Утворити склад з двох звуків: [л], [а] – [ла], [л'], [а] – [л'а].

2. Утворити склад (слово) з трьох звуків: [ к ], [ н ], [ и ] – [ кни ]; [ с ], [ о ], [ м ] – [ сом ].

3. До названого складу додати звук [ м ], щоб вийшло слово: [ со ] – [ сом ], [ ло ] – [ лом ], [ са ] – [ сам ], [ Кри ] – [ Крим ].

4. До названого слова додати звук, щоб вийшло нове слово: рука – рукав, каса – косар.

5. Додати звук в середині слова: ріка – річка, риба – рибка, груша – грушка.

6. Переставити в слові склади: сосна – насос, нора – рано.

7. Утворити кілька слів так, щоб останній склад одного слова став першим складом наступного: бан ка – ка лина – на сос – сос на.

У практиці роботи вчителів початкових класів застосовується багато інших прийомів на звуковий аналіз і синтез, зокрема, такі, що виконуються в ігровій формі, з використанням наочних посібників.

Аналітико-синтетична робота зі звуками в період навчання грамоти є основою для формування у першокласників чітких уявлень про звукову систему рідної мови, сприяє розвитку фонетичного слуху, закладає ґрунт для орфографічно грамотного письма.

 

Добукварний період навчання грамоти. Розвиток фонематичного слуху, вмінь виконувати звуковий, звуко-складовий аналіз слів. Підготовка руки до письма. Особливості структури уроків читання і письма в добукварний період навчання.

 

Процес навчання грамоти поділяється на три періоди: добукварний (підготовчий), букварний (основний) і післябукварний.

Добукварний (підготовчий) період – дуже важливий у навчанні грамоти. Основна мета його – підготувати учнів до вивчення букв, навчання читати й писати.

На протязі розвитку методики навчання грамоти були різні погляди на зміст і тривалість підготовчого періоду.

Так відомі вітчизняні методисти ХІХ ст. К.Д.Ушинський, В.І.Тихомиров, В.П.Вахтеров приділяли належну увагу добукварному періоду, підготовчим звуковим вправам без букв. Одні з них пропонували відводити на це більше часу (К.Д.Ушинський, Д.І.Тихомиров), інші були за скорочення його (В.П.Вахтеров).

У 20-ті роки ХХ ст. ряд методистів з різних позицій, взагалі, виступали проти попередніх звукових вправ без букв. Вони пропонували перенести звукову роботу в букварний період, коли будуть вивчатись букви (І.М.Шапошніков, А.В.Янковська).

У букварях 40-70-их років ХХ ст. (М.О.Гов’ядовська, С.П.Рєдозубов, Б.С.Саженюк) значно збільшився матеріал для підготовчого періоду. Там містились вправи для роботи над реченням, словом, складом, звуками, були вправи з розвитку мовлення.

У 1986 році, в зв’язку з приходом у перший клас шестирічних дітей вийшов новий “Буквар” (авт. Н.Ф.Скрипченко, М.С.Вашуленко). В добукварній частині цього підручника містився матеріал, у процесі опрацювання якого першокласники мали оволодіти важливими вміннями, що пов’язані з аналізом і синтезом таких мовних одиниць, як звуки (голосні, приголосні, тверді і м’які приголосні), склади, слова, речення. У ньому було застосовано умовні позначення звуків, складів, слів, речень. Добукварний період у класах, де навчались шестирічки, тривав 1,5 місяці. Зараз цей буквар з незначними змінами успішно функціонує в школах України.

За новою програмою [15] добукварний період триває один місяць.

Завдання добукварного (підготовчого періоду).

1. Ознайомити дітей зі школою, класом, шкільним подвір’ям, першою книгою – “Букварем”, і “Зошитом для письма”; правилами поведінки в школі (на уроці, перерві), організувати дитячий колектив.

2. Формувати загальнонавчальні вміння і навички (організаційні, загальномовленнєві, загальнопізнавальні, контрольно-оцінні).

3. Виявити рівень підготовки кожного учня до навчання: готовність до звукового аналізу, уміння читати, писати, розповідати казки, декламувати вірші тощо.

4. Формувати уявлення про мовлення, речення, слово, склад, звук, голосні і приголосні звуки, наголошений голосний звук у слові; навчити аналізувати речення та звуко-складову будову слова, спираючись на схеми-моделі речень і слів.

5. Підготувати руку дитини до письма.

6. Розвивати усне мовлення (слухання – розуміння, говоріння) та мислення першокласників.

7. Виховувати в найменших школярів високе громадянське почуття, кращі моральні якості, естетичні смаки.

Розвиток фонематичного слуху, вмінь виконувати звуковий аналіз слів.

У період оволодіння грамотою потрібно приділяти велику увагу розвитку фонематичного слуху, тобто умінню розрізняти окремі звуки в мовленнєвому потоці, виділяти їх із складів, слів, розпізнавати фонеми (основні звуки) не тільки в сильних, але й в слабких позиціях, розрізняти варіанти звучання фонем.

Дослідники дитячого мовлення відзначають, що фонематичним слухом дитина володіє з 2-ох років (розпізнає слова, що відрізняються лише одним звуком). Школярі повинні вміти розкласти слово на звуки, виділити звук із сполучення різних звуків і т.п.

Фонематичний слух є основою формування не тільки навички читання, але й орфографічної навички: в українській мові є орфограми, які вимагають співвіднесення букви з фонемою в слабкій позиції.

Фонематичний слух успішно розвиватиметься, коли буде добре розвинений слуховий апарат. Тому уже в добукварний період потрібно проводити слухові вправи, які сприятимуть розвитку в першокласників слухового сприйняття.

У добукварний період важливе місце на уроках читання і письма займає звукова робота. Розпочинається вона з навчання ділити слово на склади і будувати складові моделі: – ліс, – сова, – лисиця.

 

Механізм поділу слів на склади учні засвоюють під керівництвом учителя, який повинен добре орієнтуватись у складних випадках складоподілу. Демонструючи вимову слова по складах, учитель звертає увагу на те, що воно вимовляється кількома поштовхами видихуваного повітря (або за декілька разів). Так поступово діти вчаться ділити слово на склади. Допомагають у цьому чуттєвий досвід дитини:

1) прикладання руки тильною стороною до підборіддя. При вимові слова відчуваємо, як підборіддя торкається руки. Скільки разів воно торкнулося руки, стільки складів у слові;

2) відстукування рукою по парті під час вимови слова стільки разів, скільки складів у слові;

3) помахи рукою поставленою на лікоть, вправо – вліво одночасно з вимовою слова. Скільки помахів зроблено, стільки складів у слові).

Ознайомлення з наголосом, наголошеним голосним звуком потрібно здійснювати після засвоєння понять голосні і приголосні звуки. Спостереження на уроках свідчать, що вміння безпомилково визначати наголошений голосний звук у слові супроводжуються досить серйозними труднощами, що пояснюється самою природою наголосу в нашій мові (різномісний, вільний) та діалектним оточенням. Однак цією навичкою потрібно оволодіти вже в добукварний період, бо відповідні вміння необхідні для читання читати і писати в букварний період.

У практиці навчання першокласників застосовуються такі прийоми визначення наголошеного голосного в складі:

1) злита вимова слова з протягуванням наголошеного голосного звука в ньому. За такої вимови слово не втрачає смислу, природнього варіанту (“так люди говорять”): м [ ааа ] ма, кос [ ааа ], косар [ ііі ];

2) вимова слова в питальній формі л [ иии ] па?

3) вимова слова в окличній формі: [ Ооо ] лю!

4) злита вимова слова з одночасним помахом рукою зверху вниз. На сильнішу долю рука торкається парти.

Після ознайомлення з голосними і приголосними звуками, наголошеним голосним у складі проводиться робота над формуванням умінь виконувати звуко-складовий аналіз слова.

Спочатку виконується частковий аналіз (виділення звука, який стоїть на початку або в кінці слова), а далі – повний.

Дотримуючись принципу від легшого до важчого, звуковий аналіз потрібно починати зі слів, які складаються з двох звуків [ он, уа ], потім аналізувати прямий склад (злиття), а далі можна переходити до аналізу трифонемних і чотирифонемних слів.

Аналіз звукової будови слова супроводжується складанням моделі, яку викладають учні на набірному полотні за допомогою фішок (умовних позначень голосних і приголосних звуків: · - голосний звук, ¾ твердий приголосний звук, ¾ м’який приголосний звук.

Послідовність роботи під час моделювання слова може бути такою [2], [6].

1. Чітка літературна вимова слова і слухання його (“Скажи і послухай!”).

2. Повторна злита вимова слова для визначення наголошеного голосного звука, поділ слова на склади.

3. Протяжна (або підсилена) вимова першого звука у повному складі слова: [ Ввв ] аля.

4. Характеристика цього звука (голосний чи приголосний, твердий чи м’який приголосний).

5. Позначення виділеного звука умовним значком (фішкою). Виставлення на набірному полотні.

6. Протяжна (або підсилена) вимова другого звука… і т.д.: В [ ааа ] ля, Ва [ л'л'л' ]а, Ва [ л'ааа ].

7. Перевірка виставленої моделі.

В такій послідовності учні навчаються чути і розрізняти звуки у слові, діяти при складанні звукових моделей. Звуко-складові моделі мають такий вигляд:

 

мама калина джміль

 

Підготовка руки до письма.

Одним із важливих завдань добукварного періоду є підготовка руки дитини до письма. Для цього протягом місяця проводяться спеціальні уроки, на яких здійснюється загальна підготовка руки і ока дитини до письма за системою підготовчих вправ, що містяться в зошитах з друкованою основою.

У процесі виконання цих вправ учні вчаться правильно сидіти за партою під час письма, належним чином тримати олівець, ручку в руці, зошит на парті, орієнтуватись в сітці зошита (знаходити основний рядок і додаткові лінії); обводити контури малюнків, фігур за трафаретами; заштриховувати контурні малюнки різноспрямованими лініями, розфарбовувати малюнки, продовжувати початі орнаменти, узори; складати їх з різних графічних елементів; писати лінії, подібні до елементів літер: прямі з верхнім і нижнім закругленням, верхньою і нижньою петлею, овали, півовали [15, 21].

Під час письма вчителю необхідно стежити за дотриманням гігієнічних і технічних правил письма.

Згідно принципів звукового аналітико-синтетичного методу дотримується єдність письма і читання. Це значить, що письмо не відривається від читання, а йде паралельно з ним. Відтак аналітико-синтетична робота над реченням, словом, складом, звуком, їх моделюванням, елементами граматики, словотвору, орфографії, лексикології, розпочата на уроках читання продовжується на уроках письма. Матеріал “Зошита для письма” дає великі можливості для організації такої роботи.

Письмо – це складна навичка, вона формується значно довше, ніж навичка читання. Виконуючи відповідні дії під час письма, дитина затрачає багато фізичних і духовних сил, боляче переживає труднощі і невдачі. Тому окремі завдання на уроці варто подавати в ігровій формі, створювати цікаві навчальні ситуації, значну увагу приділяти індивідуальній роботі. Учителю необхідно підходити до дітей, заохочувати їх, підказувати, а інколи і допомагати писати, взявши руку дитини в свою.

На уроці має панувати доброзичлива морально-психологічна атмосфера.

 

Особливості структури уроків читання і письма в добукварний період.

З приходом до школи діти включаються у відносно нову для них діяльність: якщо у дошкільному віці переважає ігрова діяльність, то в школі – навчальна, організована розумова праця, яка вимагає стійкої уваги, значних вольових зусиль, уміння контролювати себе. Тому уроки в цей період будуються своєрідно. Перш за все, тривають вони 35 хв., по-друге, вони потребують частої зміни видів роботи (через кожних 10-12 хв.) інакше діти втомлюються, перестають працювати. На таких уроках через 8-10 хв. мають бути фізкультпаузи по 2-3 хв. кожна (одна з них довша, з виконанням фізичних вправ, щоб включити в роботу весь організм); хвилинки гумору, веселинок, загадок; наочні посібники (малюнки, схеми, таблиці, записи на дошці тощо).

У добукварний період розрізняють уроки читання і письма (підготовка до читання і письма), які нероздільно пов’язані між собою: урок читання готує дітей до уроку письма, а урок письма слугує продовженням уроку читання.

 

Орієнтовний зміст роботи на уроці читання в добукварний період.

На етапі актуалізації опорних знань учнів учитель повторює правила посадки за партою і поведінки в класі, школі, проводить підготовчу роботу до вивчення нового матеріалу, спираючись на життєвий досвід дітей та вивчений на попередніх уроках читання матеріал, що становить опору для засвоєння нового матеріалу. Це може бути аналітико-синтетична робота над реченням, словом, складом, звуком, моделювання речень, звуко-складової будови слова. Важливо, щоб на цьому етапі використовувались цікаві наочні посібники, роздатковий матеріал, сигнальні картки для зворотнього зв’язку “учитель – учень”, вправи на порівняння, зіставлення і синтез з метою активізації розумової діяльності.

Мотивація навчальної діяльності учнів проводиться з метою зацікавити уроком, виучуваним матеріалом. На цьому етапі повідомляється тема уроку (в доступній формі), пропонується зоровий план уроку, який дає можливість усвідомити, чого вони навчаться, для чого їм це потрібно знати. Такий план виготовляється у вигляді набірного полотна, де в кишеньках кожного рядочка вставлено малюнок, схему, якусь позначку, що будуть символізувати відповідні види роботи. Наприклад:

 

– робота з реченням

 

– звукова робота

– фізкультпауза

 

– робота з букварем

 

– хвилинка гумору.

Етап сприйняття та усвідомлення нового матеріалу – найважливіший, а тому найдовший за тривалістю від інших (17-20 хв.). На цьому етапі вчитель має доступно, послідовно, логічно пояснити новий матеріал, максимально використавши ілюстрації, продумавши систему аналітико-синтетичних вправ на вдосконалення відповідних умінь і навичок (окремі з них виконувати в ігровій формі); реалізувати диференційований та індивідуальний підхід у процесі засвоєння нового матеріалу; формувати практичні уміння й навички.

Дуже відповідальною на уроці є робота з букварем. Матеріал на сторінковому розвороті (сторінці) добукварної частини опрацьовується таким чином, щоб у комплексі реалізувати навчальні, пізнавальні, виховні та розвивальні завдання уроку.

Особливе місце на уроці має займати робота, спрямована на розвиток мовлення і мислення. Це може бути вивчення віршів, загадок, прислів’їв, читання і обговорення уривків з казок, оповідань, інсценування їх.

Підсумовуючи зроблене на уроці, вчитель має дати загальну характеристику роботи класу, окремих учнів, виявити, як вони засвоїли новий матеріал, коли було важко працювати, а коли – легко. Чи було цікаво на уроці тощо.

 

Орієнтовний план уроку письма в добукварний період.

1. Повторення гігієнічних і технічних правил письма (правильно сидіти за партою, тримати ручку, олівець в руці, класти зошит на парті тощо).

2. Відтворення матеріалу, вивченого на уроці, читання (взаємозв’язок між уроком читання і письма). Розгляд ілюстративного матеріалу сторінки зошита, складання коротенької розповіді або речення за малюнком, аналіз поданих схем речень, доповнення незавершених схем звуко-складової будови слова.

3. Повідомлення теми та завдань уроку, ознайомлення із зоровим планом уроку.

4. Показ написання нової лінії (елемента) вчителем на дошці, коментування рухів руки.

5. Розгляд зразків ліній (елементів), поданих у рядку зошита, порівняння з лініями на малюнках. Обведення тильною стороною ручки.

6. Підготовчі вправи до письма в окремому зошиті без лінійок: вправи на штрихування, вписування ліній (елементів) у малюнок, виконаний за допомогою трафарету, вправи-розчерки, вправи-малюнки тощо.

7. Написання лінії (елемента) в першому рядку зошита.

8. Розгляд написаного в другому рядку зошита. Дописування ліній (елементів) у цьому рядку.

9. Розфарбування малюнків, що містяться на сторінці зошита (кольоровими олівцями).

10. Підсумок уроку.

 

5. Букварний період. Етапи букварного періоду, особливості опрацювання.

 

Найбільш тривалим є букварний період навчання грамоти. Його ще називають основним, тому що упродовж цього періоду першокласники навчаються читати й писати.

Основні завдання букварного періоду:

1. Вивчити всі букви, навчити учнів правильно позначати звуки буквами, практично засвоїти правила графіки.

2. Навчити плавно (складами) з переходом на цілі слова читати.

3. Формувати навичку правильного, свідомого, виразного читання.

4. Формувати уміння писати друковані, рукописні рядкові і великі букви українського алфавіту, поєднувати їх під час написання слів.

5. Розвивати мовлення та мислення учнів.

6. Формувати елементарні фонетичні, граматичні, орфографічні, лексичні уміння.

7. Здійснювати патріотичне, громадянське, моральне, естетичне виховання.

Букварний період у сучасній методиці навчання грамоти ділиться на два етапи.

На першому етапі вивчаються букви, що позначають голосні звуки, – а, о, у, и, і, е та букви, що позначають приголосні звуки – м, н, в, л, с, к, п, р, т, д, з.

На другому етапі – букви ь, б, в, г, ґ, ч, й, ч, я, ж, ш, ї, ц, ю, є, щ, ф, буквосполучення дз, дж.

Поділ на етапи доцільний тому, що дозволяє чіткіше визначити завдання кожного з них і таким чином виробити систему роботи вчителя та учнів.

 

Особливості опрацювання матеріалу на кожному з етапів.

Літери в букварній частині підручника розміщені за принципом частотності, що дає можливість помістити на сторінці (сторінковому розвороті) більше матеріалу для читання. Під час ознайомлення з новою літерою їй дається алфавітна назва (“ем”, “ве”, “ел”).

1. На першому етапі вивчається всі шість букв, що позначають голосні звуки, та одинадцять букв, що позначають найбільш частотні приголосні звуки. Це дає можливість оволодіти читанням прямого складу (злиттям пг, п'г). А оскільки прямий склад часто трапляється не тільки у “чистому вигляді”, але й є частиною майже кожного слова, то навчання його читати уже на першому етапі є “ключем” для прочитування слів ускладненої структури, які зустрічаються на другому етапі букварного періоду [16]. Первинне читання слів на першому етапі здійснюється роздрібленими одиницями (І-ва-н, со-с-на).

2. Уже на першому етапі проводиться паралельна робота з твердими і м’якими приголосними звуками, які позначаються однією і тією ж самою буквою, що сприяє кращому усвідомленню учнями складового читання, а також відпадає потреба на другому етапі переорієнтовувати учнів під час вивчення букв ь, я, ю, є з явищами м’якості приголосних.

4. Перед ознайомленням з новою літерою проводиться робота зі звуками, які ця літера позначає (принцип “від звука – до букви”): звуки [с], [с'] – буква “ес”. Для виділення звуків добирається два слова – з твердим і м’яким, де ці звуки знаходяться в найбільш сприятливій позиції. Для голосних це – буде початок складу чи слова, особливо тоді, коли голосний становить склад (о-си, І-ра); для приголосних – коли вони стоять поза злиттям пг, п'г), зокі є наголошенмрема, тверді приголосні [к], [п], [т] – у кінці слова (рак, сніп, кіт), раптові дзвінкі – на початку слів зі збігом приголосних (брат, звір), м’які приголосні – в кінці слова (кінь, заєць, рись). В окремих випадках виділяємо звуки з прямого складу, хоч тут вони злиті. Це, зокрема, буває тоді, коли потрібно розкрити звукове значення букв я, ю, є, ї (явір, Юля, їхали, Єва).

У Букварі для цих звуків відповідно подані сюжетні або предметні малюнки і звуко-складові схеми до них. Пом’якшені приголосні умовно виносяться як м’які і позначаються двома паралельними рисками [16]:

	¾ · ¾		¾ · ¾

– кінь, – кіт

 

У букварі авторів К.С.Прищепи та В.І.Колесниченко [13] вводиться умовне позначення пом’якшених приголосних довшою і коротшою паралельними рисками:

		¾ ¾ · ¾
	¾ ¾ · ¾

– кінь, – кіт

 

У зв’язку з тим, що під час роботи з твердими і м’якими приголосними у першокласників виникають труднощі, то при розкритті звукового значення виучуваної букви на позначення твердого і м’якого приголосних варто проводити не одночасно, а окремо: спочатку над засвоєнням твердого приголосного звука, далі – м’якого (з наступним) порівнянням. Така послідовність роботи сприяє кращому засвоєнню учнями поняття про те, що твердий і м’який приголосні – це різні звуки і утворюються вони різними мовними органами, а для позначення на письмі твердості чи м’якості є відповідні букви (а, о, у, е, и – для позначення твердості; і, ь, я, ю, є – для позначення м’якості). Звукова робота супроводжується моделюванням звуко-складової структури слова.

5. На другому етапі букварного періоду розв’язуються складніші завдання, пов’язані із засвоєнням звуко-графічної системи рідної мови. Першокласники вдосконалюють уміння розрізняти звуки і букви, усвідомлювати взаємозв’язок між ними (спільне і відмінне). Так з вивченням букв ь, я, ю, є учні знайомляться, що є й інші способи позначення м’якості приголосних на письмі: ось, Оля, ключ, синь. Букви я, ю, є, ї можуть позначати сполучення звуків [ йа ], [ йу ], [ йе ], [ йі ]: якір, Юра, Єва, їжак.

Дізнаються про те, що [ г ]і[ ґ ] – це два різні звуки, звук [ г ]позначаються буквою “ге”, а звук [ ґ ]– “ґе”: голуб, ґанок; буква “ йот ” позначає на письмі завжди м’який приголосний звук [ й ], він не має парного твердого; знайомляться з буквою “ ща ”, що позначає два звуки – [ шч ]: щука, щиро;. вчаться правильно злито вимовляти африкати [ дж ], [ дз ], [ дз' ] і позначити ці злиті звуки на письмі двома буквами; читають слова з апострофом, спостерігають за його роллю у слові.

Звукова робота супроводжується моделюванням звуко-складової структури слова.

Другий етап є важливим ще й тому, що учні переходять до читання слів більш складної структури (із збігом кількох приголосних): подружитись, старшокласник, створили, Батьківщина. Підкреслення прямого складу у важких для прочитання словах [16] полегшує синтетичну діяльність першокласників. Однак на цьому етапі потрібно домагатись, щоб учні читали плавно складами і цілими словами.

6. На першому і другому етапі на уроках читання та письма учні пропедевтично ознайомлюються з елементами фонетики, граматики, орфографії і лексики.

7. Протягом усього букварного періоду у першокласників формуються і вдосконалюються такі якості читання, як правильність, свідомість, виразність шляхом використання різних видів і форм читання слів у колонках, букварних текстів.

8. З перших уроків навчання грамоти здійснюється диференційований та індивідуальний підхід до учнів, тобто враховується рівень підготовки дітей до навчання в школі, до читання.

На кінець букварного періоду учні мають оволодіти такими вміннями:

– вільно і правильно вимовляти всі звуки в слові і поза словом;

– називати послідовність звуків у слові, поділяти його на склади, визначати наголошений голосний у складі;

– складати слово з букв розрізної азбуки (друкувати), в яких немає розбіжності між вимовою і написанням;

– розрізняти тверді і м’які, дзвінкі і глухі звуки;

– знати всі букви українського алфавіту, співвідносити зі звуками;

– читати складами і цілими словами;

– дотримуватись основних орфоепічних норм при повторному читанні слів, текстів, робити паузи і логічні наголоси в найпростіших випадках;

– розуміти прочитане (відповідь на питання, переказ).

 

6. Структура уроку читання на ознайомлення з новою буквою (конкретний приклад).

 

У букварний період є такі основні типи уроків читання: урок на опрацювання нової літери, урок закріплення та урок повторення вивчених букв.

Урок, на якому опрацьовується нова літера, проводиться за специфічною структурою, в якій чітко, логічно, згідно провідного принципу звукового аналітико-синтетичного методу (від звука до букви) відображено поетапність виконання дій, яка є обов’язковою, бо таким чином забезпечується послідовна підготовка до здійснення синтезу – читання.

І. Підготовка до ознайомлення з буквою Сс. Звукові аналітико-синтетичні вправи зі звуками [ с ], [ с' ].

1. Розгляд малюнка із зображенням волоті рису, називання малюнка, робота над усвідомленням лексичного значення слова рис.

2. Вимова слова рис учителем з підкресленням останнього звука: ри [ ссс ], виділення звука [ с ].

3. Вимова звука [ с ] учнями і слухання його звучання: повітря, проходячи через ротову порожнину, натрапляє на перешкоду, створену зубами і кінчиком язика; звук вимовляється з шумом.

4. Спостереження за артикуляцією звука [ с ]: зуби, зближені, кінчик язика торкається нижніх різців.

5. Характеристика звука [ с ]: приголосний, твердий; встановлення способу позначення його значком (фішкою).

6. Розпізнавання звука [ с ] серед інших у грі “Піймай звук”. Учитель вимовляє кілька звуків, серед яких є потрібний [ с ]: [ с ], [ а ], [ н ], [ с ], [ о ], [ в ], [ с ], учні сигналізують про наявність звука [ с ], сплескуючи в долоні.

7. Утворення складів зі звуком [ с ]: [ с ], [ а ], - [ са ]; [ с ], [ у ] – [ су ];[ с ], [ о ] – [ со ]; [ с ], [ и ] – [ си ].

8. Аналіз утворених складів: [ са ] складається зі звуків [ с ], [ а ] тощо.

9. Розгляд малюнка із зображенням рисі, називання тварини, робота над усвідомленням лексичного значення слова рись.

10. Виділення звука [ с' ] зі слова рись підкресленням вимови його: ри [ с'с'с' ], спостереження за його звучанням (при проходженні через ротову порожнину повітря натрапляє на перешкоди) й артикуляцією (губи зближені, кінчик язика притискається до нижніх різців, середня частина язика піднімається до твердого піднебіння – перешкода більша).

11. Характеристика звука [ с' ]: приголосний, м’який; встановлення способу позначення його умовним значком (фішкою).

12. Розпізнавання звука [ с' ] серед інших у грі “Хто уважніший”. Учитель пропонує звуки, серед яких є звук [ с ]: [ а ], [ л ], [ н ], [ с' ], [ н ], [ м ], [ с' ]. Учні вказують на його наявність, піднімаючи руки.

13. Утворення складів із заданих звуків: [ с' ], [ о ] – [ с'о ]; [ с' ], [ у ] – [ с'у ]; [ с' ], [ і ] – [ с'і ]; [ с' ], [ а ] – [ с'а ].

14. Поперемінне вимовляння звуків [ с ] – [ с' ], установлення різниці (в артикуляції та звучанні) й подібності між ними (обидва звуки – приголосні); при можливості спостерігають за зміною значення слова залежно від зміни звука [ с ] на [ с' ]: рис – рослина, рись – хижа тварина.

15. Закріплення умінь розрізняти ці звуки у грі “Впізнай звук”. Учитель добирає слова з твердими і м’якими приголосними: соловей, сік, сокіл, сіно, сьомий, сорока, сам, сядь. У відповідь учні піднімають сигнальні картки (фішки).

16. Розгляд предметних малюнків і схем у букварі [16, 42]. Відшуковування виучуваних звуків у схемах.

17. Самостійний добір слів зі звуками [ с ], [ с' ] в різних позиціях (на початку, в середині, в кінці).

ІІ. Ознайомлення з буквою Сс, її алфавітною назвою, аналіз графічної форми букви.

ІІІ. Вправи з читання.

1. Читання складів, робота зі складовими таблицями в букварі.

2. Читання слів, поданих на сторінці букваря, в аналітико-синтетичній формі.

3. Читання слів у колонках – самостійне напівголосне, вибіркове, індивідуальне, інтонаційне, творче, в парах, читання в темпі скоромовки.

4. Робота за сюжетним малюнком букваря.

5. Опрацювання тексту (напівголосне самостійне читання, зразкове читання вчителем. Смисловий і структурний аналізи тексту.

ІV. Вправи на вдосконалення аналітико-синтетичних умінь.

1. Читання слів й тексту з новою буквою на іншому лексичному матеріалі (“Азбука”, “Абетка”).

2. Робота з анаграмами та лінійкою вивчених літер.

3. Складання узагальненої таблиці.

V. Підсумок уроку.

На уроці закріплення вивчених букв учні виконують різноманітні аналітико-синтетичні вправи зі звуками, буквами, словами і реченнями.

В кінці першого і другого етапів букварного періоду проводяться, крім того, уроки повторення, а в кінці післябукварного – свято “Прощання з букварем”.

Уроки закріплення і повторення вивчених букв мають довільну будову.

 

7. Урок читання в букварний період навчання грамоти.

 

Ефективність навчання шестирічних першокласників залежить від якості уроку, оскільки урок був і залишається основною формою організації навчально-виховного процесу.

Вимоги до уроку читання і письма в період навчання грамоти поділяються на загальнодидактичні і спеціальні [12].

Загальнодидактичні вимоги.

1) виховний характер уроку, розуміння виховної мети даного уроку; які моральні якості будуть розвиватись на цьому уроці;

2) розуміння навчальної мети уроку: що нового дізнаються діти, чого навчаться, які вміння і навички будуть розвиватись, яка буде ступінь самостійності на уроці, який рівень їх пізнавальної активності;

3) наступність і перспективність уроку, його зв’язок з попереднім і наступними уроками, місце в системі уроків з даної теми;

4) різноманітність методичних засобів і прийомів роботи, залежність вибору методичних засобів від характеру матеріалу і завдань навчання, доступність методики – цікавинки, ігри;

5) диференційований та індивідуальний підхід до учнів у процесі уроку, наявність зворотного зв’язку (від учня – до вчителя) на всіх етапах уроку;

6) навчання учнів прийомів розумової праці, формування умінь, які є необхідною умовою успішного навчання в школі;

7) науковість, доступність, наочність і т.інш.

Методичні вимоги:

1) турбота вчителя про мовленнєве середовище на уроці: правильне, виразне, образне, точне, логічне мовлення, атмосфера культури мовлення. Кожний урок виховує “чуття мови”, любов до рідної мови, до живого, яскравого, виразного слова;

2) на уроці читання і письма обов’язково повинна здійснюватись робота з розвитку мовлення учнів: збагачення, уточнення, активізація словника, складання та аналіз речень, робота над словосполученням, усні розповіді, перекази, читання напам’ять, драматизація і т.інш.; ці види роботи тісно переплітаються з іншими – зі звуковим аналізом і синтезом, з читанням і письмом;

3) на кожному уроці читання і письма необхідними елементами є також прийоми звукового і звуко-буквеного аналізу і синтезу;

4) безпосередня робота над формуванням умінь і навичок читання і письма повинна займати на уроці 2/3 уроку. Це значить, що на уроках читання потрібно в основному читати, на уроках письма – писати (до поняття “читання” входить і підготовча робота перед читанням і аналіз змісту прочитаного, тобто робота над свідомістю читання; таке ж можна сказати і про поняття “письмо”);

5) на кожному уроці читання і письма використовується лише зразковий мовний матеріал;

6) уроки читання і письма зв’язані між собою і становлять нерозривну єдність: урок читання готовить школярів до уроку письма, а урок письма слугує продовженням попереднього уроку читання.

Урок читання в букварний період починається з актуалізації опорних знань, повторення вивченого матеріалу. Однак це не тільки відтворення в пам’яті учнів раніше засвоєних знань, а й поглиблення, доповнення, уточнення, коригування відповідних уявлень і понять. Тому добірка вчителем вправ і завдань має бути спрямована на підготовку учнів до сприйняття нового матеріалу.

На цьому етапі можна застосовувати такі види і форми роботи:

1) моделювання звукової та складової будови слова;

2) добір слів до поданих звуко-складових моделей;

3) аналітико-синтетичні вправи з реченням (поділ речення на слова, визначення кількості слів у реченні, кількості речень у висловлюванні, складання речень за малюнками, опорними словами, на основі власних спостережень, за схемою та інш.);

4) повторення вивчених букв, читання складів з ними (на сторінці букваря, дошці, таблицях);

5) читання тексту, творча робота над текстом (переказ, словесне малювання, вільне висловлювання з приводу прочитаного, робота над заголовком);

6) повторення вивчених раніше віршів, загадок, скоромовок, мовленнєві ігри.

Отже, на першому етапі уроку повинна здійснюватись робота над звуко-складовою та буквеною будовою слова, реченням і текстом, удосконалення навички читання, розвитком мовлення.

Готуючись до уроку, вчитель добирає ті види і форми роботи, які будуть максимально наближати учнів до сприйняття нового матеріалу, його усвідомлення і разом з тим удосконалювати уміння і навички, сформовані на попередніх уроках.

Так, при вивченні букви “ес” (звуки [ с ], [ с' ]) на першому етапі уроку вчитель має виявити, чи всі учні класу правильно вимовляють цей звук, чи не замінюють його іншим (замість Саша кажуть Шаша) та інш. Отже, відповідна добірка матеріалу (вірші, скоромовки, де ці звуки часто повторюються) буде сприяти вдосконаленню артикуляції звуків, відпрацюванню їх вимови.

Доцільними на цьому етапі уроку будуть і такі форми роботи, як “читання” слів за поданими моделями, доповнення незавершених моделей та коментування їх, співвіднесення моделей з предметними малюнками, назви яких відповідають складо-звуковим схемам. Варто зауважити, що добирати навчальний матеріал треба так, щоб у словах-назвах були виучувані звуки [ с ], [ с' ], [ ш ], що буде сприяти розпізнаванню цих звуків та вдосконаленню їх вимови.

Готуючи дітей до роботи з новою буквою, варто пропонувати їм вправи на конструювання букв з окремих елементів, серед яких учні будуть маніпулювати і елементом букви “ес” – лівим півовалом.

У зазначеній роботі необхідною умовою є поєднання прийомів аналізу і синтезу як під час опрацювання звука, так і букви.

Хоч звуко-буквена робота на цьому етапі уроку переважає, однак необхідно працювати і над розвитком мовлення першокласників: збагачувати, розширювати їх словник, вчити складати речення, зв’язні висловлювання. Це можуть бути логічні вправи на узагальнення, класифікацію, групування слів; складання речень за малюнками, на основі власних спостережень, з розрізнених слів; побудова діалогів, монологів.

На етапі мотивації навчальної діяльності учнів, повідомлення теми і завдань уроку, учитель може створити проблемну ситуацію. Це може бути вигадана пригода, казка, шкільна бувальщина. Основна мета цього етапу – зацікавити учнів виучуваним матеріалом, викликати бажання вчитись.

На цьому етапі першокласники ознайомлюються із зоровим планом уроку, щоб краще усвідомити навчальний процес на уроці. Зоровий план уроку може мати такий вигляд:

	Фф

1. – повторення вивченого на попередньому уроці.