Проби, що відображають роль печінки в білковому обміні

1 Загальний білок сироватки крові. Як будь-який сумарний показник, це малоінформативний тест. Зміна вмісту загального білка не відрізняється чіткою закономірністю при захворюваннях печінки внаслідок різноспрямованих зсувів його компонентів. Однак визначення загального білка проводиться в обов’язковому порядку паралельно з білковим спектром сироватки крові.

2 Білкові фракції сироватки крові. Цей тест широко використовується в діагностиці захворювань печінки. Він є досить інформативним для раннього виявлення порушень білково-синтетичної функції печінки, оцінки характеру захворювання печінки (гострий, хронічний), прогнозування, а також вирішення інших клінічних завдань. Так, низький вміст альбуміну та високий рівень γ-глобулінів характерні для цирозу печінки. Підвищення вмісту в крові γ-глобулінів зустрічається також при жировому переродженні печінки, запаленні жовчних протоків, малігнізації. Вміст альбуміну в сироватці крові має діагностичне значення при гострій та хронічній формах гепатиту. У всіх випадках гострого гепатиту рівень альбуміну в крові залишається нормальним унаслідок тривалого періоду півіснування цього білка (близько 20 діб). Хронічний гепатит супроводжується гіпоальбумінемією та гіпергамма-глобулінемією.

3 Осадові проби, які ще іноді називають колоїдними реакціями, відображають співвідношення білкових фракцій крові. Позитивні результати проб зумовлені, головним чином, збільшенням вмісту глобулінів відносно альбуміну, а також змінами вмісту ліпідів. Запропоновано більше 30 різних осадових проб, але при захворюваннях печінки найбільш інформативними є тимолова та сулемова проби. Тимолова проба має велике значення при гострих ураженнях печінки. Зміни сулемової проби частіше виявляються за умов затяжного перебігу процесу, переходу його в хронічну форму й особливо при розвитку цирозу печінки. Ці проби особливо цінні завдяки технічній доступності і легкості виконання. Інші осадові реакції (проба Вельтмана, йодна проба) практично не застосовуються.

Тимолова проба закономірно збільшується при паренхіматозних ураженнях печінки, рівень зростання корелює зі ступенем ушкодження органа. Вважають, що проба позитивна в 90-100% випадків хвороби Боткіна (вже в переджовтяничній її стадії і безжовтяничній формі). При гострому вірусному гепатиті результати тимолової проби нормалізуються, як правило, до кінця 4-5-го тижня захворювання. Хронічні гепатити й цирози супроводжуються підвищенням тимолової проби, особливо в стадії загострення. Ця проба цінна не тільки як показник перебігу гострого гепатиту, а й як диференційно-діагностичний тест паренхіматозної та механічної жовтяниць.

При механічній жовтяниці тимолова проба визначається в межах норми у 96% випадків і стає позитивною, якщо процес ускладнюється паренхіматозним гепатитом. Для диференціації механічної жовтяниці від паренхіматозної велику роль відіграє застосування тимолової проби з пробою Бурштейна (на β- і пре-β-ліпопротеїни). При механічній жовтяниці тимолова проба негативна, проба Бурштейна – різко позитивна, а при паренхіматозній жовтяниці обидві проби позитивні. Проте слід пам’ятати, що тимолова проба неспецифічна для печінки і має значення при всіх захворюваннях, що супроводжуються диспротеїнемією.

Сулемова проба. При цирозах печінки проба позитивна у 70-80% хворих. При хронічному активному гепатиті проба позитивна у 76-80% хворих. При розвитку коми у хворих на гострий вірусний гепатит проба дає позитивні результати, проте у частини хворих виявляється нормальною або слабопозитивною. Тому судити про тяжкість стану цей показник не дозволяє.

4 Залишковий азот сироватки крові – малоінформативний тест, самостійного значення не має. Його доцільно визначати паралельно з сечовиною для розрахунку так званого резидуального азоту, який дорівнює залишковому азоту без азоту сечовини. Резидуальний азот значно підвищується при тяжких ураженнях печінки та може використовуватися для оцінки ступеня ушкодження органа, прогнозування результату захворювання.

5 Сечовина. Відомо, що печінка має великий функціональний резерв у відношенні синтезу сечовини. Рівень її знижується лише при тяжких ураженнях паренхіми печінки, тому цей показник не придатний для ранньої діагностики, а використовується для оцінки ступеня тяжкості структурних ушкоджень. Сечовину визначають самостійно або в сукупності із залишковим азотом для розрахунку резидуального азоту.

6 Аміак. Визначення аміаку в крові має велике прогностичне значення при захворюваннях печінки. Утворення аміаку відбувається постійно в результаті життєдіяльності мікроорганізмів кишечника та дезамінування амінокислот, що утворюються з білків їжі.

При тяжких паренхіматозних ушкодженнях печінка не може знешкоджувати аміак, що надходить, і він накопичується в крові, що є одним із патогенетичних факторів настання печінкової коми. Глибина коми в термінальній стадії захворювання печінки звичайно пропорційна рівню аміаку в периферійній венозній і артеріальній крові. Гіперамоніємія при печінковій патології – незадовільна прогностична ознака, що передвіщає настання печінкової коми. Проте за сучасними уявленнями механізм печінкової коми не можна пояснити тільки однією прямою токсичною дією аміаку на ЦНС.

Останнім часом виділяють так звану печінково-портальну недостатність, найхарактернішою ознакою якої є гіперамоніємія. Такі види печінкової недостатності розвиваються у хворих на цироз печінки при різкому збільшенні асциту, після кишкової кровотечі, у хворих із прямими портокавальними анастомозами.

Часто підвищення концентрації аміаку відмічають при вірусному гепатиті. Виражена гіперамоніємія в таких хворих відмічається при розвитку гострої печінкової недостатності, що пояснюється розвитком масивного некрозу печінки.

Підвищення вмісту аміаку в крові спостерігається при раку печінки, хронічному активному гепатиті, жировій дистрофії печінки.

7 Амінокислоти сироватки крові та сечі. Загальний вміст амінокислот у сироватці крові (амінний азот) має обмежене значення. Більш цінним у діагностичному плані є визначення спектра амінокислот, їх кількісного співвідношення в плазмі крові при різних захворюваннях печінки. Збільшення в плазмі вмісту таких амінокислот, як метіонін, триптофан, тирозин, фенілаланін, продуктів їх порушеного обміну (метіонінсульфон, метіонінсульфоксид, метилмеркаптан, індол, скатол) та інших токсичних метаболітів лежить в основі розвитку печінкової коми.

8 Феноли. Визначення фенолів поряд із аміаком та амінокислотами використовується як індикатор коми.