налагоджувати поштовий зв'язок. Упродовж півріччя підпільні структури виникли в більшості регіонів. Частина діячів об'єднання опинилася за кордоном (Є. Мілєвський, А. Смоляр, С. Блюмштайн), де вони зайнялися здобуттям матеріальної підтримки від західних урядів і профоб'єднань. Почали з'являтися перші підпільні бюлетені та часописи підпільної "Солідарності". У 1982 р. було видано близько 800 назв підпільної преси та понад 300 книжок і брошур. Тшоднік Мазовше вперше з'явився друком у лютому 1982 р., видавався накладом кілька тисяч примірників і виходив до 1989 р. Видавалися часописи "Арка", "Ґлос", "Критика", "Карта", "Обуз". Завдяки Зоф'ї та Збіґнєву Ромашевським у квітні почало надавати програми нелегальне Радіо "Солідарність", яке діяло до арешту організаторів у лютому 1983 р.
Підпільна "Солідарність";.13 січня 1982 р. кілька членів КК "Солідарності" утворили Загальнопольськии комітет опору (Огульнопольскі комітет опору, ОКО), який, однак, не став центром об'єднання опозиції. На початку лютого відбулася зустріч представників регіональних структур "Солідарності" (Б. Ліс, Б. Борусєвич, А. Галль), на якій вирішено розбудовувати систему конспіративних організацій профоб'єднання в регіонах з наголосом на формуванні "свідомого суспільства". Паралельно тривали дискусії про форми і методи діяльності. Підпіллю вдалося нав'язати контакт з інтернованими діячами "Солідарності", отримувати від них інформацію. Я. Куронь передав на волю програмне есе Тези про вихід з ситуації без виходу, в якому наголосив на створенні єдиної централізованої організації "Солідарності", здатної протистояти владі, що певного моменту через генеральний страйк покладе край режиму. Інші погляди на відбудову профоб'єднання мали діячі, які уникнули інтернування й діяли в підпіллі. Вони вбачали в "Солідарності" децентралізовану неформальну організацію, що складається з незалежних груп і комітетів, котрі могли б протривати до кращих часів. Однак більшість діячів "Солідарності" боялася поширення радикальних тенденцій і появи тероризму, який би загрожував дальшими репресіями, тому поступово погоджувалися з необхідністю переговорів з владою. До цього закликали "Солідарність" папа Іоанн Павло II і костел. 5 квітня 1982 р. Суспільна рада при примасі Ю. Ґлемпі оголосила Тези в справі суспільної угоди, в яких обидві сторони - влада і опозиція -заохочувалися до нав'язання діалогу. При цьому костел надав значну допомогу підпільним структурам "Солідарності", виступав на захист інтернованих та ув'язнених.
22 квітня 1982 р. представники регіонів Владислав Фрасинюк (Вроцлав), Збіґнєв Буяк (Мазовше), Богдан Ліс (Ґданськ), Владислав Гардка (Краків) провели нелегальну зустріч, під час якої утворили Тимчасову координаційну комісію "Солідарності" (ТКК). її завданням було узгоджувати діяльність, спрямовану на відміну воєнного стану, звільнення інтернованих, повернення громадянських прав, відновлення НСЗЗ "Солідарність". Головними формами боротьби з режимом були обрані засоби масового протесту, створення комітетів соці&чьної допомоги, бойкот "колаборантів", поширення правдивої інформації. Більшість підпільних структур "Солідарності" визнали ТКК і підтримали її заклики до пасивного опору владі, хоча деякі організації діяли за власними програмами. У липні 1982 р. ТКК організувала поза Польщею у Брюсселі Координаційне бюро за кордоном на чолі з Є. Мілєвським, яке зосередило в своїх руках збір коштів для діяльності підпілля. Кошти надходили від США з фондів ЦРУ, від католицької церкви, від профспілкових організацій західних країн. З різних джерел на підтримку "Солідарності" надійшло близько 30 млн. доларів, які були використані на закупівлю та доставку поліграфічного та іншого обладнання, матеріальну підтримку інтернованих та безробітних тощо. Була також організована нелегальна Рада національної освіти, яка створила конспіративні групи: Комітет незалежної освіти, Комітет незалежної культури, Суспільний комітет науки. Невдовзі розпочав діяльність Загальнопольськии комітет
