Алгоритм обстеження хворих із патологією гепатобіліарної системи та лабораторні тести, які використовують на різних етапах діагностики

Діагностику захворювань печінки в клінічній практиці проводять на комплексній основі, що складається із загальноклінічних, функціональних та інструментальних методів дослідження.

Функціональні методи дослідження мають вирішальне значення в діагностиці гострих захворювань печінки та виявленні різних форм печінкової недостатності. При вогнищевих і хронічних ураженнях печінки, зокрема в період ремісії, першочергове значення мають інструментальні методи дослідження, однак функціональні методи зберігають своє значення при виявленні загострення захворювання та встановленні прогнозу. У таблиці А.2 додатка наведено діагностичну цінність різних методів дослідження при захворюваннях печінки.

Діагностичний процес при захворюваннях печінки можна умовно розділити на три етапи:

· Перший етап – встановлення наявності ушкодження печінки. Лабораторні методи діагностики тут відіграють роль відсіювальних тестів та включають біохімічні й інструментальні методи дослідження. На цьому етапі проводять визначення таких біохімічних показників:

- білірубін сироватки крові;

- АлАТ, АсАТ, ЛФ;

- загальний білок і білкові фракції;

- тимолова проба;

- холестерол;

- протромбіновий час.

Якщо результати перелічених тестів неоднозначні або не містять змін, доцільно застосувати одну з проб із навантаженням або інструментальні методи дослідження (ультразвукове дослідження, сцинтиграфія печінки та ін.). Відсіювальні інструментальні методи дозволяють виявити вогнищеві ураження печінки (первинний і метастатичний рак, ехінококоз, абсцес, доброякісну пухлину та ін.).

· Другий етап – уточнення характеру вогнищевого чи дифузного ураження печінки, тобто встановлення нозологічного діагнозу. Лабораторні методи діагностики тут відіграють селективну роль та включають як біохімічні, так і інструментальні дослідження. За наявності гіпербілірубінемії необхідно перш за все провести диференціальну діагностику жовтяниць. Із цією метою необхідно проаналізувати такі біохімічні показники:

- вільний та зв’язаний білірубін сироватки крові;

- білірубін та уробілін сечі;

- стеркобілін калу.

Якщо ж зміни показників пігментного обміну для диференційної діагностики паренхіматозної та обтураційної жовтяниць нечіткі (у разі наявності холестазу при цих жовтяницях), застосовують додатково ряд біохімічних тестів: ферменти, осадові проби, метаболіти ліпідного обміну та ін. Якщо ж біохімічні показники змінюються неоднозначно або невиразно, то використовують інструментальні методи діагностики (пункція печінки з подальшим вивченням морфології отриманого матеріалу).

· Третій етап – деталізування діагнозу, тобто уточнення активності процесу, стадії захворювання, наявності ускладнень. На цьому етапі оцінюють характер і глибину порушень функцій печінки, ступінь печінково-клітинної недостатності, поширеність процесу, ступінь холестазу з використанням синдромної моделі змін біохімічних показників. Цей етап дозволяє найбільш повно встановити функціональні порушення та резерви печінки.

Своєчасно виконане повноцінне біохімічне обстеження є найбільш інформативним. При гострому та активному хронічному гепатитах виражені цитолітичний і мезенхімально-запальний синдроми, індикатори холестазу на початку жовтяниці змінені помірно. За умов холестатичної жовтяниці, що викликана лікарськими препаратами, як правило, із самого початку досить чітко проявляється холестатичний і цитолітичний синдроми, тоді як мезенхімально-запальний виражений слабо. На початку обтураційної жовтяниці цитолітичний синдром проявляється незначно, ознаки ж мезенхімально-запального – відсутні, провідним є холестатичний синдром.