Соціокультурна ситуація в Японії 17 ст.

Японское экономическое чудо - исторический феномен рекордного роста японской экономики, начавшийся с середины 1950-х и продолжавшийся до нефтяного кризиса 1973 года. Рост экономики в период экономического чуда составлял почти 10 % ежегодно, это были самые высокие темпы роста среди развитых капиталистических стран того времени. Одна из причин «чуда» - низкие налоги (армии не существовало, и на её содержание государственные средства не тратились) и интенсивное освоение японской наукой новых технологий, информация о которых до Второй мировой войны в Японию почти не поступала из-за изоляционной политики властей. Стремительные темпы роста в кратчайшие сроки позволили Японии не только полностью восстановиться после поражения в войне, но и выйти на второе место по экономической мощи, последовательно обойдя Францию, Италию, Канаду, Великобританию, ФРГ и уступая лишь США. Отличительными чертами японской экономики в период «экономического чуда» были:объединение производителей, поставщиков ресурсов, сбытчиков продукции, и банков в тесно связанные группы называемые кэйрэцу;взаимовыгодные отношения предпринимателей с правительством;гарантия пожизненной занятости в больших корпорациях;активное профсоюзное движение.

Реферат

 

 

На тему: «Японское экономическое чудо»

ученицы 10-А кл.

ОШ № 35

Подлесной Анны

Японська література 17 ст. Жанр хокку в творчості Мацуо Басьо.

 

Соціокультурна ситуація в Японії 17 ст.

В 1603 році до влади в Японії приходить клан Токугава. Поступово відбувається перехід від старого феодального ладу до нових буржуазних відносин. Перший період правління династії Токугава називається періодом Едо. До цього Японія вела активні ділові стосунки з європейськими державами, у країні почало розповсюджуватися християнство. Сьогун (полководець) Токугава проводить політику ізоляції, що повністю закриває країну від европейців (тільки голандцям дозволяється заходити в єдиний відкритий порт Нагасакі) та забороняє виїзд японців за межі держави. Самураї (військова аристократія) втрачають свій політичний вплив (через припинення міжусобиць), більшість з них зубожіла, почала працювати, стала ремісниками. Впливу набувають торгові будинки та купці, розвиваєтьтся чиновницький апарат.

В період Едо відбувається становлення японського духу, національної ідеї. Офіційною релігією стає буддизм, ідеологією – конфуціанство, католицьке християнство жорстоко переслідувалося.

Буддизм – релігійно-філософське вчення про духовне пробудження. В Японії отримала розповсюдження течія дзен, в основі якої лежить уявлення про єдність Будди та всіх істот та вчення про природний шлях всіх речей – дао (людина – частка всесвіту, людина і природа – єдине ціле, пізнати природу означає пізнати людину). Мета дзен-буддизму – отримання внутрішнього духовного досвіду, досягнення просвітлення через збагнення своєї природи, розуміння власної натури, прагнення людини бути собою, розуміння цілі, для якої народжена душа.

Конфуціанство – китайське етико-політичне вчення, основними категоріями якого є поняття «шляхетного мужа», гуманності та ритуалу. Шляхетний муж – зразок моральності, його завдання – виховувати гуманність власним прикладом. Гуманність включала в себе дотримання ритуалів: беззаперечна покора молодших старшим, дбання старших про молодших. Відносини на державному рівні мали відбивати зразкові відносини у родині. Два основні принципи: 1) допомагай іншим досягти того, чого ти й сам хотів би досягти; 2) чого не бажаєшь собі, не роби того й іншим.

У період Едо активно розвивається соціальна сфера та наука. Через винайдення друку література демократизується. Перша частина періоду Едо – Генроку вважається золотим віком японської літератури та поезії. Популярним стає театр кабукі, в літературу входить посвякденність.

Найяскравішим явищем японської поезії 17 ст. стає жанр хокку в творчості Мацуо Басьо.