Поняття права притулку та умови його надання

Право притулку виникло в період французької буржуазної революції. В 50 р. Інститут МП в Гаазі визначено притулок як заступництво, яке держава надає на своїй території, або в якому небудь іншому місці, що знаходиться під контролем певних її органів особі, що шукає його. Положення про інститут притулку були включені в: ЗДПЛ 48 р. (ст. 14) Кожна людина має право шукати притулку від переслідування в інших країнах – Декларація прав людини; і Декларацію ООН про тери притулок 67 (68?) р. Особа має право шукати притулок від переслідування в інших країнах і користуватися притулком за винятком іноземців, які переслідуютья за злочини, що суперечать меті і цілям ООН.Ст. 1 декларації про тер притулок – можливість отримання притулку тим хто бореться проти колоніалізму.Основою для надання є той чи інший вид переслідування особи у себе на батьківщині перш за все за політ мотивами.Виходячи з міжнародних стандартів ч. 2 ст. 26 КУ – ін і особам без грможе бути надано притулок у порядку встановленому закону. Відповідно до декларації про тер притулок, яка була принята РЄ в 97 р. є декілька нюансів які відрізняють європейське право притулку від універсального. Ця декларація передбачає, що право на притулок надається будь-якій особі, що має обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідування. Це ще не означає що особа є жертвою переслідування. Основне питання, що виникає в МП – коло осіб, яким може бути надано притулок.Право надання притулку тісно пов’язане з такими інститутами нац зак як висилка і видача.Висилка є адм-пр актом,видача – правової допомоги.Висилка – державний інститут,видача – між-прав.В – з ініціативи д,на території якої знаходиться особа; видача – на основі вимоги про видачу. Право притулку є правом не особи а правом д Звідси випливає механізм застосування.Тобто в будь-якому разі особа може лише претендувати на притулок, а надає його д. особі не можна відмовити у переході кордону чи висилка у країну,де може бути пере слід.виключення-безпека.юзахист населення.отримавший право притулку прирівн у правах до місцевих гр..притул надаєт і його сімї.

 

30. Територіальний і дипломатичний притулок.

Институт убежища занимает особое место в системе защиты всеобщих, универсальных ценностей, которыми должен пользоваться каждый человек.Убежище террит означает предоставление какому-либо лицу возможность укрыться от преследований по полит мотивам на территории определенного государства Право тер уб признается большинством государств мира и не рассматривается как нарушение суверенных прав других г; убежище дипломатическое — это предоставление какому-либо лицу возможности укрыться от преследований по пол мотивам в помещении иностранного дип представ или консульского пред, а также на иностранном военном корабле. Нужно отметить, что такое убежище признается лишь в некоторых странах ЛА. Большинство стран считает неприемлемым и неправомерным институт дипломатического убежища. Однако в практике государств имеют место случаи, когда убежище предоставляется не только на территории государств как таковой, но и в зданиях дипломатических представительств, на бортах военных кораблей и воздушных судов, на территориях, военных баз и прочие. Именно такие случаи именуются дипломатическим убежищем. Правомерность предоставления его, в частности, в дипломатических резиденциях объясняется их иммунитетом. Однако это противоречит п. 3 ст.41 Венской Кон о дипл сношениях 1961 г., которая установила, что "помещения представительств не должны использоваться в целях, несовместимых с функциями представительств, предусмотренными настоящей Конвенцией или другими нормами общего МП". Если дип предс, которым адресована вышеуказанная норма, преступают запрет, то в данном случае речь идет о злоупотреблении дип иммунитетом, о вмешательстве во внутренние дела государства пребывания.Исторически идея убежища приведены в документах Древней Греции, Рима, Вавилона, Индии. Случаи предоставления тер убежища участились в XVIII в. предоставление защиты на территории государства основывается на его суверенитете.Отказ г признать обязательство по предоставлению,под которым понимают прием на жительство и долговременную защиту от юрисдикции другого г, неоднократно подтверждался историей принятия и действия межд конвенций и других документов^.В то же время статья 14 Всеобщей декларации прав человека гарантирует право "искать убежище от преследования. и пользоваться этим убежищем"³, а в Декларации о тер убежище указывается, что "ни к какому лицу... не должны применяться такие меры, как отказ от разрешения перехода границы, или, если оно уже вступило на тер,на которой ищет убежища, ысылка или принудительное возвращение в какую-либо страну, где это лицо может подвергнуться преследованию".

 

31.

32.

33. Статус біженців і вимушених переселенців у міжнародному праві.

У 20 ст. проблема біженців почала набувати масового характеру.В самому МП термін біженців з’явився лише після 1МП із ростом конфліктів, який призвів до необхідності регламентації правового статусу біженців і до створення міжнструктур. Після ІІ Св Резолюція ГА 1952 р. було створено Управління верховного комісара у справах біженців а в 51 р. була укладена багатостороння конвенція про статус біженців.Визначення містилося так – біженець це той, хто визначений угодами попередніми і подіями до 1951р.Протокол відповідно статусу біженців 67р.–конвенція поширюється також на осіб, які стали біженцями після січня 51 р.В 54 р. Статут комісара- біженець-іноземця в тому числі і особу без гр що внаслідок обгрунтованих побоювань стала жертвою переслідувань за ознаками расової,нац приналежності, відношенням до релігії або гр,в зв’язку з відношенням до певної соціальної групи або політ переконанням і змушена покинути тер держави,гр якої вона є і не може або не бажає користуватися захистом цієї держави внаслідок вказаних побоювань. В практиці з’явився термін“особи, що потребують міжн допомоги”.Згідно з практикою діяльності до цієї особи не належать так звані екон біженці, що покидають країну в пошуках кращого економ становища.Окрему категорію становлять палестинські біженці (після арабо-ізраїльської війни 1948 року). Для вирішення проблеми було сформоване Близькосхідне Агенство ООН. В результаті палестинські біженці не підпадають під дію мандату управління верховного комісару і конвенції.Існує ряд регіона конвенцій. Африканська Кон по конкретним аспекта проблем біженців 69 р. і Конвенція СНД 93.У не бере участь в багатосторонній конвенції в рамках СНД. Конвенція 51 р. про статус біженців набрала чинності в квітні 54.Положення: статус біженця визначається його доміцілієм; у випадку відсутності країни перебування конвенція детально регламентує права біженців щодо власності, авторські і промислові права, працевлаш, соціальне і медичне забезпечення.Юрисдикційно біженці користуються нац режимом. Конвенція встановлює режим найбільшого сприяння щодо права власності, працевл, встановлює,що біженець повинен користуватися таким об’ємом прав, яким користується іноземний громадянин в країні перебування.з них не можуть стягувати оплату за незак вїзд.держави не мають право висиляти їх у їх країну. Переміщені особи – це люди, що були насильно вивезені в ході другої світової війни Німеччиною і союзниками з окупованих територій. термін використовуєтсья в діяльності Верховного комісара Він застосовується відносно так званих внутрішніх біженців (особи, що покинули певний конфліктний регіон держави і оселилися в іншому регіоні). Вимушені переселенці – правова новела в МП.Проблема вимушених переселенців найдетальніше врегульована в РФ.Вимушеним переленцем вважається гр РФ, що покинув місце прожив внаслідок здійснення щодо нього або членів його сім’ї насильства чи переслід по ознаці расової чи нац приналежн, віроспов,мови,соц групи,пол переконань, що стали мотивами для проведення ворожих компаній щодо окремих осіб, вналідок порушення гром порядку.

34. Загальна характеристика Конвенції про статус біженців 1951 р. Зміни та доповнення, які були внесені до Конвенції Протоколом щодо статусу біженців, 1967 р.

Основными документами, закрепившими процедуры и критерии определения статуса беженца, являются Конвенция 1951 г. о статусе беженцев и Протокол 67 г.,касающийся статуса беженцев, принятые в связи с потребностью дать юр определение статуса в послевоенных условиях.Кон была принята на Конференции полномочных представителей ООН 28 июля 1951 г. и вступила в силу 21 апреля 1954 г. Положення: статус біженця визначається його доміцілієм В Конв дано определение понятия "беженец"-лицо, кот в силу вполне обоснованных опасений стать жертвой преследования по признаку расы, вероисп, гражд,принадл к определенной соц группе или полит убеждений находится за пределами страны своей гражд принадлежности и не может или не желает пользоваться защитой этой страны вследствие таких опасений,или,не имея определенного гр и находясь вне страны своего предыдущего проживания в результате подобных событий, не может или не желает вернуться в нее вследствие таких опасений.предусмотр обязат беж относительно страны, в которой они нах, в частности они должны подчиняться законам и распор, а также мерам,кот предпринимаются для поддержания обществ порядка.подчеркнута недопустимость дискриминации.Конв определила личностный статус.Раздел III устанавл право на занятия, приносящие прибыль,включающие работу по найму, работу в собственном предприятии, свободные кредиты, а также право на соц защиту.предусматривает админ меры содействия беж.с возникновением новых ситуаций появилась необход в расширении применимости положений к новым беж.После рассмотрения ГАООН он был открыт для присоед 67.гос берут на себя обязат применять основные положения Кон в соответствии с приведенным в ней определением беженца без временных и тер ограничений Кон.фиксирует обязат стран-участниц сотрудничать с ООН в делах беж, определяет направления такого сотруднич.51 и 67содержат три основных типа положений: положения, дающие основополагающие определения того, кто является беж;положения, определяющие правовой статус беж,его пр и обяз в стране убеж;положения,связ с имплемент положений указанных актов в нац зак.

 

35. Загальна характеристика Закону України "Про біженців" 2001 р.

Визначак правовий ст біженця в У, порядок надання, втрати та позбавлення статусу, встановлює державні гарантії захисту. б -о, яка не є гр. У і внаслідок цілком обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за раси, вірос, нац, гр (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громад належності та не може користув захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи гр (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Особи, яким надано статус біженця в У, є ін чи особами без гр, які перебувають в У на законних підставах. Такі особи користуються тими ж правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і. Завдяки прийняттю цього Закону стало можливим створення органів міграційної служби в.передбачає правові засади щодо захисту принципів демократії, прав і свобод людини, які відповідають цілям та принципам ООН та Ради Європи.у ньому Заборона вислання або примусового повернення біженця до країни, з якої він прибув та де його життю або свободі загрожує небезп.визначені повноваж орг вик влади, які виріш питанні біженців.надання статусу здійснюється за поданням клопотання. Статус не надається особі: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у мп; яка вчинила тяжкий злочин неполіт характеру за межами У до прибуття в У з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено ККУ до тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципамООН; яка до прибуття в Убула визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні; яка до прибуття в У з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні. Статус втрачається, якщо особа: добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства); набула гр У або добровільно набула гр, яке мала раніше, або набула г іншої держави і користується її захистом; добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; будучи особою без гр може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставини, за яких було надано статус біженця, більше не існують. отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні; не може більше відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставини, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існують. Особа позбавляється статусу, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення У.рішення органів можуть бути оскаржені. Особа має право на: тимчасове працевлашт, навчання, медичну доп; проживання у родичів, у готелі, піднайом житлового приміщення або користування житлом, наданим у пункті тимчасового розміщення біженців; правову допомогу. Особа зобов'язана: подати до відповідного органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо надання статусу; у разі одержання направлення відбути до визначеного місця тимчасового проживання і протягом трьох робочих днів зареєструватися; проходити медичне обстеження на вимогу органів міграційної служби; з'являтися до відповідного органу міграційної служби у визначений ним строк; повідомляти органу міграційної служби, до якого було подано заяву, про свої виїзди за межі території адмін-тер одиниці У, на яку поширюються повноваження цього органу.

 

 

36. Статус національни Національні меншини.- групи громадян У,які не є укр за національністю,виявляють почуття нац самоусвідомлення та спільності між собою.Закон з метою гарант нац мен права на вільний розвиток.закріплено принцип недискриманіці.нац мен повинні дотрим КУ,законів,МД, поважати мови, кул,традиції,звичаї,реліг самобутність укр народу та всіх нац мен.в У діють держ органи з питань нац.менш. Центр органом держ викон є Міністерство у справах національностей У.При Мін функціонує як дорадчий орган Рада представників громадських об'єднань нац мен У. Держава гарантує на нац-культ автономію:корист і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови,розвиток нац культ традицій,використ нац символіки, відзначення свят, сповідування релігії,створення нац культ і навч закладів.користуються пасив і актив виборч правом. Примушення громадян до відмови від своєї нац не допускається.можуть спілкув зі своїми представниками поза межами д.бюджет У передб асигнування для розвитку нац мен.Декл.У гарантує народам,нац групам рівні пол,ек,соц та культ права.гарантує всім нац право на збереження їх традиц розселення і забезпечує існування нац-адмін одиниць,бере на себе обов створ належні умови для розвитку всіх нац мов і культур.використ поряд з укр. Мовою мова більшості прожив на терит. Нац культурні центри,представники нац мен право на вільні контакти із своєю істор батьк.х меншин.

37. Засади та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України. Закон України "Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України" 2000 р.

Цей Закон встановлює порядок допуску підрозділів збройних сил інших держав на територію України та умови їх перебування в Україні, а також порядок здійснення контролю за їх діяльністю під час перебування на території України. Підрозділ збройних сил іншої держави (далі - підрозділ збройних сил) - військове формування іноземної держави, що має постійну чи тимчасову організацію, належить до сухопутних (наземних), морських, повітряних або спеціальних військ (сил) цієї держави, оснащене легкою зброєю чи важкою бойовою технікою, яка підпадає під дію Договору про звичайні збройні сили в Європі, перебуває під командуванням особи, відповідальної перед своєю державою і законами України за поведінку своїх підлеглих, які зобов'язані дотримуватися внутрішньої дисципліни, законів України, норм міжнародного права, та яке направляється в Україну з конкретною метою, визначеною міжнародним договором України; Допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України здійснюється на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України. Підрозділи збройних сил інших держав можуть бути допущені на територію України з метою:а) участі у спільних з підрозділами Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань військових навчаннях та інших заходах щодо вдосконалення бойової підготовки військ, обміну досвідом у рамках домовленостей (договорів) про міжнародне військове співробітництво, в тому числі для підготовки спільних військових підрозділів, створюваних в рамках військового співробітництва за міжнародними договорами України;б) транзитного переміщення підрозділів збройних сил інших держав через територію України. При цьому строки переміщення цих підрозділів через територію України не можуть перевищувати 10 діб, якщо інше не передбачене міжнародним договором України; в) надання Україні, на її прохання, військової допомоги у відсічі (відверненні, припиненні) збройної агресії з боку третьої країни (третіх країн);г) надання Україні, на її прохання, допомоги у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, викликаних природними і техногенними наслідками;д) обслуговування тимчасово розміщених на території України відповідно до міжнародних договорів України військових частин. В законі визначаються обмеження допуску підрозділів збройних сил інших держав на територію України. Необхідними умовами, яким має відповідати міжнародний договір України щодо порядку допуску і умов перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав, є: а) тимчасовість, тобто чітка визначеність та обмеженість у часі такого перебування; б) відповідність такого перебування національним інтересам України; в) незавдання таким перебуванням перешкод розвиткові відносин України з третіми державами та зміцненню міжнародної колективної безпекита ін. Пропозиція щодо допуску підрозділів збройних сил інших держав на територію України вноситься до Ради національної безпеки і оборони України Міністерством закордонних справ України разом з Міністерством оборони України за погодженням у необхідних випадках з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади.Пропозиція має включати наявні на момент її внесення дані про райони розташування, завдання, загальну чисельність зазначених підрозділів, про типи і кількість озброєння, військової техніки, підпорядкованість, строки перебування та порядок їх продовження, порядок заміни та умови виведення, а також інформацію про відшкодування Україні можливих витрат, пов'язаних з перебуванням на її території цих підрозділів. Підрозділи збройних сил інших держав, що перебувають на території України, особи військового і цивільного персоналу, які входять до їх складу, та члени їх сімей повинні: а) додержуватися Конституції України і законів України; б) шанувати традиції та звичаї Українського народу і не завдавати шкоди національним інтересам України, не посягати на права, свободи та законні інтереси громадян України, а також іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. 2. Особи військового і цивільного персоналу підрозділів збройних сил інших держав, що тимчасово перебувають на території України, не можуть претендувати на набуття будь-яких прав на постійне проживання на її території.

38. Міжнародні двосторонні угоди України щодо питань громадянства.

Угода між Україною і Республікою Таджикистан про спрощений порядок зміни громадянства громадянами України, які постійно проживають в Республіці Таджикистан, і громадянами Республіки Таджикистан, які постійно проживають в Україні - бажаючи забезпечити сприятливі умови для реалізації їхніми громадянами права на зміну громадянства, - прагнучи запобігти випадкам безгромадянства і подвійного громадянства, погодилися про нижченаведене:Кожна Договірна Сторона надасть постійно проживаючим на законних підставах на її території громадянам іншої Договірної Сторони спрощений порядок набуття громадянства, а своїм громадянам, які постійно проживають на законних підставах на території іншої Договірної Сторони, спрощений порядок припинення громадянства при наявності певних умов.Для зміни громадянства громадянин однієї Договірної Сторони подає за місцем постійного проживання до компетентних органів іншої Договірної Сторони: 1)Заяву-анкету; 2)три фотокартки; 3)документ, що підтверджує наявність однієї з умов, передбачених у пункті 1 статті 1 цієї Угоди; 4) документ, що підтверджує постійне проживання на законних підставах на території Договірної Сторони, громадянство якої набувається; 5)документ, про виконання військового обов'язку або про звільнення від військового обов'язку (щодо осіб призовного віку). На підставі цих документів компетентні органи Договірної Сторони, до якої звернувся заявник, оформлюють набуття ним її громадянства протягом не більше трьох місяців з дня подання зазначених документів. Протягом десяти днів після оформлення набуття особою нового громадянства компетентні органи Договірної Сторони, громадянство якої набуто, видають особі документ, що підтверджує набуте громадянство.Дата оформлення набуття громадянства однієї з Договірних Сторін буде датою припинення громадянства іншої Договірної Сторони. При зміні громадянства батьків, внаслідок якої обидва набувають громадянства однієї Договірної Сторони й обидва припиняють громадянство іншої Договірної Сторони, змінюється відповідно громадянство їхніх неповнолітніх дітей.Громадянство неповнолітніх дітей не змінюється при зміні громадянства батьків, позбавлених батьківських прав. На зміну громадянства неповнолітніх дітей не потрібно згоди батьків, які позбавлені батьківських прав. Питання, що не врегульовані цією Угодою, регулюються внутрішнім законодавством Договірних Сторін.Ця Угода діє протягом п'яти років з дня набрання нею чинності й автоматично продовжується на наступний п'ятирічний період, якщо ні одна з Договірних Сторін письмово не повідомить іншу Договірну Сторону про свій намір припинити дію цієї Угоди за шість місяців до закінчення зазначеного терміну.

39. Загальна характеристика Європейської Конвенції про громадянство 1997 р.

15 травня 97 Комітет міністрів РЄ схвалив текст Європ конвенції про гр. Текст відкрито для підписання 6 лис 97, підписали її 15 держав безпосередньо на дату відкриття, через 3 дні приєдналася Болгарія. Конвенція вступила в силу (після ратифікації трьома членами РЄ) на початку 98. Важливо те, що конвенція ті питання, які традиційно залишалися за межами між-прав регулювання і встановлює основні принципи і стандарти щодо гр в євр державах. В резолюції № 200 1997. РЄ рекомендувала державам членам якомога швидше підписати і ратифікувати цю конвенцію.основні рис:містить кодифікацію звичаєвого права, яке діяло і діє в Європі стосовно інституту гр;відтворила основни принципи і стандарти, якими повинні керуватися кожна держава члена РЄ в своєму нац законодавстві щодо надання гр.основні принципи і стандарти наступні (- Кожна особа має право на гр; - Необхідно уникати статусу апатриду;-Ніхто не може безпідставно бути позбавлений свого гро; - Ні шлюб ні розірвання шлюбу не тягне за собою автоматичної зміни гр). В конвенції в 1 ст. визначено, що кожна держава визначає хто може бути її гр.Але це право визнається іншими державами лише в тій мірі, в якій таке право кореспондує відповідним міжн принципам та стандартам.Конвенція встановлює принцип недескримінації стосовно натуралізованих громадян, конвенція підкреслює що права громадян, які набули таке право в результаті філіації і права громадян в результаті натуралізації не повинні бути різними.Кожна держава повинна передбачити механізм натуралізації осіб, які постійно законно проживають на її території. В конвенції підкреслено, що полегшений порядок набуття гр має бути встановлено для осіб, одружених з гр держави, окремим категоріям дітей і біженцям, які законно і постійно проживають на території держави-учасниці конвенції.Конвенція врегулювала механізм втрати гр;Причини законної втрати гр (1. добровільне набуття іншого гр;2 набуття гр шляхом шахрайства; 3. добровільна служба в іноземному війську;4. поведінка, що серйозно шкодить життєвим інтересам держави-уч;5 відсутність стійкого зв’язку між д-уча і гр, який постійно проживає за кордоном;6 встановлення в період неповноліття дитини того, що закріплені внутрішнім правом підстави, які призвели до авт набуття нею гр держ-у більше не визнаються;7 усиновлення дитини внаслідок чого ця дитина набуває іноземного гр одного або обох усиновителів. Усиновлення дитини повинно тягти за собою набуття гр одного з батьків; 8. якщо у неповнолітньої дитини обидва батьки втрачають гр, вона має П. на отримання гр держави-народження за винятком пунктів 3, 4).конвенція закріпила зобов’язання д передбачити в своєму законодавстві ті випадки,коли втрата гр може призвести до безгр і конвенція зобов’язала держави всіляко уникати таких ситуацій за винятком коли особа набуває гр шляхом шахрайства.конвенція передбачила особливе зобов’язання держав передбачати в нац законодавстві дозвіл виходу з гр за умови, що особа не залишиться без гр.Таким чином можна прийти до висновку, що вихід з гр згідно з конвенцією передбачений для тих осіб, які постійно проживають за кордоном а також мають гарантоване надання громадянства з боку іншої держави.конвенція детально врегульовує процедуру набуття, збереження, поноволення, припинення та документального підтвердження гр. передбачає вирішення проблеми множинного гр зобов’язуючи держави приняти національні закони які б превентивно врегульовували проблему множинного гр.Певну увагу в конвенції приділено грошовим зборама за набуття, припинення зміну громадянства. Вони повинні бути прийнятними. Важливим принципом конвенції – судове оскарження рішення щодо відмови в наданні гр. Цей момент не вирішений в українському праві. Конвенція підкреслює, що особи з подвійним г мають такі самі права як і інші громадяни цієї території, на якій вони проживають.глава – військовий обов’язок у випадку множинності гр. - Питання стосовно правонаступництва громадянства

40. Міжнар. захист прав людини

Права людини – можливість існувати і розвиватись як особистість. Існує два аспекти:

1) людина має невід`ємні і невідчужувані права (зокрема моральні права)

2) юридична сутність прав людини, що міститься в законодавчих документах

Права людини – можливість людини діяти певним чином для забезпечення нормального існування, розвитку. Виникнення прав людини датується моментом її народження.

На міжнародному рівні захистом прав людини займається, головним чином, Організація Об’єднаних Націй, що була організована в 1945 році. Однією із задач ООН є допомога в забезпеченні поваги та виконання всіх основних прав людини, незалежно від статі, раси, мови, релігії тощо. Головну відповідальність за виконання функцій Організації із сприяння всезагальній повазі та дотриманню основних прав і свобод людини несе Генеральна Асамблея ООН та під її керівництвом Економічна та Соціальна Рада (Ст.60 Статуту ООН). Повноваження Генеральної Асамблеї в галузі прав людини визначені в ст.13 Статуту ООН. „ Генеральна Асамблея, - підкреслюється у статті, - організує дослідження та робить рекомендації в цілях... сприяння міжнародному співробітництву в економічній, соціальній галузі, культури, охорони здоров`я та сприяння здійсненню прав людини та основних свобод для всіх, без різниці раси, статі, мови, релігії.

Рекомендації, що приймаються Генеральною Асамблеєю як в галузі прав людини, так і з інших питань, згідно із Статутом ООН не є юридично-обов`язковими для держав-членів ООН.

ЕКОСОР була затверджена згідно з Статутом як міжурядовий орган. ЕКОСОР розглянула ряд таких важливих проблем як геноцид, запобігання безгромадянства, дискримінація, захист меншин. Наступним органом, який в системі головних органів ООН відіграє важливу роль, є Рада Безпеки ООН. Згідно із ст.34 Статуту „Рада Безпеки уповноважується розслідувати будь-який спір або будь-яку ситуацію, яка може привести до міжнародної суперечки або викликати спір, для визначення того, чи не може продовження даного спору або ситуації загрожувати підтриманню міжнародного миру та безпеки”. Рада з опіки була затверджена згідно із ст.75 Статуту ООН як міжнародна система „опіки для управління тими територіями, які можуть бути включені в неї послідуючими індивідуальними угодами”. Одна із основних задач системи опіки, вказаних у ст. 76 – „сприяти повазі прав людини та основних свобод для всіх, без різниці раси, мови, шкіри, релігії”.

Міжнародний Суд ООН - тільки держави можуть бути сторонами у справах, що розбираються Судом. Це означає, що приватні особи, юридичні особи та міжнародні неурядові організації не можуть бути сторонами у спорах, що розглядаються Судом. Секретаріат на чолі із Генеральним секретарем мають єдину адміністративну структуру, якій було доручено захищати та сприяти правам людини та розповсюджувати інформацію про їх повагу.

Органи ООН спеціального призначення. ЕКОСОР в 1946 році створила Комісію ООН з прав людини. Комісія здійснює дослідження, робить рекомендації, надає інформацію та виконує інші доручення Економічної та Соціальної Ради. Підготовка крупних досліджень зазвичай доручається спеціальним доповідачам. На своїй І сесії в 1947 році Комісія з прав людини затвердила Підкомісію із запобігання дискримінації та захисту меншин. В лютому 1946 році ЕКОСОР постановив затвердити як одну з підкомісій Комісії з прав людини – Комісію із становища жінок. Але на своїй другій сесії (в червні 1946р.) надав їй статус міжурядової комісії, що представляла доповіді безпосередньо Комісії з прав людини. Основним обов`язком Комісії із становища жінок є „підготовка рекомендацій та доповідей ЕКОСОР про захист прав жінок в політичній, економічній, соціальній та просвітницькій областях”.

На основі Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року був створений Комітет з прав людини. За складом та повноваженнями Комітет з прав людини є тотожним із Комітетом ООН з економічних, соціальних та культурних прав. Комітети є одними із найбільш авторитетних міжнародних органів у галузі прав людини. Для захисту біженців та забезпечення довгострокових програм для вирішення їх проблем Генеральна Асамблея ООН в 1951 році затвердила посаду Верховного комісара у справах біженців. Основним обов`язком Верховного комісара є розширення міжнародного захисту тих біженців, які не можуть скористатись захистом своєї країни. Комісар намагається вирішити проблеми з харчуванням, одягом, а також гарантувати цим біженцям притулок та отримання офіційного статусу біженця в країні, що надала притулок.

Пост Верховного комісара ООН з прав людини був затверджений Генеральною Асамблеєю ООН 20 грудня 1993 року на 48 сесії після гострої дискусії та обговорення різних пропозицій. Комісар вважається „посадовою особою ООН ” і несе „під керівництвом та егідою Генерального Секретаря основну відповідальність за діяльність ООН у галузі прав людини”.

Мандат Верховного комісара розповсюджується на шість загальних галузей:

заохочення та захист прав людини у всьому світі,укріплення міжнародного співробітництва в галузі прав людини,налагодження діалогу з урядами з метою забезпечити повагу прав людини,координація зусиль, що здійснюються в даній галузі різними органами ООН,пристосування механізмів ООН до сьогоднішніх та майбутніх потреб, контроль за діяльністю Центра з прав людини

Комітет проти тортур був створений у 1987 році. На основі ст.20 Конвенції проти тортур Комітет уповноважений отримувати інформацію та проводити розслідування, що стосуються заяв про систематичне застосування тортур в державах-учасницях. Ця процедура характеризується двома елементами: конфіденційністю та пошуком співробітництва з відповідною державою.

Комітет з ліквідації расової дискримінації був створений у 1970 році. Всі держави-учасники Конвенції з ліквідації всіх форм расової дискримінації визнають компетенцію Комітету отримувати скарги від тої чи іншої держави-учасниці в тому, що інша держава-учасниця не виконує положення Конвенції, та здійснювати у зв`язку з цим відповідні заходи. До сих пір жодна держава-учасниця не використала цієї процедури.

Також треба зазначити про заходи, що здійснюються Міжнародною організацією праці (а саме забезпечення у всьому світі соціальної справедливості для трудящих, а також заохочення та сприяння захисту прав людини та основних свобод, необхідних для досягнення цієї цілі); Організація Об`єднаних Націй з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО) сприяє укріпленню миру та безпеки, посилюючи співробітництво народів шляхом освіти, науки та культури заради забезпечення загальної поваги до справедливості, законності, прав людини та основних свобод.

41. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ТЕРИТОРІЙ ЗА МП

Государственная территория - это:

- национальное достояние и среда обитания народа в рамках госу­дарственных границ каждого конкретного государства, который являет­ся полноправным и единственным ее собственником, что предусматри­вает право народа на владение, пользование и распоряжение как самой территорией, так и всеми ее естественными ресурсами и богатствами без ущерба для каких-либо обязательств, вытекающих из международ­ного сотрудничества государств на принципе взаимной выгоды и меж­дународного права;

- материальная база и экологическая среда существования народа и его государства (ни один народ ни в коем случае не может быть лишен принадлежащих ему средств существования);

- часть земного шара, в пределах которой государство от имени сво­его народа осуществляет территориальное верховенство, составляющее неотъемлемую часть государственного суверенитета.

В состав государственной территории входят:

- сухопутная террито­рия в пределах государственных границ, острова и анклавы независимо от их местонахождения;

- водная территория, включающая в себя водные пространства, находящиеся на сухопутной территории и островах (озера, реки, каналы, водохранилища), и водные пространства внутренних мор­ских вод и территориального моря;

- воздушная территория, включающая все воздушное пространство над сухопутной и водной территорией госу­дарства. Высотный предел воздушной территории не установлен в нормативных документах, однако существует обычная норма, предполагающая, что он равен 110 км. Высотный предел воздушного пространства отграничивает государственную воздушную территорию от космического пространства, подчиненному международному режиму;

- недра, расположенные под сухопутной и водной территорией государства. Глубина недр не ограничена, и теоретически распространяется до центра Земли.

Види територій:

1. з національним режимом – територія є матеріальною базою існування певної держави. Державну територію ми можемо визначити як сферу дії суверенітету держави або як простір, в основі правового статусу якого є сувере