Історія Польщі. Посполитої, підкресливши брак у них міцного управління, належного правопорядку

Посполитої, підкресливши брак у них міцного управління, належного правопорядку. Г. Коллонтай, на противагу своєму колезі, бачив в історії не королів і державні інститути, а народ, який у праці і буденному житті творить оригінальну культуру. З цього погляду історія Польщі була процесом невпинного згуртування народу на засадах спільності мови, звичаїв. Для Коллонтая, як і для всіх раціоналістів доби Просвітництва, був властивий оптимістичний погляд на народ, який у своєму розвитку підпорядковується загальним природним законам і поступово будує раціональні засади співжиття.

Світоглядні дискусії в ТДН відбувалися під переважним впливом просвітницької ідеології. Г. Коллонтай, С. Стащіц, Я. Снядецький у своїх творах, що були опубліковані на початку XIX ст., віддавали першість людському розуму - двигуну поступу, підпорядкованість людини природним законам. Особливо оптимістичними в цьому відношенні були філософські праці С Сташіца, найбільшою з яких був 8-томний твір Рід людський (1819-1820), написаний віршами. Він пропагував просвітницький раціоналізм у розумінні еволюції людства, яке від давнього "золотого віку" через пізнання "природного закону" незмінно рухається до щасливого суспільства загального порядку і добробуту.

Просвітницькі ідеї, початки слов'янського відродження спонукали молодого письменника і вченого Адама Чарноцького (1784-1825) розпочати етнографічні дослідження білоруського та українського населення на землях колишньої Речі Посполитої. Свої праці він друкував під псевдонімом Зоріан Доленґа-Ходаковський. Його захопили високий рівень фольклору, звичаєвість українців і білорусів, які мали багато спільних рис з іншими слов'янськими народами. Усе це накладалося на паростки національного пробудження слов'янських народів на Сході і Півдні Європи, призводило до ідеалізації порядків, які існували у слов'ян в сиву давнину і які були співзвучні просвітницьким уявленням про освічене суспільство (лагідність, простота, миролюбність, працелюбність, фомадський устрій тощо). Ці ранні спроби ідеалізації слов'янства незабаром послужили сприятливим грунтом для романтиків.

Середня освіта продовжувала жити традиціями Едукаційної комісії. У Віденському науковому окрузі під владою Росії, яким керував А. Чарторийський, університет здійснював контроль за програмами і рівнем навчання в початкових школах, які надалі залишалися під патронатом церкви. У Варшавському Князівстві Едукаційна палата стежила за дотриманням світського характеру освіти. Проте повних середніх шкіл (типу гімназій) було небагато: у Варшавському Князівстві - лише 8, у Галичині - 6, Познанщині - 4. Тому їх учні здебільшого проживали при школах, де формувалися товариські зв'язки молоді, поширювалися патріотичні ідеї.

Нові тенденції на початку XIX ст. проявилися в письменстві. Назагал бурхлива зміна подій наполеонівської епохи викликала чимало роздумів, дискусій. Польська преса, яка видавалася під владою чужоземних держав, не була трибуною таких полемік, містила лише стислу цензуровану інформацію про події. Брак широкої освіченої публіки обмежував коло читачів. У Варшаві виходили невеликими накладами лише декілька газет ("Газета варшавська", '"Кур'єр варшавський"). Тому головні події обговорювалися в салонах аристократів, в ТДН, у товариських колах.

Художня література, читачами якої виступали переважно аристократи і шляхта, продовжувала дотримуватися канонів класицизму, зразки якого походили з античних часів. Автори поем, од і трагедій віддавали належне політичним "героям" - Наполеону або Олександру І. Поряд з "політизованою" літературою в шляхетських салонах захоплювалися піднесеними описами природи, кохання, життєвих колізій. Найбільш знаним і популярним поетом початку XIX ст., вірші та пісні якого знали й виконували майже всі поляки на селі і в місті, був Францішек Карпінський (1741-1825). Він