолипином, зкстрагируемым из сердца быка. Культуральні властивості. Мікроаерофіли.Вірулентні штами на штучних пож.середовищах не ростуть.Невірулентні штами інкли ростуть на спец. Середовищах,які містять мозкову та ниркову тк.,в анаеробних умовах при t=35С. Має складну антигенну будову:специфічний термолабільний білковий антиген і не специфічний ліпоїдний антиген,ідентичний кардіоліпіну бичачого серця. Патогенез. Є антропонозною інфекцією.Культивується в тестикулах кроля. Мех.передачі-статевий.,можливе з переливанням крові.Перебігає циклічно,між окремими стадіями хвороби існують періоди латентного сиф. Інкуб. Період 2-3 тижні. .Первинний сифіліс характер. Появою твердого шанкра на місці вхідних воріт(виразка),а також зб. Лімфовузлів .Втор.сиф.-проявляється папульозною, везикулярною або пустульозною висипкою на шкірі і слиз. Обол.,а також ураженням вн. Органів. .Третинний сиф.-може трив. Десятиріччями і характер. Утв. Сифілітичних гранульом(гум) Імунітет захисного імунітету не має.Антитіла є лише відображенням інфекційного процесу. Мікробіол.діагностика здійснюється мікроскопічним,серологічном та генетичним методами.При мікроскопії викор. Нативні та фіксовані препарати. Фарб. За Романовським-Гімзою, Бурі, імпрегнація сріблом,досл. Під фазовим контрастом,у темному полі. Сер.діагностика здійснюється шляхом постановки реакц. Вассермана(РЗК), в якій викор. Неспециф. Кардіоліпіновий або специ.трепнемний антиген,осадкових реакцій(Канна і Закса-Вітебського); реакції іммобілізації блідих трепонем (РІБТ),РІФ,ІФА. ЛікуванняВикор.антибіотики пініцилінового ряду і вісмутові препарати.Специфічна профілактика не проводиться.
2. Коринебактерії характеристика. Еволюція коринобактерій. Біовари дифтерійних паличок. Токсикоутворення, генетичні детермінанти токсиногенності. Вимірювання сили токсину. Коринебактерії (лат. corynebacterium) — рід грампозитивних паличковидних бактерій. З нех є як патогенні, так і непатоненні види. По сучасній классифікації рід коринебактерії входить у сімейство Corynebacteriaceae, порядок Actinomycetales, клас Actinobacteria, тип Actinobacteria, царство Бактерії. Більшість видів коринебактерій являються неліполітичними. Неліполітичні бактерії поділяються на ферментуючі та неферментуючі. Окрім C. diphtheriae, заняення для медицини мають C. ulcerans, C. jeikeium, C. cistitidis, C. minutissimum, C. haemolyticum, C. xerosis, C. pseudodiphtheriticum, які являються патогенними, умовнопатогенними та сапрофітами. Біоварами C. Diphtheriae являються форми gravis (колонії R-форми, шершаві, гемолізу нема), mitis (S-форми, чорні, гемоліз є), belfanti, intermedius. Коринебактерії дифтерії утворюють сильний екзотоксин, а також гіалуронідазу і нейрамінідазу. Дифтерійний токсин - білок із молекулярною вагою 62000 дальтон. Він вибірково уражає м’язи серця, наднирникові залози, периферичну нервову систему. Синтез токсинів контролюють спеціальні tox+ гени, який несе профаг, вбудований у клітину. Цей профаг може передаватися від однієї бактерії до іншої, перетворюючі останню на токсигенну (фагова конверсія). До складу екзотоксину входять гістотоксин, гемотоксин, некротоксин. Його силу вимірюють у мінімальних смертельних дозах. За 1 DLM приймають ту найменшу дозу токсину, яка при введенні в черевну порожнину гвінейським свинкам вагою 250 г викликає їх загибель на четверту добу. Існують токсигенні й нетоксигенні штами коринебактерій дифтерії. C. ulcerans також виділяє екзотоксин, але є штами, які не продукують його.
3. Санітарно-показові мікроорганізми, вимоги до них, їх значення для характеристики об'єктів навколишнього середовища. Сангтарно-показовими мікроорганізмами (СПМ) називають мікроби, які є представниками нор- мальної мікрофлори тіла людини і служать показниками санітарного неблагополучча обекта, та його забруднення виділеннями людини. При виборі саніторно показового мікроорг. приймають до уваги індикаторну кількисть того чи іншого мікроорганізму по відношенню до відповідних патогенних бактерй та вірусів ступеню розробки методів їх визначення. При цьому необхідно враховувати критерії сан.- показових мікроорганізмів. Критерії санітарно-показовикх мікрооргаюшк: 1) вони повинні постійно перебувати в організмі-мі людини і тварин і постійно виділяються в зовнішнє середовище; 2) не повинні розмножуватися у зовнішньому л середовищі; - • 3) стійкість і час виживання повинні перевищувати такі у патогенних міфооргангзмах; 4) у зовнішньому середовищі не повинно бути схожих мікроорганізмів; 5) вони не повинні змінюватися у зовнішньому середовищі;*. 6) повинні легко ідентифікуватисії та дифереи-. ціюватися.
БІЛЕТ 26 1..Збудники висипного тифу,властивості.Патогенез,оцінка методів.Профілактика,оцінка препаратів.Діагностика. Збудники висипного тифу. Характерезуютьсязагальнобіолог.вл. рикетсій,але відрізняються за еколого-епідеміологічними властивостями. Rickettsia prowazekii-збудник епідемічного висипного тифу Патогенез. Інфікування відбувається при втиранні фекалій воші у подряпини шкіри.Інкуб.пер. 7-14днів. Розмножуються в епітелії кишкового каналу і виділ. З фекаліями. Клінічна картина- гіпертермія,головний біль,висипи на шкірі, поруш.діял. серцево-суд.системи Мікробіол.діагностика. Основним методом є серологічний.Розроблені методи діагностики на основі не прямої імунолюмінісценції,ІФА. Профілактика. Боротьба з педикульозом.При педикульозі призначають бутадіон. Для вакцинопрофілактики застос.живу вакцину.з авірулентного штаму рикетсій Провачека,вирощених на курячому ембріоні. Вакцина Вайгля з інактивованих рикетсій,вирощених у кишечнику вошей
2. Збудник дифтерії, біологічні властивості.Характеристика екзотоксину, спецефічна профілактика і терапія дифтерії.Виявлення антитоксичного імунутету . Збудник дифтерії - C. Diphtheriae. Уперше дифтерійні бактерії описали і виділили в чистій культурі Е. Клебс і Ф. Леффлер у 1883-1884 рр., дифтерійний екзотоксин отримали Е. Ру та А. Ієрсен (1888), протидифтерійну сироватку - Е. Берінг, Я. Бардах, Е. Ру (1892-1894). У 1923 р. Г. Рамон виготовив дифтерійний анатоксин. Профілактика і лікування. Загальні профілактичні заходи зводяться до ранньої діагностики, госпіталізації хворих, виявлення бактеріоносіїв, проведення повноцінної дезинфекції приміщення і предметів вжитку. Основне значення має специфічна профіл. - активна імунізація людей дифтерійним анатоксином, який входить до складу багатьох вакцин: АКДП - адсорбована коклюшно-дифтерійно-правцева, АДП-М - адсорбований дифтерійно-правцевий анатоксин із зменш. вмістом антигенів, АД-М - адсорбований дифтерійний анатоксин із зменш. вмістом дифтерійного антигена (для іммунізації людей зі схильністю до алергій), Д.Т.Кок –адсорбована вакцина для профілактики дифтерії, коклюша, правця, Тетракок –комбінована вакцина для профілактики дифтерії, коклюша, правця та поліомієліту. Іммунізація починається з трьохмісячного віку, ревакцинацію проводять у дитячому віці, а також дорослим кожні 10 років. Також препаратом являється сироватка протидифтерійна, очижена, концентрована, рідка. Основний хазяїн коринебактерій дифтерії - хвора людина і бактеріоносій. Збудник локалізується переважно в рото- і носоглотці. Захв. передається, в основному, повітряно-краплинним шляхом, але можливо зараження контактним та аліментарним шляхами. Важливе значення у виникненні й розповсюдженні хв. мають дифтерійні бактеріоносії. Виділені від хворих і носіїв коринебактерії дифтерії зберігаються в зовнішньому середов. декілька днів, у висушених плівках - значно довше. Стійкі до низьких і чутливі до високих температур, добре переносять висушування. Усі дезинфікуючі р-ни в звичайних концентраціях (3-5 %) вбивають їх ч/з 20-30 хв. Чутливі до пеніциліну, еритроміцину, тетрацикліну. Токсигенні штами більш чутливі до АБ, ніж нетоксигенні. Дифтерія - гостра інф. хв., яка характеризується фібринозним запаленням слизових оболонок зіва, носа, гортані, токсичним ураженням серцево-судинної, нервової систем і наднирникових залоз. Частіше виникає в дітей від 2 до 8 років. Інкубаційний період триває від 2 до 10 днів. Найчастіше виникає дифтерія зіва (98 %), рідко - носа, вуха, очей, шкіри, статевих органів. На місці вхідних воріт інф виникає запалення з утворенням сірувато-жовтої фібринозної плівки (diphthera - плівка), яка міцно спаяна з підлеглою тканиною. Якщо її зняти - тканина кровоточить. Інколи процес із глотки переходить на гортань, трахею, виникає набряк, розвивається асфіксія. Захв. супроводжується загальною інтоксикацією організму. В кров можуть проникнути і самі бактерії (бактеріємія). Смерть може настати від ядухи або паралічу серця. Антитоксичний імунітет, хоча можливі повторні випадки захв. Для діагностики бактеріоносійства стерильним тампоном забирається матеріал з задньої частини глотки чи мигдалин, який сіється на середовище
|