Історія розвитку психотерапії
Історія розвитку психотерапії. Психотерапія є тією сферею наукових дисциплін, яка залежать від запитів соціального устрою. Досить довгий час втручання в лікування душі було забороненою темою, пізніше суспільний устрій вимагав простої, лаконічної психотерапії, яка би сприяла формуванню залежної від суспільства людини і уникала індивідуалізації. Тому психотерапія в радянському суспільстві була відмежована від досягнень зарубіжної психотерапії і багато в чому обмеженою в досягненнях. В 1966 р. в Московському Центральному інституті удосконаленя лікарів була відкрита кафедра психотерапії. Її очолив професор В.Є.Рожнов. На базі кафедри в подальшому був сформований Всесоюзний центр психотерапії. Кафедра і центр займалися в основному гіпнозом, аутогенним тренуванням, раціональною та груповою психотерапією. Центру вдалося сформувати у населення і навіть лікарів уявлення про те, що в психотерапії немає нічого цікавого і важливого, окрім клінічної психотерапії. Йому вдалося не допускати в професійне середовище інформацію про різноманітність інших методів психотерапії, які отримали широке розповсюдження в світі. Ця школа психотерапії називалася Московською школою і відповідала замовленню тоталітарного суспільства. Проте, в середині Московської школи складалися нові авторські напрямки психотерапії. Наприклад, розвиваючи концепцію емоційно-стресової психотерапії, у Всесоюзному Центрі розвивалася клінічна терапія духовної культури. Інших поглядів дотримувалися вчені, які належали до Ленінградської школи психотерапії. Багато з них працювали в Науково-дослідному психоневрологічному інституті ім. В.М. Бехтерева і розвивали ідеї В.М.Мясищева. Тут уникали гіпнозу і займалися особистісно-орієнтованою психотерапією як індивідуальною так і груповою. На базі цієї школи створено в наступному Всеросійський Федеральний науково-методичний центр психотерапії та медичної психології. Окрім цих офіційних шкіл розвивалися і інші напрямки. Серед них: - “Метод інтенсивного психотерапевтичного життя лікаря з Вільнюса А.Є. Алекейчика. - “рятівний круг” лікаря Малкіна М.М. з Нижнього Новгорода. На сьогоднішній день можна говорити про Московську і Санктпетербурську школи і ряд інших психотерапевтичних напрямків. Відлік епохи новітньої психотерапії в СРСР можна починати з 1985 року. В цьому році зусиллями Всесоюзного центру психотерапії був виданий відомий наказ №750 Мінздраву СРСР по психотерапії, і в СРСР вперше появилася спеціальність лікар-психотерапевт. В регіонах без глибоких професійних традицій особливо яскраво проявлялися захоплення новими методами. Вони звичайно набували характеру моди. - друга половина 70-80 рр. – відкриття трансактного аналізу. - В середині 80-х – “епідемія” НЛП. - НЛП пізніше був витіснений голотропним диханням. Для помякшення методу, із збереженням ефективності, спеціалісти почали активно застосовувати “вільне дихання”, ребефінг. - Широкого розповсюдження здобув метод гештальт-терапії - Останні роки росте популярність психотерапії по Мілтону Еріксону, психодрами, тілесно-орієнтованої терапі, арт-терапі тощо. - Знову стає популярним психоаналіз. Президент Росії в 1996 р. навіть видав указ про розвиток психоаналізу. - На основі психоаналізу створюються авторські підходи. Напр., - метод кристалізації проблем. Організації в психотерапії: - РПА – Російська Психотерапевтична Асоціація. - ППА – Професійна Психотерапевтична Ліга (відкр. В 1996р.), яка входить до Європейської Асоціації Психотерапевтів (ЄАП)
|
