Основні стилі Середньовіччя (візантійський, романський, готичний).

ВІЗАНТІЙСЬКИЙ СТИЛЬ – архітектурний стиль середньовічного Сходу (XI – XIV ст.). Сполучна ланка між античною архітектурою і архітектурою Відродження.

Візантійський стиль. IV-VIII століття н.е.

Візантійський стиль виник у Візантії IV ст н.е.. Багато в чому продовжував і розвивав античні традиції. Став офіційної архітектурою раннього християнства. Після хрещення Русі поширився в Росії і послужив фундаментом традиційного «Російського стилю». Його характерні риси – кам’яне узороччя, особлива форма куполів-маківок, багатий мозаїчний декор – чудово видно в давньоруських храмах.

Характерні риси стилю:

Купола, зводи, аркади, читаються ясно в інтер'єрі з підкреслено виявленими поверхнями без зайвої пластики і декоративного перевантаження

Характерні кольори:

Білий, золотий, коричневий

Характерні лінії:

Дуга, пряма

Характерні форми:

Куля, циліндр, площина

Характерні елементи інтер'єру:

Стіни часто покривалися фресковим живописом або облицьовувалися різнобарвними плитами мармуру. Широко застосовувався мозаїчний живопис, що розташовувався звичайно на вигнутих поверхнях стін, у куполах і зводах. Різьблена скульптурна обробка стін сприймається як легкий рельєфний малюнок, що не руйнує площини стіни.

Характерні конструкції:

Купол, напівокруглі арки, діагональні екседри, підвалини, арки на колонах і т.п.

Характерні вікна:

Арки витягнуті вертикально

Характерні двері:

Різьблені масивні

Романський стиль (від лат. romanus — римський) — повноцінно виявив себе передусім в архітектурі. Будівлі романського стилю різноманітні за типами, за конструктивними особливостями, за декором. Найбільша увага приділялася спорудженню храмів, монастирів, замків, які розташовані на підвищених місцевостях. Романський стиль вирізнявся масивністю споруд. Основним будівельним матеріалом

Характерні риси:

Рельєфна площина, лаконічність і простота. Розпис (релігійні мотиви). Підлога - мармур, плитка з малюнком. Дзеркала - шифонова бронза. Стіни - венеціанська штукатурка. Прагнення показати не зорову красу, а щиру красу духу.

Характерні кольори:

Коричневий, червоний, зелений, білий.

Характерні лінії:

Бочарні, напівциркульні, прямі, горизонтальні і вертикальні.

Характерні форми:

Прямокутні і циліндричні.

Характерні елементи інтер'єра:

Напівциркульний фриз, що повторюється в геометричний або рослинний малюнок; зали з відкритими стельовими балками й опорами по центрі.

Характерні конструкції:

Кам'яні, масивні, товстостінні; дерев'яні оштукатурені з видимим кістяком.

Характерні вікна:

Прямокутні, маленькі, у кам'яних будинках - аркові.

Характерні двері:

Дощаті, прямокутні з масивними петлями, замком і засувом.

романської архітектури був камінь.

У межах романського стилю водночас з архітектурою й у тісному зв'язку з нею розвивалися монументальний живопис та скульптура. За художніми ознаками мистецтво цього періоду схематичне, умовне. Романська композиція давала змогу використовувати простір, позбавлений глибини, різномасштабні фігури, утрирувані жести.

Важливу роль зіграло орнаментальне мистецтво, яке в романському стилі вражає багатством і різноманітністю мотивів. В орнаменті своєрідно спліталися традиції античності Візантії, Ірану й навіть Далекого Сходу.

Термін «романський стиль» виник порівняно недавно — у першій половині XIX ст., коли був виявлений зв'язок середньовічної архітектури з римською.

У XI—XII ст. церква мала величезний вплив на життя суспільства загалом, зокрема на духовне життя, культуру й державність, тому вона виявилася й головним замовником архітектурних споруд, що сьогодні розглядаються як твори мистецтва.

У церковних проповідях піднімалася тема гріховності світу, сповненого гріха й спокус, підвладного впливу таємничих і страшних сил. Ця тема сприяла розвитку в романському мистецтві Західної Європи етичного й естетичного ідеалу, протилежного до античного мистецтва. У зв'язку з тим, що провідним видом мистецтва в той період була архітектура, їй приділялася роль тієї ланки, що «впливала» візуально й духовно на віруючих. Сюжети Страшного суду й Апокаліпсиса, біблійні сцени, скульптури — ось що масово було присутнє в оформленні церков. Перевага духовного над тілесним виражалася в контрасті полум'яної духовної експресії й зовнішньої потворності.

Романські храми, переважно монастирські, повинні були виглядати масивно, міцно і надійно, тому будувалися вони з великого каменю, мали прості форми, із перевагою вертикальних або горизонтальних ліній, дуже вузькі дверні й віконні отвори і півциркульні арки. Суворі, важкі зовнішні форми надавали романському храму суворого і простого вигляду. Щоб якось «розвантажити» конструкцію храму, архітектори створили склепіння у вигляді хрестів. Безліч вільних площин сприяла поширенню монументальної скульптури, що знайшла своє місце на площинах стіни або поверхні капітелей і виражалася у формі рельєфу.

Фігурні композиції мають різні масштаби; їхні розміри залежать від ієрархічної значущості того, хто зображений: найбільша фігура Христа, трохи менші — ангелів і апостолів, найменші — простих смертних. Крім того, фігури знаходяться у певному співвідношенні з архітектурними формами. Зображення в середині — більші, ніж ті, що знаходяться у кутках. На фризах фігури мають присадкуваті форми, на носійних частинах — подовжені. Саме таке розташування фігур і їхніх форм є характерною рисою романського стилю.

Споруди романського мистецтва розсіяні по всій Західній Європі. У Німеччині в цьому стилі побудовані собори в містах, розташованих на Рейні. Але найбільша кількість пам'ятників XI—XII ст. була побудована у Франції. В архітектурі й скульптурі спостерігається розмаїтість форм і цікаве вирішення конструктивних проблем. У храмах Бургундії були зроблені перші кроки до зміни конструкції склепінних перекриттів у типі базилікального храму. П'ятииефна монастирська церква в Клюні — найбільший храм із побудованих у той час — класичний зразок такого типу. Французькі архітектори розробляли конструкції, що збільшують обсяг внутрішніх приміщень, але при цьому забезпечують надійність склепінь. Жертвуючи верхнім світлом, у центральному нефі будівельники зводили так звані зальні церкви однакової або майже однакової висоти, завдяки чому розпір центрального склепіння почасти компенсувався зустрічним тиском бічних. Бічні нефи робили навіть двох'ярусними, що збільшувало їхню вагу, а також робило будівлю більш місткою. Щоб полегшити склепіння центрального нефа, йому надавали стрілчастого перетину, вводили підпірні арки, що приймали основне навантаження, і верхнє склепіння прорізали вікнами.

У XII ст. уперше для декорування фасадів церков використовують скульптурні зображення. Найчудовішим творінням романської монументальної пластики є гігантські рельєфні композиції над порталами храмів Сюжетами найчастіше були грізні пророцтва Апокаліпсиса і Страшного суду. Композиція суворо підпорядкована принципу ієрархії: у центрі величезна й нерухома фігура Христа, навколо неї — безліч фігур, що передають бурхливий рух. У романській пластиці поєднуються піднесене й повсякденне, груботілесне і навіть абстрактно гротескне. Зображення страшного суду наочно демонструють богословську схему ієрархічної структури світу. Центром композиції завжди служить величезна фігура Христа. У верхній частині — небо, у нижній — грішна земля; праворуч від Христа розташовані рай І праведники (добро), ліворуч — засуджені на вічні муки грішники, чорти й пекло (зло). Сюжет Страшного суду присутній у кожному храмі, але схеми його виконання досить різноманітні Наприклад, у тумані собору Сент-Лазар в Отені в сцені Страшного суду поруч із грізним і величним образом Христа зображений майже гротескно-комедійний епізод зважування добрих і злих справ померлих, що супроводжується крутійством диявола й ангела, причому диявол поданий одночасно й страшним, і смішним.

На відміну від французького, німецьке романське мистецтво розвивалося менш послідовно. У період найвищого загострення боротьби між Імперією й Папством церковне мистецтво набуло в Німеччині рис суворого аскетизму. «Суворий стиль» можна побачити на численних дерев'яних розп'яттях XII ст Рівні, рівнобіжні, суворі лінії складок одягу, такими ж паралелями намічені волосся, борода; Христос не страждаюча людина, а суворий і безпристрасний суддя, який переміг смерть. Найвідомішим є «Розп'яття Імервальда» (назване на честь майстра).

Го́тика (з італ. gotico, були такі німецького походження племені готів). Готичний стиль — це художній стиль, що виявився завершальним етапом у розвитку середніх століть культури країн Західної Європи (між серединою XII і XVI століть). Термін «Готика» введений в епоху Відродження як зневажливе позначення всього середньовічного мистецтва, що вважалося «варварським».

Готика зародилася в Північній частині Франції (Ільде-Франс) у середині 12 ст. і досягла розквіту в першій половині 13 ст.

Готика розвивалася в країнах, де панувала католицька церква, і під її егідою феодально-церковної основи зберігалися в ідеології і культурі епохи Готики. Готичне мистецтво залишалося переважно культовим по призначенню і релігійним по тематиці: воно було співвіднесено з вічністю, з «вищими» ірраціональними силами.

Характерні риси:

Міські, лицарські і карнавальні мотиви. З'явилося драпірування. Синє скло в широких вікнах. Враження вузьких вуличок, що закінчуються собором, спрямованим у небо.

Характерні кольори:

Жовтий, червоний, синій.

Характерні лінії:

Стрілчастий, утворюючий звід із двох пересічних дуг, ребристо повторювані лінії.

Характерні форми:

Прямокутні в плані будинку; стрілчасті арки, що переходять у стовпи.

Характерні елементи інтер'єру:

Віяловий звід з опорами або кесонна стеля і дерев'яні панелі стін; листяний складний орнамент; зали високими, вузькими і довгими, або широкі з опорами по центру.

Характерні конструкції:

Каркасні, ажурні, кам'яні; витягнуті нагору, стрілчасті арки; підкреслений кістяк конструкцій.

Характерні вікна:

Витягнуті нагору часто з багатобарвними вітражами; по верху будинку іноді круглі декоративні вікна.

Характерні двері:

Стрілчасті ребристі арки дверних прорізів; двері дубові філенчаті.