Біблія як головне джерело християнського віровчення, її структура

Біблію вважають однією з найдавніших з усіх будь-коли написаних книг; деякі її частині було складено приблизно 3,5 тис. років тому. Існує припущення, згідно з яким найпершу з 66 книг, що складають Біблію, було написано приблизно за тисячу років до Будди і Конфуція та приблизно за 2 тис. років до Мухаммеда. За своєю поширеністю Біблія не має собі рівних за всю історію. Всього було поширено близько 3 млрд. примірників Біблії або її частин близько двома тисячами мов. Вважається, що вона доступна рідною мовою 98% жителів Землі. Жодна інша книга навіть приблизно не має такого тиражу.

Біблія – головне джерело християнського віровчення. Це зібрання іудейських та християнських священних книг. Книги Біблії написані за різних часів людьми, які значно різнилися своїм становищем, заняттями, розумовими та духовними здібностями, тому вони різняться між собою як за стилем, так і за розмаїттям викладення тем. Усі ці автори по-різному висловлювали свої думки. Кожен із них, керований Святим Духом, писав про те, що справило на нього найсильніше, найглибше враження. Через те що один предмет у Біблії часто висвітлюють із різних точок зору, несерйозному, скептично налаштованому або упередженому читачеві може видатися, ніби Біблія сповнена суперечностей і розбіжностей. Але вдумливий дослідник, котрий ставиться до Божого Слова з душевним трепетом, побачить бездоганну гармонію Біблії.

У 419 р. на Карфагенському церковному соборі було остаточно укладено християнську Біблію. До неї, крім іудейського Старого Заповіту, увійшли 4 життєписи Христа (від Матвія, від Луки, від Марка, від Іоанна), Діяння апостолів, пророцька книга про майбутнє пришестя Бога Сина – Одкровення Іоанна Богослова (Апокаліпсис), 21 послання апостолів учням.

Слово "Євангеліє" у перекладі з грецької означає "блага звістка". Це добра звістка про пришестя на землю Сина Божого, Спасителя, розповідь про Його діяння і вчення, про Його криваву хресну жертву в ім'я людей і про Воскресіння. За переказами, євангелісти Матвій та Іоанн були учнями Ісуса, а Марко й Лука – сподвижниками його учнів. Книги написані давньогрецькою мовою. Вони стали основною складовою Нового Заповіту.

Книги Старого Заповіту оповідають про події від створення світу до Різдва Христового. Вони не лише викладають першопочаткову історію людства, але й обіцяють людям пришестя Месії, Спасителя світу, готують людей до зустрічі Його. Новий Заповіт розповідає про пришестя Спасителя – Сина Божого Ісуса Христа – дуже просто, звичайно. Автори Євангелій не мали наміру вигадати важливу особу, персонаж на "літературному полі"; про це вони навіть не думали. Крім того, про що вже йшлося, вони писали в різний час, в різних місцях за різними літературними схемами, з різними намірами. Але дивно якраз те, що різні автори, в різних місцях, з різними темпераментами і літературними стилями зуміли створити образ особистості такої послідовної, психічно вартісної, такої величної, незрівнянної. Така особистість Ісуса, що виринає з Євангелій, не може бути вигадана. У світовій літературі не існує особистості, яка навіть здалека могла би зрівнятися з Ісусом. Навіть найсучасніші групи найбільш досвідчених психологів, характерологів, зібравшись докупи під одним дахом, не змогли б вигадати таку особистість, як Ісус. А Його, натомість, з крайньою простотою представляють із літературної точки зору письменники, які не вивчали психології, характерології, літератури. Не випадково всі ці книги Святого Письма об'єднані заголовним словом "Заповіт". Воно багатозначне: це й "заповідання" – заповідане Богом учення, і водночас взаємна "угода", "спілка" Бога і людей.

Слід зазначити, що уважне читання Старого й Нового Заповітів може привести вдумливого читача до висновку: ці частини Біблії є суперечливими. Старозаповітні закони забороняли вбивство тільки юдеїв, ця заборона не поширювалася на решту людства. Більше того, існувало чимало старозаповітних настанов, де містився прямий заклик до розправи з неюдеями. З іншого боку, в ученні Ісуса Христа забороняється вбивство будь-якої людини, незалежно від її расової чи національної приналежності. "Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви" – таким є один із наріжних каменів учення Нового Заповіту. Християнство є релігія любові.

До Біблії християни звертаються, радяться з нею щоденно. Траплялося, що люди бралися її читати, щоб заперечити вчення, яке вона містить, а закінчували тим, що ставали її щирими шанувальниками і віруючими. До прикладу, всесвітньо відомий фізик Ісаак Ньютон був також видатним дослідником давніх манускриптів і дуже ретельно досліджував Святе Письмо. У результаті він повідомив: "Я знайшов у Новому Заповіті більш переконливі докази істини, аніж в усій цивільній історії". Крім того, багато сюжетів та оповідей Біблії були покладені в основу численних творів мистецтва – живопису, літератури, музики, скульптури й т. п.

Біблія свідчить про те, що її Автором є Господь – творець світу видимого і невидимого. Аби написати Біблію, Він використав людей лише як своїх секретарів, спонукаючи їх своєю творчою силою записати надихнуті Ним думки. Отже, Біблія була задумана одним Автором – Богом. Вона має на собі й ще один знак богонатхненності: вона – книга пророцтв, котрі вже безпомилково збулися або ж збуваються нині.