Міністри

Урядові комітети

С

Секретаріат КМУ

Рис. 5.2. Структурна схема Кабінету Міністрів України та його апарату.

Реформування центральних органів виконавчої влади спрямоване на оптимізацію їх кількісного складу, забезпечення провідної ролі міністерств як головних суб'єктів вироблення і реалізації урядової політики в тій чи іншій сфері, підвищення ролі міністрів як політичних діячів (політиків) і відокремлення статусу міністрів від статусу державних службовців, а також запровадження нових форм і процедур діяльності ЦОВВ та відповідних організаційних структур.

Передбачається концептуально по-новому класифікувати підвідомчі Кабінету Міністрів України органи виконавчої влади за різним правовим статусом та суттєвими ознаками, а саме:

І група - центральні органи виконавчої влади:

а) міністерства;

б) державні комітети (державні служби);

в) ЦОВВ зі спеціальним статусом.

// група - органи, установи і організації, шо підпорядковані Кабінету Міністрів України опосередковано через підпорядкування міністерствами та іншими ЦОВВ.

До цих органів повинні бути віднесені установи, організації, ключові установчі та кадрові питання, щодо яких вирішуються Кабінетом Міністрів України, в тому числі стосовно тих органів, установ і організацій, що

 

безпосередньо підпорядковані міністерствам,-- за поданням відповідних міністерств.

ПІ група - установи і організації при Кабінеті Міністрів України.

Ці структури пропонується вивести за межі поняття "органи виконавчої влади", оскільки вони не є суб'єктами виконавчої влади, тобто не мають державно-владних повноважень.

Грунтуючись на запропонованій класифікації органів виконавчої влади, велике значення матиме встановлення на законодавчому рівні нового статусу органів кожної з наведених вище груп, що дасть можливість перенести центр ваги із завдань управління на завдання визначення загальної стратегії га координації дій відповідних галузей.

1.Міністерства - центральні органи виконавчої влади, покликані формувати та реалізувати державну політику у відповідних сферах суспільного життя (секторах державного управління). Міністерства групуватимуться за відповідними функціями та секторами і їхня внутрішня організація обумовлена основними функціями, які перебувають у сфері їх відповідальносгі. Окремі міністерства можуть бути багатогалузевими або надгалузевими (наприклад, охоплювати такі галузі як промисловість, транспорт, зв'язок, енергетика). Перехід від галузевого до переважно функціонального принципу управління дасть змогу кількісний склад міністерств зробити оптимальним, а структуру гнучкою. Реорганізація міністерств у липні-серпні 1997 року стала першим кроком такого процесу. У результаті кількість міністерств зменшилася з 27 до 21 за рахунок реструктуризації, ліквідації галузевих міністерств і створення державних комітетів. Склад Кабінету Міністрів зменшився з 34 до 25 осіб. Наступним етапом удосконалення системи державного управління, підвищення ефективності функціонування органів виконавчої влади, посилення провідної ролі міністерств як головних суб'єктів вироблення і реалізації державної політики у відповідних галузях і сферах діяльності та поетапного впровадження адміністративної реформи в Україні стало прийняття Указу Президента України "Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України" від 13 березня 1999 року. Цим Указом удосконалено структуру центральних органів виконавчої влади, число міністерств зменшилося до 18, відповідно зменшився кількісний склад Кабінету Міністрів, введено нову ланку центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через інші центральні органи виконавчої влади. Укази Президента України "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" та "Про склад Кабінету Міністрів України" від 15 грудня 1999 року скоротили число міністерств до 15, членів Уряду - 20 -ти осіб. У результаті нинішня система центральних органів виконавчої влади України є трирівневою структурою на чолі з Кабінетом Міністрів.

Передбачається також піднести роль та відповідальність міністрів, які за посадою є членами Кабінету Міністрів і відповідно до цього мають статус політичних діячів (політиків). Міністр у межах покладених на нього функцій має діяти самостійно відповідно до своєї компетенції та нести за це політичну та посадову відповідальність.

Суттєвий крок у цьому напрямку вже зроблений: підвищенню особистої відповідальності за політику, яку проводять міністри, сприяло запровадження вперше в нашій країні інституту контрасигнації (скріплення підписом) актів Президента України (поряд з підписом Прем'єр-міністра) підписом міністра, відповідального за акт та його виконання. Міністр доручає виконання частини своїх посадових повноважень заступникам міністра, які можуть виконувати їх від імені міністерства відповідно до затвердженого міністром розподілу службових обов'язків між заступниками, які мають статус (за винятком першого заступника) державного службовця (рис. 5.3).