Змістовий модуль 1 (2ч) Політика як об’єкт і предмет наукового пізнання

КАФЕДРА ПОЛИТОЛОГИИ

Елементи протополітичних ідей у творах Каутільї та Конфуція, історичних працях Геродота і Фукідіда, памфлетах Ксенофонта, філософсько-етичній творчості Платона. Аристотель про місце та роль політичної науки в умовах Стародавньої Греції. Предметна синкретичність і розмитість контурів стародавнього політикознавства, чинники його переплетення з міфологією, етикою, історією, соціальною філософією, юриспруденцією. Теологічна апологетизація і легітимація феодального устрою Середньовіччя, її відтворення у правознавстві, історії та філософії. Зміна акцентів у вивченні політики в епохи Відродження та Просвітництва. Історико-політичні (Н.Макіавелі) та політико-правові (Ш.-Л.Монтеск’є) дослідження. Вивчення політичних явищ і процесів у ХІХ ст. в межах географії, етнографії, політекономії, соціології, антропології, психології. Долучення до політикознавства у ХХ ст. статистики, кібернетики, математичного моделювання, демографії, біології, екології тощо.

Наслідки інтеграції та диференціації знання про політику, вектори наукового інтересу до політичного життя. Гетерогенний характер політичної науки за Г.Лассуелом, часткові дисципліни як невід’ємна складова її структури. Функції субдисциплін у системі пізнання світу політики.

Інституціоналізація політології як самостійної науки і особливої академічної дисципліни. Паризький міжнародний колоквіум з питань змісту і структури політичної науки. Особливості „сумативного” визначення єдиного стандарту щодо об’єкта, предметного поля і меж політології, її основних компонентів. Переваги і недоліки „сумативного” підходу, його наслідки для політичної науки. Варіанти визначення предмета загальної теорії політики у працях вітчизняних і зарубіжних вчених кінця ХХ – початку ХХІ ст. Відтворення „сумативної” традиції Р.Хайнеманом. Бінарна (Т.Болл, Т.Алексєєва), концентрична (К.Гаджієв, А.Дегтярьов) та структурна (К.фон Бойме, С.Рябов, М.Томенко тощо) версії окреслення предметного поля загальної теорії політики та їх особливості. Акцентування влади як стрижня політики і предмета загальної теорії політики (політології).

Проблема законів політології (загальної теорії політики): полярність позицій. Особливості характеру і форми причинно-наслідкових зв’язків у процесі пізнання політичної сфери, історичні приклади можливого її осягнення. Оцінки та образи К.Попера щодо законотворчого потенціалу природничих і соціальних наук, чинники його посилення у політології.

Змістовий модуль 2 (4ч) Політика як феномен. Політична сфера життєдіяльності соціуму (історико-парадигмальний підхід).

Політична сфера як відносини між людиною, суспільством і державою. Особливості парадигмального підходу до політики. Етапи та специфіка формування і зміни парадигми за Т.Куном.

Зміст і концептуалізація державоцентричної парадигми у її східній і західній версіях. Міфологічне, етичне і релігійне обгрунтування первинності державного життя. Тотальність бачення політики як загальної форми соціальних зв’язків і пошуки ідеальної форми державного правління у Стародавній Греції. Середньовічне потрактування політики як прояву волі і дії бога. Ідея універсальності життєвого шляху людини та її співвідношення з тезою „богу – богове, а кесарю – кесареве”. Нормативізм і синкретизм уявлення про політику через державне життя і управління. Реабілітація світської влади держави у працях Н.Макіавелі.

Парадигма політики як взаємин між державою і громадянським суспільством, спрямованих на утвердження свободи людини через право, розум і мораль. Особливості моделей Т.Гобса, Дж.Лока і Ж.-Ж.Русо. Проблеми індивідуалізації соціуму і суспільної угоди. Зміна уявлень про суб’єктів і межі, соціальні та позасоціальні умови політичної активності. Визначення політики як мистецтва використання можливостей у ХІХ ст.

Соціальна парадигма політики. Макрополітичний вимір. Особливості марксистського потрактування політичного життя. Ідеї економічної редукції, класової боротьби, організованого насильства і класового панування, формаційного шляху розвитку суспільства тощо. Набутки і обмеження марксизму. Бачення політики як особливого різновиду людської діяльності за М.Вебером. Структурно-функціональний підхід до інтерпретації політичного життя та його специфіка. Р.Арон про пріоритетність політичної сфери. Системний принцип вивчення політики як „чорного ящика” Д.Істона. Мікрополітичний вимір політичного як сукупності поведінок і відносин між акторами у бігейвіоралізмі та теорії раціонального вибору. Політика як ринок (П.Блау), театр (Е.Гофман).

Інформаційно-комунікаційні акценти сучасної парадигми політики. Ступінь інтенсивності „політичного” у концепції К.Шміта. Політизація як розподіл за принципом „друг – ворог”. Держава і політичне. Плюриверсумність політичного світу. Політика як „простір виявленості” за Х.Арендт. Публічність політичної поведінки, її здійснення перед „іншими” і для „інших”. Зв’язок між дією – висловом і свободою. Ю.Габермас про відтворення політики у комунікативних діях „життєвого світу” і „системи”.

Постсучасна парадигма політики у „суспільстві ризику”. Особливості постмодерністського виходу за межі „раціональності модерну”. Антропоцентризм політичного і ситуативна релятивізація суспільного порядку, цінностей і цілей. Декомпозиція політичної матерії та її прояви. Політика розподілу і політика визнання. Нові суспільні рухи як чинник суспільних інновацій за умов глокалізації.

Історичність і поєднання різних парадигм політики на національно-державному та загальносвітовому рівнях. Багатовимірність політичності сьогодення. Polity, policy та politics як термінологічні інструменти для позначення множини аспектів політики. Обєктивність і субєктивність політичного буття.

 

Змістовий модуль 3(2ч) Політична влада як регулятивний механізм соціального спілкування.

 

Об’єктивовані аспекти політичного світу: влада-цінності, моральність-аморальність, простір-час, порядок-зміни. Орієнтація на визначення влади у якості предмета загальної теорії політики більшості політологів кінця ХХ – початку ХХІ ст. та її чинники. Амбівалентність влади і підстави для її класифікації. Атрибутивна концептуалізація влади та її різновиди. Сутність континентально-європейського потенційно-вольового погляду на владу. Інструментально-силове потрактування влади у межах англо-американської традиції та його особливості. Варіанти системної і структурно-функціональної інтерпретації влади. Засади реляційної концептуалізації влади. Бігейвіоралістський аналіз владних взаємин. Влада як інтеракція у теоріях спротиву, обміну ресурсами, розподілу зон впливу тощо. Шляхи синтезу теорій влади у політичній науці другої половини ХХ ст. Комунікативне бачення влади у творчості Х.Арендт і Ю.Габермаса та її постструктуралістська інтерпретація у працях М.Фуко і П.Бурдьє. Влада у постмодернізмі і фемінізмі.

Державно-публічна, додержавна і наддержавна влада. Норми, правила і табу як відтворення владного імперативу у первісній історії людства. Особливості врядування у примітивних спільнотах. Підстави для порушення природної симетрії і рівності та необхідності переходу до політогенезу (стейтогенезу). Військовий, аристократичний і плутократичний шляхи встановлення владної асиметрії і відчуження.

Питання структури владних відносин. Компоненти владного спілкування та вектори взаємозв’язку між ними. Модель публічної влади як механізму соціального спілкування („політологічний ромб”). Відношення „панування-підкорення” у відтворенні та підтримці легітимного порядку в суспільстві за М.Вебером. Ідеальні типи панування. Відношення „контроль-вплив” як ресурсна підстава владарювання (П.Блау). Сутність і класифікація суспільних ресурсів. Відношення „управління-тиск”, його інституційні форми та інструментальні засоби. Вольова і силова фази процесу управління. Проблематизація агентів влади у американській політичній науці 50-70-х років ХХ ст. (Ч.Р.Мілз, Р.Дал, П.Бакрач і М.Баратц, С.Лакс).

Ціннісно-нормативний вимір влади і особливості його відтворення у правилах політичної гри. Сутність цінностей (політичних цінностей) та основні версії їх вивчення. Утилітаристський підхід (Дж.Дьюі, Р.Б.Пері, Р.Брандт). Специфіка політико-ідеологічної концептуалізації цінностей М.Рокичем, Ш.Шварцом, Р.Інглхартом, С.Фланаганом. Теоретичні підстави соціально-психологічного потрактування цінностей за Г.Олпортом. Рівні регламентації політики у сучасному соціумі: морально-етичний, конституційно-правовий, владно-політичний, суспільно-стереотипний. Процеси легітимації як відтворення динаміки взаємовідносин пануючих ціннісно-культурних норм і настанов народу та механізмів владно-політичного спілкування. Прояви кризи легітимації та бачення Ю.Габермасом шляхів її подолання.

 

Змістовий модуль 4 (2ч) Політика і мораль.

 

М.Вебер про місце влади у перегрупуванні цінностей суспільства. Підстави актуалізації проблеми моралі у політиці наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. Загальна теорія політики (політологія) як сфера морального знання. Розрізнення етики і моралі. Першопочаткова функціональна спорідненість моралі і політики та принципові відмінності між ними стосовно джерел, спрямованості, суб’єктності, засобів впливу тощо. Легітимаційний, орієнтаційний та регулятивний виміри моралі стосовно політичної системи.

Історична суперечливість зв’язків між політикою і мораллю. Загальна соціокультурна еволюція та творча активність людей як чинники морального феномену. Багатолінійність встановлення моральних порядків. Традиційна мораль і особливості її відтворення у політичному житті суспільства. Суб’єктивний (особистісний) і об’єктивований аспекти „природної” етики. Домінування правил станового і общинного солідаризму. Впливи сучасності на систему суспільних відносин і ставлення до моральних імперативів. Раціоналізація та інституціоналізація моралі у поведінці „дисциплінованого індивідуаліста”. Етика успіху. Неможливість успішного функціонування ринкової економіки та модерної політики без підтримки норм і цінностей раціональної моралі.

Основні підходи до оцінки взаємин етики і політики. Моралізаторська традиція розуміння політики як діяльності, базованої на етичних засадах, в історичній ретроспективі. „Моральна” реакція на розрив сучасної політичної науки і практики з етикою і політичною філософією минулого Л.Страуса, Е.Вожелена, Д.Річі. Пошуки нових підстав визначення справедливого суспільного устрою. Напрямки обгрунтування розмежованості політики і моралі як автономних сфер. Марксистська і фашистська ідеологізація моралі у її класово-расовому баченні. Критика аморалізму політики в працях М.Бакуніна, М.Бердяєва. Чинники морально-політичного протиставлення. Позитивістські, правові та технологізаторські впливи. Розгортання політичної дії у полі напруги між владою та мораллю і компромісне бачення взаємин поміж ними. Н.Макіавелі, М.Вебер, П.Рікер про особливості відділення етики від політики. Етика переконань і етика відповідальності та їх співвідношення у політичній діяльності. Парадокс раціоналізації. Ідея солідаризму через ціннісний консенсус у працях Е.Дюркгайма і Т.Парсонса. Обгрунтування інституційної етизації політики Б.Сутором, Н.Луманом, Ю.Габермасом.

Переоцінка взаємин політики і моралі в умовах постсучасності. Постмодерністське заперечення універсалізму цінностей і моралі. Комунітарна етика і моральна економіка. Переосмислення проблеми соціальної нерівності. Феномен „постраціональної морвалі”, його особливості, політичні підстави та наслідки. Визрівання екологічних, неоаскетичних, неоегалітаристських, комуналістських, локалістських домінант. Радикальна відмова від ідеологічного санкціонування моральної практики. Субкультурна релятивізація етики в умовах зростаючої мобільності. Підстави гуманізації політики, відмови від її насильницьких форм і проявів. Пошуки глобальної етики і нове бачення проблеми морально-етичного універсалізму.

 

Змістовий модуль 5(2ч) Просторово-часовий континуум політичної сфери. Політичний порядок і зміни.

Простір і час у історії людства, їх вплив і сприйняття. Поступове роздвоєння просторово-часового відчуття на „екологічне” і „структурне” у первісному світі. Локальне обмеження домінантою соціально обумовлених просторових відносин пізнавальної і діяльнісної активності індивіда. Просторова асиметрія. Холістично-цілісне бачення простору як своєрідного „ящика без стінок” і його наслідки для традиційного суспільства. Ідеологізація і стереотипізація фізичного та географічного простору, особливості їх субстанційно-реляційної характеристики. Географічний детермінізм (Ш.Монтеск’є, Ж.-Ж.Русо).

Усвідомлення багаторівневості соціального простору з автономізацією його економічної, політичної, культурної складових. Стадіально-формаційна („пиріг”) та цивілізаційна („зоопарк”) версії пояснення розвитку людства. Інтерпретація простору соціального життя через поняття „соціальна дистанція”, „стратифікація”, „мобільність” П.Сорокіним. Наслідки коливання розміру і однорідності політичної організації суспільства.

Концепція „соціальної топології” суспільства як багатовимірного простору (сукупності автономних полів) П.Бурдьє. Принципи диференціації і розподілу. Позиції і диспозиції. Просторове об’єднання агентів і практик. Об’єктивність і суб’єктивність простору. Поле як сукупність інтересів і правил гри. Структура поля і боротьба за легітимацію - делегітимацію його внутрішнього поділу. Виміри політичного простору як передумови, мети і середовища. Характеристики простору за М.В.Ільїним: неоднорідність, анізотропність, розмірність, впорядкованість, стійкість. Просторові чинники демократії. Проблема демократизації простору на різних рівнях життєдіяльності соціуму – глобальному, регіональному, локальному. Мега-, макро-, мезо- і мікрополітика.

Фізичний і календарний час у первісному суспільстві. Інститут власності і його впливи на еволюцію сприйняття часу. Розрізнення хроносу і кайросу у давньогрецькій філософії. Політичні наслідки особливостей сприйняття часу як інструменту у традиційних соціумах. „Вісьова” епоха К.Ясперса. Включення часу у соціальний аналіз Е.Дюркгаймом. Економізація часу як ресурсу і центрального координатора активності індивідів, груп, спільнот в умовах сучасності. Усвідомлення багаторівневості часу стосовно різних суспільств і сфер (просторів-полів) людської життєдіяльності. П.Сорокін і Р.Мертон про варіювання систем часу разом з соціальною структурою. Прогресивно-лінійне та культурно-цивілізаційне сприйняття та потрактування часу.

Політичний час та його специфіка. Співпадіння і відмінності політичного та соціокультурного часу у політичних орієнтаціях і перспективі. Неоднозначність впливу рівня усвідомлення соціокультурного часу на матрицю часу політичного. Ретроспективна і перспективна спрямованість соціуму. Образи часу: стріла, коло, хвиля. Циклічно-хвильова природа політичного часу за умов демократії. Хвилі демократизації за С.Гантінгтоном і Ф.Шмітером. Проблема просторово-часового континууму, збалансованості часу модернізаційних суспільних процесів у різних полях-сферах. Дилеми „одночасності” і „трьох часів” та їх наслідки на пострадянському просторі. Часова ритміка індивідів, груп, спільнот.

Статичне і динамічне у соціальній дійсності за О.Контом і Г.Спенсером. Аспекти суспільно-політичного життя за П.Сорокіним. Особливості системного та структурно-функціонального підходів аналізу різних проявів і станів політики. Категорії „політичне життя” і „політичні інститути”. Напрямки поєднання процесуально-динамічних і структурно-статичних аспектів політичного (Г.Алмонд, С.Гантінгтон, Н.Луман). Посилення комплексності, синтетичності аналізу політичної сфери у сучасній науці.

Оновлення термінологічного апарату, впровадження категорій „порядок”, „розвиток”, „спадковість”, „зміни”. Інтерпретація політики в рамках концепції „змін і спадковості” Д.Розенау. Політична турбулентність і синергетичність. Аспекти стабільності – нестабільності, стійкості – нестійкості, збалансованості – незбалансованості політики в умовах постсучасного „суспільства ризику” і глобалізації.