Народницький період на західноукраїнськиь землях. Культурне зростання Галичини в 40-80-х pp.

Національне відродження, що розпочалося на Лівобережній Україні, мало значний вплив на пробудження національної свідомості у Галичині, яка перебувала у складі Австрійської імперії. У національно-культурному відродженні Галичини можна хронологічно виділити три періоди: перший — присвячений збиранню народної спадщини (1816—1847 рр.); другий — організаційний (1848— 1860 рр.); третій — політичний (1861—1918 рр.).

В умовах відсутності національної інтелігенції роль іні-ціатора національного відродження в Галичині взяло на себе греко-католицьке духовенство.

З ініціативи галицьких митрополитів та єпископів П. Білянського, А. Ангеловича, М. Левицького та інших духовних діячів при церквах Галичини були відкриті па-рафіальні школи, які поширювали серед народу освіту, пропагували досягнення української культури.

Це викликало протест в середовищі греко-католицького духовенства, яке вимагало запровадити у школах Галичини навчання українською мовою.

Широку культурно-просвітницьку діяльність серед українського населення розгорнули відомі діячі греко-католицької церкви І. Могильницький, М. Герасевич, І. Лаврівський та ін.

І. Могильницький (1777—1831 рр.) був автором першої в Галичині граматики української мови

З ініціативи І. Могильницького було утворено товариство галицьких священиків греко-католицького обряду (1816 р.), -^ке ставило за мету поширення книжок, котрі служили б душ-пастирям для «навчання вірних», а парафіянам.— для «духовної поживи».

Наприкінці 20-х років XIX ст. центр національного від родження галицьких українців перемістився з Перемишля у Львів. В цей час у середовищі прогресивно настроєних українських студентів духовної семінарії та Львівського університету склалося літературне угруповання «Руська трійця», до якого увійшли Маркіян Шашкевич (1811— 1843 рр.), Іван Вагилевич (1811—1866 рр.) та Яків Голо-вацький (1814—1888 рр.). Активну участь в діяльності гуртка брали Микола Устиянович (1811—1885 рр.) та Григорій Ількевич (1803—1841 рр.).

Культурно-просвітницька діяльність «Руської трійці» започаткувала справжнє національно-культурне відродження в Галичині

Важливими джерелами культурно-просвітницької діяльності «Руської трійці» були не лише національно-визвольні прагнення українського народу, ал.е й твори відродженої над Дніпром літератури, мовознавчі, історичні та етнографічні праці діячів українського відродження, зокрема М. Максимовича, М. Цертелєва, І. Срезневського, а також твори польських, чеських і сербських письменників, що відкрили слов'янський світ.

Знаменною подією у національно-культурному відродженні Галичини був вихід у світ в 1837 р. у Будимі (Будапешт) літературного альманаху «Русалка Дністровая», підготовленого діячами «Руської трійці». Він був сміливим викликом проти національного гноблення та консерватизму.

«Русалка Дністровая» відіграла важливу роль в історії культурного відродження західноукраїнських земель. Вона підтвердила, що народна пісня, легенда і звичаї є першо-джерелом національного самопізнання. Наскрізна ідея аль-манаху — єдність Наддніпрянської та Наддністрянської України. Оцінюючи ідейний зміст «Русалки Дністрової», І. Франко зауважив, що «вона була на ті часи явищем наскрізь революційним».

Видатні митці цього часу розуміли штучну відчуженість українства від загального потоку європейської культури як перешкоду на Шляху понівеченої культури до її розвою. Тому природним було прагнення тогочасної інтелігенції залучити українську культуру у всесвітній духовний потік.