Джерела права та основні риси права Стародавнього Риму

Величезну роль у формуванні римської правової традиції в архаїчний період відігравали жерці. Особливо виділялася серед них колегія понтифіків, яка привласнила собі привілей створення й тлумачення норм права. Понтифіки були по суті першими римськими юристами. У Римі (на відміну від країн Сходу) порівняно рано відбулося розділення релігійних норм (fas), пов’язаних з віруваннями римлян і їх обов’язком перед богами, і власне правових норм (jus), пов’язаних з діяльністю або з санкцією римської держави. Проте понтифіки, як і раніше, контролювали всю юридичну діяльність у Римі.

В зв’язку з цим право в архаїчний період зберігало багато в чому сакральний характер, здійснення юридичних актів вимагало виконання релігійного ритуалу: жертвопринесення, клятви тощо.

Найдавнішим джерелом права в Римі були правові звичаї (mores majorum). Іншим джерелом права римська історична традиція називає законодавство римських царів (leges regiae). Однак існування цих законів час від часу береться під сумнів. В останні десятліття дослідники схильні не відкидати цю традицію, вважати достовірними відомості про закони римських царів, принаймні Нуми Помпілія та Сервія Туллія.

Оскільки ці джерела права, тісно пов’язані з традицією й релігією римського народу

(квіритів), виступали спочатку як патриціанські, в літературі висловлювалося припущення про існування особливої системи правових звичаїв у плебеїв. Боротьба плебеїв за рівноправність відобразилася й у правовій сфері, оскільки патриціанські магістри й жерці довільно тлумачили неписані звичаї, ігноруючи інтереси плебеїв.

З боротьбою плебеїв і патриціїв пов’язується прийняття перших писаних римських законів:

1. Згідно з традиційною версією біля 450 року до н. е. з’явилися Закони XII таблиць. Їх підготовкою займалася комісія з 10 патриціїв (децемвірів), що підготувала закони на десяти таблицях, текст яких не задовольнив плебейське населення Риму. Внаслідок гострого політичного конфлікту була створена нова комісія децемвірів, яка складалася як з патриціїв, так і з плебеїв. Під час своєї роботи вона доповнила первинний текст ще двома таблицями.

Традиційна версія походження Законів XII таблиць в цей час нерідко ставиться під сумнів. У самому тексті Законів немає положень, що свідчать безпосередньо про урівняння в правах патриціїв і плебеїв. Але очевидно, що Закони стали основою загального для патриціїв і плебеїв єдиного квіритського, або цивільного права (jus civile), призначеного виключно для римських громадян. Можливо, що прийняття Законів XII таблиць було пов’язане з боротьбою плебеїв з патриціансько-жерцевою верхівкою, а також з протиріччями між світською й релігійною аристократією.

Прийняття Законів XII таблиць означало ослаблення колись сильних позицій понтифіків, які ще залишили за собою право зберігати й тлумачити неписані звичаї і закони, виробляти форми судових позовів і досить часто зловживали цим правом. Хоча в Законах XII таблиць передбачалося використання клятв і здійснення інших ритуальних дій, право вже було відділене від релігійних норм і набуло світського характеру.

Виконані на 12 мідних дошках, Закони XII таблиць були виставлені для загального огляду на форумі — центрі політичного життя республіканського Риму. Знання їх вважалося обов’язковим, тому з їх прийняттям стало необхідним світське правове виховання (освіта) римських громадян.

У своєму первинному вигляді Закони XII таблиць не збереглися (загинули в 390 р. до н. е. при навалі галлів), і їх зміст реконструювався (в XVI—XVII ст.) на основі фрагментів з творів римських авторів більш пізніх періодів. Але і в наш час текст Законів XII таблиць залишається неповним, у ряді випадків неясним. Існуючі протиріччя можуть бути пояснені тим, що у їх текст на тому чи іншому етапі були внесені часткові зміни.

За своєю сутністю Закони XII таблиць в цілому представляли обробку й консолідацію звичаєвого права Риму. В той же час в них відчувається й вплив давньогрецького права південноіталійських полісів, мають місце і окремі нові положення, що відступали від норм звичаєвого права (наприклад, система штрафів свідчить про відхід від давнього принципу таліону).

Закони XII таблиць відображали ще порівняно низький рівень розвитку римського

суспільства й правової техніки. Вони були викладені у вигляді коротких окремих думок і заборон, деякі з них несли на собі відбиток релігійних ритуалів.

Незважаючи на свої недоліки, ці закони досить точно відобразили корінні потреби римського архаїчного періоду, а тому протягом багатьох століть зберігали в Римі величезний авторитет, розглядалися, зі слів Тита Лівія, як «джерело всього публічного і приватного права».

2. Іншим важливим джерелом квіритьского (цивільного) права були закони, прийняті після Законів XII таблиць. Останні завершувалися вказівкою на те, що надалі будь-яке рішення народних зборів повинно мати силу закону (lex). З пропозицією про прийняття нового закону на зборах звичайно виступали посадові особи (магістрати), потім законопроект обговорювався в сенаті й за три тижні до голосування оприлюднювався. В ухваленому законі виділялися, як правило, три частини:

• в першій вказувався ініціатор прийняття закону;

• друга містила саму норму, тобто правові розпорядження;

• в третій встановлювалася санкція.

3. У найдавніший період правову силу мали також рішення сенату (сенатусконсульти), а у виняткових випадках і постанови магістратів. Так, на основі рішення

надзвичайної комісії децемвірів були видані, як вже було зазначено, Закони XII таблиць.

Право власності. Пануючою правовою системою в найдавніший період було квіритське, або цивільне право, тобто право, яке пов’язувалося з римським громадянством. Воно розповсюджувалося тільки на римських громадян і виступало як їх особливий привілей.

Історично склалося так, що першою й основною формою власності в Стародавньому Римі була цивільна (квіритська) власність, яка розглядалася як право на повне й виключне панування (користування, володіння й розпорядження) особи над речами, що

а) потребували манципаціі, і що, б) не потребували манципації.

Манципація — особливий і складний обряд, який передбачав суворе дотримання встановлених формальностей при продажу землі та будівлі, рабів, робочої худоби та інших речей, операцій, які передбачались за цим обрядом.

Крім манципації, квіритському праву був відомий ще один формальний спосіб переходу права власності — фіктивний судовий спір, що відбувався в присутності претора. Покупець урочисто заявляв, що дана річ належить йому, продавець не заперечував, і претор присуджував річ покупцю. Можна було придбати річ у власність і на підставі тривалого володіння нею. Для рухомого майна строк набуття давності визначався в один рік, для нерухомого — у два роки.

Особливим видом речового права були сервітути — обмежене законом право користування чужими речами, право проходити через сусідню ділянку, право прогону худоби тощо.

В класичний період глибоку й тонку розробку отримало римське приватне право. Воно досягло високого для свого часу рівня юридичної техніки, мало великий вплив на наступну історію права.

Центральне місце в римському приватному праві займало правове регулювання речових відносин. З практичною метою римські юристи використовували різні класифікації речей. Це був поділ речей на манциповані й неманциповані, на рухомі та нерухомі, на вилучені з цивільного обігу й не вилучені, на подільні та неподільні тощо.

Нові, більш складні умови життя, розширення території Римської держави викликали появу нових видів права власності. Квіритська власність, пов’язана з римським громадянством, мала багато незручностей і тому в межах преторського права, було розроблено конструкцію так званої преторської, або бонітарної власності. Для захисту прав бонітарного власника претори використовували й інститути давності набуття.

З розширенням кордонів Римської держави й зростанням чисельності іноземців отримали також визнання й правовий захист провінційна власність (для римських громадян) і власність перегринів.

В період домінату основним засобом переуступки права власності стала так звана традиція. Тут право власності набувалось за фактом самої передачі речі. Подальший розвиток отримала набута давність. Так, після десяти років сумлінного й безперервного володіння це право визнавалося навіть за перегрінами. Розвивався у цей час і такий вид речового права як право:

• на чужі речі й земельний сервітут; (наприклад, право пасти худобу на чужому

вигоні і т. д.);

• на суперфіцій (користування будівлею, зведеною на чужій землі) тощо.

Багато нового з’явилось і в заставному праві. Широко розповсюдженою, наприклад, в цей період була вже знайома нам з афінського права іпотека, коли закладена річ залишалась у володінні боржника, поки не прийде строк виконання ним своїх зобов’язань.

Роль римського права у світовій історії

1. Римське право вперше в історії виступило як цілісна, ретельно розроблена, власне

правова система.

2. Римське право лише зі значними обмовками можна розглядати як рабовласницьке. Очевидно, що не рабство, а ринкові відносини і торговий обіг зумовили основний зміст римського права (як приватного права, що закріпляло інтереси індивіда, приватного власника), його високу юридичну техніку.

3. Сила приватної власності й побудованого на ній товарного обігу зламали застарілі правові форми. На їх місці створювалося нове й довершене в техніко-юридичному відношенні право, спроможне врегулювати найтонші ринкові відносини, задовольнити інші потреби суспільства. Саме римляни, спираючись на весь попередній світовий досвід, у тому числі й країн Сходу, вперше зробили індивідуальну приватну власність, а також інші майнові права й інтереси предметом майстерного і вельми довершеного юридичного регулювання. Саме в такому вигляді римське право стало універсальною правовою системою, норми якої застосовуються в різних історичних умовах незалежно від типу суспільства, якщо тільки в його основі лежить приватна власність і ринкове господарство.

4. Разом із римським правом в історію цивілізації ввійшла й римська юриспруденція, яка представляє величезну культурну цінність. На базі римської юриспруденції зародилася юридична професія, а з неї бере початок і спеціальна правова освіта.

 

 

Література:

1.Аннерс Е. История европейского права: Пер. со швед. — М., 1996.

2. Бартошек М. Римское право: понятия, термины, определения. — М., 1989.

3. Зюбанов О., Попов В. Далекое прошлое Рима и Афин: правовые основы глубинной старины. — Воронеж, 2000.

4. Институции Юстиниана / Ред. В. Томсинов. — М., 1998.

5. Косарев А. И. Римское право. — М., 1989.

6. Косарев А. И. Этапы рецепции Римского права // Советское государство и право, 1983. — № 7.

7. Новицкий И. Б. Основы римского гражданского права. — М., 1972.

8. Омельченко О. А. Основы римского права. — М., 1992.

9. Покровский И. А. История римского права. — СПб., 1998.

10.Савельев В. А. История римского частного права. — М., 1986.

 

Питання для перевірки знань.

 

1. Охарактеризуйте соціальне становище Риму.

2. У чому були реформи Сервія Туллія?

3. Який закон закріплювався на дванадцяти дошках?

4. Перелічите періоди Римської держави.

5. Перелічите вільні категорії населення.

6. Хто входив до невільної категорії населення?

7. Що таке «манципація»?