Змістовий модуль 6 (4ч) (Політична свідомість та ідеологія

Суб’єктивовані аспекти політичного світу: розробка ідей, здійснення акцій, створення та функціонування інститутів. Виміри суб’єктивованої форми політики – політична свідомість і буття, практично-перетворювальна активність і політичні відносини, політичні інститути і соціально-політичне спілкування. Рефлексивна форма активності у її психологічній та ідеологічній формах як первісне і вихідне ставлення суб’єкта до політичного світу. Платон і Аристотель про необхідність задля досягнення успіху в політиці розробки ідеальної моделі (проекту) державного устрою, узгодженої з його реально існуючими формами. Домінування моністичного ідеалізму в політичній думці до кінця ХІХ ст. Гегелівське потрактування держави як прояву духу і субстанційної волі, етичної ідеї. Матеріалістичний (реальний) монізм К.Маркса і його послідовників.

Перехід до дуалізму в оцінці співвідношення між матеріально-практичним і духовно-рефлексивним вимірами механізму політичної активності. Бігейвіоралістське і когнітивістське потрактування політичного життя у класичній політичній психології. Акцентування на поведінці індивіда як реакції на стимулювання зовнішншм середовищем або як реалізації усвідомлених вчинків і дій. Символічний інтеракціонізм (Г.Мід, Г.Блумер) про необхідність врахування як соціального тиску, так і самостійної психологічної активності людей, відтворюваної у свідомості та ідеях. Ідея „практичної свідомості” у структурно-функціональному і системному підходах. Суб’єктивована опосередкованість діяльності за Т.Парсонсом.

Обгрунтування фальшивості протиставлення об’єктивних і суб’єктивних засад політичного життя П.Бурдьє. Практика як результат діалектичних відносин між об’єктивними структурами (полем) і суб’єктивними феноменами (габітусом). Габітус як набір схем (моделей) сприйняття, розуміння і оцінки світу політики, вживлені у свідомості соціальні структури. Просторово-часова та суспільно-колективна обумовленість габітуса. Габітус як продуцент і продукт політичної дійсності. Теза про діалектичність зв’язку між габітусом і практикою, необхідність уникання характеристики дій як або спонтанних, або детермінованих. Складники рефлексивної активності суб’єкта: пізнавальний, оцінний, проективно-прогнозний, мотиваційно-настановний.

Сучасний стан теоретизації суспільної і політичної свідомості. Політична свідомість як процес і результат опанування політичної дійсності. Структура політичної свідомості, її пов’язаність з владою, інтересами, соціальним буттям загалом. Історичність, культурна опосередкованість, суперечливість, практичність, системність політичної свідомості. Зміст і особливості індивідуального-колективного-масового, а також буденного-емпіричного-теоретичного рівнів політичної свідомості. Апологетизація життєвого світу в дослідженнях Ю.Габермаса. Напрямки критики політики в межах здорового глузду. Здоровий глузд як культурна система за К.Гірцом.

Проблема визначення сутності політичної ідеології в історичному контексті. Характеристика соціальних факторів політичної ідеології Д. де Трасі, К.Марксом, К.Мангеймом, С.Холом та іншими дослідниками в межах „теорії інтересу” і „теорії напружень”. Розмаїття оцінок суспільної ролі та функцій ідеології. Ідеологія як культурно-символічна система за К.Гірцом і Дж.Б.Томпсоном. Засоби оперування ідеології: легітимація, приховування, уніфікація, фрагментація, реїфікація. Ідеологія і дискурс в працях Т.А. ван Дейка.

Сутнісні параметри і риси ідеології за Б.Гесом, Е.Марксоном, М.Коліном, К.Нільсоном, Т.Даєм, Л.Зіглером тощо.Дж.Френд про боротьбу за владу як боротьбу ідеологій. Соціальні функції ідеології. Предметний та функціональний рівні ідеології. Проблема співвідношення ідеології та науки. Сучасні та постсучасні перспективи ідеології. Ідея „кінця ідеології” та її критика. Постмодерністське заперечення ідеологій як метанаративів. Поле ідеологічного виробництва за П.Бурдьє. Е.Гіденс про перспективи суперництва ідеологій соціалізму та капіталізму.

 

Змістовий модуль7 (2ч) Масова політична свідомість і громадська думка.

Масова свідомість як специфічний різновид суспільної свідомості. Характерні особливості масової сукупності індивідів: статистичність, стохастичність, розмитість, відкритість, невизначеність кількісного і якісного характеру учасників, аморфність створення та існування, ситуативність виникнення, різнорідність, позагрупова (міжгрупова) природа, нездатність виступати структурним елементом більш широкого соціального цілого.

Інтерпретації маси та її оцінки за Г.Лебоном, Г.Тардом, С.Сігеле, З.Фрейдом, М.Вебером, К.Мангеймом, Х.Ортегою-і-Гасетом, Г.Блумером, Е.Канеті. Натовп і публіка. Перегляд ставлення до маси під час та після другої світової війни в роботах Е.Фрома, Т.Адорно, Г.Маркузе, Д.Рісмена, Х.Арендт, Ф.Хайєка, К.Попера. Тема відчуження особистості. Потрактування масовизації як процесу усереднення способу життя, розширення доступу до того, що раніше було привілеєм еліти (Е.Шілз, Д.Мартіндейл). Маси у представницькій демократії за М.Оукешотом. Бачення маси у постмодернізмі (Ж.-Ф.Ліотар, Ж.Бодрійяр, Ж.Делез, Ф.Гватарі). Перехід від керованої до контрольованої маси та кінець політичної репрезентації.

Змістовні параметри масової політичної свідомості, її структура та властивості. Співвідношення масової та суспільної свідомості. Специфіка свідомості мас у доіндустріальних, індустріальних (ринковий та бюрократичний типи) і постіндустріальних соціумах. Нематеріалістична (патріархальна), матеріалістична (модерністська) і постматеріалістична (постмодерністська) системи цінностей.

Оцінний та безоцінний стани масової свідомості. Громадська думка як спосіб існування масової свідомості. Засадничі принципи характеристики громадської думки та особливості її потрактування у працях А.Лоуела і В.Ліпмана. Критерії визначення ідентифікації громадської думки в дослідженнях Ж.Стотцеля, В.Елбіча, Ф.Олпорта, Г.Блумера, А.Грамші, П.Лазарсфельда, Л.Саністебана, Є.Вятра. Історичність існування та відтворення громадської думки. Субстанційна першооснова феномена громадської думки та форми її прояву за М Горшковим. Двоїстий (відцентровий і доцентровий) характер громадської думки як раціональності або різновиду соуіального контролю за Е.Ноель-Нойман. Феномени „.ефекту попутника”, „фургона з оркестром”, зрушення останньої хвилини”. Ідея клімату думок і теорія спіралі мовчання.

Напрямки ідентифікації громадської думки. Усталені теоретико-методологічні засади верифікації громадської думки як власної позиції респондентів та їх критика П.Бурдьє, П.Шампанем, Є.Вятром. Громадська думка як відтворення поточного стану системи сил і напружень у полі політики. Плюралізм громадської думки та його чинники. Спростування засадничих принципів опитувань і обгрунтування підстав вибору позиції індивідами. Підходи до з’ясування зумовленості ставлення індивідів до соціально значущих об’єктів їх оцінками іншими людьми. Сутність та різновиди соціального контролю. Соціалізація, добровільне прийняття індивідом норм і стандартів поведінки, примус і загроза вжиття санкцій з боку спільноти як способи здійснення соціального впливу на думки людей, можливі завдяки здатності останніх „перебирати на себе роль узагальненого іншого”. Структура особистості за Дж.Мідом. Співвідношення індивідуальної та громадської думки.

Джерела формування громадської думки та оцінки їх ролі. Значення найближчого соціального оточення, референтних особистостей і груп, лідерів та еліт, державних і недержавних інституцій, засобів масової інформації та комунікації. Засоби впливу на громадську думку. Маніпуляції, пропаганда, цензура, медіа-впливи як техніки поширення думки (думок).

 

Змістовий модуль 8 (2ч) Практично-перетворювальна активність політичних акторів і політичні відносини.

 

Співвідношення категорій „активність”, „діяльність”, „поведінка”, „спілкування”. Осмислення соціально-політичної діяльності і поведінки М.Вебером. Підстави для типологізації дій індивіда як традиційних, афективних, ціннісно-раціональних або цілераціональних. Г.Мід про поведінку як символічно орієнтовану через комунікацію взаємодію (інтеракцію). Фундаментальні принципи символічного інтеракціонізму. Сенсотворча і матеріальна діяльність. Підстави солідарної діяльності за Е.Дюркгеймом. зовнішність структури щодо індивіда та його поведінки. Механічна та органічна солідарність. Нормативізм і аномія. Поєднання діяльнісної та системної теорій суспільства Т.Парсонсом. Засоби координації дій. Культурна, соціальна, особистісна і поведінкова підсистеми діяльності, їх взаємопроникнення та взаємообмін. Зв’язок цінностей, значень, норм і активності індивідів у творчості П.Сорокіна.

Класична концептуалізація політичної діяльності та її напрямки. Марксизм і фемінізм як приклади макротеорій структурної визначальності. Мезорівневі аргументи С.М.Ліпсета, К.Лемана та інших авторів. Концепції раціонального учасника та особливості їх пояснювальних схем у теорії раціонального вибору і політичній економії. Принципова схема політичної дії за К.Монро. Теорія значеннєвих систем стосовно чинників розгортання суспільних рухів в межах їх „нової теорії”. Рухи як відображення нових способів мислення і створення нових політичних просторів за рахунок колективної дії.

Посткласичне осмислення діяльності (поведінки) як практики. Н.Луман про часові параметри взаємодії як чинник визначеності, стабільності, передбачуваності соціальної системи. Поняття „подвійної контингенції”. Дія як спосіб розкриття комунікації. Концепція комунікативної дії Ю.Габермаса. Роз’єднання життєвого світу і системи. Взаємозалежність структури та дії в теорії структурації Е.Гіденса та концепції поля П.Бурдьє. Соціальна практика і її характеристики. Політичні інститути (структури) як певні відносини і зразки, внутрішні фактори поведінки людей у певному просторово-часовому континуумі. Намірені та ненамірені дії-практики, їх мотивація і наслідки. Діяльність і влада. Діяльнісний коефіцієнт.

Багатовимірність, полісемантичність раціональності в політиці, її потрактування та класифікація М.Вебером, М.Тулміним. Л.Вітгенштайном, К.Хюбнером. Процес раціоналізації та його парадокси (втрата свободи і сенсу) за М.Вебером, Т.Адорно, Т.Парсонсом, Ю.Габермасом. Раціональність як компетентність за Е.Гіденсом. Ю.Габермас про інструментальну і комунікативну раціональність. Проблема раціональності поведінки в основних принципах теорії раціональної вибору. Зв’язок раціональної діяльності з бажаннями та переконаннями за Є.Елстером. Дилеми колективної дії М.Олсона. Критика моделі раціонального вибору. Поняття обмеженої або процедурної раціональності. Визначення діяльності (поведінки) А.Голдманом.