меншин, у тому числі поляків, у ЦР і всіх органах влади. III Універсал ЦР (7 листопада 1917 р.) стверджував: "Український народ, що сам довгі літа боровся за свою національну волю і нині її здобувши, буде твердо охороняти волю національного розвитку народностей, на Україні сущих, тому оповіщаємо: що народам великоруському, єврейському, польському та иншим на Україні признаємо національно-персональну автономію..." Однак соціальні суперечності, що нагромаджувалися впродовж тривалого часу, вилились у жорстокі селянські погроми польських маєтків на Правобережній Україні восени 1917 р. До кінця березня 1918 р. 85 % польських маєтків були знищені, решту чекала подібна доля після виводу або роззброєння польських корпусів з України.
Брестський мир. Більшовики проголосили гасло негайного миру, опублікували таємні документи з царського архіву, які розкривали імперіалістичний характер війни з обох сторін. Вони запропонували негайно укласти між воюючими сторонами мир без анексій і контрибуцій. На цей заклик відгукнулися лише центральні держави, прагнучи зміцнити свої позиції на західному фронті. У грудні 1917 р. у Брест-Литовську розпочалися мирні переговори між делегаціями Росії, Німеччини й Австро-Угорщини. У складі більшовицької делегації були два поляки (К. Радек і С. Бобинський). Під час переговорів радянська делегація наполягала на тому, щоб німці звільнили терени України, Прибалтики і Польщі. Німці не погоджувалися з цим, прагнучи реалізувати план т.зв. "Середньої Європи" ("Mitteleuropa") - створення тут низки залежних від себе держав (Польщі, України, Білорусі, Литви). На запрошення німців до Брест-Литовська прибула делегація У HP на чолі з В. Голубовичем (пізніше О. Севрюком). У ніч з 8 на 9 лютого 1918 р. центральні держави підписали договір з делегацією УНР. Він встановлював кордони між Україною й Австро-Угорщиною по старому кордону з Росією: австрійці не погодилися приєднати до УНР Східну Галичину, Буковину і Закарпаття; у таємному протоколі австрійці зобов'язались утворити зі Східної Галичини і Буковини в межах монархії єдиний український автономний край. Німці погоджувалися також передати Україні частину Холмщини і Підляшшя, але остаточний кордон між Україною і Польщею повинна була визначити мішана комісія "на основі етнографічних відносин і бажань людності". Німці й австрійці надали УНР допомогу для боротьби з більшовиками, а також велику позику. Радянська делегація протестувала проти договору з УНР, оскільки більшовицькі війська вже захопили частину території України і продовжували наступ. Відповіддю став контрнаступ німецьких і австро-угорських військ, які витіснили більшовицькі війська з України і відновили владу УНР. Надалі "союзники" поводилися в Україні як окупанти, врешті-решт поставивши при владі гетьмана П.Скоропадського. Більшовики змушені були наприкінці березня 1918р. підписати мирний договір з центральними державами на запропонованих умовах.
Умови Берестейського миру викликали хвилю протестів поляків у всіх дільницях. Вони називали його "четвертим поділом Польщі". У громадській думці поділ Галичини, передача Волині і Холмщини Україні, відокремлення білоруських і литовських земель представлялися "зрадою національних інтересів". На знак протесту проти договору відбулися численні патріотичні демонстрації у великих містах королівства, Галичини, Познанщини, подав у відставку варшавський уряд Я. Кухажевського і новопризначений люблінський генерал-губернатор С. Шептицький. II бригада ген. Ю. Галлєра відмовилася підпорядковуватись австрійцям і перейшла через лінію франту, щоб об'єднатися з II польським корпусом на Поділлі. Але незабаром він та інші польські частини були роззброєні німцями; тільки частина польських вояків змогла разом з Ю. Галлєром пробитися на Схід і через Сибір та Далекий Схід дістатися Франції. Орієнтація на центральні держави була остаточно втрачена.
