Проби, що відображають екскреторну (поглинально-видільну) функцію печінки

Екскреторну функцію печінки оцінюють за пробами на поглинання печінкою барвників із крові та виділення їх у жовч.

1 Бромсульфталеїнова проба (БСФ-проба). Поглинання бромсульфталеїну з крові та виділення його в жовч подібні з біотрансформацією білірубіну в печінці. Після внутрішньовенного введення барвник швидко поглинається печінкою з крові та потім поступово виділяється в жовч. Невелика кількість барвника (не більше 10%) виділяється через нирки з сечею. При порушенні поглинання барвника печінкою та сповільненні надходження його в жовч кількість барвника, що виділяється з сечею, може різко зростати.

За вмістом барвника в плазмі, сечі або дуоденальному вмісті можна судити про поглинально-видільну функцію печінки. Якщо через 45 хвилин після введення в крові залишається не більше 5% барвника, проба вважається негативною (нормальною), більше 6% барвника – позитивною (патологічною). При ураженнях печінки (гострі та хронічні гепатити, цироз) процес виділення бромсульфталеїну подовжується на 10-100% відповідно до ступеня тяжкості захворювання. Унаслідок високої чутливості результати проби довго залишаються патологічними після закінчення жовтяничного періоду гострого вірусного гепатиту.

БСФ-проба має велике прогностичне значення при синдромах Жильбера та Дабіна-Джонсона, які характеризуються спадковим порушенням поглинальної (в першому випадку) та видільної (у другому випадку) функцій печінки. Пробу можна використовувати для визначення печінкового кліренсу.

Важливе діагностичне значення мають результати БСФ-проби при жировій дистрофії печінки: при прогресуючій формі проба позитивна, при стабільній – нормальна. БСФ-проба позитивна при обтураційній жовтяниці, що пов’язано з порушенням відтоку жовчі. Тому затримку виділення барвника до 12% у хворих на жовтяницю не слід вважати безперечним проявом порушення функції печінки. Недостатність кровообігу із застійними явищами в печінці та зменшенням печінкового кровотоку також може давати позитивні результати проби. Пробу неможливо застосовувати для диференціальної діагностики паренхіматозної та механічної жовтяниць, оскільки при гипербілірубінемії вище 44,2 мкмоль/л проведення проби є технічно складним. Уповільнення виведення барвника може бути при анемії, лихоманці, тривалому голодуванні, в останні 6 місяців вагітності.

Обмеженням для широкого застосування цього методу в клініці є складність його проведення, висока вартість та можливі ускладнення (тромбофлебіт і флеботромбоз у місці введення бромсульфталеїну, системні алергічні реакції).

2 Індоціанова проба. Індоціан зелений – синтетичний барвник, який подібно до бромсульфталеїну поглинається печінкою та виділяється в жовч. Проба проводиться аналогічно до БСФ-проби та має подібне діагностичне значення. У нормі через 20 хвилин після введення індоціану зеленого в сироватці крові залишається не більше 4% цього барвника. На відміну від бромсульфталеїну індоціан зелений не кон’югується в клітинах печінки і тому виділяється швидше. Таким чином, результати проби не залежать від кон’югаційної функції печінки. Індоціанова проба, як і бромсульфталеїнова, вважається надійним індикатором синдрому гепатодепресії.

Завдяки більш низькій токсичності індоціановій пробі віддається перевага при обстеженні хворих із алергічним процесом. Однак індоціан підвищує згортуваність крові, що може проявлятися тромбозами, а також виявляє холестатичну дію, клінічне значення й наслідки якої досі нез’ясовані.

3 Дихальний тест із міченим ¹⁴С амінопірином. Амінопірин перетворюється шляхом N-деметилювання системою цитохрому Р-450 (що локалізується в мікросомальній фракції гепатоцитів) у вуглекислий газ. Амінопірин мітять радіактивним ізотопом ¹⁴С і призначають перорально. Проби видихуваного повітря збирають із двогодинними інтервалами. Концентрація ¹⁴С у видихуваному СО₂ корелює зі швидкістю зниження радіактивності плазми. Проба відображає масу функціонуючих мікросом і життєздатної печінкової тканини. Результати, отримані в дослідах на щурах із моделлю цирозу печінки, свідчать про те, що зниження N-деметилювання виникає внаслідок втрати функціонуючої маси гепатоцитів; при цьому функціональна активність, що припадає на один гепатоцит, залишається незмінною. Дослідження має прогностичне значення та дозволяє здійснювати контроль за ефективністю лікування. Пробу з амінопірином можна використовувати для вивчення впливу лікарських препаратів на функцію мікросомальних ферментів печінки.