Білет 29

1. Самобутні риси духовної культури українського народу.

У духовній культурі українського народу провідне місце належить обрядам, звичаям, народній творчості, мистецтву, які своїм корінням сягають у давні часи родоплемінних відносин. Так, основним змістом аграрно-календарних обрядів є поклоніння Землі, Сонцю, силам природи. Вони передавали нащадкам знання, навички і традиції сільськогосподарського виробництва. З давніх часів збереглися такі обряди, як різдвяні колядки, свята весни, надії на успішний збір урожаю, осінні свята тощо. Міфологія, релігія, мистецтво, філософія — основні форми духовної культури, які найбільш очевидно належать до неї

Духовна культура має деякі важливі риси, що відрізняють її від інших галузей культури:

—неутилітарність.. Духовна культура за своєю сутністю безкорисна. Її сутність не користь, не вигода, та «радість духу» — краса, знання, мудрість. Вона потрібна людям сама собою, а не заради вирішення будь-яких зовнішніх у відношенні до неї утилітарних завдань

— у духовній культурі людина у порівнянні з іншими галузями культури отримує найбільшу свободу творчості.. Свобода творчості проявляється уже в стародавніх міфах. Важливе значення вона має у будь-якій релігії. Безмежний простір для творчості представляє мистецтво;

— творча діяльність у духовній культурі — це особливий духовний світ, створений силою людської думки. Цей світ незрівнянно багатший, ніж реальний світ. У ньому поряд з образами дійсності існують образи незвичайних явищ. незважаючи, що цей світ наповнений вигадками, він існує за своїми власними законами і впливає на наше життя, може, навіть більше, аніж реальний світ чи реально існуючі люди.

2. Філософська та літературна творчість Г.Сковороди.

В основу філософських поглядів Г. С. Сковороди лягло вчення про три світи (мпкрокосм (всесвіт), мікрокосм (людина), символічний світ — Біблія). Кожний її цих світів має дві натури: внутрішню (духовну) та зовнішню (матеріальну).

Особливо виділяється у його філософії теорія пізнання. Він вважав, що людський розум може пізнати світ, зрозуміти обидві його натури — зовнішню І внутрішню, адже пізнання розвивається в тісному зв’язку з людськими знаннями, воно нескінченне так само, як і світ, що є об’єктом пізнання.
Свої філософські погляди Г. С. Сковорода вмотивовував не у наукових працях, а в філософсько-літературних творах. Він написав сімнадцять літературно-філософських трактатів, поетичну збірку «Сад божественних пісень», збірку «Байки Харківські». Літературно-філософську цінність представляють і твори та листи, писані латинською мовою, що залишилися поза збірками.