Історія Польщі. Широко розвинувся селянський рух на Правобережній Україні,де в міру відбудови господарства феодали спішили скасувати пільги для новопоселенців слобід

Широко розвинувся селянський рух на Правобережній Україні,де в міру відбудови господарства феодали спішили скасувати пільги для новопоселенців слобід, які певний час не виконували повинностей. Тут панська сваволя посилювалася релігійно-національним пригніченням. На початку XVIII ст. на Правобережжі розгорнувся широкий козацько-селянський рух під керівництвом С Палія. Від 1710-х років він набув характеру гайдамаччини. Поряд із селянами в гайдамацьких загонах зустрічалися міщани. Керівну роль в русі гайдамаків відігравали запорожці. Цей рух особливо посилився у 1734 р., коли в Річ Посполиту були спрямовані російські війська для боротьби з шляхетською конфедерацією. Серед селян поширилися провокаційні чутки, що російські воєначальники видають грамоти, які дають дозвіл винищувати панів. Почалося повстання, що охопило Київське і Брацлавське воєводства. У Браилавському воєводстві ватажок Верлан організував справжню козацьку армію. Проте царат допоміг польським землевласникам ліквідувати народний рух. Широких масштабів набрав гайдамацький рух на Правобережжі й у 1750 р. То розгортаючись, то згасаючи, він продовжувався, аж доки 1 "?68 р. не вилився в Коліївщину (див.далі).

З точки зору історичної перспективи особливо відчутним для Польщі був занепад міст. Яскравим проявом цього було

значне скорочення чисельності їх населення. За 1655-1660 pp. у Велико-польщі відсоток знищених або покинутих міських домів виносив близько 60 %, у Мазовії міською населення стало менше на 70 %. Варшава у 1654 р. мала 10 тис. мешканців, а у 1660 р. - лише 4 тис. Відсотково найбільше потерпіли менші міста, чимало яких перетворилися на землеробські поселенням. Багато лиха зазнали міста і на початку XVIII ст.

Відбудова міст проходила дуже повільно; на середину XVIII ст. стан їх залюдненості, а також ремесла і торгівлі не досягнув назагал рівня з-перед 1648 р. Відносно швидше відбудовувалися найбільші міста, такі як Ґданськ, Варшава, Краків, в регіональному відношенні - міста західної частини Великопольщі.

Одним із наслідків воєнних знищень стосовно міст були зміни в етнічному складі міщан. З огляду на знелюднення міст і порівняно невеликий наплив до них християнського населення, викликаний труднощами міського життя і великою потребою на людські руки в селі (що тягло за собою посилення панського контролю за рухом селян), значно зросла чисельність і частка єврейського населення. У середині XVIII ст. їх частка сягала 40-50 %. У багатьох містах євреї стали домінувати в ремеслі і торгівлі.

Занепадало цехове ремесло. Причиною цього була не тільки руйнування міст, а й зменшення попиту на ремісничу продукцію через падіння купівельної спроможності населення, конкуренцію сільського ремесла та ремесла партачів - позацехових ремісників, які мешкали в юридиках, частинах міста, що були приватною власністю магнатів, багатої шляхти й католицької церкви, населення яких не підлягало міському праву.

Рис.22. Картина ББеллото (Каналетто) "Вигляд Варшави з боку Праги ", 1770 р.

Часи потрясінь і занепаду

Таких юридик у Варшаві XVIII ст. бувало до 14, і проживало у них на середину цього століття до 5 тис. осіб. У Кракові в межах міських мурів церква володіла 55 % грунтів, шляхта - і 7 %.

Занепала і гірнича справа. Так, у копальнях Олькуша щорічний видобуток свинцю скоротився з 50 тис. центнерів у XVI ст. до 14 тис. у XVIII ст.

Загальний баланс торгівлі Речі Посполитої був від'ємний. У середині XVIII ст. Польща пересічно щорічно одержувала 35 млн. злотих за вивезені за кордон товари, а за ввезені товари сплачувала до 45 млн. злотих, з чого 15 млн. припадало на вино, до 18 млн. - на прянощі й предмети розкоші. Кількісні показники торговельних оборотів були набагато менші, ніж у першій половині XVII ст. Першорядне місце в польському експорті продовжувало займати зерно, хоча його вивезена кількість порівняно з першою половиною XVII ст. впала: у цьому півстолітті щорічно через Ґданськ в середньому вивозили 70 тис. лаштів, тоді як у другій половині XVII ст. - 32 тис, у 1700-1720 pp. - до 20 тис, на початку 1730-х років - 30 тис, у середині XVIII ст. - від 40 до 50 тис. лаштів.

Від початку XVIII ст. зросла посередницька роль Саксонії у торгівлі, зокрема Ляйпцігського ярмарку. Натомість з причини нестійкого політичного становища й політики Росії, яка спрямовувала свою торгівлю через Балтійське море, впало значення транзитної торгівлі через Річ Посполиту. Зазнали невдачі спроби Яна III й Августа II організувати транзитну торгівлю зі Сходом, особливо з Персією, за посередництвом торгових компаній.

На економічному розвиткові Речі Посполитої негативно позначилася криза монетарної системи, що почалася в 1620-х роках. У 1660-х роках карбували величезну кількість мідних шелягів і низької якості срібних монет - злотих, званих тинфами від прізвища монетника Анджея Тинфа, що проводив цю операцію з дозволу польського уряду. Наслідком стала хвиля девальвації грошей, що призвела до ситуації, коли існувало дві категорії монет: старі добрі монети і погані нові. Дійшло до монетарного хаосу, який утруднював кредитно-торговельні операції. На додаток до цього від 1688 р. (до 60-х років XVIII ст.) не діяли монетні двори Речі Посполитої. Нова хвиля монетарного безладдя припадає на кінець 50-х і початок 60-х років XVIII ст., коли під час семирічної війни польську монету карбували в Дрездені, а після зайняття Дрездена прусським королем Фрідріхом II (1740-1786) за його наказом там же масово випускали погану монету з польськими штемпелями і через торгівлю завозили її у Річ Посполиту. Спричинений цим відплив кращої монети Польщі істотно підривав її торгівлю, завдав збитків на суму близько 200 млн. злотих.

Істотною перешкодою для економічного розвитку Речі Посполитої була також мінімальна причетність до неї держави. Правда, у другій половині XVII ст., а також за Августа II ставилося питання про державну опіку (протекціонізм) щодо вітчизняного господарства. Питання про державну політику в галузі економіки набувало все більшої актуальності. Давалося взнаки зокрема те, що у XVIII ст. в більшості європейських держав перемагали меркантилістські погляди, підтримувано розвиток відчизняної промисловості, запроваджувано протекціоністські митні бар'єри, заохочувано торгівлю.

Розвал політичного устрою у 20-х - на початку 60-х років XVIII ст.

Після німого сейму, який покінчив з внутрішніми міжусобицями, політичний стан Речі Посполитої був складним. Ще до цього сейму розладналася діяльність вищих державних органів. З восьми скликаних Августом II перед 1717 р. сеймів один так і не розпочався, один - тільки розпочався і розійшовся з причини низької присутності послів, два були зірвані із застосуванням liberum veto. У той самий період стали