Види навчальної наочності на уроці української мови в початкових класах. Методика застосування.

 

Наочність – важливий принцип навчання в початкових класах, який давно одержав визнання в педагогічній теорії і практиці. Це пояснюється особливостями психології дітей молодшого шкільного віку, усім комплексом навчально-виховних завдань уроку мови.

Використання наочності раціоналізує роботу вчителя, пожвавлює процес викладання, економить час, допомагає зосередити увагу учнів на найважливішому, найсуттєвішому, підносить інтерес до виучуваного матеріалу, активізує процес навчання, полегшує засвоєння учнями навчального матеріалу. Наочність допомагає вчителеві застосовувати під час навчання зіставлення, порівняння, аналіз і синтез, аналогію і інше, полегшує узагальнення, повторення і закріплення вивченого (діяльнісний компонент).

Ефективне застосування наочності забезпечується активізацією різних органів чуття. Отже, різною за характером має бути і наочність. Однак нерідко під наочним навчанням розуміють лише навчання за допомогою зорової наочності. Принцип наочного навчання треба розуміти дещо ширше. Це не тільки використання тих дидактичних засобів (картини, малюнки, схеми, таблиці, натуральні об’єкти), які діти сприймають зором, а й саме мовлення, його правильні зразки. Вони можуть бути подані вчителем, окремими учнями або в записі на магнітній стрічці чи платівці. К.Д.Ушинський радив у навчанні молодших школярів рідної мови спиратись на якнайбільшу кількість аналізаторів. З огляду на зазначене головним в методиці уроку мови є використання таких дидактичних наочних засобів, які б активізували слухові, зорові, мовленнєво-рухові, у психології – кінестетичні, моторні (пов’язані з рухом руки) аналізатори, що сприяло б створенню в учнів чітких уявлень, вражень, а взаємодія їх забезпечувала б засвоєння мовних понять у всіх властивих для них виявах, формування орфографічних дій (умінь та навичок).

Під час засвоєння навчального мовного матеріалу має неабияке значення безпосередній чуттєвий досвід дитини (складоподіл, наголос, формування вмінь розрізняти голосні і приголосні, дзвінкі і глухі та інш.). Так, під час вимови дзвінких приголосних діти відчувають дрижання голосових зв’язок у вусі, на потилиці, на кадику (прикладають руку). Під час засвоєння механізму складоподілу, радимо учням вимовляти слова за складами і спостерігати: на кожному голосному рот розкривається і нижня щелепа різко опускається вниз. Опущення добре відчувається на тильній стороні долоні, якщо тримати її біля підборіддя. Кожен поштовх – це склад, можна порахувати кількість складів.

Методистами мови (М.П.Каноникін, Н.О.Щербакова, М.Г.Чередниченко, О.В.Текучов, В.Г.Горецький, Л.М.Зельманова та інш.) виділяють такі види наочності, що застосовуються частіше інших на уроках мови: 1) безпосередньо мовна та 2) зображальна.

Засобами зображальної наочності є репродукції з картин, ілюстрації з книг, журналів, діафільми тощо. Все це чудові джерела для осмислення і засвоєння навчального матеріалу, розвитку пізнавальних здібностей дитини, мовленнєвих умінь та навичок, здійснення виховання на уроці.

Залежно від провідних аналізаторів безпосередньо мовна наочність поділяється на 1) слухову та 2) зорову.

Слухова мовна наочність – це використання зразків усного зв’язного мовлення (комунікативне слухання) та його елементів: читання текстів у виконанні майстрів художнього слова, демонстрація вимови звуків, слів, окремих граматичних форм і т.п.

Головне призначення слухової наочності – сприяти розвиткові умінь слухати і розуміти мовлення, усвідомлюючи його особливості. В процесі застосування слухової наочності розвивається мовленнєвий слух дитини. Чіткі слухові сприйняття важливі у засвоєнні фонетичного, фонетико-графічного, фонетико-орфографічного, граматико-орфографічного матеріалів (сте п, сі м’я, де нь, ві з, ря д, Над і, краї ни і под.).

Під час застосування зорової мовної наочності сприймання навчального матеріалу відбувається через зорові канали. Засоби зорової наочності поділяються на 1) зорово-предметні 2) зорово-мовні та зорово-мовленнєві. Зорово-предметна наочність – це предмети і явища оточуючої нас дійсності. Цей вид наочності пов’язаний з демонстрацією предметів, ознак, подій. Така наочність особливо необхідна під час семантизації нових слів та мовленнєвої актуалізації, у формуванні граматичних понять тощо.

Засобами зорово-мовленнєвої, зорово-мовної наочності є спеціально дібрані зразки у письмовій формі з наочно виділеними виучуваними фактами, з графічними й умовними способами позначення – схеми, алгоритми, графіки, зразки мовленнєвих конструкцій. Матеріали цієї наочності найчастіше оформляються в навчальні таблиці.

За змістом навчальні таблиці можуть бути в початкових класах фонетичними, лексичними, морфологічними, синтаксичними, орфографічними, пунктуаційними. Однак така класифікація є умовною, бо на таблицях можуть фіксуватись фонетико-графічні (вживання м’якого знака), морфолого-орфографічні (відмінкові закінчення іменників) фактів та інш. Для молодших школярів важливо, щоб на навчальних таблицях були картинки, малюнки, що активізує думку, викликає зацікавленість, сприяє усвідомленню виучуваного матеріалу. У навчальних таблицях може бути правило як висновок з аналізу дидактичного матеріалу, керівництво до застосування його (алгоритм), матеріал для диференціації граматичних форм (орфограм), для справки.

У практиці навчання використовують динамічні (рухомі) таблиці. Вони виготовляються так, що при їх використанні можна було змінювати певну частину мовного (мовленнєвого) матеріалу.

Динамічні таблиці послідовною зміною перетворень тексту відображають процес виникнення правила в його логічній і часовій послідовності, дають вчителеві можливість зосередити увагу на потрібному. Тому вони мають перевагу в порівнянні із статичними таблицями під час пояснення теоретичного матеріалу. При закріпленні й повторенні динамічні таблиці слід використовувати у поєднанні з статичними (нерухомими).

Дидактичний матеріал таблиць має бути змістовним. Виділені явища, факти (підкреслення, специфічний шрифт, колір) мають бути в такій кількості, щоб їх було достатньо для узагальнення, порівняння, висновків.

Відповідно до завдань навчальних програм можуть бути таблиці з розвитку та культури мовлення.

Одним з найпростішим і досить важливих засобів унаочнення є запис на класній дошці. Учитель користується дошкою під час опитування, пояснення нового матеріалу, закріпленні його, коли дає завдання додому. Крім звичайної класної дошки, вчителі використовують так звані переносні дошки, зроблені з лінолеум чи дерматину. На такій дошці вчитель заздалегідь записує потрібний текст і використовує на певному етапі уроку, після чого текст, як на звичайні дошці, стирається.

Засобом унаочнення вважається і спеціальний роздатковий матеріал “звуковий стан” для проведення звукового розбору, картки з цифрами (позначення відмінка, відміни тощо), алфавітні набори та інш.

До наочних засобів навчання відносимо також ТЗН (технічні засоби навчання): магнітофон, грампластинки, навчальні кінофільми, діафільми, електрифіковані таблиці тощо. Використання цих засобів допомагає керувати самостійною роботою студентів. ТЗН стають у пригоді під час проведення контрольних робіт. Особливо вони необхідні при роботі з класами-комплектами.

Широке й вміле використання різних видів наочності, особливо на початкових етапах вивчення матеріалу, є необхідним фактором піднесення його ефективності.