МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИВЧЕННЯ ПИТАНЬ ТЕМИ. Важливою умовою успішного функціонування підприємств в ринкових умовах є оптимізація зобов'язань, які виникають внаслідок минулих операцій чи подій

Важливою умовою успішного функціонування підприємств в ринкових умовах є оптимізація зобов'язань, які виникають внаслідок минулих операцій чи подій. Зобов'язання є однією із складових Балансу і розглядаються як джерела формування фінансових ресурсів для фінансування операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємств. У майбутньому заборгованість за зобов'язаннями має бути погашена шляхом передачі кредиторам певних активів або послуг. Таким чином, зобов'язання - це вимоги кредиторів стосовно активів підприємства. Наявність зобов'язань (боргів) зменшує економічні вимоги підприємства і його капітал. Згадаємо формулу:

Активи = Зобов'язання + Капітал;

Активи - Зобов'язання = Капітал

Вимоги кредиторів щодо активів підприємства мають вищий пріоритет порівняно з вимогами власників. Інформація про зобов'язання підприємства допомагає користувачам фінансових звітів аналізувати його фінансовий стан та приймати фінансові рішення. Зобов'язання визнається в Балансі, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує імовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

У бухгалтерському обліку зобов'язання відображають тільки тоді, коли виникає заборгованість по них. Як правило, кредиторська заборгованість виникає після одержання прав використання товарів і послуг. Зобов'язання розглядаються як кредиторська заборгованість, якщо вони:

- мають місце в теперішньому і є наслідком минулих фактів господарського життя (придбання, товарів; нанесення збитків, за які підприємство несе відповідальність, тощо);

- пов'язані з необхідністю майбутніх платежів з метою збереження господарських зв'язків підприємства або у відповідності з нормальним здійсненням господарської діяльності;

- мають визначений термін виконання (проте конкретна дата може бути невідома).

Кредиторська заборгованість визнається, якщо вона відповідає її визначенню, може бути виміряна і є релевантною і достовірною.

Фактичні зобов'язання виникають на основі договору, контракту, одержаного рахунка, сума заборгованості по них відома.

За умовними зобов'язаннями, навпаки, точна сума не може бути визначена до настання певної дати. Це заборгованість зі сплати податків, відпусток тощо.

Короткострокові (поточні) зобов'язання мають бути погашені в процесі одного операційного циклу діяльності підприємства або протягом одного фінансового року після дати складання Балансу. Термін оплати довгострокових зобов'язань перевищує фінансовий рік.

Оцінюються зобов'язання згідно з принципом собівартості, за номінальною вартістю. Як правило, вона вимірюється поточною дисконтованою оцінкою очікуваного платежу. По короткострокових зобов'язаннях величина дисконту незначна і кредиторська заборгованість може бути виражена за своєю номінальною вартістю в сумі, що підлягає сплаті в майбутньому. По довгострокових зобов'язаннях сума дисконту, як правило, є суттєвою. Тому договірні платежі по відсотках і погашенню довгострокової заборгованості мають бути дисконтовані.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата — це винагорода, нарахована, як правило, в грошовій формі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу відпо­відно до трудового договору.

Загальну суму грошових коштів, що підлягає розподілу між працівниками, називають фондом оплати праці незалеж­но від джерел фінансування. Відповідно до Інструкції зі ста­тистики заробітної плати, затвердженої Міністерством ста­тистики України (від 11 грудня 1995 р. № 465/1001) фонд оплати праці складається з основної та додаткової заробітної плат, а також стимулюючих і компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата — це винагорода за виконану ро­боту згідно з нормами праці (часу, виробітку, обслуговуван­ня) та службовими обов'язками. Вона встановлюється у ви­гляді тарифних ставок і відрядних розцінок для робітників та службовців.

Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю по­над встановлені норми, за трудові досягнення та винахід­ництво, за особливі умови праці. Вона включає в себе до­плати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, пе­редбачені чинним законодавством, премії за виконання виробничих завдань та функцій. Іншими стимулюючими та компенсаційними виплатами є виплати у формі вина­городи за результатами праці за рік, премії за спеціальни­ми системами й положеннями, компенсаційні та інші гро­шові й матеріальні витрати, не передбачені актами чинного законодавства. До фонду основної заробітної плати нале­жать:

— заробітна плата, нарахована за виконану роботу згідно із встановленими нормами оплати праці та службовими обо­в'язками за окремими розцінками, тарифними ставками працівників, а також відповідно до встановлених посадових окладів незалежно від форм і систем оплати праці, запро­ваджених на підприємстві;

— суми відсоткових або компенсаційних відрахувань за­лежно від обсягу доходів, одержаних від реалізації про­дукції;

— суми авторського гонорару діячам мистецтва, праців­никам редакцій газет і журналів, радіо, телебачення тощо й оплати праці, нарахованої за ставками авторської вина­городи, затвердженими на певному підприємстві.

Фонд додаткової заробітної плати складають:

— надбавки і доплати до тарифних ставок і посадових ок­ладів у розмірах, передбачених чинним законодавством;

— премії працівникам, керівникам, спеціалістам та іншим службовцям за результатами виробництва, врахову­ючи премію за економію конкретних видів матеріальних ресурсів;

— винагороди (відсоткові надбавки) за вислугу років, стаж роботи (за певною спеціальністю на даному вироб­ництві), що передбачені чинним законодавством;

— оплата праці штатних працівників підприємства за ви­конання робіт за договорами цивільно-правового характе­ру, включаючи договір підряду за умови, що розрахунки з працівниками за виконану роботу здійснюються безпосеред­ньо цим підприємством, тощо.

Інші виплати, що не належать до складу фонду заробіт­ної плати:

— суми вихідної допомоги, передбаченої законодавством;

— одноразова допомога та добові, що виплачуються в разі переведення, зарахування й направлення на роботу в іншу місцевість;

— суми, які збереглися за місцем останньої праці замість добових та квартальних за відрядженими працівниками;

— допомога за тимчасовою непрацездатністю, вагітністю та пологами, одноразова допомога в разі народженні дити­ни та ін.

Контроль за правильністю використання фонду заробіт­ної плати в кожному підрозділі підприємства за відображен­ням усіх витрат із заробітної плати здійснюється на рахун­ках бухгалтерського обліку, Основними показниками праці та заробітної плати, що підлягають обліку, є: кількість працівників; їхні професії, кваліфікація; витрати робочого часу; кількість виготовле­ної продукції; розмір фонду заробітної плати за категорія­ми працівників та ін.

Основними формами оплати праці є відрядна та почасова. Технічне нормування дає можливість здійснювати оплату праці працівників згідно з її кількістю, складністю, тариф­ною системою, яка враховує різницю рівнів кваліфікації пра­цівників, а також фактично відпрацьований час, обсяг виго­товленої продукції або виконаних робіт чи послуг. Відрядна оплата праці передбачає безпосередню залежність заробітної плати працівників від обсягу виконаної роботи та величини розцінок. Цю форму використовують в разі оплати праці, яка підлягає нормуванню. Відрядна оплата праці складається з таких систем: прямої, прогресивної, акордної та преміаль­ної. Вона може бути індивідуальною та бригадною.

Погодинна форма оплати праці встановлює залежність заробітку працівника від відпрацьованого ним часу, облік якого ведеться на підприємстві. Погодинна форма оплати праці складається з таких систем: простої погодинної та по­годинної преміальної.

Форми та системи оплати праці регулює керівник підприємства. Держава здійснює регулювання оплати праці шляхом встановлення мінімальної заробітної плати і неопо­датковуваного мінімуму.

До складу витрат на оплату праці належать виплати за­робітної плати, нараховані згідно з відрядними розцінками, тарифами, ставками та посадовими окладами, які встанов­люються залежно від результатів праці, її обсягу й якості, а також стимулюючі та компенсаційні виплати відповід­но до запроваджених на підприємстві систем преміювання і форм оплати праці.

На підприємствах застосовують оплату праці за трудовим договором, що укладається між підприємством та праців­ником для виконання конкретної роботи.

У нових умовах господарювання широко застосовується оплата праці за контрактом. На підставі Постанови Кабіне­ту Міністрів України від 19 серпня 1994 р. № 170 затверд­жено Положення про порядок складання контрактів про прийом на роботу працівників, згідно з яким встановлюють­ся порядок складання контракту та його зміст, вирішують­ся питання організації праці за контрактом.

Облік використання робочого часу, а також контроль за станом трудової дисципліни на підприємствах здійснюють­ся за допомогою табельного обліку. Під час прийняття на роботу працівникові надається табельний номер, а в тру­довій книжці робиться запис про його зарахування на підставі наказу керівника підприємства.

На кожного працівника у відділі кадрів підприємства відкривається картка особистого обліку, де вказуються не­обхідні анкетні дані та всі зміни, що відбуваються в його роботі. Бухгалтерія також заводить на кожного працівни­ка особовий рахунок.

Облік використання робочого часу ведеться в табелі. Зав­даннями табельного обліку є контроль за явкою на роботу та вчасним її закінченням, виявлення причин запізнення та невиходу на роботу, одержання даних про фактично відпрацьований час, складання звітності про наявність пра­цівників та їх переміщення, про стан трудової дисципліни.

Заробітна плата нараховується не лише відповідно до відпрацьованого часу, виконаного обсягу робіт та продукції, а й, згідно з чинним законодавством, відповідно до інших умов або інших причин, що стосуються діяльності певного підприємства. Наприклад, операції, передбачені технолог­ічним процесом, оплачуються за нарядами на підрядні ро­боти, а оплата часу простою не з вини працівників оформ­люються листом обліку простою. Для оплати виправлення браку продукції виписують окремий наряд з позначкою «Виправлення браку».

Нарахування грошової суми плати, призначеної для ви­плати кожному працівникові, здійснюється шляхом нара­хування заробітної плати за місяць та утримання з цієї суми необхідних відрахувань. На багатьох підприємствах розра­хунки здійснюють у розрахунковій або розрахунково-платіжній відомості, у лівій частині якої зазначається сума нарахованої заробітної плати за видами праці і в правій — відрахування з заробітної плати та сума до видачі. Розра­хунково-платіжна відомість складається помісячно щодо кожного цеху, допоміжних служб, дільниць, відділів з гру­пуванням прізвищ працівників за категоріями.

Заробітна плата нараховується на підставі відповідних первинних і зведених документів.

Облік праці та основної заробітної плати працівників здійснюється на основі різних спеціальних документів, що застосовуються при індивідуальному і масовому вироб­ництві.

Головним первинним документом в індивідуальних ви­робництвах з обліку праці, виробітку та основної заробітної плати є наряд. У серійних виробництвах використовується маршрут­ний лист разом зі змінним рапортом. Цей документ випи­сується на відповідну партію продукції на весь технологіч­ний шлях її проходження в певному цеху. Наряд виписуєть­ся на одного працівника, який виконує відповідну операцію. У промисловому масовому виробництві кожен член виконує, як правило, однорідну роботу: його закріплюють за відпо­відною операцією. У цьому разі облік праці здійснюється переважно із застосуванням змінного рапорту без маршрут­ного листа або картки розрахунку заробітної плати.

Первинними документами доплати працівникові є:

— доплатний листок у разі, коли з незалежних від працівника причин виникають відхилення від встановленого технологічного процесу, що потребує додаткових витрат часу до встановлених нормою;

— простійний лист, тобто лист на оплату простою не з вини працівника;

— табель, для фіксування фактичного часу нормованої та понаднормової праці кожного працівника та роботи в нічний час.

Облік заробітної плати в системі рахунків — це синте­тичний облік нарахування і розподілу заробітної плати, ви­значення суми, що належить працівникові, та внесення на­рахованої оплати праці на відповідні рахунки витрат за стат­тями та об'єктами калькуляції. Синтетичний рахунок заробітної плати ведеться на двох субрахунках активно-па­сивного рахунку № 66 «Розрахунки з оплати праці». За кредитом субрахунку № 661 «Нарахування по заробітній платі» відображається заробітна плата працівників та служ­бовців за звітний місяць; за кредитом субрахунку № 662 «Роз­рахунки з депонентами» обліковується вчасно не сплачена заробітна плата. За дебетом рахунку № 66 відображаються всі відрахування із заробітної плати, перерахування та виплати.

Заробітна плата є одним із елементів витрат виробницт­ва і однією з найважливіших статей собівартості продукції. Для зарахування її до складу витрат уся нарахована в роз­рахункових та розрахунково-платіжних відомостях заробі­тна плата групується за призначенням витрат (для цехів, відділів та інших структурних підрозділів) у спеціальній відомості, або табуляграмі розподілу.

Узагальнення слідчої практики свідчить про значне по­ширення зловживань у сфері нарахування заробітної пла­ти на підприємствах. Отже, вміння аналізувати операції з нарахування і виплати заробітної плати сприяє підвищен­ню якості розслідування кримінальних справ.

Джерела, рекомендовані до заняття: