Методи контролю

Методи контролю мало чим відрізняються в різних управлінських структурах: контроль здійснює група фахівців; проводять його несподівано; перевірці підлягають як окремі ділянки, так і вся робота в цілому; за особою, що перевіряється, майже завжди зберігається право на пояснення та оскарження; свій висновок перевіряючий передає керівникові органу, який призначив ревізію чи перевірку, і, нарешті, принцип, якого дотримуються скрізь і завжди - це принцип розмежування контролю та ієрархії - ті, хто здійснюють перевірку, самі не можуть ухвалювати рішення. Лише керівник, який призначив ревізію чи перевірку, має право розглядати отримані результати і вжити відповідних до закону заходів, а також забезпечити контроль за виконанням рішень, прийнятих за наслідками ревізії або перевірки. У необхідних випадках матеріали передаються відповідним правоохоронним органам.

Контролюючий орган повинен бути незалежним як від політичних методів тиску, так і від адміністрації, де він здійснює свої функції: перевіряючий не повинен залежати від посадової особи, чию установу він перевіряє.

Методи контрольної діяльності також включають як відмову у схваленні нормативно-правового акта, так і скасування його під час перевірки.

За часовими параметрами контроль буває: попередній, поточний і кінцевий.

Попередиш (превентивний) контроль - це контроль, який здійснюється до початку здійснення того чи іншого проекту, до приведення акта до виконання. Тому контроль на цій стадії має характер оцінки, аналізу стану чи констатації формального дотримання чинного законодавства. Він повинен забезпечувати ефективний відбір людських, матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для нормального функціонування органу державного управління в процесі досягнення поставлених цілей. Основними засобами попереднього контролю є реалізація (але не створення) правил, процедур та ліній поведінки, суворе виконання яких є способом впевнитися, що робота розвивається у правильному напрямку. Цей контроль здійснюється за трьома напрямками: відносно трудових, матеріальних та фінансових ресурсів. Попередній контроль надзвичайно ефективний, адже контролер може заборонити діяльність, яка не відповідає встановленим критеріям. Однак контроль такий має істотний недолік у плані сповільнення процедури та частково знімає відповідальність із виконавців проекту, у випадку негативного його втілення.

Поточний контроль здійснюється безпосередньо в процесі виконання роботи у вигляді перевірки, обліку, обстеження, ревізії, спостереження. Цей вид контролю базується на зіставленні й аналізі показників роботи до її початку і після отриманих результатів. Для цього застосовується зворотний зв'язок, який дає можливість повідомити об'єкт управління про помилки, виявлені у процесі перевірки. Всі системи зі зворотним зв'язком характеризуються тим, що вони:

-мають цілі;

-використовують зовнішні ресурси;

-перетворюють зовнішні ресурси для внутрішнього використання;

-слідкують за значним відхиленням від намічених результатів;

-коректують ці відхилення для того, щоб забезпечити досягнення цілей.

Під час поточного контролю зворотний зв'язок використовується в ході виконання самої роботи.

Кінцевий (заключний) контроль запроваджується після завершення виконавчої процедури, тобто зворотний зв'язок використовується після того, як робота виконана. Фактично отримані результати порівнюють із встановленими вимогами (нормативами), ухвалюючи на основі цього висновок щодо окремої дії чи до цілої системи актів, здійснених протягом певного періоду. Його переваги і недоліки є протилежними попередньому контролю. Він не стримує управлінську ініціативу, даючи оцінку діяльності лише наприкінці тривалого періоду. Сам по собі він не дуже ефективний, оскільки контрольна операція може мати лише ті практичні наслідки, що їх визнає за потрібне оголосити керівництво, яке очолює управлінську структуру. Проте, незважаючи на те, що виправити практично вже нічого неможливо, кінцевий контроль має дві важливі функції:

-дає інформацію, необхідну для планування в майбутньому;

-сприяє правильній мотивації.

Ефективність системи контролю (нагляду) характеризується наступним:

» стратегічна спрямованість контролю;

* орієнтація на результати;

» орієнтація на суть роботи;

» своєчасність контролю;

» гнучкість контролю;

» простота контролю;

» економічність контролю (переваги від контролю повинні бути більшими, ніж затрати на його здійснення).

Врахувавши ці параметри та розвинувши конституційну та нормативно-правову базу контрольної діяльності, можна створити ефективну систему контролю в Україні.