Теоретико-методологічні аспекти курсу “Історія української культури”.

Літературні угрупування 80-90-х років: "Нова дегенерація";.Літературне угруповання. Виникло в 1992 р. в Iвано-Франківську. До складу входять С. Процюк (нар. 1964 р.), І.Ципердюк (нар. 1969 р.), І. Андрусяк (нар. 1968 р.). У творчості спираються на український авангард 20-х рр. (на що вказує і назва), для них характерні повстання проти колоніальної свідомості, руйнування міфів і стандартів через епатаж, іронію та самоіронію, сарказм.

Бу-Ба-Бу Літературне угруповання кінця 1980-х - початку 90-х років, перше і найбільш плідне серед подібних у літературному процесі того часу. До його складу входять Ю.Андрухович (нар. 1960 р.), О. Ірванець (нар. 1961 р.), В. Неборак (нар. 1961 р.). Утворене в 1985 році. Назва розшифровується як "Бурлеск-Балаган-Буфонада", які є програмними засадами їх творчості. Творчість "бубабістів" поєднує ознаки постмодернізму та неоавангардизму, вона є реакцією на руйнування імперії та виниклий у зв’язку з цим перелом суспільної свідомості. Головні ознаки: необароковість

- 6 -

(еклектичність, поєднання непоєднуваного), карнавальність, іронія щодо зужитих цінностей радянської доби, звеличення сміху. З погляду жанрової різноманітності творчість "Бу-Ба-Бу представлена всіма трьома родами літератури і численними жанрами. Учасники продовжують творити і по сьогодні.

АУП Асоціація українських письменників, сучасна письменницька організація. Виникла в 1997 році як альтернатива Спілці письменників України. Об’єднує понад 100 письменників, здебільшого молодшого покоління. Президентом Асоціації обрано Ю.Покальчука, зараз її очолює Т. Федюк.

 

Дев’ятдесятники Умовна назва покоління письменників, що творили в 90-ті роки ХХ ст., серед яких групи "Бу-Ба-Бу", "Червона Фіра", "Нова дегенерація", прозаїки В. Медвідь, Є.Пашковський, Ю. Іздрик, Т. Прохасько та багато інших. Творчість дев’ятдесятників синкретична, поєднує дві головні течії: орієнтацію на західноєвропейську культуру ("західники": Ю. Андрухович, О. Ірванець, М. Рябчук) і захист національної самобутності мистецтва ("грунтівці" В. Медвідь, Є.Пашковський, В. Герасим’юк). У ній поєднуються різні літературні методи: постмодернізм, неореалізм, неоавангардизм.

 

"Червона фіра";Літературне угруповання, утворене в 1991 р. харківськими поетами. Включає С. Жадана (нар. 1974 р.), І. Пилипчука (нар. 1974 р.), Р. Мельниківа (нар. 1973 р.). Декларують себе послідовниками українського футуризму 20-х рр. та групи "Бу-Ба-Бу". Творчість поєднує елементи постмодернізму, неоавангардизму, футуризму. Лідером і найпродуктивнішим учасником групи є С. Жадан.

Постмодернізм - загальна назва сукупності літературних тенденцій другої половини ХХ – початку ХХІ ст., що виникли після модернізму. Постмодернізм став реакцією на ідеологічну кризу гуманізму після Другої світової війни, також увібрав авангардистську "втому від культури", пересиченість культури ("все вже написано").Ідейні риси: історична іронія; зневіра в прогрес; ідея циклічності часу і вічної повторюваності; зневіра в будь-яку ідею, яка бачиться знаряддям маніпуляції; відчуття пересиченості західної цивілізації. Риси поетики: інтертекстуальність (творення свого тексту з чужих); колаж і монтаж ("склеювання" різнорідних фрагментів); гра з часом, з історією; широке використання алюзій; іронія, яка пронизує весь твір; тяжіння до прози ускладненої форми (романи з "вільним" розташуванням розділів).Першим постмодерністом вважається Гюнтер Грасс ("Бляшаний барабан", 1947 р.). Визначні представники: У. Еко, Х.Л. Борхес, М. Павич, М.Кундера, П. Зюскінд, В.Пєлєвін, Й. Бродський, Ф.Бегбедер. В українській літературі (як і в російській пост-СРСРівській) постмодернізм став реакцією на диктат соцреалізму, органічно поєднавшись з неоавангардизмом. Представники: Ю.Андрухович, О. Ірванець, Ю. Іздрик, Т. Прохасько.

 

Уклала вчитель української мови та літератури Болюк О.Г.

 

- 7 -

 

 

Теоретико-методологічні аспекти курсу “Історія української культури”.

Говорячи про історію української культури як окрему навчальну дисципліну, слід зазначити, що одним із найголовніших її аспектів є історико-філософська складова, яка, своєю чергою, обумовлена такими чинниками. По-перше, у більшості вирішуваних наукових проблем, які пов`язані з українською культурою, історія і філософія використовують єдині універсальні принципи, закони та категорії пізнання. По-друге, саме філософія, історія, філологія та інші гуманітарні науки включать у сферу свого вивчення і пояснення такі складові духовного життя, як світогляд, мистецтво, мораль тощо. Наукове пояснення їх може бути досягнуто тільки на рівні об’єктивного історико-філософського підходу. По-третє, слід мати на увазі, що зміст релігієзнавчих знань, окрім історико-філософських, містить у собі і соціологічні, психологічні, моральні, емоційні й інші компоненти. Таким чином вивчення „Історії української культури”, зробить певний внесок у вільне самовизначення нашої молоді, сприятиме оволодінню нею досягнень вітчизняної культури у контексті розвитку культури світової, пошуку та формування духовних інтересів і цінностей, прискорить відродження історичної пам’яті, що так необхідно в сучасних умовах.