ЧАВЕНГУР Котляревський

Жили люди на КРАЇНІ,

Жили не заможно.

Вчились жити спільно, вправно,

Їли хліб порожній.

 

Деякі волоцюги

Маревом затяли,

Розум кожної людини,

Що була без клямки.

 

Як піднявся правовірний

Сіль землі шукати

Своїх родичів, та рідних

Дригом перевертати

 

А бісове марево

Повзе ще і досі

Розум плутає, та кроїть,

Ще й свербить у носі.

 

Мабуть ще колись «трипільці»

Заховали горщик.

Та знайшли це «українці»,

Як свячений борщик.

 

Може борщ, чи капусняк,

Але марево там, так.

 

Співають «українці»,

що не вмерли досі,

Що загине все навкіл я

В наступному році.

 

 

Що ви знали про Країну,

Щоб з неї милуватись,

Щоб кохати, боронити,

На милість сподіватись.

 

Починалось все з майдану,

Але не можлива

«українізація»,

там де рідне, миле.

 

Хтось горлав, що в революцій

Мають бути вороги.

І тому за резолюцією

Видавали батоги.

 

Кажуть всім, щоб зрозуміли

Зірка плямкне між Карпат.

Лад у всіх в житі почнеться.

Ладом - лад, при владі гад.

 

Але бачать, що на півдні,

Що на сході якось,

Не баряться, та й не скачуть,

Мабуть, це є «пакість»

 

Я б сказав скакати марно,

Та і не дзеленчить,

Бо порожній жбан на плечах

Розуму не лічить.

 

 

«українці» планували

Завершити існування,

Розплескали гімна всюди

«Пророссейське» панування

Ну не кажуть в Туапсе

«Україна понад все»

 

Є спільнотність чотирьох

Бісова завзятість.

Кров’ю мажуть кола скрізь,

Будуть танці кляті.

 

Всі чотири європеоїда,

Кулі лбом хапають,

Шаблі не тримають,

Полум’ям шмаркають.

 

Є єврей і фармазон,

Дуже полюбляє,

Жерти те, що не своє,

Із чужого краю.

Ні цукерки він не їсть,

І так нема де діти,

Зиркає та біжить,

Де їдять «бандити».

 

Не пускають до хреста,

Похмурого пастора.

Пастор лічить вже до ста.

Не іде та паства.

 

Він і в біле одягався,

І горлав ще тоді «ТАК»

Але хмурий в день подяки,

Ось такий собі «мудак»

Не знайшов з під олівця,

Я геть іншого слівця.

 

Кулю в лоб горлав придбає,

Як що треба для спільноти.

Розімне червоних баїв,

У їх же нудоті.

 

Серед бісових дітей,

Є такий що не єврей.

Він махав на дядьку вилом,

Він запхав комусь, щось сиром.

Їв і бруд, і сіно, сало,

Їв усе що вже воняло.

 

Той що кулю в лоб шукав,

Дуже мудро ошукав

цю «рассейськую» тварину,

що, як гідра цю Країну,

кілька тисяч років мне.

 

Вирішив, якщо паркан

Змайструвати,

То і щастя не піде

Далі мандрувати.

Оселиться тут – під парканом.

В занедбаному житі,

Квітнуть кактуси, банани.

 

 

Ускладнення положення -

Це є необхідність,

Бо вже не можливо

Звати чванство – гідність.

 

Свідоміти та вставайте

«россею» згубили,

Десь сховалась за парканом.

В дорожньому пилу.

 

Що ж зробили ви з країною

Люди - свідоміти

Вже не бачу в ній майбутнього

Не побачать й діти

 

Де ж та воля, що з майданна

Кров’ю окропили,

По коморах поховали,

А може вже пропили

Де те західне братерство

Чи цивілізація.

Всюди кров, і смрад, і бруд

Все каналізація

 

Де мораль, де та духовність,

Коли молодь лише скаче.

Та з кілками по містах,

Ворогів шукає, бачать

Тільки ворожнечу,

Бачу злобу в дітях.

 

 

З прапорами, в вишиванках

Смажуть тiнь майбутнього

 

 

3 2015