Студопедия — Дитинство
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Дитинство






 

Вступ

Цікавість до історії рідного міста, прагнення якомога більше ознайомитися з його історичним минулим, дізнатися більше про видатних киян, привели мене до знайомства з одним з найвидатніших та найсуперечливіших синів мого міста – Михайлом Булгаковим. Досліджуючи його біографію, зачитуючись його художніми творами, я пізнаю рідне місто таким, яким воно було сто років тому.

2. «Город прекрасный. Город счастливый» (Місто чарівне. Місто щасливе)

Дитинство

Дитинство та юність Булгакова проминули у Києві – духовній колисці письменника. Від початку обумовивши тему та атмосферу багатьох його творів. У творчість Булгакова Київ увійде як «Місто» (Город), та стане не лише місцем подій, а й втіленням особистого почуття Сім’ї, Батьківщини, Росії. Вирішальний вплив на формування майбутнього письменника cправила дружня атмосфера великої інтелігентної сім’ї.

Народився майбутній письменник 03/15 травня 1891 р. у сім’ї молодого доцента духовної академії та молодої вчительки, які винаймали свою першу квартиру на тихій Воздвиженській вулиці. Чарівна Воздвиженська вулиця півколом оминала Флорівську гору, вузенька, викладена бруківкою, починалася від середини Андріївського узвозу та збігала униз на Поділ, на стару Кожем’яцьку площу, раптом різко повертаючи праворуч, до Житнього торжища. Свою назву вулиця отримала на честь маленької церкви Воздвиження (Піднесення) Чорного Хреста. У цій же церкві Булгакови хрестили свого первістка. Майбутнього письменника було названо на честь Архангела Михайла, покровителя Києва. Пізніше, у цій же церкві він вінчався зі своєю першою дружиною Тетяною. Булгакови переїхали з Воздвиженської вулиці у пошуках менш дорогого житла, коли маленькому Михайлу був всього один рік. Тому чудова Воздвиженська не знайшла значного відображення в його творах. На відміну від Андріїівського узвозу…

Родина

Михайло ріс не самотнім, з’явилися брати та сестри. Всього в родині було семеро дітей: чотири сестри та три брата. Батьки зуміли об’єднати та здружити цю різнохарактерну компанію. За характерами діти були різні. Звісно, були загальні риси, але діти були цікаві саме кожен своїми особливими здібностями. Найстарший, Михайло, мав особливу вдачу. Він був найвеселіший, задавав тон жартам, він писав сатиричні вірші про матір, братів, сестер, всім надавав віршовані характеристики, малював дружні карикатури. Він був людиною всебічно обдарованою: малював, грав на роялі, писав вірші. Ще він дуже захоплювався природничими науками та медициною, він ставив різноманітні досліди та експериментував. Ловив комах та метеликів. Він мав багату ентомологічну колекцію з власноруч висушеними або препарованими комахами, метеликами, бабками, кониками тощо. Але це далеко не всі його захоплення. Він захоплювався постійно… Коли в Києві з’явився футбол, Михайло тоді ще був гімназистом, він, звичайно, захопився футболом та став футболістом, за ним стали футболістами і його брати (збереглася світлина - футбольна команда). Дійсно, він був виключною дитиною. Іншим таким, теж всебічно обдарованим, був його брат, п’ята дитина в сім’ї Булгакових, Микола. Він згодом став професором-бактеріологом, теж медиком, як і Михайло. Незважаючи на різноманітні захоплення, в родині пріоритетом був інтелектуальний розвиток. Дуже багато читали, чудово знали літературу. Вивчали іноземні мови. І дуже любили музику.

Із спогадів Надії Булгакової - «Писали, багато хто писав, наприклад К. Паустовський, про те, що в родині Булгакових панувала любов до драматургії. Так любов до драматургії панувала, але нашим найголовнішим захопленням була все ж таки опера. Наприклад, Михайло, який вмів захоплюватися, бачив «Фауст», свою улюблену оперу, сорок один раз – гімназистом та студентом. Це факт. Він приносив квітки та складав їх, а потім сестра Віра перерахувала їх.».

Так, це була гомінлива, навіть дуже гомінлива, весела, але дійсно талановита молодь.

Винаймати дачу для такої орави було неможливо, вирішили купити свою. В 1900 році вони купляють ділянку у селищі Буча, в тридцяти кілометрах від Києва, - дві десятини лісу, парк, можна сказати. Це була ціла епоха в родині Булгакових. На цій ділянці під наглядом батька було відбудовано добротну дачу в п’ять кімнат і дві великі веранди. Розкоші не було ніякої, все було дуже просто. Розкіш була у самій природі. Дітям було надано свободу та простір, які сприяли їхньому розвитку. Літні вечори на Бучанській дачі стали важливішою ланкою у міцному ланцюгу

по-справжньому теплих родинних стосунків великої булгаковської родини.

Сатиричні вірші М. Булгакова чудово передають атмосферу та описують уклад життя на дачі:

«День течет в работе мило.

Все, как, надо в круг идет.

Сенька выкатил чернила

На штаны и на живот.

За калиткой, на просеке

Мама вешает говядину,

Маша с тихой воркотнею

В кухне гладит юбку Надину.

(Наступает вечер. Все развлекаются)

Миша с Сенькой на траве прыгают на голове…

Ваня в теннисе талант!

Белый мячик, красный бант!...

Помоляся Богу,

Улеглася мать.

Дети понемногу

Сели в “винт” играть.

(Наступает ночь)

Спать давно уже пора.

Все вы жители бучанские,

Спите мирно до утра.

(А молодая компания за калиткой поет)

Пишет-пишет царь Салтан турецкий

Православному царю:

“Разорю я, разорю я,

Сам в Расею жить пойду!”

Мама шепчет: ”Разгоню я

Спать их быстро уложу я!”»

Влітку під Києвом діти багато вчилися, багато допомагали батькам по господарству та радісно відпочивали. З розваг переважав крокет; грали зі страшенним захватом, грали до темряви, закінчуючи при ліхтарях. Мати приймала участь у цих крокетних змаганнях нарівні з дітьми. Грала вона гарно.

Збереглися жартівливі вірші М.А.Булгакова тих часів:

«Пахнет серой над крокетом:

В шар нацелясь молотком,

Мама с бритым Бертолетом

Хочет сжечься шар с шаром.»

Пізніше крокет відійшов на задній план, прийшло загальне захоплення тенісом. В ті часи це була недешева гра. Ракетки та м’ячі купували старші діти, на власноруч зароблені кошти. Подорослішали, не кидаючи крокету та тенісу захопилися грою у “Ґвинт”. Також грали у шахи та шашки.

Цей дружній дитячий, а потім юначий колектив, це кипляче, діяльне життя родини не могли не накласти свій відбиток на характери дітей, не змогли не залишити свій відгук на все життя. Батьки виховали в дітях почуття честі й гідності, навчили працювати, навчили співчуттю, навчили цінувати людину.

Афанасій Іванович був чудовим батьком та чоловіком. Перебуваючи професором духовної академії, він постійно дуже багато працював, дуже багато писав, дуже багато часу проводив у своєму кабінеті. В нього була доволі серйозна зовнішність, але він був добрий до людей, добрий по-справжньому, без зайвих сентиментів. Цю лагідність до людей, вибагливу лагідність передав батько й дітям. Але все ж головним методом виховання дітей у Булгакових були жарт, лагідність, доброзичливість. Діти були дружні. Навіть, коли у родині з’явились ще три дитини – два племінника та племінниця, у дружній атмосфері нічого не змінилося.

Мир у родині був міцний та радісний. А радісною, навіть святковою атмосферу родини робила мати. «Мама, светлая королева», - називав її старший син. Білявка, з дуже світлими (як у сина) очима, приємно розповнівша після семи пологів і разом з тим дуже енергійна, жива. Вона чудово керувала своїм маленьким королівством. Сердешна, обожнювана дітьми, добра королева з м’якою посмішкою і на рідкість сильним, навіть владним характером. Звісно така велика компанія завдавала їй багато клопотів, тривог та неспокою, але все ж таки мати не заважала дітям жити радісно. Один лист з сімейного архіву (від сестри Варвари) починався з таких слів: «Мы так хохотали!». Саме це було лейтмотивом їхнього життя.

Булгаковська садиба була літнім житлом багаточисельної сім’ї. Власного будинку в Києві вони так і не придбали. Винаймали квартири на Воздвиженській, потім на Печерську, потім знов перебралися поближче до духовної академії, в Кудрявський провулок, будинок №9. До цього часу Михайлові виповнилося чотири роки. Радісне й щасливе дитинство проходило у дітей Булгакових в невеликому двоповерховому спокійному маєточку з двором та садом. Будиночок у Кудрявському належав Вірі Миколаївні Петровій. ЇЇ батько, Микола Іванович Петров, професор духовної академії був хресним батьком Михайла та Варі Булгакових. Академік Петров викладав теорію словесності, історію російської та зарубіжних літератур. Був істориком, етнографом, автором статей з музейного діла. Залишив опис старовинних рукописів, що знаходилися у Києві. Але його жагою була українська література, і в історію він увійшов як видатний український літературознавець. Окрім дружніх стосунків існувала й духовна близькість між професором Петровим та Афанасієм Булгаковим. Саме з цим пов’язаний той факт, що Михайло Булгаков, його похресник й гарно знав, й любив стихію української усної народної мови, і історію, і світову літературу. Він жив серед людей для яких це було сенсом життя.

Отже жили Булгакови у Кудрявському провулку приблизно з 1895 до 1905 року.

Михайло Булгаков був ще малий. Він був зайнятий своїми хлопчачими справами, бійками та уроками, іграми та оцінками, першими знайомствами з великою літературою та великою музикою. Звідсіля ж, з Кудрявського, Михайло ходив у підготовчий клас Другої київської гімназії. У 1901-му році перейшов до першого класу та одночасно й в Першу Олександрівську гімназію, названу так на честь імператора Олександра Першого, який у свій час подарував гімназії особливий статус. В Олександрівській гімназії Михайлу належало навчатися вісім років, і згодом описати її у «Білій гвардії» та ввести на сцену в п’єсі «Дні Турбіних».

Будівлі обох гімназій майже поряд – вони збереглися на колишньому Бібіковському бульварі, нині бульварі Шевченка, будинки №№ 14 та 10. З вікон обох гімназій було видно величну будівлю університету Святого Володимира. «И вечный маяк впереди - университет…».

Всі роки навчання гімназиста Булгакова то глухо рокотав, то палко кипів університет. Революція вже накривала Росію своїм крилом, її вогняне сяйво торкалося навіть тихенького, заселеного професорами духовної академії Кудрявського провулка. Але й досі у сім’ї все було попереду – вдало розпочата кар’єра батька, надійне та світле майбутнє дітей.

Юність

Саме з цих часів гімназист Михайло Булгаков починає відчувати Місто, пізнавати його таємниці, вивчати історію, любити його. Київ було пройдено його ногами дитини, потім юнака – увесь! Своє Місто Булгаков не лише любив, він його знав.

Гімназистів водили на екскурсії. Це було традицією, здається, навіть справою честі для вчителів. У архіві гімназії збереглися звіти про ці екскурсії. З них можна дізнатися, що навесні 1903 року, класний керівник другого класу другого відділення Деллен (Михайло навчався саме в цьому класі) водив своїх учнів на Аскольдову могилу. Наступного року історик Бодянський провів одинадцять екскурсій зі своїми учнями – в Києво-Печерську лавру і до Аскольдової могили, в церкву Спаса на Берестові і до Золотих Воріт, в Музей старовинностей, до Ланцюгового мосту, в Царський сад... А словесник Тростянський, з третім класом здійснив екскурсію на пароплаві на Дніпровські Пороги. «Екскурсанти – позначено у звіті зі 1903/4 рр - були в дорозі два тижні, та повернулися до Києва здоровими».

Чи не звідси – з дитинства – це природнє для Булгакова та таке явне у його прозі почуття нескінченності часу і простору. З Аскольдової могили, з Царського саду, з «виступу» у Купецькому саду, з Володимирської гірки, з майданчику Андріївської церкви відкривались безкраї простори – на південь, на схід, на північний схід, до Москви… З кожного місця огляду інші. «Зимой крест сиял в черной гуще небес и холодно и спокойно царил над темными пологими далями московського берега, от котрого были перекинуты два громадных моста. Один цепной, тяжкий, Николаевский, ведущий в слободку на том берегу, другой – высоченный, стреловидный, по котрому прибегали поезда оттуда, где очень, очень далеко сидела, раскинув свою пеструю шапку, таинственная Москва»(«Біла гвардія»).

Берег за розливом Дніпра був таємничий, загадковий, далекий. «Как таинственны туманы над болотами. Кто не бродил в этих туманах…». Але хто ж з київських юнаків першої половини минулого століття хоча б один раз не блукав в туманах задніпровських низовин пішки або в човні. Правду кажучи, сурові гімназійні «Правила» на початку минулого століття у Києві забороняли гімназистам «…катання Дніпром у човнах.. інакше, як з батьками або опікунами». Ну що ж правила – правилами, а життя само по собі. Булгаков любив веслування до кінця свого життя.

«Сверкал электрический белый крест в руках громаднейшего Владимира на Владимирской горке, и был он виден далеко, и часто летом, в черной мгле, в путаных заводях и изгибах старика-реки, из ивняка, лодки видели его и находили по его свету водяной путь в Город, к его пристаням» («Біла гвардія»). Знов за образом художнім, образом узагальненим – пам’ять дитинства або юнацтва, та впізнається Булгаков – гімназист або студент, що виводить до пристані човна, що заблукав у нічній темряві або в ранкових туманах.

У наш час дніпровські кручі густо засаджені деревами, бурхлива рослинність влітку приховує гомін від прокладеного кручами шосе, і тільки з оглядових майданчиків відкриваються панорами Дніпра. Але на зламі ХІХ – ХХ сторіч дніпровські схили виглядали зовсім інакше. Нині молодим киянам це може здатися перебільшенням, але булгаковськими очима ми бачимо «обрывы на страшной высоте… отвесные стены… нижние далекие террасы». «…Царский сад. Старые сгнившие черные балки парапета не преграждали пути прямо к обрывам на страшной высоте. Отвесные стены, заметенные вьюгою, падали на нижние далекие террасы, а те расходились все дальше и шире, переходили в береговые рощи над шоссе, вьющемся по берегу великой реки, и темная, скованная лента уходила туда, в дымку, куда даже с городских высот не хватает человеческих глаз, где седые пороги, Запорожская Сечь, и Херсонес, и дальнее море»(«Біла гвардія»). Дахи та куполи, громади багатоповерхових будівель, обриси храмів, вулиці, провулки, площі, берег, Дніпро… це все було його Містом, яким він жив до останнього подиху. Панорама, що розгорталася у ніг письменника Булгакова, почуття нескінченності та польоту, погляд на землю з висоти – назавжди увійдуть в його душу й творчість одним із найхвилюючих, одним із найважливіших для нього мотивів, частиною його світогляду.

Краса київської природи і саме Місто, усе на кручах, з великою рікою, що розливається під величними схилами, - ця краса Міста породила в юнацькому серці гімназиста кохання, що переросло в пристрасть всього його життя. Саме Місто подарувало світу Булгакова-генія. Адже саме Києву він присвячує почуття свої та своїх героїв практично в кожному творі. Саме Київ наділив Булгакова самобутньою та глибинною творчою думкою, подарував безсмертя на віки автору та його творінням. «Весной зацветали белым цветом сады, одевался в зелень Царский сад, солнце ломилось во все окна, зажигало в них пожары. А Днепр! А закаты! А Выдубецкий монастырь на склонах, зеленое море уступами сбегало к разноцветному ласковому Днепру...» (це «Київ-Місто»), «А Киев! – сумує в Константинополі, згадуючі Київ, генерал Чарнота - Эх, Киев! Город, красота! Вот так Лавра пылает на горах, а Днепро! Днепро! Неописуемый воздух, неописуемый свет! Травы, сеном пахнет, склоны, долы, на Днепре черторой!» (а це «Біг»). І навіть в останньому романі. І там у Михайла Булгакова виринають рядки про Київ: «Весенние разливы Днепра, когда, затопляя острова на низком берегу, вода сливалась с горизонтом, потрясающий по красоте вид, что открывался от подножия памятника князю Владимиру. Солнечные пятна, играющие весной на кирпичных дорожках Владимирской горки…» («Майстер та Маргарита»). Навіть там Булгаков згадуватиме своє Місто.

3 «Эх, жемчужна – Киев! Беспокойное ты место!» (Ех, перлино – Києве! Неспокійне ти місце)







Дата добавления: 2015-03-11; просмотров: 516. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

ТЕОРЕТИЧЕСКАЯ МЕХАНИКА Статика является частью теоретической механики, изучающей условия, при ко­торых тело находится под действием заданной системы сил...

Различие эмпиризма и рационализма Родоначальником эмпиризма стал английский философ Ф. Бэкон. Основной тезис эмпиризма гласит: в разуме нет ничего такого...

Индекс гингивита (PMA) (Schour, Massler, 1948) Для оценки тяжести гингивита (а в последующем и ре­гистрации динамики процесса) используют папиллярно-маргинально-альвеолярный индекс (РМА)...

Методика исследования периферических лимфатических узлов. Исследование периферических лимфатических узлов производится с помощью осмотра и пальпации...

Хронометражно-табличная методика определения суточного расхода энергии студента Цель: познакомиться с хронометражно-табличным методом опреде­ления суточного расхода энергии...

ОЧАГОВЫЕ ТЕНИ В ЛЕГКОМ Очаговыми легочными инфильтратами проявляют себя различные по этиологии заболевания, в основе которых лежит бронхо-нодулярный процесс, который при рентгенологическом исследовании дает очагового характера тень, размерами не более 1 см в диаметре...

Примеры решения типовых задач. Пример 1.Степень диссоциации уксусной кислоты в 0,1 М растворе равна 1,32∙10-2   Пример 1.Степень диссоциации уксусной кислоты в 0,1 М растворе равна 1,32∙10-2. Найдите константу диссоциации кислоты и значение рК. Решение. Подставим данные задачи в уравнение закона разбавления К = a2См/(1 –a) =...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.009 сек.) русская версия | украинская версия