Міністерства

Здійснення оперативного повсякденного державного управління в окремих галузях і сферах життя покладене на "центральні органи" в системі органів виконавчої влади. Центральні органи виконавчої влади в Україні поділяються на три групи:

1. Міністерства, керівники яких входять до складу Кабінету Міністрів.

2. Державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Державного комітету України.

3. Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Центральні органи виконавчої влади - це група підвідомчих Кабінету

Міністрів України органів виконавчої влади, щодо яких ключові установчі та кадрові питання вирішуються Президентом України відповідно до його конституційно визначених повноважень.

Сьогодні система центральних органів виконавчої влади України, відповідно до Указу Президента України "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" складається з 15 міністерств, 20 державних комітетів та 11 центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом. Міністерства займають провідне місце серед ЦОВВ і фінансуються безпосередньо із Державного бюджету.

Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади у забезпеченні реалізації державної політики у визначеній сфері діяльності.

Міністерство - складний центральний орган виконавчої влади, який набув поширення в усіх державах світу. Його назва походить від латинського слова ministro, що означає служу, керую. Терміном "міністерство" визначається центральний в державі орган виконавчої влади, який здійснює державне управління в якійсь певній галузі чи сфері життя. В Російській імперії, у період перебування в її складі України, міністерства виникли і набули поширення на початку XIX ст. Уперше в незалежній Українській державі міністерства виникли під назвою "народні секретаріати" в період створення Центральної Ради влітку 1917 р. Більшовицький уряд, утворений в грудні 1918 р. у Харкові, започаткував запозичену з Росії назву "народні комісаріати". Саме така назва збереглася відносно позначення центральних органів державного управління Української РСР аж до 1946 p., коли внаслідок адміністративної реформи в колишньому СРСР вони були перейменовані на міністерства.

Від інших центральних органів виконавчої влади міністерства відрізняються ширшою компетенцією і галузевою спеціалізацією. Хоча на нинішньому етапі адміністративної реформи вирішуються завдання поступового переходу від галузевого до функціонального принципу побудови міністерств, інших ЦОВВ, пристосування організаційних структур центральних органів до нових функціональних особливостей та вимог. У цьому зв'язку слід зазначити, що в сучасній структурі виконавчої влади України вже існують міністерства функціонального спрямування діяльності (наприклад, міністерства економіки, фінансів). Згаданий вже Указ Президента України "Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України" поклав на існуючі міністерства функції спрямування та координації діяльності інших центральних органів виконавчої влади (наприклад, діяльність Державного інноваційного фонду тепер спрямовується і координується Кабінетом Міністрів через Міністерство освіти України).

Від місцевих органів виконавчої влади міністерства відрізняються як за обсягом своєї компетенції, так і за територіальним масштабом діяльності. Як вже було зазначено, міністерство реалізує державну політику у відповідній галузі чи сфері. Міністерство узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень міністерство організовує виконання законів, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Відповідно до п. 15 ст. 106 Конституції, утворення міністерств, їх реорганізація і ліквідація відносяться до повноважень Президента України, які він здійснює за поданням Прем'єр-міністра України.

Правовий статус міністерства визначають Конституція та закони України, Загальне положення про міністерство, інший центральний орган виконавчої влади, затверджене Указом Президента України від 12 березня 1996 р., та відповідні положення про конкретне міністерство, які затверджує Кабінет Міністрів України.

Міністерства незалежної України, на відміну від своїх попередників часів Української РСР, стали самостійними і відповідальними за свою діяльність державними органами. Вони не мають тепер жодного подвійного підпорядкування і підпорядковуються тільки Кабінету Міністрів України. Сучасні міністерства є більш укрупнені, особливо якщо порівняти їх з попередниками. Це стосується перш за все таких міністерств, як міністерства економіки, транспорту, промислової політики тощо.

Схема урядової структури виконавчої влади є доволі гнучкою, що забезпечує достатню оперативність при здійсненні державного управління. Вона включає в себе міністерства двох видів: галузеві (наприклад, культури і мистецтв, освіти і науки, охорони здоров'я) та функціональні (наприклад, закордонних справ, економіки, фінансів, юстиції). Міністерство здійснює керівництво відповідним народногосподарським комплексом (наприклад, Міністерство транспорту) чи розробку пропозицій щодо стратегії соціально-економічного розвитку України та формує організаційно-економічний механізм її здійснення (наприклад, Міністерство економіки).

Міністерство у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також положеннями про міністерство. Сьогодні вже діє третє Загальне положення про міністерство з часу державної незалежності України, а два попередніх - 1992 і 1995 років -свідчать про еволюцію поглядів керівників держави і, зокрема, Президента України на міністерство як центральний орган виконавчої влади.

Міністерства є єдиноначальними органами. Єдиноначальність означає, що владні повноваження цього органу здійснюються одноособове його керівником - міністром, який за посадою є членом Кабінету Міністрів України. Він особисто відповідає за розробку і впровадження Програми Кабінету Міністрів з відповідних питань, реалізацію державної політики у визначеній сфері державного управління. Він здійснює управління в цій сфері, спрямовує і координує діяльність інших органів виконавчої влади з питань, віднесених до його відання.

Міністр та його заступники призначаються на посаду Президентом за поданням Прем'єр-міністра України, а звільняються з посади

безпосередньо за рішенням Президента. Міністр може мати не більше одного першого заступника і трьох заступників. Це правило не поширюється на Міністерство оборони та Міністерство внутрішніх справ. Заступники міністра виконують за його дорученням окремі функції та повноваження і заміщають його у разі відсутності.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції міністерства, обговорення найважливіших напрямів його діяльності та розвитку галузі в міністерстві утворюється колегія у складі міністра, заступників міністра за посадою, а також інших керівних працівників міністерства. Членів колегії затверджує чи звільняє від обов'язків Кабінет Міністрів України. До складу колегії можуть також входити керівники інших ЦОВВ, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерства. Членів колегії затверджує Кабінет Міністрів. У засіданнях колегії можуть брати участь представники місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Рішення колегії проводяться в життя, як і більшість актів міністерства, наказами міністра. Вони є обов'язковими до виконання всіма органами і організаціями, їх посадовими особами, які підпорядковані відповідному міністерству. В окремих випадках, передбачених законодавством, акти міністерства є обов'язковими до виконання іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та громадянами. У необхідних випадках міністерство видає разом з іншими центральними органами виконавчої влади спільні акти.

Нормативно-правові акти міністерства підлягають реєстрації в порядку, встановленому законодавством. Нормативно-правові акти, шо зачіпають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення, є нечинними. Акти міністерств у разі їх невідповідності законам або ж економічної чи соціальної доцільності можуть бути скасовані Кабінетом Міністрів України.

Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо головних напрямів розвитку науки і техніки, обговорення найважливіших програм та інших питань у міністерстві може створюватися науково-технічна (наукова) рада з учених і висококваліфікованих фахівців. Склад науково-технічної (наукової) ради і положення про неї затверджує міністр (керівник).

У міністерстві з урахуванням специфіки його діяльності можуть утворюватися й інші дорадчі та консультаційні органи. Склад цих органів і положення про них затверджує міністр (керівник).

Положення про міністерство затверджує Президент України. Статус керівників міністерств та їх заступників встановлюється положенням про ці

'

органи. Не допускається прирівнення будь-яких посад в органах виконавчої влади за статусом до членів Кабінету Міністрів України.

Граничну чисельність працівників міністерства затверджує Кабінет Міністрів України. Структуру міністерства затверджує міністр. Штатний розпис, кошторис видатків міністерства затверджує міністр за погодженням з Міністерством фінансів України.

Найсуттєвішою організаційно-структурною особливістю міністерств є наявність у їх підпорядкуванні місцевих органів, які створюють разом з апаратом міністерств так звану "виконавську вертикаль" галузевої чи функціональної спрямованості (систему міністерства). Здебільшого на місцевому рівні органами міністерств є управління, відділи та інші структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, які підзвітні і підконтрольні відповідним міністерствам. Міністерства забезпечують в установленому порядку координацію діяльності створених ними місцевих органів з місцевими державними адміністраціями. Призначення та звільнення з посад керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів здійснюються головою місцевої державної адміністрації за погодженням з відповідним міністерством. У випадку неналежного виконання керівником структурного підрозділу місцевої державної адміністрації покладених на них повноважень міністерство має право притягнути його до дисциплінарної відповідальності (крім звільнення з посади) або звернутися до голови місцевої державної адміністрації з поданням про його звільнення з посади.

Державні комітети (державні служби)

Серед інших центральних органів виконавчої влади після міністерств йдуть державні комітети. Державний комітет - це своєрідне "мале" міністерство. Відповідно до п.І5 ст. 106 Конституції України його утворює, реорганізує та ліквідує за поданням Прем'єр-міністра України Президент України. У цього центрального органу виконавчої влади схожі з міністерством і завдання. Комітет здійснює державне управління в певній, як правило, невеликій галузі господарства, керівництво підпорядкованими йому об'єктами, реалізацію певного сектора державної політики. Отже, державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів.

Державний комітет вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання.

Державний комітет (державну службу) очолює його голова. На відміну від міністрів, відповідно до Конституції України голови державних

комітетів не входять до складу Кабінету Міністрів України, а отже, самостійно не виробляють урядову політику.

Що ж до кількості державних комітетів, то їх існування виправдано лише в тому випадку, коли певні функції державного управління неможливо або небажано віднести до відання якогось одного міністерства або коли існує необхідність організаційно (структурно) розмежувати прийняття стратегічних рішень і їх реалізацію. Як вже було сказано, сьогодні в Україні діє двадцять державних комітетів (наприклад, інформаційної політики, лісового господарства, статистики, у справах охорони державного кордону та ін.).

Державні комітети, як і міністерства, є єдиноначальними органами, хоча сама назва "комітет" властива саме колегіальним органам. Вони можуть видавати загальнообов'язкові нормативно-правові акти лише в межах повноважень, визначених для них законами.

Відповідно до покладених на державний комітет завдань, схожою з міністерством є його внутрішня структура. Комітет очолює голова, який має декілька заступників, а центральний апарат поділяється на відповідні головні управління, відділи, департаменти, сектори і групи. У складі центрального апарату при голові утворюється колегія як дорадчо-консультативний орган, до складу якої входять (крім голови) всі його заступники, керівники відповідних підрозділів державного комітету, провідні фахівці галузі, окремі керівники місцевих органів, підприємств і організацій.

Державний комітет може мати підпорядковані йому підрозділи (органи), в тому числі територіальні (регіональні), які становлять так звану "систему державного комітету".

Обсяг повноважень конкретного Державного комітету (державної служби) визначає Президент України, який затверджує положення про нього.

Інші центральні органи виконавчої влади

До системи центральних органів виконавчої влади України також входять так звані "центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом". Сьогодні це одинадцять різноманітних відомств: Антимонопольний комітет, Державна митна служба, Служба безпеки, Державна податкова адміністрація, Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва, Національна комісія регулювання електроенергетики, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державний депертамент з питань виконання покарань, Управління державної охорони, Головне управління державної служби, Фонд державного майна тощо.

Порядок створення, реорганізації, ліквідації, призначення на посаду та звільнення з посади керівників та їх заступників, функціонального призначення, прав і обов'язків, взаємовідносин з іншими державними

органами, відповідальності, підконтрольності та підзвітності, скасування чи зупинення актів цієї групи органів є однаковими з попередньо розглянутими нами міністерствами та державними комітетами. А тому немає потреби в окремому розгляді цих процедур.

Хоча в цій групі існують два органи, порядок призначення та звільнення з посад їхніх керівників мають свої особливості, визначені п. 14. ст. 106 Конституції України. Йдеться про голів Антимонопольного комітету та Фонду державного майна, призначення та звільнення з посад яких відбувається за згодою Верховної Ради України.

Серед центральних органів виконавчої влади, крім вищеперелічених, існує ще одна група, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів через відповідних міністрів. Наприклад, через Міністра фінансів спрямовується і координується діяльність Головного контрольно-ревізійного управління, Державного казначейства; через Міністра юстиції - Державного комітету у справах релігій.