Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ОПП Лекция №2




Доверь свою работу кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

На сьогодні при легких формах ГКІ у дітей стартовими антибактеріальними препаратами є: нітрофурани (фуразолідон, ніфуроксазид), триметоприм/ сульфаметаксазол.При середньотяжких формах, приєднанні гемоколіту, пізньому початку лікування: невіграмон, амоксицилін, аміноглікозиди внутрішньо. При тяжких формах захворювання цефалоспорини ІІІ, ІV поколінь, в комбінації з аміноглікозидами, карбапенемами, фторхінолонами 5-7 днів чи до стійкої нормалізації температури тіла та зникнення симптомів інтоксикації.

Альтернативою антибактеріальної терапії при легких формах ГКІ, бактеріоносійстві патогенних збудників, секреторних діареях можуть бути пробіотики, (біфідумбактерин, лактобактерин, колібактерин),2-4-компонентні пробіотики (біфіформ, лінекс), краще в комбінації з пребіотиками(дуфалак, нормазе, хілак), (вітабаланс-3000, екстралакт).5. (симбітер, симбітер концентрований).

· Алюмосилікатні ентеросорбенти (смекта, каопектат ) не впливають на

розвиток біфідобактерій, лактобактерій деякі ентеросорбенти, навпаки вугільні можуть послаблювати перистальтику кишечника та затримувати виведення токсинів з організму.

· Застосування проти блювотних, антидіарейних засобів, спазмолітинів у дітей (імодіум, лоперамід, церукал тощо) має бути обережним.

· Необхідно стежити за температурою тіла дитини. Якщо температура примі­щення 23—24 °С дитину слід зі­гріти, змінювати положення дитини у лі­жечку, доглядати за шкірою, особливо в пахвових ділянках і на сідницях. Після підмивання змащувати шкі­ру на цих ділянках лікувальними оліями (обліпихи, шипшини), стежити за чистотою білизни ди­тини, зважувати дитину перед годуван­ням, а також перед і після крап­линного введення рідини.

 

ХРОНІЧНІ РОЗЛАДИ ТРАВЛЕННЯ

ГІПОТРОФІЯ

Гіпотрофія— патологічний стан, який характеризується дефіцитом Маси тіла, катаболізмом структурних елементів організму і у тяжких випадках — зниженням толерантності до поживних речовин. Причинами гіпотрофії можуть бути: недостатня енергетична цінність продуктів харчування, недоотримання білків з їжею, зниження апетиту при перинатальному ураженні ЦНС, вада розвитку, яка перешкоджає просуванню їжі в кишки (розщілина губи чи піднебіння, пілоростеноз), синдром вкороченої кишки, мальабсорбція, муковісцидоз, ексудативна ентеропатія), спадкові аномалії обміну речовин, пухлини, тяжка інфекція (анорексія внаслідок інтоксикації), вади серця (порушення перфузії тканин, гіпоксія), катаболічний стан (гіпертиреоз, хіміотерапія).

За ступенем тяжкості гі­потрофію поділяють на З ступені: І — дефіцит маси тіла 10—20 %, II — 21—30 % III — більше як 30 %.За періодами: початковий, прогресивний, стабілізації, ре­конвалесценції.

Унаслідок недостатнього надходження поживних речовин організм починає використовувати власні запаси: зникають глікоген у печінці (запас цукрів), жирні кислоти підшкірної жирової клітковини (стоншується підшкірна жирова клітко­вина) і білки м'язової тканини (маса м'язів зменшується). Розпад білків (підви­щення рівня сечовини й амінокислот у сечі) є однією з ознак катаболічного ста­ну, оскільки в нормі білки виконують роль пластичного, а не енергетичного ма­теріалу. У разі тяжкої гіпотрофії слідом за м'язами починають атрофуватись і зменшується маса паренхіматозних органів: печінки, серця, легенів.

Використання амінокислот у вигляді енергетичного матеріалу й ослаблення синтезу альбуміну в печінці призводить до гіпоальбумінемії та гіповолемії.

Зменшення запасу глікогену в печінці пояснює виникнення гіпоглікемічних станів у дітей з гіпотрофією, оскільки під час стресових ситуацій насамперед ви­трачається глікоген. Гіпопротеїнемія спричиняє жирову дистрофію печінки, яку можна виявити лише за допомогою біопсії.

Хворі з гіпотрофією схильні до переохолодження, оскільки в них спостеріга­ють: 1) стоншений шар підшкірної жирової клітковини (порушена термоізоля­ція); 2) зменшену масу м'язів (термопродукція); 3) збільшення співвідношення між поверхнею і масою тіла (тепловіддача).

У дітей ослаблюється резистентність до інфекцій (отит, пневмонія, перебіг яких малосимптомний). Тяжкі випадки характеризуються зменшенням вмісту лімфоцитів у периферійній крові (менше як 1,5 г/л). Зниження кислотності шлун­кового соку призводить до підвищення частоти кишкових інфекцій.

У разі аліментарної форми гіпотрофії у шлунок і кишки потрапляє невелика кількість їжі, що спричиняє зменшення синтезу травних ферментів підшлунко­вою залозою і тонкою кишкою. Це поряд із нестачею пластичного матеріалу (амі­нокислот) для синтезу ферментів призводить до порушення толерантності до v&* найгірше сприймаються жири, дещо краще білки, ще краще вуглеводи. Порушен­ня толерантності до їжі проявляється диспепсичним синдромом (зригування, пронос).

Виснаження ЦНС є причиною підвищеної збудливості або, навпаки, загаль-мованості дитини. Кількість мозкових клітин зменшується і в тяжких випадках не відновлюється.

Клінічна картина. При гіпотрофії стоншується підшкірна жирова клітковина. У разі гіпотрофії І ступеня жирова складка стоншується переважно на животі, П — зникає на животі і стоншується на кінцівках, III — зникає на кінцівках і стоншується або зникає на щоках.У нормі товщина жирової складки має становити 1—1,5 см.

Шкіра бліда (анемія), суха, лущиться, еластичність її знижена. Живіт здутий І внаслідок гіпотонії м'язів передньої черевної стінки та метеоризму, застою кишкового вмісту, млявої перистальтики. У разі гіпотрофії II і III ступеня порушена толерантність до їжі (зригування, проноси), особливо до жирів. Діти стають байдужими до оточення через зниження емоційного тонусу. У разі гіпотрофії II ступеня затримується, а в разі III ступеня припиняється ріст через знижений синтез соматотропного гормону та нестачу пластичного матеріалу. Гіпотрофію супроводжує дефіцитна анемія.

У разі гіпотрофії тяжкої форми знижується артеріальний тиск, тони серця глухі, спостерігають брадикардію, загальмованість, розвивається жировий гепатоз (гепатомегалія), лице набуває рис старечої людини (запалі очі, щоки, губи чер­воні, загострений ніс, зморшкуватість), гіпотермія. Дитина тихо плаче тоненьким голосом, що на тлі гіпорефлексії й загальмованості свідчить про зниження діяль­ності головного мозку. Внаслідок вторинного імунодефіциту приєднуються тяжкі інфекції, які найчастіше стають причиною смерті. У решті випадків смерть настає внаслідок апное. У разі гіпотрофії тяжкого ступеня велика ймовірність кишкових інфекцій (гіпоацидний стан).

Випорожнення при гіпотрофії можуть бути різними, частіше їх небагато, вони розріджені, слабше забарвлені (унаслідок меншого виділення жовчі), містять білі частинки (мила жирних кислот і кальцію), неперетравлені м'язові волокна і кро­хмаль.

При гіпотрофії виявляють гіпоальбумінемію, гіпохолестеринемію, зниження концентрації ліпопротеїдів. Унаслідок руйнування клітин вивільняються нук­леїнові кислоти, які окислюються до сечової кислоти, і концентрація їх підви­щується. На початкових стадіях гіпотрофії збільшується виділення креатиніну із сечею; згодом, унаслідок зменшення м'язової маси виділення креатиніну стає меншим за норму. Знижується концентрація гемоглобіну.

Гіпотрофію слід диференціювати з гіпостатурою. Гіпостатура — це однакове відставання росту і маси тіла в дітей 1-го року життя порівняно із середніми нор­мативними показниками віку.

Лікуваннядиференційоване, його визначають за ступенем тяжкості гіпо­трофії. Основною є дієтотерапія. Перед призначенням дієтотерапії слід усунути дегідратацію, що є завданням № 1.

При гіпотрофії легкого перебігу білки та вуглеводи вводять із розрахун­ку на належну (рос. долженствующую) за зростом масу тіла, жири на наявну масу тіла і не проводять тесту на толерантність до їжі. Це пов'язано з тим, що при гіпотрофії І ступеня толерантність залишається нор­мальною. При гіпотрофії II ступеня білки і жири призначають, виходячи з наяв­ної маси тіла, а вуглеводи — з належної нормальної. Проводять тест на толерант­ність до їжі, який полягає в поступовому збільшенні кількості їжі протягом З— 5 днів. При гіпотрофії III ступеня призначають 2/3 або 1/2 потреби в їжі для наявної маси тіла. Тест толерантності до їжі триває 1—2 тиж. Слід пам'ятати, що добову кількість їжі потрібно давати маленькими порціями, наприклад, 8—12 разів на добу.

Їжа має бути легкозасвоюваною. Це вершки, йогурти, гідролізати казеіну, знежирений сир. Існує велика кількість спеціальних сумішей для ентерального харчування дітей з гіпотрофією (наприклад, "Нутрилак ПРЕ").

Добір індивідуальної дози здійснюють під контролем копрограми. При цьому найчутливішим показником є вміст нейтрального жиру.

Для поліпшення толерантності до їжі призначають ферменти підшлункової залози.

Застосовують вітамінотерапію, стимулючи засоби –апілак, альбумін, плазма, трансфузії крові, симптоматична терапія.

Дитину з гіпотрофією тяжкого ступеня перево­дять на повне парентеральне харчування, використовують анаболічні гормони (ретаболіл та ін.).

 

ПАРАТРОФІЯ

Паратрофія характеризується надмір­ним збільшенням маси тіла дитини (до 10%) і надмірним відкладенням підшкір­ної жирової клітковини. Причиною паратрофії може бути постійне перегодову­вання дитини та ендокринні розлади. Надлишок вуглеводів у їжі призводить до порушення трофічних процесів. Розрізняють паратрофію з переважанням маси тіла над зростом, з нормальними масою тіла і зростом, з надмірними масою тіла і зростом.

Клінічна картина. Паратрофія характеризується блідістю і дещо сухими шкірою ірлизовими оболонками, збільшенням товщини підшкірної жирової кліт­ковини, зниженням тургору тканин, м'язовою гіпотонією, неспокійним сном, ознаками рахіту, деяким відставанням у психомоторному розвитку. Випорожнен­ня часом частішають, нестійкі. Опірність організму знижена. Часто трапляються гострі респіраторні вірусні інфекції, отит, диспепсія, перебіг яких тяжкий, з ознака­ми зневоднення. В аналізах крові дітей з паратрофією виявляють анемію, рідше лейкоцитоз, лімфоцитоз, еозинофілію.

Лікування полягає в нормалізації вигодовування дитини. До дієти вводять овочеві страви, їжу збагачують білками, вітамінами. Обмежують кількість вутле водів. Показані масаж, гімнастика, прогулянки, загартовування, стимуляцій*1 медикаментозна терапія (метилурацил, дибазол, настойка елеутерококу, женьшеню тощо), вітаміни (ретинол, піридоксин, ціанокобаламін, кальцію пангамат пантотенат, фолієва кислота).

Профілактика така сама, як і при гіпотрофії. Основою її є раціональні вигодовування, режим і догляд за дитиною.

    Водно-чайна пауза не рекомендується, оскільки, підвищує інтокси кацію внаслідок посилення катаболічних процесів в організмі.   Пероральна регідратація проводиться протягом 4-6 годин по 5-15 мл кожні 10-15 хвилин Питво у вигляді 5 % розчину глюкози, несолодкого вітамінного чаю, розчину Рінгера, ізотонічного розчину, регідрону, каротинової су­міші, відвару яблук, сухо- фрукттів, родзинок, рису, настої (шипши­ни, ромашки, звіробою).     Проведення оральної регідратації повинно бути першим лікувальним заходом при перших симптомах захворювання!   Найкращим продуктом харчування дітей є грудне молоко   Дітям до 8 міс., хворим на ГКІ, не рекомендується вживати неадаптовані кисломолочні суміші (кефір, наріне тощо, бо є ризик розвитку залізодефіцитної анемії.     Гіпотрофія може бути природженою або набутою.    

 

ОПП Лекция №2







Дата добавления: 2015-03-11; просмотров: 610. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.014 сек.) русская версия | украинская версия