А. Твори Гегеля.

а. Твори Гегеля.

Наука Логіки, Феноменологія духу, Ф-ія релігї, ф.права, Естетика. Обєкт.ідеаліст. Вчення Гегеля: світ створила і над світом панує „абсолютна ідея”, яка вкорінює себе в різних формах буття. Гегель був об’єктивним ідеалістом, обто визнавав свідомість первинною до буття, а саме вищу(божественну) свідомість, тобто абсолютну ідею(світовий розум). Гегель – видатний діалектик, сформулював основні закони існування абсолютної ідеї, які є загальними законами розвитку: 1. Закон переходу кількісних змін в якісні і навпаки. 2. Закон єдності і боротьби протилежностей. 3. Закон заперечення заперечення. Гегель – автор ідеалістичної діалектики. Роботи Гегеля: „Наука лоргіки”, „Феноменологія духу”, „Філософія релігії”, „Філософія права”, „Естетика”. Гегель був оптимістом, тобто визнавав можливість пізнання світу

14а. Матерія.

Матерія(М) –це філософська категорія для означення об’єктивної реальності. Властивість М – це можливість існувати об’єктивно, тобто незалежно від свідомості. Це поняття бере початок ще у Стародавній Греції. Невичерпна, безкінечна. Є першооснова.

15а. Сутнісні риси людини. Діяльна, розумна, творча, біосоціальна, має свободу вибору, одушевлена, вільна.

16а. Мова, мовлення. Мова – с-ма знаків. Мова є носієм пізнаного й водночас знаряддям пізнання нового (Г. С. Костюк). Однак у мові як у знаковій системі відображені вже досить формалізовані, фіксовані значення, які можуть забезпечити міжлюдське спілкування. Що ж до особистісних смислів предметів та явищ, які завжди забарвлені індивідуальним життєвим досвідом, потребами й емо­ціями конкретної людини й тому можуть не збігатися зі значеннями, то вони виражаються в мовленні.

17а.Мова і мислення. найтісніший зв'язок мови і мислення, Потебня показував, що думка виявляє себе через мову, а кожний мовленнєвий акт творчий і несе відбиток неповторності. Звертаючись до слова-мовлення, П. виділяє в ньому зовнішню форму (артикульований звук), зміст (значення, думку) і внутрішню форму (зображення).

18а. На які світи розподіляє буття Сковорода?

Макрокосм – природа, світ біблійних істин, мікрокосм – світ людини.

19а. Емпіризм, ідоли Бекона.

Відкрив Е. – підхід до пізнання предметів та явищ, який заснований на чуттєвому досвіді, експерименті.на шляху пізнання є Ідоли-примари, які заважають людині адекватно мислити і пізнавати за Беконом: 1.роду – обмеженість людини в чуттєв.пізнанні світу – в темноті не бачить, 2- печери –людина виховується в певному середовищі, яке накладає відбиток на те, як людина отримує знання, 3-ринку – людина набуває знання від інших, які можуть виявитися хибними, 4 – театру – думки авторитетних людей видаються за істину.

20а. раціоналізм, ірраціоналізм.

Р. – підхід до пізнання, коли осн.джерелом пізнання є розум. Ір. - напрям у філософії, що заперечує об'єктивні закономірності буття і можливість його наукового пізнання, философское учение, настаивающее на ограниченности познавательных возможностей разума, мышления и признающее основным родом познания интуицию, чувство, инстинкт и т.п.

21б. Світогляд, типи, х-тер. Світогляд – с-ма знань, переконань, ціннісних орієнтацій, моральних настанов, які має кожна людина.

Міфологічний: Міфологічній формі світогляду притаманне ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх. Для міфологічного світогляду характерним є усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка — то­тема. Оскільки міфологічний світогляд антропоморфний, то неминуче одухотворення усього сущого, олюднення природи. Люди мають образну картину світу, є віра в магію, надприродну силу речей. Релігійний: Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт,світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, природний і надприродний. Є єдиний Бог, а людина – раб Божий. Основні релігії – буддизм, християнство, іслам. Науковий: Все більша доля розуму у вирішенні проблем. Науковий світогляд – це інтелектуальна спроба вирішити сутність природи, людини. Філософський: Філософія як світогляд є системою найбільш загальних поглядів на світ, природу, суспільство, людину, пізнання. Філософія як світогляд теоретично обґрунтовує свої положення і висновки, основні принципи соціально-політичної, наукової, моральної, естетичної діяльності людини, тобто освоює світ як духовно (теоретично), так і практично, спроба проникнути в сутність речей.

22б. Чому Ф.- теоретична серцевина світогляду? Синтезує розпорошені узагальнені знання про людину, відношення людини до світу, про явища і предмети.

23б. Проблема буття в античності.

Питання про те, як все існує, яке його буття, розглядаються в онтології. Онтологія — це вчення про світ,суще, шукає те загальне, що є у всіх явищ. Парменід перший визначив буття (це все те, що існує), написав «Про природу речей». Парменід виходить з того, що існує тотожність буття і думки, і приходить до висновку,що небуття не існує. Небуття існує – небуття стає буттям. В пізньоант. Філ. Почин.дослідження небуття. Демокріт: світ скл.з атомів і порожнечі. П. – небуття, бо там ще нічого не встановлено. Небуття визнає Арістотель. Небуття у А. – це буття у можливості, потенційне, невизначене. Є взаємозвязок між б. І н. Вводить поняття ніщо і дещо. Ніщо переходить у дещо, дещо – не вічне, переходить у ніщо...життя –рухливе.

24б. Буття в нім.клас.філ.

Буття – мінливе, рухливе, не тільки річ, явище, але й процес, станвлення й перехід. Гегель – є потенційне б. І актуальне. Буття – це процес становлення, переходу потенційного в актуальне. За Гегелем, світ створює і над світом панує абсолютна ідея, яка вкорінює себе в різних формах свого буття. Основний принцип гегельської філософії тотожність буття і мислення. Абсолютна ідея має закони свого існування: 1) закон переходу кількісних змін у якісні та навпаки, 2) закон єдності і боротьби протилежностей, 3) закон заперечення заперечення. Емануїл Кант визначає об’єктивне існування природи. Життя залежить від почуття, розсуди, розуму. Основна робота «Критика практичного розуму» - критика здатності суджень, чистого розуму.