Історія Польщі. армії, в'язницях, шпиталях

армії, в'язницях, шпиталях. Однак вже восени 1950 р. конфлікт між владою і костелом поглибився у зв'язку з призначенням нових костельних адміністраторів на "повернутих землях". Єпископат намагався зберегти єдність з Ватіканом, а влада наполягала на розриві, звинувачуючи ієрархію у невиконанні угоди. 1951 р. до в'язниць потрапили понад 900 священиків, звинувачених в "антидержавній діяльності". У 1952-1953 pp. відбулися публічні процеси над краківськими священиками, кєлецьким єпископом Ч. Качмареком, які були покарані смертними вироками і тривалими ув'язненнями за "шпигунство" і "диверсійну діяльність". Примас С. Вишинський відмовився засудити їхню діяльність і у вересні 1953 р. був заарештований та ув'язнений у монастирі. Новий глава костелу єпископ М. Клєпач був змушений в грудні 1953 р. скласти присягу на вірність народній Польщі і видати пастирський лист із закликом до вірних брати участь у публічному житті держави. Водночас влада підтримала католицьке Об'єднання "Пакс" і рух "священиків-патріотів", які погоджувалися співпрацювати з державою. У лютому 1953 р. Державна рада оголосила Декрет про створення, призначення на посади і ліквідацію церковних посад, який посилював контроль держави за церквою. Ще раніше було конфісковано церковне майно (нерухомість), ліквідовано більшість монастирів і семінарій. Католицький костел після тяжкої боротьби і втрат був примушений до лояльності стосовно режиму.

Конституція 1952 р. У середині 1951 р. була створена конституційна комісія Законодавчого сейму, хоча робота над проектом основного закону провадилася від початку 1949 р. у спеціальній групі ЦК ПОРП. Проект готувався в суворій таємниці перед громадськістю. Після того, як Й. Сталін особисто ознайомився з ним і вніс кілька поправок, у січні 1952 р. він був опублікований для "всенародного обговорення". У ході сильно контрольованої кампанії більшість "трудящих" підтримала проект, і 22 липня 1952 р. він був урочисто схвалений Законодавчим сеймом.

Конституція проголошувала, що держава має назву Польська Народна Республіка (ПНР), влада в якій належить "трудящим міста і села". Текст містив багато декларативно-пропагандистських гасел, висловлених "новомовою", що поширювалася в Польщі за радянським взірцем. Йшлося про камуфляжне приховування партійної диктатури за словами про "народну демократію" і "владу трудящих", принцип "від кожного - за здібностями, кожному - за працею". Не згадувалося про приватну власність, а лише про особисту. Господарську основу держави становила усуспільнена власність на засоби виробництва, планове державне керівництво. Головне значення мали етапі про організацію влади. Замість її поділу на законодавчу, виконавчу та судову запроваджувалась єдина централізована система "державної влади", яка складалася з сейму, Державної ради, національних рад і державної адміністрації. Державна влада, за взірцем СРСР, поділялася на представницьку (сейм, ради) і виконавчу (уряд, міністерства). Посада президента скасовувалася, а вищим органом влади проголошувався сейм, який обирався на чотири роки загальними, безпосередніми, таємними виборами усіх громадян, які досягли 18 років. Державна рада виконувала функції "глави держави" у період між сесіями сейму. Вся система "державної влади" була окреслена дуже туманно, що залишало можливість різного трактування її функцій. Судівництво, залишаючися формально незалежним, було перетворене на один з важелів "державної влади", зобов'язаних охороняти її від зазіхань на "устрій і безпеку". Найповніше були окреслені повноваження уряду (Ради міністрів), який фактично мав повний контроль за всіма сферами життя і навіть сеймом. Докладно були виписані права та обов'язки громадян. Однак декларовані свободи й права були позбавлені реальних гарантій (лише "звернення до адміністратиних органів із скаргами і пропозиціями") і обмежені лояльним ставленням до держави та її інститутів. Ніде не йшлося про керівну

)

В умовах комуністичного експерименту

роль ПОРП, але зміст та ідеологія Основного закону стверджували й легалізували пріоритет комуністів на державну владу. Зазіхання на ідеологію і державну владу однозначно трактувалися як "зрада" і "злочин". У підсумку Конституція ПНР узаконювала побудовану тоталітарну систему, в якій державний апарат відігравав вирішальну роль, не залишаючи майже жодної ділянки для незалежного громадянського життя. За "конституційними рамками" залишалася ПОРП, яка була реальним чинником влади в країні.

У жовтні 1952 р. відбулися вибори до нового сейму. На них громадяни не мали права вибору, оскільки повинні були проголосувати лише за єдиний список Національного фронту (НФ), який об'єднував представників ПОРП, ЗСЛ, СД і групу "безпартійних". За офіційними даними, які були фальсифіковані, у виборах взяли участь 95 % виборців, з яких 99,8 % віддали голоси за НФ. Новий сейм одноголосно обрав головою уряду Б. Бєрута, Державної ради - А. Завадського, маршалком сейму голову ПАН професора Я. Дембовського. Вибори стали апогеєм "сталінізації" Польщі, яка знаменувала утвердження всевладдя ПОРП.

Будівництво соціалізму. У 1950 р. розпочалася реалізація шестирічного плану будівництва "основ соціалізму" в Польщі. Ідеологічною підставою плану була "Ідейна декларація ПОРП", яка, за встановленим зразком, вимагала проведення "індустріалізації" промисловості і "колективізації" сільського господарства. Радянські теоретики соціалізму вважали, що планово розбудована промисловість і підконтрольне сільське господарство забезпечать небувале зростання продуктивних сил країни та реалізацію комуністичних принципів розподілу. Однак вони не могли запропонувати реальних стимулів для продуктивної праці в усіх галузях господарства, окрім обіцянок "кращого життя" в майбутньому, а державне регулювання усіх виробничих процесів не залишало місця для ініціативи. До того ж політичне втручання в господарські справи, що зумовлювалося зміною політичних пріоритетів, створювало додаткові труднощі в розвитку економіки. Шестирічний план передбачав, що промислова продукція зросте на 85-95 %, сільськогосподарська - 35-45 %, національний дохід - 50-60 %. Коли план було представлено на затвердження сейму у липні 1950 p., його показники, за вказівкою Москви, були штучно підвищені (відповідно 158 %, 50 %, 112 %). Це було спричинене розгортанням "холодної війни" й прагненням СРСР перекласти частину тягаря озброєнь на своїх сателітів. У 1951-1952 pp. показники розвитку важкої промисловості підвищувались ще кілька разів. Йшлося про швидку розбудову металургії, машинобудування, що працювали на оборону. Зосередження уваги на важкій промисловості залишало "на боці" споживання населення і сільське господарство. Уряд постійно збільшував частку коштів національного доходу, що йшла на нагромадження, зменшуючи частку споживання: у 1951 р. нагромадження становили 20,7 %, 1952 р. - 32 %, 1953 р. - 38,2 %. Нагромаджені кошти скеровувалися на новобудови промислових закладів (44 % усіх капіталовкладень). Уряд намагався залучати до інвестицій щораз більші кошти. Восени 1950 р. було проведено фінансову реформу і запроваджено до обігу новий злотий, що теоретично спирався на

Рис. 68. Обрання Б. Бєрута (в центрі) головою уряду в листопаді 1952 р. (зліва - маршал К'. Рокоссовський).