Збройні сили України: міф чи реальність

Сьогодні українська армія перебуває у небоєздатному стані. У той час, як інші держави нарощували боєздатність, надаючи величезні кошти на закупівлю нового озброєння, фінансування армії в Україні обмежувалось лише скудною заробітною платою для військовослужбовців.

Як же сталося так, що колись друга за військовим потенціалом армія у світі, сьогодні виявилась роззброєною та неготовою захищати свою цілісність на фізичному рівні?

Проаналізувавши декілька гострих публікацій із журналу «Універсум», можна знайти відповідь на питання: «Як ми до такого дожились?». Ось у публікації за 2014 рік подане чітке пояснення, чому Україна втратила свій військовий потенціал.

Ось інтерв’ю з начальником кафедри стратегії Академії Збройних Сил України, генерал-лейтенантом Олексієм Лавренюком:

Скажіть, як сталося, що Україна, володіючи могутнім військовим потенціалом, зараз, по суті, залишилася роззброєною? А якщо армія не здатна захистити державу?.. Одне слово, як ми дійшли до такого життя?

На що генерал Лавренюк відповів:

— Ви поставили складне запитання — швидше політичне, ніж військово-професійне.

Група військ, яка перебувала в Україні в часи СРСР, була другою за могутністю і потужністю після групи військ, що дислокувалась у Німеччині. В колишньому Радянському Союзі не було сильнішої групи військ від тієї, що розміщувалась в Україні.

Що сталося? Вищі керівники СРСР вже розуміли, що Союз розпадається, і вони змусили Україну перегнати за Урал близько 700 танків, близько тисячі БМП, бетеерів і самохідну артилерію. Це був перший етап, і ніхто не підозрював, шо коїться.

Ще при Горбачові та його команді були знищені оперативні ракети радіусом дії до 500 кілометрів. Були перекинуті в Росію літаки, гелікоптери, забрані радіостанції, радіолокаційні комплекси. Нібито все бралося на ремонт, а насправді це робилося, щоб знекровити Україну.

Другий етап був тоді, коли Україна стала незалежною. У президента Клінтона є радник — жінка, яка консультує його з секретних питань. Три роки тому вона заявила, що з українськими ЗС треба вчинити так, як зробили з Київським військовим округом.

Так вийшло, що до Києва вона приїхата за два дні до того, як було прийнято рішення про скорочення округів. Я б не хотів говорити, яку роль вона в цьому зіграла. Та хочу наголосити, що все, що робиться в Україні, дуже чітко сплановано: демонтувати Збройні Сили, демонтувати військово-промисловий комплекс і найголовніше — дискредитувати Збройні Сили та генералітет, прищепити людям неповагу до армії, зрівняти генералів з офіцерами, офіцерів — із сержантами і солдатами.

Тому не випадково 80 тисяч офіцерів не мають квартир. Заробітна плата генерал-лейтенанта, начальника управління сьогодні менша, ніж командира взводу початку 90-х років.

Це робиться з однією метою: генерали мають піти зі Збройних Сил, вчені повинні також піти, усі, хто пов’язаний з розбудовою ЗС, мають повернутися до цього завдання спиною, переїхати в інші держави, знайти собі роботу в торгівлі, комерції і т. д. Це дуже добре спланована акція, яка ще має і третю складову.

Під приводом того, що бракує грошей, почали скорочувати Збройні Сили не шляхом зменшення кількості гарнізонів, а зменшуючи кількість батальйонів і рот і, по суті, всі полки, батальйони, дивізії перетворили в сторожів, котрі охороняють велику кількість гарнізонів.

Але в разі потреби вони не воюватимуть, бо їх нема як боєздатних одиниць, а є маса всіляких структур, які ніхто не скорочує. А треба зробити так: є, приміром, 10 тисяч структур — скоротити їх до трьох тисяч, а полки, укомплектовані на 30 відсотків, укомплектувати на 90, щоб у будь-який момент, коли в цьому виникає потреба, — Президент віддає наказ, і війська відразу діють. А нині вони діяти не можуть.

Інший момент. Забороняється призивати офіцерів, сержантів і солдатів запасу на перепідготовку. Ніхто впродовж п’яти років не бачив військових спеціалістів на перепідготовці. У пошуках шматка хліба вони перебувають у Москві, Тюмені, а в нас думають, що в Україні є грізне військо.

Насправді сильної армії, яка повинна захищати Батьківщину, в нас нема, та армія, яка зараз є, покликана лише забезпечити розгортання ЗС. Основне завдання мали б розв’язувати ті, хто буде призваний, а їх треба щороку навчати…

Відсутність військової стратегії також передбачена тим, що Росія усіляко перешкоджала творенню могутньої Української армії, про що свідчить одна із публікацій журналу «Універсум» «Збройні сили України: міф чи реальність?». Варто розглянути основні події, що розгорталися довкола української армії:

1. Ось лише кілька прикладів того, як стараннями своїх журналістів «Изве стия», одна з найоб’єктивніших московських газет, формує громадську думку:

«Правда, при нынешней раскладке политических сил, припрезиденте Ельцине в Москве и президенте Кравчу ке в Киеве крупномасштабная российско -украинская война все еще кажется невозможной. Но политические равновесия не вечны, и тем более не вечны по литики»; «Такое впечатление, что все готовятся к войне другсдругом. Конечно, «готовятся» — этосказано чересчур резко. Но уже одно то, что это предположение произносится вслух, означает: ве роятность боевых действий между членами Содружства совсем не исключена»

Себто після таких слів будь-які спроби формування українського військового потенціалу розглядалося б як підготовка до війни. Стосовно ядерного обеззброєння велися довгі дискурси щодо того, хто забезпечить гарантії суверенності держави, якщо вона позбудеться ядерного потенціалу?

2. «Президент Леонід Кравчук в інтерв’ю італійській газеті «Стампа» цілком слушно відзначив: «Припустимо, що ми ви — веземо з України всю ядерну зброю і станемо без’ядерною державою. Ми цього й хочемо. Але які будуть га рантії нашої безпеки? Безпеку Німеччини, на приклад, гарантує НАТО. Хто ж буде забезпечувати безпеку України? Росія? Можли во, ми й були б згідні на це, але Росія пості йно пред’являє нам територіальні претензії»

Звісно були певні усні домовленості, але вони не були офіційно затверджені жодним законодавчим органом жодної з країн, що робить його фактично папірцем для підтирання. Та й США відмовчалося в свою чергу, а зате Україна почала швидко позбуватися ядерної зброї. Опісля Україна обрала для себе пацифізм в плані накопичення військового потенціалу. Відтак наслідки такої позиції вельми невтішні.

3. Нинішня пацифістська позиція України може призвести (як і в 1918 році) до вельми драматичних наслідків. Адже не озброєним оком видно, як під імперські знамена потяглися, здавалось би, кращі представники російської демократичної інтелігенції. І не з доброго дива міністр закордонних справ Росії Андрій Козирєв змушений констатувати: «То, что происходит сейчас у нас (в Росії. — О. Р.), — похоже на 1933 год в Германии, когда часть демократов стала переходить на националистические позиции...»