Пам'ять. Докладніше: Європейський день пам'яті жертв сталінізму та нацизму
Докладніше: Європейський день пам'яті жертв сталінізму та нацизму Європейський Парламент запропонував проголосити 23 серпня, на згадку про Пакт Молотова-Ріббентропа, Європейським днем пам'яті жертв всіх тоталітарних та авторитарних режимів.[136] 3 липня 2009 року Комітет з демократії Парламентської асамблеї ОБСЄ прийняв резолюцію «Возз'єднання розділеної Європи», якою пропонувалося встановити 23 серпня Днем пам'яті жертв сталінізму та нацизму.[137] Парламентська Асамблея ОБСЄ 3 липня прийняла Резолюцію «Заохочення прав людини та громадянських свобод у регіоні ОБСЄ в XXІ столітті», у якій виразилася 23 серпня названо Загальноєвропейським Днем пам'яті жертв сталінізму та нацизму в ім'я збереження пам'яті жертв масових страт і депортацій. У відповідь на резолюцію, Російські законодавці пригрозили ОБСЄ «суворими наслідками».[138][139]
2 питання 17 вересня у конфлікт втрутився Радянський Союз. Червона армія перейшла кордон Польщі і розпочала бойові дії проти польської армії.
Відповідно до таємної угоди з Німеччиною СРСР окупував східні області Польщі (землі Західної України та Західної Білорусії). 28 вересня німці увійшли до Варшави. Цього ж дня в Москві підписано Договір про дружбу та кордони між СРСР та Німеччиною, який встановив лінію розмежування між німецькими і радянськими військами на території колишньої Польщі приблизно по «лінії Керзона». 6 жовтня капітулювали останні підрозділи польської армії. Результатом кампанії став розгром польських збройних сил, евакуація польського уряду і залишків його армії за кордон. Відповідно до секретного доповнення до Договору про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом територію Польщі поділено між Третім Рейхом та СРСР, а також Словаччиною і Литвою. Остання не воювала, але 10 жовтня 1939 року підписала з СРСР Договір про взаємодопомогу, згідно з яким литовський уряд дав згоду на дислокацію на своїй території частин Червоної Армії та отримав від Радянського Союзу частину колишніх польських земель — Віленську область. Червона Армія окупувала східну частину Польщі (землі Західної України та Західної Білорусії). Пізніше Західна Україна (1 листопада 1939 року) і Західна Білорусь (2 листопада 1939 року) увійшли до складу СРСР (формально до УРСР та БРСР відповідно).
3 питання
Окупаційний режим і початок Руху Опору в Україні Окупаційний режим («новий порядок») був встановлений відповідно до німецького плану «Ост». Генеральний план «Ост» • Знищити на окупованих територіях 30 млн мирного населення і військовополонених. • Виселити протягом 30 років близько 50 млн поляків, українців, білорусів, литовців, латишів, естонців до Західного Сибіру, на Північний Кавказ, до Південної Америки, Африки. • Онімечити решту населення окупованих територій, перетворивши його в дешеву робочу силу для 10 млн німецьких колоністів. • Знищити СРСР як цілісну суверенну державу. • Вжити заходів для ліквідації національної культури, середньої і вищої освіти. • Забезпечити скорочення народжуваності на окупованих територіях. Для здійснення окупаційного режиму в Україну, як і на інші окуповані території, були направлені фашистські чиновники. Вони наділялися широкими правами, безмежною владою над населенням аж до розстрілу без суду і слідства. Жорстокість, зневага до українців та інших народів як до людей нижчої раси були головними рисами окупантів на чолі з намісником - Еріхом Кохом. Встановлюючи «новий порядок», окупанти здійснили таке: • Україна як суверенна республіка перестала існувати. • Територія України була розділена: – частина української території була включена до рейхскомісаріату «Україна». – Львівську, Дрогобицьку, Станіславську і Тернопільську області під назвою «дистрикт Галичина» окупанти приєднали до генерал-губернаторства, утвореного на території Польщі. – Чернівецьку, Ізмаїльську, Одеську області, ряд районів Вінницької, Миколаївської, Херсонської областей під назвою «Трансністрія» приєднали до Румунії. – Чернігівська, Сумська, Харківська, Ворошиловградська області одержали назву «прифронтової зони», яка знаходилася під владою військового командування. • Окупаційна влада використовувала каральні органи: гестапо (поліція), СС (збройні загони), СД (служба безпеки). • Крім окупаційної адміністрації були створені додаткові адміністрації з осіб, які виявили бажання співробітничати з фашистами. Це - бургомістри в містах, голови -у районах, старости - у селах, допоміжна поліція. • Український народ проголосили неповноцінним і таким, що підлягає виселенню за межі України, частковому фізичному знищенню, перетворенню в рабів. На багатьох магазинах, перукарнях, почтах, аптеках, а також у транспорті з'явилися оголошення «Тільки для німців», «Українцям вхід заборонений». • Проти мирного населення широко використовувалися репресії. За роки німецької окупації було вбито і закатовано 3,9 млн мирних жителів. • Більше двох мільйонів чоловік були вивезені з України до Німеччини на примусові роботи. • Було створено 150 концентраційних таборів, де загинули 1,9 млн радянських військовополонених. • Був введений 12 - 14-годинний робочий день у промисловості. • Жорстко контролювалася робота колгоспів (колгоспи не були ліквідовані фашистами). • До Німеччини вивозилися не тільки люди як робоча сила, але й сировина, матеріальні цінності, твори мистецтва. • Була скасована середня і вища освіта. На боротьбу з окупаційним режимом піднялися широкі верстви населення. Не усі з них були прибічниками радянської влади. У русі Опору були дві течії - радянська, очолювана ВКП(б) і КП(б)У, і націоналістична, організована ОУН під керівництвом С. Банд ери. ОУН під керівництвом А. Мельника продовжувала виступати за співробітництво з Німеччиною, незважаючи на те, що окупанти розігнали створений 30 червня 1941 р. у Львові уряд, який проголосив незалежну Українську державу. Глава уряду Я. Стецько і ряд інших членів ОУН (у тому числі і С. Бандера) були заарештовані у вересні 1941 р. Багато які оунівські організації були розгромлені, тисячі активних членів ОУН загинули, серед них були не тільки бандерівці, але й мельниківці. ОУН-Бандери і сам С. Бандера в 1941 -1942 рр. коливалися, сподіваючись на те, що співробітництво з Німеччиною в боротьбі з радянською владою можливе. ОУН-Бандери разом з німецьким генштабом створило в 1941 р. український батальйон «Нахтігаль» як прообраз української національної армії і батальйон «Роланд». Але німецьке командування в серпні 1941 р. розформувало ці батальйони, тому що ставилося насторожено і ворожо до національного руху. Це вплинуло на позицію ОУН-Бандери, яка стала на шлях боротьби з окупантами. Факти біографії Стецько Ярослав (1912 - 1986 рр.). Навчався у Краківсько му і Львівському університетах. 3 1932 р. - активний член ОУН. За відмову скасувати Акт 30 червня 1941 р. у Львові був відправлений до фашистського концтабору. Звільнений у 1944 р. 3 1945 р. продовжував діяльність в ОУН. Був одним із засновників Світової антикомуні-стичної ліги і Європейської Ради свободи. Автор книги «30 червня 1941 р.», виданої в 1967 р. за кордоном. Помер у Мюнхені.
|
