Расчетные расходы газа. Гидравлический расчет газопроводов

Предмет вивчення індустріальної соціології праці - це трудові відносини людей, що досліджуються як на мікрорівні (трудових організацій), так і на макрорівні (суспільства в цілому). На першому етапі свого існування дана галузь соціології переважно займалася вивченням трудових організацій і розробкою практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності праці, формуючи наукові підходи, пов'язані одночасно як з до індустріальною соціологією, так і з менеджментом. Згодом в рамках індустріальної соціології з'явилися наукові напрямки, пов'язані з дослідженням трудових процесів і відносин на рівні суспільства (наприклад, з вивченням глобальних змін в організації і характері праці чи соціальних відносин на ринку праці). Деякі з цих дослідних напрямків нині знаходяться на межі індустріальної соціології, соціології праці та економічної соціології.

«Основоположником» індустріальної соціології і «законодавцем мод» у ній вважають США. Багато в чому розвиток саме цієї галузі сприяв тому, що на початку XX ст. центр загальносвітової соціологічної думки переміщається з Європи до США. Методичною основою для формування індустріальної соціології стали розробки у сфері емпіричної і прикладної соціології. Цей напрямок, що виник у XIX ст., став активно розвиватися на початку XX ст. Інтенсивно розроблялися методологія, техніка збору інформації, методи статистичного аналізу та обробки даних. Основний внесок у розвиток емпіричної і прикладної соціології внесли представники Чиказької школи в 1920-1950-і роки. У рамках названої наукової школи отримали розвиток як кількісна, так і якісна методологія і методика досліджень. Формування кількісної методології почалося в 1920-і роки, але найбільші успіхи даного напрямку пов'язують насамперед з ім'ям П.Лазарсфельда (його основні роботи були опубліковані в 50-60-х роках XX ст.). В рамках даної методології соціологія розглядалася і розвивалася як точна наука, яка використовує для опису і пояснення соціальних явищ статистичну теорію і математичний апарат. У проведених емпіричних дослідженнях стали широко застосовуватися кореляційний і факторний аналіз даних, шкалювання, моделювання, соціометрія, тести, психодіагностичні процедури, експеримент тощо. У той же час в емпіричній соціології виник зовсім інший підхід до вивчення соціальних явищ і процесів, що отримав назву якісної методології. Початок йому поклала відома робота представників Чиказької школи У.Томаса і Ф.Знанецького «Польський селянин в Європі та Америці» (1918). Досліджуючи механізм адаптації людини до нового соціального середовища, Томас і Знанецький вдалися до такому методу, як вивчення біографій польських емігрантів шляхом аналізу їх листів і особистих щоденникових записів. Вчені вважали, що статистика (основа кількісної методології) здатна дати лише неупереджену, відсторонену картину соціальної реальності. Для вивчення переживань окремих людей необхідна емпірична інформація, зібрана іншими методами. На їхню думку, саме якісні методи здатні дати подібні унікальні відомості. Відзначимо, що в розглянутий нами історичний період саме в рамках індустріальної соціології методи емпіричних соціологічних досліджень отримали найбільше застосування і розвиток, оскільки розробка найбільш ефективних способів управління соціально-трудовими процесами зажадала проведення значної кількості емпіричних досліджень, особливо на рівні окремих організацій.

Серед напрямків індустріальної соціології, де розглядались соціально-трудові процеси на мікрорівні, виділимо наступні найбільш значущі : школа «Людських відносин»; теорії трудової мотивації; теорії стилів управління; соціальна інженерія. Історично першим дослідженням в рамках індустріальної соціології вважаються Хоторнські експерименти Е.Мейо, результатом яких стало виникнення нового наукового напрямку - школи «людських відносин». У ході п'ятирічної дослідницької роботи в кінці 1920-початку 1930-х років на підприємстві «Western Electric Company», що знаходилось в містечку Хоторн, недалеко від Чикаго, був зібраний великий емпіричний матеріал, який дозволив оцінити вплив різних чинників на трудову віддачу працівників і їхнє ставлення до праці. Так, наприклад, Мейо з'ясував, що поряд з умовами праці, способами її організації та стимулювання найважливішу роль у забезпеченні нормальної продуктивності праці відіграють міжособистісні відносини, система неформальних норм і правил, а також стиль керівництва, що склались в даній трудовій групі. Такий висновок був зроблений на основі проведених численних експериментів і опитувань працівників підприємства. Внесок Хоторнських експериментів в історію соціології полягає не тільки в тому, що вони поклали початок індустріальної соціології як наукової галузі. Їх результати визначили магістральний напрямок подальших досліджень і практичної діяльності щодо підвищення результативності праці - формування сприятливих соціально-психологічних умов для здійснення трудової діяльності. Окрім того, методика проведення цього дослідження досі вважається еталоном і використовується як свого роду навчальний посібник для вивчення методики досліджень у сфері індустріальної соціології, соціології праці, менеджменту.

Концепція «людських відносин» отримала подальший розвиток в рамках іншого напрямку індустріальної соціології - теоріях трудової мотивації, створених в 1950-1960-і роки. Основоположниками даного напрямку стали А.Маслоу, Ф.Герцберг і Д.Макклелланд. Теорії мотивації були націлені на визначення людських потреб, що спонукають індивідів до тих чи інших дій, зокрема у сфері праці. Так, згідно ієрархічної теорії потреб А.Маслоу, можна виділити п'ять груп (або рівнів) потреб індивідів: фізіологічні; потреби в безпеці; соціальні потреби; потреби у повазі; потреби самовираження. Перші дві групи складають первинні (або вроджені) потреби нижчого рівня, три інші – вторинні (або набуті) потреби вищого рівня, які, як правило, виникають лише тоді, коли задоволені потреби нижчого рівня. Маслоу довів, що в трудовій мотивації основну роль відіграють вторинні потреби, і цим пояснюється той факт, що неможливо домогтися від працівника високої трудової віддачі виключно економічними стимулами (розміром заробітної плати), оскільки істинні потреби індивіда в рамках трудової діяльності досить різноманітні, а завдання керівника як раз і полягає в тому, щоб вивчати, відстежувати потреби своїх підлеглих і мотивувати їх працю, надаючи їм найкращі можливості для задоволення соціально значущих потреб.

Іншою теорією мотивації, що також заснована на виділенні і вивченні потреб, стала мотиваційна теорія Д.Макклелланда. Як і Маслоу, він визнав особливу роль у мотиваційному процесі потреб вищого рівня, до яких відносив потреби влади, успіху і причетності. Макклелланд вважав, що для успішної мотивації праці необхідно адекватно визначати потреби того чи іншого робітника, і залежно від домінантної потреби вибудовувати мотиваційну стратегію кожного учасника трудового процесу.

Однією з основоположних теорій трудової мотиваціі стала і двухфакторна теорія Ф.Герцберга. Спираючись на розробки своїх попередників, він сформулював власне бачення проблеми мотивації. Проаналізувавши результати опитувань працівників, Герцберг виділив дві групи факторів, що впливають на незадоволеність або задоволеність рабітників працею, - гігієнічні та мотиваційні. Перші пов'язані з фізичним середовищем, в якому здійснюється робота (іншими словами, з гігієнічними умовами праці), другі ж - з характером і змістом роботи, що виконується. Порівнюючи дану типологію з теорією Маслоу, можна помітити, що гігієнічні фактори в основному відповідають потребам нижчого, а мотиваційні – потребам вищого рівня. Результати проведених Герцбергом досліджень дозволили йому зробити наступний висновок: коли опитані співробітники говорили про незадоволення роботою, вони оцінювали гігієнічні фактори, а її задоволеність роботою була викликана у переважній більшості випадків мотиваційними чинниками. Таким чином, поліпшення умов праці не може само по собі сприяти підвищенню трудової віддачі, воно лише не призведе до незадоволеності робітника, тоді як мотивувати його високопродуктивну працю можуть лише фактори, що визначають зміст роботи.

Поряд з теоріями трудової мотивації найважливішим елементом індустріальної соціології стали теорії стилів управління. Найбільшу популярність придбала концепція стилів управління «X» і «Y», розроблена Д.Макгрегором (1950-х р). Дана концепція генетично пов'язана з моделями трудової мотивації. Вона виводить їх на практичний рівень, оскільки описує принципи взаємодії керівника з підлеглими залежно від домінуючих у трудовій групі мотиваційних установок. Стиль управління «X» є авторитарним і застосовується в організаціях, для співробітників яких характерні переважно потреби нижчого рівня, а визначаючими працю чинниками є гігієнічні. На противагу цього стиль управління «Y»може бути визначений як демократичний і, відповідно, рекомендується в умовах реалізації працівниками потреб вищого рівня і значного впливу мотиваційних факторів. Велика множина конкретних стилів управління знаходиться між цими крайніми точками, а вибір їх залежить від сформованої обстановки в трудовій організації.

Не можна не відзначити, що, теорії трудової мотивації і стилів управління зіграли величезну роль у становленні сучасного наукового менеджменту, так само як і інший соціологічний напрям, що отримав назву «соціальна інженерія». Цим терміном позначають сукупність методичних підходів прикладної соціології, націлених на вивчення організаційних структур з метою їх удосконалення та контролю поведінки працівників. До проблематики соціальної інженерії відноситься: поліпшення умов і підвищення безпеки праці, забезпечення комфортності трудового процесу, зниження стомлюваності працівника, підвищення за рахунок даних чинників трудової віддачі. Як самостійний дослідницький та прикладний напрямок соціальна інженерія склалася до 1960 року. Соціальний інженер - це фахівець, який за допомогою прикладних соціологічних досліджень в трудовій організації виявляє проблеми, що накопичилися у сфері управління працею і визначає необхідні кроки по перебудові організаційних структур і трудових процесів, впровадження нових форм організації праці. Тому соціальним інженером є будь-який соціолог-прикладник, що працює в штаті фірми і займається вивченням соціально-трудових процесів. Розробки та пропозиції соціальної інженерії використовуються в рамках сучасної наукової організації праці, основною умовою якої є синтез соціальних потреб працівника і технічних можливостей виробництва (дана теза була вперше виокремлена в рамках соціотехнічного підходу, який був розроблений в 50-60-х роках XX ст. Тавістокським інститутом Англії). На сьогоднішній день на будь-якому західному підприємстві практичному впровадженню технічних або організаційних нововведень передує всебічне і глибоке соціологічне дослідження. Дана обставина ще раз підкреслює значущість соціальної інженерії.

До напрямів індустріальної соціології та соціології праці, що розглядає соціально-трудові процеси на макрорівні, належать : теорія постіндустріального суспільства; теорія революції менеджерів; концепції гуманізації праці і якості робітничого життя. Автором теорії постіндустріального суспільства, що з’явилася в 1950-1960-і роки, став американський соціолог Д.Белл, а найбільш видатним європейським представником даного напрямку – А.Турен. Відповідно даної концепції, суспільство у своєму розвитку проходить три історичні стадії:

1) доіндустріальна епоха, для якої характерно переважання сільськогосподарської праці;

2) індустріальна епоха, що характеризується виникненням і розвитком великого машинного виробництва;

3) постіндустріальна епоха, в рамках якої провідну роль відіграють наука і технології, а сфера послуг домінує над сферою промислового виробництва.

Концепція постіндустріального суспільства стала значним кроком у розвитку суспільствознавства в цілому, оскільки пояснила фундаментальні основи глобальних процесів, що відбуваються в сучасному суспільстві. Якщо ж говорити про її значення для індустріальної соціології та соціології праці, то в рамках даної теорії розглядалися особливості організації праці на рівні суспільства в цілому, що обумовлені появою нових інформаційних технологій і зміною ролі традиційного промислового виробництва. Зокрема, однією з таких змін, що описані в науковій літературі більш пізнього періоду, стала глибока трансформація системи зайнятості (поява мережевих підприємств і мережевих працівників). Теорія революції менеджерів (чи управлінської революції) є логічним продовженням теорії постіндустріального суспільства. Ускладнення організації трудових процесів і зміна їх суті, з одного боку, і підвищення ролі менеджерської (управлінської) праці - з іншого, призводять до того, що саме менеджер стає центральною фігурою процесу суспільного виробництва і витісняє соціальний прошарок приватних власників, який втрачає свої позиції в суспільстві. Клас капіталістів поступово трансформується в клас менеджерів. Цьому напрямку були присвячені роботи Д.Белла, П.Друкера, П.Сорокіна, Т.Парсонса, А. Гідденса, Н.Смелзера, тощо. Управлінська революція стала, таким чином, соціальним проявом тих технологічних змін, які принесла з собою постіндустріальна епоха.

Нарешті, до числа найважливіших відносять соціологічні концепції гуманізації праці і якості робітничого життя. На відміну від раніше розглянутих дані концепції ґрунтувалися на результатах багаточисельних емпіричних дослідженнях, що зближує їх з концепціями мікрорівня. У той же час соціально-трудові явища, що вивчаються в рамках названих концепцій, стали неминучим наслідком технологічних та організаційних змін на макрорівні, що притаманно для суспільного виробництва в цілому. Завдячуючи цьому концепції гуманізації праці і якості робітничого життя займають проміжне положення між теоріями макро- і мікрорівня. Концепція якості робітничого життя заснована на розумінні ролі праці в житті людини. Праця повинна приносити всебічне задоволення, робота не повинна бути монотонною процедурою, що отупляє, крім того, вона не повинна перешкоджати виконанню інших важливих соціальних функцій працівника (цей постулат є основою концепції гуманізації праці). Відповідно, реалізація програм підвищення якості трудового життя націлена на створення таких умов праці (в широкому сенсі слова), які сприяли б повній реалізації трудового потенціалу працівника і розвитку його як всебічної особистості. Зміст таких програм включає вдосконалення різних елементів трудового життя, зокрема забезпечення гідної та справедливої оплати праці, формування безпечних і комфортних умов праці, забезпечення змістовності і соціальної корисності роботи, можливості професійного та кар'єрного зростання, участь в управлінні виробництвом тощо. Ідею, втілену в концепції якості робітничого життя, можна розглядати як свого роду квінтесенцію сучасної західної індустріальної соціології. Трудовий процес розглядається в усьому багатстві своїх соціальних проявів, і кожне з них знайшло своє відображення в рамках індустріальної соціології та соціології праці.

 

Расчетные расходы газа. Гидравлический расчет газопроводов

3-1 Годовые расходы газа для каждой категории потребителей следует оп­ределять на конец расчетного периода с учетом перспективы развития объектов

- потребителей газа.

Продолжительность расчетного периода устанавливается на основании

-плана перспективного развития объектов - потребителей газа.

3.2 Годовые расходы газа для жилых зданий, предприятий бытового об­служивания населения, общественного питания по производству хлеба и кон­дитерских изделий, а также для учреждений здравоохранения следует опреде­лять по нормам расхода теплоты, приведенным в таблице 2.

Нормы расхода газа для потребителей, не перечисленных в таблице 2, сле­дует принимать по нормам расхода других видов топлива или по данным фак­тического расхода используемого топлива с учетом коэффициента полезного действия (далее - КПД) топливо использующего оборудования при переходе на газовое топливо.

3.3 При составлении проектов генеральных планов населенных пунктов допускается принимать укрупненные показатели потребления газа, м /год на 1 человека, при теплоте сгорания газа 34 МДж/м:

- при наличии централизованного горячего водоснабжения - 100;

- при горячем водоснабжении от газовых водонагревателей - 250;

- при отсутствии горячего водоснабжения - 125 (165 в сельской местно­сти).

Если теплота сгорания применяемого газа отличается от приведенной, ук­рупненные показатели следует умножить на коэффициент

 

К=34/Q_Н (1)

где Q - теплота сгорания применяемого газа, МДж/м³

Н

ДБН В.2.5-20-2001 С.9

Таблица 2

Потребители газа	Показатель потребле­ния газа	Нормы расхода теп­лоты, МДж
1 Жилые здания
При наличии в квартире газовой плиты и
централизованного горячего водоснабжения
при газоснабжении:
природным газом	На 1 человека в год
СУГ	То же
При наличии в квартире газовой плиты и
газового водонагревателя (при отсутствии
централизованного горячего водоснабже­
ния) при газоснабжении;
природным газом	То же
СУГ	То же
При наличии в квартире газовой плиты и
отсутствии ценгрализованного горячего во­
доснабжения и газового водонагревателя
при газоснабжении:
природным газом	То же
СУГ	То же
2 Общественные здания гнные здания
2.1 Предприятия бытового обслуживания
Фабрики-прачечные:
на стирку белья в механизированных	На 1 т. сухого белья
прачечных
на стирку белья в немеханизированных	Тоже
прачечных с сушильными шкафами
на стирку белья в механизированных	То же
прачечных, включая сушку и глажение
Дезкамеры:
на дезинфекцию белья и одежды	То же
в паровых камерах
на дезинфекцию белья и одежды	То же
в горячевоздушных камерах
Бани:
мытье без ванн	На 1 промывку
мытье в ваннах	То же

С.10 ДБН В.2.5-20-2001 Окончание таблицы 2

Потребители газа	Показатель потребления газа	Нормы расхода теп­лоты, МДж
2.2 Предприятия общественного питания
Столовые, рестораны, кафе: на приготовление обедов (не зависимо от пропускной способности предприятия)	На 1 обед	4,2
На приготовление завтраков или ужинов	На 1 завтрак или ужин	2,1
2.3 Учреждения здравоохранения
Больницы, родильные дома; на приготовление пищи	На 1 койку в год
на приготовление горячей воды для хозяйственно-бытовых нужд и лечебных процедур (без стирки белья)	Тоже
3 Промышленные здания
Хлебозаводы, комбинаты, пекарни: на выпечку хлеба формового	На 1 т изделий
на выпечку хлеба подового, батонов, булок, сдобы	Тоже
на выпечку кондитерских изделий (тортов, пирожных, печенья, пряников и т.п.)	То же
Примечание 1. Нормы расхода теплоты на жилые дома, учитывают расход теплоты на стирку белья в домашних условиях
Примечание 2. При применении гача для лабораторных нужд школ, вузов, техникумов и других
специальных учебных заведений норму расхода теплоты следует принимать в размере 50 МДж в год на одного учащегося. Примечание 3. Нормы расхода теплоты не учитывают расход теплоты на отопление.

 

ДБН В.2.5-20-2001 С.11

3.4 Годовые расходы теплоты на нужды предприятий торговли, предпри­ятий бытового обслуживания непроизводственного характера и т.п. следует принимать в размере до 5% суммарного расхода теплоты на жилые дома, при­веденного в таблице 2.

3.5 Годовые расходы теплоты на технологические нужды промышленных и сельскохозяйственных предприятий следует определять по данным топливо потребления (с учетом изменения КПД топливо использующего оборудования при переходе на газовое топливо) этих предприятий с перспективой их разви­тия или на основе технологических норм расхода топлива (теплоты).

3.6 Годовые расходы теплоты на приготовление кормов и подогрев,водыдля животных следует принимать по таблице 3.

Таблица 3

Назначение расходуемого газа	Единица измерения	Нормы расхода теплоты
		на нужды животных, МДж
Приготовление кормов для животных с учетом запаривания грубых кормов и корне-, клубнеплодов	1 лошадь 1 корова 1 свинья	8400 4200
Подогрев воды для питья и санитарных целей	одно животное

 

3.7 Системы газоснабжения городов, поселков и сел должны рассчиты­ваться на максимальный расчетный часовой расход газа.

3.8 Максимальный расчетный часовой расход газа Q^h_d, м³/ ч, при 0 °С и давлении газа 0,1 МПа на хозяйственно-бытовые и производственные нужды следует определять как долю годового расхода газа по формуле:

Q^h_d = К^h_max Q_y (2)

где К^h_max - коэффициент часового максимума (коэффициент перехода от

годового расхода к максимальному расчетному часовому расходу газа);

Q_y - годовой расход газа, м³/ год.

С.12 ДБН В.2.5-20-2001

Коэффициент часового максимума расхода газа следует принимать дифференцированно по каждому району газоснабжения, сети которого представ­ляют самостоятельную систему, гидравлически не связанную с системами га­зопроводов того же давления других районов.

Значения коэффициентов часового максимума расхода газа на хозяйствен­но-бытовые нужды в зависимости от численности населения, снабжаемого га­зом, приведены в таблице 4, а для бань, прачечных, предприятий общественно­го питания и предприятий по производству хлеба и кондитерских изделий - в таблице 5.

3.9 Расчетный часовой расход газа для предприятий различных отраслей промышленности и предприятий бытового обслуживания производственного характера (за исключением предприятий, приведенных в таблице 5) следует определять по данным топливо потребления (с учетом изменения КПД обору­дования при переходе на газовое топливо) или по формуле (3) исходя из годо­вого расхода газа с учетом коэффициентов часового максимума по отраслям промышленности, приведенных в приложении Г.

Таблица 4

Число жителей, снабжаемых газом,	Коэффициент часового максимума расхода
тыс.	газа (без отопления), К max
	1/1800
	1/2000
	1/2050
	1/2100
	1/2200
	1/2300
	1/2400
	1/2500
	1/2600
	1/2800
	1/3000
	1/3300
	1/3500
	1/3700
2000 и более	1/4700
Примечание. Для обособленных жилых районов, отдельных улиц. групп жилых домов при числе
жителей до 0,5 тысяч человек расчетный часовой расход газа следует определять по сумме номиналь­ных
расходов газовыми приборами с учетом коэффициента одновременности их действия (приложе­ние Д)
по формуле (3).