Основні підсистеми територіальних рекреаційних систем

Цілісність системи визначається її функціями в житті людини, групи, суспільства, положення в соціально-економічний і демоекологічній суперсистемі. Системоутворюючим зв’язком виступає рекреаційна діяльність – як відпочиваючих, так і організаторів відпочинку. Тільки вона зв’язує воєдино різні по своєму генезису і субстрату підсистеми. Однією з своєрідних рис цього зв’язку є циклічність. Разом з тим формування і функціонування системі залежить від багатьох інших зв’язків, що виникають між підсистемами та властивостей що їх визначають.

Як вже було сказано вище до складу рекреаційної системи входять взаємопов’язані підсистеми(мал.1,табл..1).

Підсистема групі відпочиваючих – центральний елемент рекреаційної системи, визначальний сам факт її виникнення і розвитку. З позицій соціології і екології це подільна група, тобто зобов’язана своїм існуванням деякій події – в даному випадку виникненню вільного часу. Група відпочиваючих може бути представлена і окремими людьми і групами: сім’єю, туристичною та екскурсійною групою,компанією друзів. Підсистема пред’являє вимоги до інших елементів ТРС в залежності від соціально- демографічних,регіональних і національних особливостей туристів.Характеризується об’ємом та структурою рекреаційних потреб, вибірковістю та географією туристичного попиту, сезонністю та різноманітністю туристичних потоків.

Підсистема природних та історико-культурних комплексів виступає як ресурси та умови задоволення рекреаційних потреб і є територіальною основою формування ТРС. Вони володіють певною місткістю, допомогою показників середніх станів,а також добовою,сезонною та багаторічною динамікою. Важливим критерієм відбору показників служить оцінка значення властивостей певного комплексу для задоволення індивідуальних рекреаційних потреб відпочиваючих та організацією рекреаційних систем в цілому.

В числі таких же стадій можуть бути названі співпереживання, прагнення людей зберегти найцінніші природні біоценози, упорядкувати, відновити зруйновані ділянки природи.

Таким чином,намічаються як би два типи відношення до природи в рамках рекреаційної системи:

1. Перетворення природи відповідно до вимог населення по організації місць масового відпочинку, пристосованих для розміщення там численного контингенту відпочиваючих.

2. Пристосування,адаптація відпочиваючих до вже існуючих природних комплексів, прагнення людей побудувати свої взаємостосунки з природою на основі збереження вже сформованих раніше природних комплексів.

Серед важливих властивостей природних комплексів як підсистем рекреаційної системи є перш за все аттрактивність, надійність і місткість.

Аттрактивність природних комплексів визначається комфортністю умов і відповідністю між властивостями природного комплексу і технологією

рекреаційної діяльності їх естетичними якостями. Комфортність відпочинку обумовлена перш за все кліматичними і мікрокліматичними характеристиками природного комплексу – температурним режимом, режимом вологості і опадів,атмосферним тиском,числом днів сонячного сяйва і ін.. Проте не менше важливу роль грають психологічні емоційні характеристики природи. Привабливість природних комплексів тісно пов’язана з технологією відпочинку,прагненням людей вибрати саме такі поєднання природних елементів,які найбільшою мірою відповідають вимогам тих або інших циклів занять.

Естетичні властивості природи також впливають на аттрактивність природних комплексів. При цьому слід мати на увазі,що естетична оцінка будь – яких об’єктів багато в чому суб’єктивна і залежить від самого суб’єкта – його культури, походження, традиційного середовища життєдіяльності.

Надійність природних комплексів визначається перш за все їх стійкістю до рекреаційних навантажень, а також їх різноманітністю, оскільки це дає можливість відпочиваючим міняти характер використовування цього комплексу, зумовлює лабільність їх поведінки.

Стійкість природних комплексів пояснюється їх можливостями протистояти різним діям – природним і антропогенним. Найбільш добре вивчена стійкість природних комплексів як прогулянкових угідь. Надійність природних комплексів багато в чому залежить від різноманітності вхідних в нього компонентів, що зумовлюють можливість продовження того або іншого природного компоненту не приведе до повного припинення рекреаційного використовування природного комплексу,оскільки завжди можливо зорієнтувати відпочиваючого на інший вид діяльності.

Культурні комплекси. Це поєднання об’єктів матеріальної і духовної культури. Серед них і штучні споруди,і самі люди з їх мовою, звичаями, традиціями,обрядами і ін. Коли говорять про великий територіальний культурний комплекс, мають на увазі не тільки архітектурні ансамблі, але і все соціокультурне середовище, традиції і звичаї,що збереглися в народі, особливості його побуту і господарській діяльності.

Існують різні підходи і форми включення культурно – історичних пам’ятників в систему рекреаційно – туристського обслуговування. Серед найбільш розповсюджених – організація музеїв і екскурсійно – туристських маршрутів. Особливий інтерес для організаторів туризму представляють великі комплекси,що включають безліч культурних і природних об’єктів. В якості таких комплексів виступають історичні міста, музеї заповідники,монастирські комплекси,природні ландшафти, природно-технічні системи.

Підсистема технічні (інженерні) споруди забезпечує нормальну життєдіяльність відпочиваючих і обслуговуючого персоналу(послуги розміщення, харчування, транспорту), задоволення специфічних рекреаційних потреб(послуги, лукування, оздоровлення, екскурсійні,культурні, побутові послуги). Весь комплекс рекреаційних і обслуговуючих підприємств формує рекреаційну інфраструктуру, взаємозв’язки природного комплексу з інженерно – технічною підсистемою. Природні комплекси накладають відповідні обмеження на потужність і тип технічних споруд відповідно до його стійкості до рекреаційних навантажень.

Обслуговуюча група Роль обслуговуючого персоналу в системі визначається тим, що він забезпечує взаємозв’язок відпочиваючих з природними і культурними комплексами, технічними системами,а також спілкування їх між собою. Цим поняттям охоплюється широка група людей, зайнятих як безпосередньо побутовим, медичним,культурним, транспортним обслуговуванням відпочиваючих, так і експлуатацією технічних і природно – технічних споруд, природних і культурних комплексів.

І.В.Зорін встановив, що в великих розвинутих системах виявляється своєрідне ешелонування цієї групи. Кожен ешелон характеризує міру близькості обслуговуючого персоналу до відпочиваючих. Так, перший ешелон, або контактну групу, утворюють особи,які в силу своїх обов’язків безпосередньо контактують з відпочиваючими. Другий ешелон формують робітники і службовці, які забезпечують діяльність технічної підсистеми, природних і культурних комплексів в межах підприємств відпочинку. Третій ешелон складають працівники загально курортних служб, забезпечуючи прямі потреби підприємств відпочинку. Наступні ешелони формуються працівниками, що надають послуги обслуговуючому персоналу.

Як орган управління виступає дирекція будинку відпочинку, староста туристичної групи, глава сімейства і т.д та приймає рішення про зміни співвідношення між підсистемами.

Задача органу управління полягає в підвищенні експлуатаційної готовності завантаженості матеріально технічною базою відповідно до проектної місткості. Технологічна готовність може визначатися відношенням числа експлуатованих місць до облікового складу. Показник завантаженості системи знижуватиметься,якщо експлуатаційна фундація по ряду причин не використовується в роботі.

Орган управління постійно аналізує кваліфікацію обслуговуючого персоналу, ступінь його відповідності кваліфікаційним характеристикам фахівців, вживає заходів по обслуговуванню кадрів, підвищенню їх кваліфікації.

Частина з підсистем володіє повною або частковою здібністю до саморегулювання. Природні комплекси можуть відновлювати свої властивості після часткового пошкодження. Групи відпочиваючих можуть змінювати свої заняття у зв’язку із змінами у складі групи, змінами інтересів в процесі відпочинку і т.д.

Проте в цілому рекреаційні системи слід відносити до числа керованих.

Підсистеми незалежні один від одного. Вони зв’язані між собою безліччю зв’язків:

- Потреби відпочиваючих обумовлюють відбір природних та історико – культурних комплексів, технічних систем;

- Розширення переліку пропонованих послуг приводити до розкриття потреб відпочиваючих, які раніше не реалізувати і навіть вияву нових потреб,до зміни поведінки, зміні комплексів зайняти та годині;

- Зміна технічних систем приводити до змін співвідношення між статтями бюджету годині відпочиваючого до змін співвідношення бюджету послуг;

- Чим різноманітніші природні та історико – культурні комплекси та технічні системи, тим простіші на їх основі можуть бути спроектовані нестандартні системи зайняти;

- У зв’язку зі змінами набору та характеру послуг міняється і склад відпочиваючих.

В цілому неможливо змінити ні одну із підсистем так, щоб не змінилися інші, та і вся система в цілому.

Більшість рекреаційних систем має ієрархічну структуру, тобто структуру в якій можна виділити не тільки рівні по значенню, але і супідрядні ланцюги. Дуже часто окремі встанови відпочинку які мають сусідство на певній території, об’єднуються в курортні або рекреаційні вузли, які в свою чергу зливаються в підрайони та райони. Це результат простої вигоди,яка утримується від розділу праці та кооперування дій установи.