Президентство

В процесі розвитку демократичних форм державного устрою, формування політич­ної системи виникає і розповсюджується інститут президентської влади.

Виникнення президентства припадає на середину XVIII ст., коли в Сполучених Штатах Америки вперше конституційно введена посада президента - глави держави. З моменту появи системи президентства політична думка приділяє значну увагу обгрунтуванню і ефективності президентського правління. Щоправда, на початкових етапах дослід­ження президентського правління обмежувалися з'ясуванням певних рис і якостей особи президента. Так, в книзі «Американське суспіль­ство» англійський дипломат, юрист Джон Брайс визначає особистість президента як збільшену копію губернатора і зменшену копію короля Англії. Наявність унікальних аспектів державного правління визнає в системі президентства французький дослідник Шарль Алексіс Токвіль. В книзі «Демократія в Америці» Алексіс Токвіль відзначає, що прези­дент, займаючи посаду, виставляє свою честь і життя заставою того, що буде розумно користуватися владою, що престиж президентської влади підвищується при більш активній участі США в міжнародних відносинах. Але вже з середини 30-х років XX ст. президентське прав­ління стає об'єктом широкого вивчення соціологами і політологами. Справа в тому, що тоді до правління в США приходить Франклін Дєлано Рузвельт. В сферу його діяльності як президента перейшло багато еко­номічних і соціальних функцій, що входили раніше в компетенцію регіональних структур влади. Важка економічна криза 30-х років в США привела до повного фінансового краху міст, графств, штатів. Фе­деральний уряд став безпосередньо субсидіювати багато видів госпо­дарської діяльності і підприємництва. Це в свідомості простих амери­канців залишило враження про високий авторитет виконавчої влади президента. Пізніше, в 40-х роках соціолог Гарольд Ласкі відзначає важливе значення президентської влади, заявляючи, що її не можна порівняти з авторитетом якого-небудь політичного інституту, що пост президента значно ширше, ніж пост прем'єр-міністра і значно менше, ніж монарха. З такої унікальності формується нова форма державного устрою, де інститут президентства виконує роль символу, що об'єднає Сполучені Штати Америки в державну цілісність. Водночас президен­тський інститут - не символічний представник, а реальна виконавча влада з унікальними можливостями реалізувати функції федерального уряду в межах компетенцій, визначених правом.

Проблеми президентства і його ефективності в правлінні державою займають важливе місце в дослідженнях соціологів, політологів Захо­ду, а пізніше і Сходу. Більш детально інститут президентства дослід­жують політологи Ервін Корвін, Сеймур Хайман, Карл Росентер, Ар-тур Шлезінгер та ін. В дослідженнях відзначаються основні риси і властивості президентської системи правління: президент - глава дер­жави, що концентрує свідому і творчу базу виконавчої влади; висту­пає символом єдності певної державної цілісності; повноваження і компетенція президента залежать від певної розстановки політич­них сил суспільства, традицій кожної країни, рівня політичної куль­тури народу, встановлених конституційних норм; компетенція пре­зидента регулюється законодавчими інститутами влади, а його функціональна діяльність зводиться до виконання управлінських функцій; президентська влада володіє певним правовим статусом, що має різноманітні форми.

Конкретна форма президентства, що містить комбінований набір певних засобів і способів управління державою існує в кожній країні, де є президентське правління. Неоднакові в кожній країні і компе­тенції, повноваження, функції президента. Вони індивідуальні за своєю структурою і своєрідні за функціональною відмінністю. Пре­зидентська влада будь-якої країни спирається на власну конституц­ійну базу і специфічну право-регулятивну і політичну діяльність. Незважаючи на індивідуальність, неповторність і самобутність пре­зидентської влади кожної країни, все ж є і визначальні властивості: спосіб легітимізації, тобто визнання законною президентську владу.

Президентська влада поділяється на ряд форм.

По-перше, форма президентства, що визначається безпосереднім обранням президента таємними загальними виборами. Тут-то реа­лізується принцип волевиявлення народу, внаслідок чого забезпе­чується достатньо високий рівень демократизму, тому що обрання президента залежить від максимально можливого прямого волеви­явлення людей; гарантується обрання президентом найбільш по­пулярного і авторитетного політичного лідера; реалізується неза­лежність завоювання посади президента від інститутів законодавчої влади, що посилює міцність розподілу влади, забезпечується авто­ритет президентської влади. Але в таких умовах виконавча влада набуває не тільки незалежності, але й певної переваги над законо­давчою владою і створюється прецедент домінування глави дер­жави в системі державного управління. Виникають умови для де­магогії і пропаганди, з допомогою яких можна посилювати роль президентської влади і використовувати ЇЇ для здійснення дикта­торських прагнень окремої особистості тощо. Негативізм такої фор­ми президентського правління нейтралізується і обмежується загальними демократичними традиціями, реальним політичним плю­ралізмом, авторитетністю законодавчих інститутів влади і високим професіоналізмом парламентаріїв, верховенством законів, незалеж­ністю суду та ін. Така форма президентського правління існує у Ф-ранції, Болівії, Філіппінах, Панамі, Австрії, Ірландії, Польщі, Бол­гарії, в Україні, Російській Федерації, Казахстані.

По-друге, форма президентського правління, що передбачає об­рання президента в декілька етапів. На початковому етапі шляхом загальних виборів обираються вибірники (електори), а після цього висловлюється компетентна думка вибірників про того або іншого кандидата в президенти. Така форма президентства дещо ускладнює процедуру обрання самого президента, але охороняє президентство від випадкового емоційного вибору. Адже кінцеве рішення за ком­петентними вибірниками. Але така форма президентства спираєть­ся на той же принцип волевиявлення народу, тому їй властиві і пере­ваги, і недоліки. Така форма президентства існує в США, Аргентині, Фінляндії.

По-третє, форма президентського правління, що передбачає об­рання президента шляхом опосередкованих виборів. В одних випад­ках вибори президента відбуваються з участю парламенту, як в Швей­царії, Туреччині та ряді незалежних держав Співдружності. Відбором колегії вибірників з членів парламенту і представників органів те­риторіального самоврядування здійснюється опосередковане обран­ня президента в Італії. Федеральний парламент і представники зе­мельних урядів обирають президента в Федеративній Республіці Німеччини.

Існують і інші форми президентського правління, Інші форми пре­зидентства здебільшого встановлюються недемократичним шляхом, зв'язані з позаконституційними методами завоювання президентсь­кої влади (військові перевороти, палацові інтриги і змови та ін.), коли використовується політична нестабільність та інші обставини, що складаються в країні. Саме в ряді країн Африки та Латинської Аме­рики президентська влада встановлювалася недемократично.

Президент кожної країни володіє певним обсягом компетенцій і повноважень, здійснює управлінську діяльність, виконує специфічні функції тощо. Звідси виділяють форми сильної президентської вла­ди (США та інші країни), помірної й слабкої президентської влади. Серед форм помірної президентської влади і система президентства України. Для форми помірної президентської влади, що встанови­лася в Україні, характерно: президент є глава держави, головноко­мандуючий збройних сил, представляє країну в міжнародних відно­синах, проводить через парламент призначення глави уряду, призначає міністрів тощо. Однак президенту потрібно враховувати певну незалежність і автономію регіональних виконавчих влад, що можуть самостійно вирішувати багато питань і проблем господарсь­кої та соціальної діяльності. Система президентства в Україні введена на початку 90-х років. 1 грудня 1991 р. відбулися перші всезагальні вибори Президента України.