Словник української мови Б. Грінченка

 

Словник Бориса Грінченка (надалі — СГ), що виходив друком протягом 1907-1909 рр., являє собою колективну працю мовознавців, розпочату 1864 й завершену 1904 р. Словник перекладає на російську мову десь 65.000 слів та зворотів, що їх упорядники добирали з усієї виданої до 1876 р. української літератури, а також з кількох видань, виданих пізніше — до 1902 р. включно. Використано у словнику і записи народньої творчости. Отже, СГ реєструє словниковий запас української мови трьох перших чвертей — і частково — останньої чверти XIX ст. У доборі лексики упорядники практикували соборницьку засаду: використано джерела з усіх Україн: Наддніпрянщини, Галичини, Буковини, Закарпаття. Наукову вартість словника побільшує ще й та обставина, що кожне слово, наведене у словнику, має пашпорт: назву джерела, ім'я автора й сторінку видання, звідки його взято. Це дає змогу дослідникові з певною мірою точности визначити "місце народження" тої чи тої лексичної одиниці.

Той, хто користувався словником, не міг не зауважити, що деякі слова в ньому, поряд з перекладом на російську мову, мають шифр Желех. Так Б. Грінченко позначав лексику, взяту з "Малорусько-німецького словаря" Є. Желехівського й С. Недільського, виданого у Львові продовж 1882-1886 рр. Цей словник, серед іншої, фіксував і лексику, поширену й уживану галицьким варіянтом української мови. Серед джерел, використаних словником, багато саме галицьких видань і галицьких авторів, у СГ не використаних.

Сучасним українським мовцям, а надто опонентам "галицького діялекту", цікаво буде довідатись, які саме слова Б. Грінченко брав із словника Желехівського, бо не знаходив їх у наддніпрянських авторів, виданих до 1876 р. Ось ці слова:

безпідставний

безпосередній (у словнику безпосередний)

безсторонній

важливий

виріб (у значенні продукт)

знавець

наддніпрянець (!)

непомильність

обов'язковий

обсяг

поступ

рівень

розвиток

суспільний

хоробливий

 

Наведені приклади взято навмання, їх можна зустріти на кожній сторінці СГ. Сказати, що ці слова належать до якоїсь особливої галицької лексики, буде помилкою, бо цю лексику утворено за правилами українського словотвору від українських коренів. Це українська лексика, "народжена" в Галичині, де українська мова дістала можливість розвиватися. Усі наведені вище слова мають спільний корінь та значеннєвий зв'язок з поширеними по всій Україні словами:

 

Галицький новотвір	Українські слова того самого кореня
суспільний	спільний, суспіль
важливий	важити, вага
виріб	виробляти

 

Але немає жодного сумніву в тому, що наведені слова "стартували" й набрали широкого вжитку саме в галицькому мовному середовищі. Наведу ще три цікавих гасла із СГ:

 

" Жовтень — Сентябрь... У галичан — октябрь, а для сентября у них — вересень. Желех..."

" Листопад — Месяц октябрь,.. Галичане употребляют это слово для обозначения месяца ноября. Желех..."

" Грудень — ноябрь... В галицких календарях: декабрь. Желех..."

 

Як бачимо, українська літературна мова у назвах місяців дотримується галицького вживання. Наявність у СГ лексики, взятої із західньоукраїнських джерел, через те, що її не було в інших текстах, дозволяє встановити, яка частка "західньої" лексики у словнику Грінченка. Я вибрав навмання в кожному з чотирьох томів СГ чотири сторінки й підрахував на цих сторінках кількість усіх лексем, а потім число лексем, узятих із західньоукраїнських джерел. Усіх лексем я нарахував таким способом 631. З них — 143 узято із західніх джерел, тобто 23%. Отже, приблизно 23% лексики у СГ належить до західньо-української лексики.

Такий спосіб, річ ясна, тільки приблизно відбиває кількісне співвідношення в СГ лексики з різних сторін України. Але й це приблизне співвідношення досить промовисте. Звичайно, не вся "західня" лексика словника Грінченка потрапила до живого "фонду" сучасної літературної мови, так само, як і велике число "східніх" слів, зареєстрованих у СГ, лишилося поза цим "фондом". (СГ реєстрував діялектну лексику, що не знайшла місця в літературній мові). Але буде великою помилкою недооцінювати вклад, зроблений галицькими просвітянами у розвиток нашої мови, коли на Наддніпрянщині діяли царські укази.

Розвиток мови можна якоюсь мірою порівняти до спорудження кількаповерхового будинку, зразу кладуться підвалини, тоді перший, другий і дальші поверхи. Підвалини й перший поверх української літературної мови було закладено Котляревським, Шевченком та ін. українськими письменниками, але через царські утиски наддніпрянці так і не поклали другого поверху. Другий поверх української літературної мови було покладено в Галичині у другій половині XIX ст. У цьому будівництві галичанам сприяла австрійська конституція 1867 р., де було записано:

 

"Усі народності держави, що належать до різних рас, рівноправні: кожна має непорушне право зберігати й плекати свою національність і свою мову" ¹.

 

У таких умовах розвивався галицький варіянт української мови, і саме в останній чверті XIX ст. засвідчено його шпаркий розвиток. На цей період припадає громадсько-політична й видавнича діяльність Івана Франка.

Затим що Франко був одним з тих, хто розвивав і вдосконалював галицький варіянт української мови, буде дуже доречно зазирнути до мовної лябораторії цього великого сіяча на ниві української культури.