Аналіз рівня й ефективності організації праці

 

Успішний організаційний розвиток підприємства можливий лише при найбільш повній, комплексній і об’єктивній оцінці існуючої системи організації праці.

Сутність аналізу організації праці полягає в комплексному дослідженні діючої системи організації праці в цілому й окремих її елементів, у виявленні впливу стану організації праці на економічні і соціальні показники і підсистеми підприємства, на використання робочого часу й основних фондів, на продуктивність і ефективність праці і виробництва, на якість роботи, на працездатність і здоров’я працівників, на розвиток і використання трудового потенціалу, мотивацію персоналу і т.д.

Головна мета аналізу організації праці в одержанні об’єктивної, науково-обґрунтованої і комплексної інформації про стан системи організації праці.

У ході аналізу організації праці необхідно:

· оцінити раціональність установлених форм поділу і кооперування праці і їх відповідність технічному рівню виробництва і психофізіологічним і соціальним вимогам;

· перевірити правильність розміщення і використання працівників відповідно до їхнього професійно-кваліфікаційного рівня й орга­нізації виробництва;

· установити рівень і причини втрат і нераціональних витрат робочого часу;

· установити ступінь відповідності фактичних умов праці нормативним, оцінити раціональність режимів праці і відпочинку;

· визначити ступінь ефективності форм винагороди персоналу;

· оцінити стан організації й обслуговування робочих місць, їхню відповідність технічним, організаційним і економічним вимогам, нормам техніки безпеки й охорони праці;

· оцінити застосовувані працівниками методи праці, ступінь їх раціональності, ефективності і безпеки;

· оцінити стан нормування праці;

· визначити найбільш ефективні напрямки удосконалення організації праці з погляду їхнього впливу на результати діяльно­сті підприємства;

· одержати дані для розрахунку порівняльної ефективності існуючого і проектованого рівня організації праці;

· виявити вплив організації праці на інші підсистеми ВГК підприємства.

Якість аналізу залежить від правильної організації аналітичної роботи, що проводиться у певній послідовності. Виділимо наступні найважливіші етапицієї роботи.

Перший етап – вибір об’єкта, з якого треба почати вивчення організації праці. Робота з організації праці повинна проводиться комплексно: в усіх напрямках і по всім робочим місцям і ділянкам одночасно. Але якщо є так звані “вузькі місця” (ділянки, робочі місця), то роботу з аналізу треба починати з вивчення стану організації праці на них, тому що саме ці робочі місця, ділянки можуть стримувати роботу суміжних з ними робочих місць або ділянок, навіть підприємства в цілому.

Другий етап – попереднє ознайомлення з об’єктом дослідження; вивчення існуючої організації праці по визначеній програмі, що складається після попереднього ознайомлення з об’єктом дослідження.

Третій етап – складання програми проведення аналізу, у якій передбачаються напрямки аналізу стану організації праці, методи вивчення й аналізу, вказуються виконавці, послідовність і терміни виконання аналізу.

Четвертий етап – збір звітних матеріалів і одержання, шляхом спеціально організовуваних досліджень необхідних вихідних даних, первинна їх обробка.

П’ятий етап – аналіз вихідних даних, узагальнення отриманих результатів, оцінка рівня організації праці і її ефективності.

Шостий етап – розробка висновків і пропозицій за результатами аналізу, спрямованих на удосконалення організації праці.

Існує цілий ряд методик аналізу і визначення рівня організації праці, однак практично всі ці методики можна віднести до однієї з трьох груп:

1. методики, засновані на нормативному підході до аналізу й оцінки рівня організації праці;

2. методики аналізу й оцінки рівня організації праці, засновані на дослідницькому або евристичному підході, зокрема, що передбачають вивчення використання робочого часу і впливу різних факторів на його витрати;

3. методики, що поєднують обидва підходи.

Вивчення витрат робочого часу – один з найбільш розповсюджених і ефективних способів збору даних про існуючий стан організації праці. Робочий час – безпосереднє вираження тривалості трудового процесу і кількості витраченої праці, основний критерій оптимальності трудового процесу.

Практика переконливо підтверджує взаємозв’язок рівня організації праці з використанням фонду робочого часу всього промислово-виробничого персоналу, тобто сукупного фонду робочого часу підприємства. Будь-які зміни в рівні організації праці відбиваються на величині раціональних витрат часу. Оскільки між станом організації праці й ефективністю використання сукупного фонду робочого часу виробничого колективу існує чітко виражена залежність: робочий час як економічна категорія і кількісне відображення праці, здатен найбільшою мірою акумулювати всі зміни в трудовому процесі, може виступати як єдиний критерій оцінки рівня організації праці, забезпечуючи необхідну якісно однорідну вихідну базу для всієї системи показників. При вивченні фактичних витрат робочого часу необхідно установити причини його втрат (якщо вони, звичайно, є). Потім вивчається структура втрат робочого часу, викликаних недоліками в організації праці.

Якщо прийняти, що рівень організації праці знаходиться в інтервалі від 0 до 1, то часткові коефіцієнти організації праці, що характеризують стан кожного окремого елемента організації праці, у первинному підрозділі можна визначати по формулі

(2.11)

де: – частковий коефіцієнт організації праці по і -му факторі (елементу організації праці) у підрозділі;

– сумарні втрати робочого часу по і -му факторі (елементу організації праці) у підрозділі j, хв.;

T_зм– тривалість робочої зміни в підрозділі j, хв.;

n_j – кількість працівників у підрозділі j, чол.

Узагальнюючий коефіцієнт рівня організації праці в первинному підрозділі (У_заг) може бути визначений по формулі середнього геометричного

(2.12)

де: – часткові коефіцієнти організації праці в первинному підрозділі;

m– кількість часткових коефіцієнтів.

Методики, засновані на нормативному підході до оцінки рівня організації праці, передбачають розрахунок часткових коефіцієнтів організації праці шляхом відношення значення фактичної величини, що характеризує який-небудь елемент організації праці, до нормативного або планового значення. По такому принципу пропонується розраховувати часткові показники рівня організації праці в методиці НДІ праці 1986 року – “Кількісна оцінка рівня організації праці, виробництва і управління на підприємстві”. Переваги даної методики – розробка показників для оцінки не тільки рівня організації праці, але і виробництва і управління, і головне – для оцінки загального організаційного рівня підприємства. У якості останніх пропонуються: ритмічність виробництва; використання робочого часу; технічна озброєність праці й інші показники.

Аналіз організації праці обов’язково повинен містити в собі визначення економічної ефективності рішень в галузі організації праці.

Організація праці має економічну і соціальну спрямованість, і відповідно, дає економічний і соціальний ефекти. Економічний ефект досягається за рахунок удосконалення організації трудових процесів, що веде до економії робочого часу, підвищенню якості продукції і робіт, кращому використанню устаткування, економії сировини, матеріалів, енергії. Соціальний ефект виявляється в підвищенні працездатності людей, збереженні їхнього здоров’я, у підвищенні задоволеності працею. В остаточному підсумку, соціальний ефект також знаходить своє відображення в ефекті економічному. Розрізняють:

· комерційну (фінансову) ефективність, що враховує фінансові наслідки реалізації проекту для його безпосередніх учасників;

· бюджетну ефективність, що відбиває фінансові наслідки реалізації проекту для державного, регіонального або місцевого бюджетів;

· економічну ефективність, щовраховує витрати і результати, пов’язані з реалізацією проекту, що виходять за межі прямих фінансових інтересів учасників.

Економічна ефективність визначається величиною зниження витрат праці, економією матеріальних і фінансових ресурсів, що, в остаточному підсумку, виражається в зниженні витрат виробництва, у зростанні прибутку і продуктивності праці. Розрахунок економічної ефективності проводиться шляхом зіставлення трудових, матеріальних і фінансових витрат до і після реалізації заходів щодо організації праці або ж порівнянням фактичних витрат з нормативними.

Якщо розрахунки економічної ефективності здійснюються на стадії проектування або планування заходів, то така ефективність називається розрахунковою. Визначення ефективності після реалізації заходів показує фактичну економічну ефективність.

При розрахунку показників економічної ефективності враховуються всі елементи витрат: умовно - змінні, прямо пропорційні обсягу продукції (робіт, послуг), і умовно-постійні, що не піддаються значним змінам при зміні обсягів виробництва.

До перших відносяться витрати на спожиту сировину, основні і допоміжні матеріали, плата за паливо й енергію, оплата праці відрядників, нарахування на неї й інші витрати. До другого відносяться оплата адміністративно-управлінського персоналу, частина витрат на експлуатацію устаткування, витрати на енергопостачання й опалення виробничих приміщень і інші витрати.

Показники економічної ефективності визначаються в розрахунку на рік (умовно-річна економія) і з урахуванням часу впровадження до кінця календарного року (поточна економія). В останньому випадку річну економію (по чисельності, трудомісткості, собівартості) ділять на 12 і множать на число місяців, що залишилися до кінця року після завершення впровадження заходу.

Перехід від базової організації праці до нової вимагає, як правило, трудових і матеріальних витрат, пов’язаних з одноразовим процесом розробки і впровадження відповідних заходів. Тому при визначенні економічної ефективності враховується величина цих витрат, які називаються “одноразовими”. Сюди входять:

· витрати на науково-дослідні і проектні роботи (включаючи дослідне впровадження проекту);

· вартість необхідного для реалізації заходу технологічного й організаційного оснащення, методичної і нормативної документації;

· приріст продуктивності праці в результаті економії чисельності працівників;

· витрати на виконання підготовчих робіт (прив’язка проекту, розробка карт організації праці, розрахунок норм і т.п.);

· витрати, пов’язані з безпосередньою реалізацією проекту організації праці (демонтаж старого і монтаж нового оснащення, навчання робітників новим прийомам і методам праці, організаційне забезпечення дії нової організації праці й ін.);

· витрати на матеріальне заохочення, що стимулює працівників до переходу на нову організацію праці.

Одноразові витрати на малоцінні і швидкозношувані предмети можуть відбиватися в собівартості продукції. Якщо проводяться великі комплексні заходи щодо удосконалення організації праці, то їхнє фінансування може проводитися за рахунок інвестицій, що у розрахунках економічної ефективності повинні бути приведені до одного року.

Основними показниками економічної ефективності заходів щодо удосконалення організації праці, що визначають доцільність їхнього впровадження, є: ріст продуктивності праці; річний економічний ефект. Поряд з основними показниками використовуються також додаткові показники:

· вивільнення чисельності персоналу;

· економія робочого часу;

· приріст обсягів виробництва (робіт);

· приріст доходу (прибутку) на гривню витрат;

· економія по окремих статтях витрат у витратах виробництва (діяльності);

· фактичний строк окупності інвестицій.

Приріст продуктивності праці (ΔП). Крім безпосереднього показника приросту, виробіток продукції на одного працюючого визначається через такі показники як: зниження трудомісткості продукції, економія чисельності працівників, збільшення тривалості фази стійкої працездатності.

Вплив зниження трудомісткості на ріст продуктивності праці визначається по формулі:

(2.13)

де: Т – відсоток зниження трудомісткості продукції у результаті впровадження заходу.

Приріст продуктивності праці в результаті економії кількості працівників розраховують по формулі:

(2.14)

де: Е_ч – відносна економія кількості (вивільнення чисельності робітників після впровадження окремих заходів), люд.;

Ч_ср – розрахункова средньоспискова чисельність робітників по ділянці, цеху, підприємству, люд.;

Для підрахунку приросту продуктивності праці в цілому по усіх заходах удосконалення організації праці ця формула має вид:

(2.15)

де: – сума відносної економії кількості робітників по усіх заходах, люд.;

п – кількість заходів.

Приріст продуктивності праці за рахунок збільшення тривалості фази стійкої працездатності в результаті поліпшення умов праці розраховують по формулі:

(2.16)

де: Р₁, Р – питома вага тривалості фази підвищеної працездатності в загальному фонді робочого часу відповідно після і до впровадження заходів щодо поліпшення умов праці;

К_n – поправочний коефіцієнт, що відображає частку приросту продуктивності праці, обумовлену функціональним станом організму людини в різних умовах праці (приймається К_n = 0,20).