Влада у князівстві знаходилася в руках аристократії і поміркованої шляхти. Радикально-реформаторські кола шляхти, що орієнтувалися на Наполеона і поділяли ідеї Французької революції, підтримали факт створення князівства як зародку майбутнього Королівства Польського. Консервативні кола шляхти, для яких просвітницькі ідеї залишалися ворожими, висловлювали приглушене невдоволення новими порядками, вважаючи їх розривом з традицією, відновленням деспотизму і перемогою "революції"'. Католицьке духовенство було незадоволене запровадженням цивільних шлюбів і розлучень. Проте загальна атмосфера громадського життя князівства була оптимістичною. До цього спонукала активна діяльність уряду, спрямована на створення національної армії, системи управління, освіти. У 1807 р. відновлено діяльність Едукаційної палати, яка зайнялася справами розвитку світської школи. Було дозволено приймати до школи дівчат. 1808 р. у Варшаві засновано перший осередок вищої освіти - Школу права (від 1811 р. - Школа права й адміністративних наук), 1809 р. відкрився Академічно-лікарськніі факультет. Було продовжено складання "Словника польської мови", яким займався Б. Лінде. Активно діяло варшавське Товариство Друзів Наук.
Розширення князівства. 1809 р. Варшавське Князівство чекали нові випробування. Ще восени 1808 р. на зустрічі Наполеона з Олександром І в Ерфурті російський цар порушив питання про Польщу, стурбований можливістю відновлення Речі Посполитої. Наполеон, передчуваючи неминучу війну з Австрією, запевнив російського партнера у відсутності таких планів. Навесні 1809 р. австрійські війська, скориставшись із зайнятості Наполеона і частини польської аристократії в Іспанії, перейшли кордон Варшавського Князівства. Удвічі менша за чисельністю польська армія на чолі з Ю. Понятовським зупинила просування австрійців у битві під Ратином (19 квітня 1S09 p.). Але замість того, щоб обороняти Варшаву, польська армія увійшла до Нової Галичини й опанувала Люблін, Замостя, Сандомир. У цей момент на прохання Наполеона Олександр І як союзник Наполеона посунув свої війська з Волині в Галичину. Цар мав свої плани: не допустити відриву Галичини від Австрії і відновлення Речі Посполитої. Тим часом польська армія Ю. Понятовського, зустрічаючи теплий прийом з боку польської шляхти, просувалася в бік Кракова. У місті терміново був створений "Центральний уряд" на чолі з магнатом Станіславом Замойським (1775-1856), який оголосив Галичину під протекторатом Наполеона. Розв'язання справи прийшло із Заходу. Війська Наполеона 9 липня 1809 р. завдали нищівної поразки австрійській армії в битві під Ваграмом. Мирний договір, підписаний у місті Шенбрунн 14 жовтня 1809 p., приєднав до Варшавського Князівства землі Західної Галичини з Краковом, Люблін-щину і Підляшшя. Росія отримала Тернопільський округ. Територія Варшавського Князівства збільшилася на 38 тис. кв.км, а населення - на 1,5 млн. осіб.
Після австрійсько-французької війни стосунки Франції та Росії зазнали охолодження. Від 1810р. обидві держави готувалися до воєнного зіткнення. Олександрі провадив таємні переговори з Ю. Понятовським, заохочуючи його перейти на бік Росії і обіцяючи взамін відбудувати Польське Королівство в кордонах 1772 р., але той відмовився змінити профранцузьку орієнтацію. Тільки невелика група польських аристократів (М.К. Огінський, К. Любецький-Друцький) з інтересом ставилася до обіцянок царя. Зі свого боку, Наполеон також робив неясні натяки на майбутню відбудову Польського Королівства після переможної війни з Росією. Анонімна брошура Друга польська війна, поширювана в князівстві від початку 1812 p., стверджувала, що майбутня війна з Росією має на меті зупинити "східне варварство" і відбудувати Польщу.
У російських урядових колах тоді активно обговорювалося питання приєднання до Росії усієї Галичини, але Олександр І не пішов на такий крок, остерігаючися розриву з Австрією і Пруссією.
