Часи потрясінь і занепаду. тому, що нейтралітет Речі Посполитої на міжнародній арені, якого вона дотримувалася, гарантував спокійне існування

тому, що нейтралітет Речі Посполитої на міжнародній арені, якого вона дотримувалася, гарантував спокійне існування, що слабка Річ Посполита, яка нікому не загрожує, не буде об'єктом іноземної агресії.

Під час правління Августа III Річ Посполита фактично була пасивним суб'єктом міжнародних відносин, особливо піддавалася тискові з боку Росії. На сеймі 1736 р. король домігся прийняття постанови, за якою одержав право передавати Курляндське герцогство у володіння на свій розсуд. Цим правом король невдовзі скористався: за наполяганням російської імператриці Анни Іванівни і з вдячності їй за надану йому допомогу в утвердженні на польському престолі він розпорядився, щоб у 1737 p., після смерті останнього представника курляндського герцогського роду Кеттлерів Фердинанда Вільгельма, герцогом Курляндії тамтешньою шляхтою був обраний виходець з неї, фаворит Анни Іванівни - Ернст Йоганн Бірон.

На першу половину 1740-х років припадає зміна державної приналежності Сілезії. Це було пов'язане з виданням імператором Карлом VI у 1713 р. т.зв. прагматичної санкції - документа, що встановлював неподільність спадкових володінь Габсбурґів і порядок престолонас.іідування, за яким у випадку відсутності в імператора синів престол переходить до його дочки. Прагматична санкція відкривала можливість дочці Карла VI посісти престол після його смерті й скасовувала формальну можливість розпочати боротьбу за відокремлення земель Габсбурзької монархії. Всі землі монархії прагматичну санкцію схвалили. її визнала також більшість європейських держав.

Карл VI синів не дочекався, й після його смерті (1740) імператорський престол, згідно з прагматичною санкцією, перейшов до Марії Терези '(1740-1780). Проте Франція і Пруссія, котрі колись цей документ визнали, але зацікавлені в послабленні Австрійської монархії, відмовилися визнати права Марії Терезії як спадкоємиці Карла VI і розгорнули боротьбу за поділ володінь Габсбурґів, що отримала назву боротьби за австрійську спадщину (1740-1748). Воєнні дії розпочалися 16 грудня 1740 р. вторгненням армії прусського короля Фрідріха II в Сілезію та швидкою окупацією майже всієї її території під приводом "захисту" Марії Терезії. Цим Фрідріх II випередив дії Августа III, котрий як саксонський курфюрст сподівався захопити ту частину Сілезії, що пролягала між Саксонією і Річчю Посполитою. У відповідь на це Август III пішов на укладення з Марією Терезією антипрусської угоди, яка передбачала надання їй саксонської військової допомоги взамін за обіцянку передати йому зазначену частину Сілезії. У зв'язку з подальшими воєнними невдачами Австрії Саксонія утримувалася від надання обіцяної допомоги. До того ж вона приєдналася до антиавстрійської коаліції, яку в ході війни утвориили Пруссія, Франція, Баварія й Іспанія. Август III включився у боротьбу за австрійську спадщину головним чином заради того, щоб здобути імператорський престол. Франція, у випадку успішного закінчення війни, обіцяла посприяти у передачі під саксонське панування Верхньої Сілезії та Моравії.

Захоплення Сілезії Пруссією стало початком першого періоду війни за австрійську спадщину - Першої Сілезької війни. У цей період Саксонія певний час діяла успішно і навіть захопила Прагу, проте згодом її армія була розгромлена австрійцями. Перша Сілезька війна завершилася підписанням 11 червня і 28 липня 1742 р. австро-прусських мирних договорів, відповідно прелімінарного Бреславського (Вроцлавського) та остаточного Берлінського. За умовами цих договорів Пруссія отримала "австрійську" Сілезію, за винятком Цешинського й Опавсько-Карньовського князівств, що залишилися за Австрією. Саксонія уклала з Австрією мир 23 липня 1742 р. Планам Августа III заволодіти згаданою частиною Сілезії і стати імператором не судилося здійснитися. Імператором був обраний баварський курфюрст Карл Альберт (як імператор став зватися Карлом VII; 1742-1745) - внук ЯнаШ Собєського по лінії його дочки Терези